Від розв’язання проблем удосконалення діяльності судової влади до огульних звинувачень на адресу КС
Сторінка182. Від розв’язання проблем удосконалення діяльності судової влади до огульних звинувачень на адресу КС
На попередній сторінці ми розповідали про те, що 2010 р. єдиний орган конституційної юрисдикції розпочав ухваленням низки конструктивних рішень, перебуваючи осторонь від запеклої боротьби за президентське крісло.
Особливу увагу привертали кілька справ щодо болючих проблем функціонування системи судів загальної юрисдикції. Проте невдовзі Суд знову опинився в епіцентрі політичних скандалів, що розпалювалися штучно як наслідок відчутної поразки засновників антиюридизму, який панував в Україні протягом останніх 5 років.
Чергова спроба вирішити питання призначення суддів на адмінпосади
Нагадаємо, що в березні 2010 р. Конституційний Суд ухвалив 4 поспіль рішення, що торкались основ судочинства. Два з них аналізувались на попередній сторінці.
Ще одне вкрай важливе для системи загального судочинства рішення було прийняте 25.03.2010. Стосувалося воно неконституційності постанови парламенту «Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад» від 30.05.2007.
Ініціювали розгляд 47 народних депутатів, котрі ставили під сумнів відповідність Основному Закону, зокрема ч.2 ст.8, ч.2 ст.19, п.14 ч.1 ст.92, ч.1 ст.131, приписів названої постанови щодо призначення суддів на адміністративні посади та звільнення їх з посад Вищою радою юстиції (хоч і за рекомендаціями відповідних суддів¬ських рад, голів Верховного, Вищого господарського, Вищого адміністративного судів, зборів суддів відповідних судів).
Парламент не виконує рекомендацій Суду
Нагадаємо, що названий акт з’явився внаслідок першого рішення КС другого складу від 16.05.2007, яким визнавалися неконституційними положення ч.5 ст.20 закону «Про судоустрій України» і яке вже аналізувалося раніше.
Розв’язуючи спір, Суд погодився з міркуваннями народних депутатів про те, що постанова від 30.05.2007 суперечить не тільки відповідним статтям Конституції, а й згаданому рішенню КС від 16.05.2007 та ще й рішенню від 22.12.2009, яким Верховну Раду було зобов’язано невідкладно виконати рекомендацію Суду від 16.05.2007 щодо невідкладного в законодавчому порядку врегулювання питання призначення суддів на посади голів та заступників голів судів і звільнення із цих посад.
Повага до досвіду практиків
Не стояв осторонь від звернень до КС і Вищий адміністративний суд. Саме за його конституційним поданням 1.04.2010 було прийнято рішення у справі щодо тлумачення положень ч.1 ст.143 Конституції, пп.«а», «б», «в», «г» ст.12 Земельного кодексу та п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства.
Чи не вперше в практиці вітчизняного конституційного судочинства при вирішенні питання Судом вивчалися не тільки відповідні положення Конституції, законів, нормативних актів, думки вищих органів державної влади, провідних фахівців, а й міркування апеляційних та окружних адміністративних судів — Дніпропетровського, Харківського, Вінницького, Сумського.
Суперечливість рішень Верховного Суду
Стрижнем справи виявилася проблема компетенції адміністративних судів при розгляді спорів про визнання недійсними рішень (дій, бездіяльності) органів місцевого самоврядування, якими порушуються права фізичних та юридичних осіб у сфері регулювання земельних відносин. Практичну необ¬хідність в офіційному тлумаченні зазначених положень ВАС обгрунтував ще й тим, що Верховний Суд у своїх рішеннях висловлював протилежні по суті правові позиції стосовно аналогічних спірних питань.
На підставі офіційної інтерпретації відповідних положень ст.143 Конституції, ст.12 ЗК та ст.17 КАС Суд дійшов висновку, що до публічно-правових, на які поширюється юрисдикція адміністративних, належать і земельні спори фізичних або юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб’єктом владних повноважень, пов’язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
З третьої спроби
Рішення Конституційного Суду у 2010 р. вдосконалювали систему судової влади не тільки за поданнями народних депутатів і вищих спеціалізованих судів, а й за зверненнями фізичних осіб. Так, 27.01.2010 Суд ухвалив рішення за клопотанням одного з найактивніших дописувачів до єдиного органу конституційної юрисдикції гр. В.Заїченка (до цієї події КС змушений був відмовляти у від¬критті провадження за зверненнями В.Заїченка двічі на підставі пп.2 і 3 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України»). Йдеться про офіційне тлумачення положення п.18 ч.1 ст.293 ЦПК у взаємозв’язку з ст.129 Конституції. Питання стосувалося проблеми апеляційного оскарження ухвал суду.
Цього разу В.Заїченку вдалося довести практичну необхідність інтерпретації, що ви¬кликалася неоднозначністю застосування вказаних приписів ЦПК Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровська та Апеляційним судом Дніпропетровської області стосовно можливості апеляційного оскарження ухвали про відмову у виданні дубліката виконавчого листа. КС захистив права громадянина шляхом роз’яснення п.18 ч.1 ст.293 ЦПК у взаємозв’язку з п.8 ч.3 ст.129 Основного Закону, в якому довів, що вони передбачають право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції як про видачу дубліката виконавчого листа, так і відмову в його видачі.
Клопотання акціонерних товариств
Продовжували надходити до КС і звернення юридичних осіб. У І кварталі 2010 р. завершилися провадження у двох таких справах. 12 січня за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю «Між¬народний фінансово-правовий консалтинг» було офіційно протлумачено положення ст.99 ЦК «члени виконавчого органу можуть бути в будь-який час усунені від виконання своїх обов’язків» як право компетентного (уповноваженого) органу товариства у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу (осіб) від виконання обов’язків члена (членів) виконавчого органу за умови, якщо в установчих документах товариства не визначено таких підстав.
Більш складною виявилася справа за конституційним зверненням Акціонерного товариства «Страхова компанія «Аванте» щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.1 закону «Про систему оподаткування» та ст.15 закону «Про оподаткування прибутку підприємств», рішення в якій було прийнято 16.02.2010.
Про пільги в оподаткуванні
Проблема тлумачення виникла у зв’язку з неоднозначним застосуванням обох указаних приписів, що стосувалися встановлення додаткових пільг відносно оподаткування Верховною радою АРК, сіль¬сь¬кими, селищними, міськими радами, Верховним, Вищим адміністративним, Харківським апеляційним адміністративним, Луганським апеляційним та іншими судами, а також органами державної податкової інспекції.
Узагальнений висновок КС, який став підсумком ретельного системного аналізу не тільки спірних положень, а й стст.5, 7, 8, 67, 92, 140, 142, 143 Конституції, стст.7, 9, 69, 96, 97, 103, 108 Бюджетного кодексу, стст.16, 61, 62, 63, 66 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших матеріалів справи, зводився до того, що ради мають право безпосередньо, на підставі ч.2 ст.1 закону «Про систему оподаткування», встановлювати пільги щодо загальнодержавного податку на прибуток підприємств комунальної власності, якщо він згідно із законами України зараховується до бюджету АРК, сільських, селищних, міських бюджетів, у межах сум, які підлягають зарахуванню до цих бюджетів.
Гострі дебати серед суддів КС
Таке тлумачення народилося вочевидь у напружених дискусіях, про що свідчать окремі думки суддів М.Маркуш, П.Стецюка, А.Стрижака та В.Шишкіна.
Висловлювалися міркування:
- Суд неправильно інтер¬претував норми Конституції, втрутився в повноваження Верховної Ради, а протлумачені ним статті не передбачають права сільської ради самостійно встановлювати додаткові пільги щодо загальнодержавного податку на прибуток підприємств;
- КС припустився системних помилок, причиною яких стало недотримання ним принципів повноти і всебічності розгляду справи, а також обгрунтованості прийнятого рішення;
- поза увагою залишилися положення п.1 ч.2 ст.92 Конституції, де зазначається, що податки і збори встановлюються виключно законами України;
- питання про встановлення податкових пільг щодо сплати загальнодержавного податку не належить до питань місцевого значення тощо.
Проте більша частина суддів КС усе ж переконана, що проаналізоване рішення забезпечує додержання засад справедливості.
Третій висновок
Із цілковитою на те підставою до здобутків Конституційного Суду у відносно спокійному для його плідної та ефективної діяльності в І кварталі 2010 р. можна віднести і висновок у справі за зверненням Верховної Ради стосовно відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції (щодо гарантії недоторканності для окремих посадових осіб) вимогам стст.157 і 158 Основного Закону, хоча кінцеве голосування відбулося 1.04.2010.
Відносно ст.158 та ч.2 ст.157 Суд жодних претензій до законопроекту не мав. Погодився він і з трьома пропозиціями:
- виключенням ч.1 ст.80 Конституції («Народним депутатам гарантується депутатська недоторканність»);
- викладенням в іншій редакції ч.3 тієї ж статті («Народний депутат України не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи за¬арештований до набуття чинності обвинувальним вироком суду щодо нього») та
- виключенням слів з ч.3 ст.105 Конституції «якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту».
На сторожі честі та гідності глави держави
Водночас Суд відкинув інші намагання парламентарів (на підставі невідповідності положенням ч.1 ст.157 Основного Закону). В одному випадку це стосувалося народних депутатів. На думку КС, спроба вилучення з ч.2 ст.80 Конституції слів «за винятком відповідальності за образу чи наклеп» призведе до обмеження існуючих прав громадян на повагу до їх гідності, судовий захист тощо.
Проте особливу твердість і послідовність Суд виявив при ревізії пропонованих змін і доповнень до стст.105 і 108 Консти¬туції, що можна вважати взірцем захисту недоторканності, честі та гідності Президента.
Це був черговий крок демонстрації найвищої поваги до глави держави з боку єдиного органу конституційної юрисдикції, оскільки першим у цьому напрямку стало рішення у справі щодо недоторканності та імпічменту Президента від 10.12.2003.
Чи є президентська недоторканність абсолютною?
У розглядуваному висновку КС суттєво розширив позицію своїх попередників стосовно перетворення недоторканності глави держави на абсолютну, що, мабуть, мало не тільки юридичне значення, а й політичний підтекст. Невипадково Суд визнав спробу виключити з ст.105 Конституції ч.1, а замість неї додати нову частину та доповнити новим пунктом ст.108 Основного Закону, які стосувалися недопустимості затримання або арешту Президента без згоди парламенту, такою, що не відповідає вимогам ч.1 ст.157 акта найвищої юридичної сили, тобто такою, котра не тільки передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, а й спрямовується на ліквідацію незалежності та на порушення територіальної цілісності України.
Дещо гнучкіше заборонялося Судом виключення ч.2 ст.105 Конституції («За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону»). Ця зміна, на думку КС, на ліквідацію незалежності та на порушення територіальної цілісності України вже не спрямовувалась, але могла розглядатися не тільки як посягання на громадянські права особи, котра перебуває на цьому посту, а й як вияв неповаги до Української держави та її народу в цілому.
Повторюємо помилки минулого
На жаль, не прикрашають зміст висновку КС (як і двох попередніх) уживання в їх текстах хибної термінології своїх попередників, що суперечить не тільки Конституції та законам, а й українській граматиці. Йдеться про гіпотетичні припущення «можуть скасувати чи обмежити», «можуть бути спрямованими» замість «передбачають скасування чи обмеження», «спрямовані», «висновок, обов’язковий до виконання», за¬мість «висновок, обов’язковий до дотримання» тощо.
Увага преси
Ще раз підкреслимо, що в І кварталі 2010 р., незважаючи на збурення суспільства черговими президентськими виборами, Конституційний Суд працював переважно у сприятливих для нього обставинах. Проте це зовсім не говорить, що держава і громадськість «забули» про існування єдиного органу конституційної юрисдикції.
Про це, зокрема, свідчать численні статті у вітчизняних засобах масової інформації, в яких рішення Суду оцінювалися головним чином позитивно. Згадаємо, зокрема, такі з них:
- «Вибірковість апеляції. КС пояснив, як оскаржити відмову у виданні дубліката виконавчого листа» (№6/2010 «ЗіБ»);
- «Шкільне багатоголосся. Вчителям дозволили спілкуватися між собою російською» (№6/2010 «ЗіБ»);
- «Право знижки. Місцева влада може давати податкові преференції» (№9/2010 «ЗіБ»);
- «Міліцейський захист. КС наполіг на збереженні існуючих міністерських повноважень», (№9/2010 «ЗіБ»);
- «Фінансування незалежності. Задля гарантій свободи Феміди її витрати розпишуть окремими рядками для кожної установи» (№12/2010 «ЗіБ»);
- «Судова реформа: план бою і артпідготовка» («Дзеркало тижня» від 20.03.2010);
- «Курс на самостійність. Указано на неконституційність повторної касації» (№12/2010 «ЗіБ»);
- «С.Ківалов: «Верховний Суд позбавлений права переглядати рішення касаційної інстанції в господарських і адміністративних справах. Конституційний Суд України ви¬словився цілком ясно» («Голос України» від 23.03.2010);
- «Перегляду ніхто не від¬міняв. Валентин Барбара: «Рішення КС ніяким чином не обмежує повноваження ВС» (№12/2010 «ЗіБ»);
- «Без закону голів не буде. КС наполягає на правовому врегулюванні призначень на адмінпосади» (№14/2010 «ЗіБ»);
- «Недоторканних» стане менше» («Урядовий кур’єр» від 9.04.2010);
- «Юрисдикція місцевого значення. КС визначив місце, де слід шукати правду в зе¬мельних спорах з владою» (№15/2010 «ЗіБ»);
- «Президентська особли¬вість. КС пояснив, чому не можна обмежити недоторканність гаранта» (№16/2010 «ЗіБ»).
Розгорання суперечок про коаліцію
Початок чергового наростання напруженості навколо Конституційного Суду припадає на середину березня 2010 р. Ви¬кликане воно було прийняттям 4 березня в першому читанні, 9-го — в другому і набранням чинності 11.03.2010 актом «Про внесення змін до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».
Цим документом парламент уніс зміни й доповнення до ст.61 «Порядок утворення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України» Регламенту ВР від 10.02.2010, який уже аналізувався. Жорстокі дебати між провідними політичними силами викликали, зокрема, доповнення до чч.1 та 3 вказаної статті.
Зміст їх полягав, по-перше, в тому, що віднині він дозволяв формувати за результатами виборів і на основі узгоджених політичних позицій та на засадах, установлених Конституцією та Регламентом ВР, коа¬ліцію як об’єднання не тільки депутатських фракцій, а й народних депутатів, до складу якого входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, і, по-друге, ч.3 ст.61 Регламенту тепер вимагала, аби список народних депутатів, які сформували коаліцію, ще й був скріплений їхніми підписами.
Прохання з вул. Банкової
Новий закон збурив опозицію, з одного боку, тому, що на підставі нових приписів Регламенту ВР зникала з політичної арени «помаранчева» коаліція, яка задовго й до цього фактично розвалилась, а з другого — вже 11.03.2010 в парламенті розпочала діяти нова коаліція депутатських фракцій «Ста¬більність і реформи», до складу якої ввійшли фракції Партії регіонів, КПУ, Блоку Володимира Литвина, а також кілька окремих народних депутатів. Президент В.Янукович ще до підпису розглядуваного закону офіційно заявив про намір негайного звернення до Конституційного Суду з проханням якомога швидше розглянути питання про легітимність коаліції та створеного нею Уряду й про готовність визнати будь-яке рішення єдиного органу конституційної юрисдикції.
І своє слово він дотримав: у ці ж дні 68 народних депутатів звернулися до КС із поданням стосовно офіційного тлумачення положень ч.6 ст.83 Конституції та ч.4 ст.59 Регламенту ВР щодо можливості окремих народних депутатів брати безпосередню участь у формуванні коаліції.
Прогнози оптимістичні, умовні та малоймовірні
У свою чергу опозиція, звинувачуючи владу в «нечуваному», «зухвалому», «цинічному» розтоптуванні Конституції, розбурхала хвилю нищівної критики на адресу опонентів, використовуючи для цього як трибуну парламенту, так і засоби масової інформації, та також звернулася до КС із вимогою визнати неконституційною ст.61 Регламенту ВР, тобто зміни й доповнення до нього від 9.03.2010, про які вже йшлося.
Таким чином, Суд уже вкотре опинився в епіцентрі не тільки жорстокої, а й брудної політичної боротьби. Прихильники більшості в парламенті ствер¬джували, що в разі неприйняття позитивного рішення стосовно нової коаліції ми втратимо Україну, а їхні опоненти були впевнені, що Україна загине в результаті навіть фактичного визнання Судом легітимності як коаліції, так і нового Уряду.
Телебачення, ефір, друковані засоби масової інформації буквально заполонили виступи, статті з «прогнозами» сутності майбутнього рішення КС аж до їх поділу на оптимістичні, умовні та малоймовірні. Див. напри¬клад:
- Н.Ромашова. Конституционные тушки // Киевские ведомости. — 2010, 10 марта;
- Свободная депутатская любовь теперь «в законе» // Газета по-киевски. — 2010, 10 марта;
- О.Лавринович. В Україні повинна працювати система державного управління;
- С.Мельник. Формування коаліції триває // Голос України. — 2010, 10 березня;
- Президент буде просити КС дати оцінку легітимності //Го¬лос України. — 2010, 11 березня;
- А.Попов. Русская рулетка нового регламента. Судьба новой коалиции в руках КС, чьи выводы предрешены;
- С.Лозунько. Луценко все-таки не Дарвин. И Тарасюк давно не Толстой // 2000. — 2010, 12 марта;
- В.Мусияка. Парламент может нормально работать и без наличия формализованной коалиции // Киевский телеграф. — 2010, 19—25 марта;
- Н.Смиян. Обреченные на разноголосое большинство// Го¬лос Украины. — 2010, 3 апреля.
Підступні методи боротьби за «правильне» рішення
Та верхівкою злостивості та навіть непристойності в прагненні «залякування» КС із метою змусити його до прийняття «необхідного» опозиції рі¬шення виявився публічний виступ 29.03.2010 лідера БЮТ Ю.Тимошенко. У традиційній для себе манері першою повідомити про «сенсацію», вкрай знервована поразкою на президентських виборах, без наведення будь-яких доказів чи прізвищ звинувачуваних вона вкотре сколихнула суспільство відомостями про начебто «ви¬клики на килим» й індивідуальну «проробку» суддів КС та погрози їм у президентській Адміністрації, про обіцянки винагороди в розмірі $1 млн кожному, хто проголосує за потрібне главі держави рішення або звільнення «неслухняних» з посад за порушення присяги.
Опозиціонерка пообіцяла всіма методами захищати суддів, які проголосують «правильно», чи вигнати зі складу Суду тих, хто виступить за легі¬тимність коаліції та Уряду. Більш докладно про зміст цього безпрецедентного спічу див.:
- А.Шевченко. На Конституційний Суд тиснуть? // Голос України. — 2010, 30 березня;
- Г.Попов. Власть скупает Конституционный Суд? // Вечерние вести. — 2010, №056;
- Р.Чимний. Присяга впливу. Членам КС пообіцяли проблеми, якщо буде ухвалене «неправильне» для БЮТ рішення //Закон і Бізнес. — 2010, №14.
Олександр Мироненко,
суддя Конституційного Суду України у відставці, доктор філософських наук,
заслужений діяч науки і техніки України,
лауреат Державної премії
України у галузі науки і техніки
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!