Ольга МАЛЬКО: «Єдина мрія — аби політики не втручались у здійснення правосуддя, а провели роками очікувану реформу»
«Мілітаристичні» відносини між гілками влади часто-густо негативно позначаються на захисті прав і свобод людини. Інтереси законодавців здебільшого не підкріплені вимогами і потребами судочинців, досвід яких міг би сприяти внесенню позитивних змін і доповнень до законів, що підняло б і правосуддя держави до міжнародних стандартів.
«Мілітаристичні» відносини між гілками влади часто-густо негативно позначаються на захисті прав і свобод людини. Інтереси законодавців здебільшого не підкріплені вимогами і потребами судочинців, досвід яких міг би сприяти внесенню позитивних змін і доповнень до законів, що підняло б і правосуддя держави до міжнародних стандартів.
Голова Апеляційного суду Рівненської області, член Ради суддів Ольга МАЛЬКО розповіла про своє бачення стану справ у галузі юстиції в Україні, а також торкнулася питань недосконалості законів. Це, безумовно, позначається на вирішені судових справ, а віднедавна — і на призначенні суддів на адміністративні посади.
«Невнесення змін до законів, а також викладення нових неоднозначно призводить до прийняття абсолютно протилежних рішень»
— Ольго Сергіївно, як голова Апеляційного суду Рівненської області ви виступаєте представником як його, так і всіх загальних місцевих судів області в РСУ. Скажіть, що для вас є пріоритетним при розгляді питання щодо стану судочинства у вашій області?
— На посаді голови апеляційного суду я лише 3-ій рік, суддею ж працюю вже 31 рік. За час головування адміністративна посада ніяким чином не вплинула на моє бачення пріоритетних питань при розгляді стану судочинства в області. Вони були і залишаються незмінними: утвердження верховенства права та забезпечення доступу до правосуддя і реального захисту прав і свобод людини шляхом ухвалення законних, справедливих судових рішень і дотримання розумних строків розгляду справ.
Переконана, що кожен суддя, який поважає себе і свою професію, прагне працювати так, аби було якнайменьше скасовано ухвалених ним від імені держави рішень, не було скарг від громадян у різні інстанції на порушення ним строків розгляду справ. Якість же судочинства, його доступність та прозорість передусім залежать від професіоналізму та відповідальності людини, яка обіймає посаду судді, її рівня кваліфікації та підготовленості до цієї роботи.
Разом з тим вирішення цих пріоритетних питань судочинства значною мірою ускладнено нашим недосконалим законодавством: мало і не щомісяця вносяться зміни до кодексів та законів, що прийняті в останні роки, а також прийняті ще в 60-ті роки минулого століття. Втім, ухвалюється безліч нових законів, які суперечать один одному, викладені неоднозначно, що дає можливість їх тлумачити по-різному. Така тенденція призвела до винесення судами абсолютно протилежних за змістом рішень з однієї і тієї самої категорії справ, що аж ніяк не сприяє підвищенню судочинства та його якості.
— Якщо говорити про якість правосуддя, то насамперед цікавить його доступність. За вашими спостереженнями, наскільки сьогодні доступне правосуддя для пересічного громадянина?
— Стан справ щодо доступності правосуддя в нашій державі сьогодні залишає бажати кращого. Як можна говорити про доступність, якщо в людини, котра прийшла до суду, з порогу виникають складнощі з визначенням компетентності установи, яка її справу розглядатиме. До того ж маємо тривале перебування суддів, строки повноважень яких закінчились, у стані очікування на подальше призначення Верховною Радою, а також відсутність у більшості судів, безпосередньо і в нашій області, необхідної кількості залів судових засідань. Узагалі, чи можна поважати суд, коли переважну більшість справ судді змушені розглядати в кабінетах, площа яких дозволяє бути присутніми в них лише учасникам процесу?
«Чомусь політики, а також окремі судді розглядають адмінпосаду як важіль впливу на суддів»
— Як член РСУ ви вирішували питання призначень суддів на адмінпосади. За якими критеріями ви віддавали свій голос за того чи іншого кандидата?
— Передусім як голова суду, а значить суддя, котра перебуває на адмінпосаді, хочу висловити свою думку щодо самої посади. Чомусь більшість політиків і громадян, а також окремі судді розглядають адміністративну посаду як важіль впливу на суддів.
Однак хочу нагадати, що коло повноважень голови суду визначено законом «Про судоустрій України» і вони стосуються безпосередньо організації роботи суду. До того ж у цьому ж законі передбачено, що перебування на адміністративній посаді не звільняє від здійснення повноважень судді відповідного суду. Ці два положення є для мене ключовими під час мого перебування на адміністративній посаді.
Розглядаючи ж варіанти впливу керівників судів на суддів, можу спростувати зі свого боку таку ймовірність. Мені не зрозумілі дискусії з приводу питання про розподіл справ між суддями головами судів, оскільки таку практику ми вже давно припинили і це питання в судах області, й у нашому зокрема, вирішено на зборах суддів однозначно: за принципом черговості в алфавітному порядку. Я з повною відповідальністю можу стверджувати, що жоден з наших суддів не дорікне мені як голові за втручання в розподіл справ, в їх розгляд. Тим більше що я передусім суддя, а не чиновник і поважаю колег та себе.
Суддя-професіонал ніколи не дозволить втручання чи тиску на нього при розгляді справи, а якщо дозволяє, значить, не своє місце зайняв, або стосовно цього судді можемо говорити про «політичне рейдерство» (за визначенням Олександри Примаченко, «Дзеркало тижня»).
Найбільші труднощі на адміністративній посаді виникають при виконанні господарських функцій, що в умовах постійного недофінансування судів створює неабиякі проблеми, особливо для нашого апеляційного суду, приміщення якого потребує постійного контролю з метою уникнення аварійної ситуації.
Для голів місцевих судів (де кількість суддів від 3 до 7) ця адміністративна посада абсолютно неприваблива. Оскільки навантаження з розгляду справ в основному лягає на місцеві суди, то більшість голів, практично маючи однакове навантаження із суддями, здійснюють ще й організаційне керівництво діяльністю суду.
Можна бути професіоналом, однак поганим організатором у колективі. Думка колективу (не лише суддів) при призначенні на адміністративну посаду в суді важлива. Важливий досвід на посаді судді, а практика призначення на такі посади щойно обраних людей, на мій погляд, неправильна і невиправдана. Має значення і бажання судді працювати на такій посаді, а також те, яку він ставить перед собою мету. Саме такими критеріями я керувалася при вирішенні РСУ питань призначення суддів на адміністративні посади.
— А що ви скажете на те, що вже не тільки політики, а й окремі судді критично висловлюються щодо роботи і повноважень РСУ?
— Я здогадуюсь, кого ви маєте на увазі. На шпальтах «ЗіБ» (№9) судді Апеляційного суду Чернівецької області запрошували до розмови про справи судові. Однак, користуючись нагодою, з цього приводу хочу піддати критиці їхні висловлювання, оскільки в їхньому листі я не побачила стурбованості саме проблемами судочинства. Там передусім ідеться про проблеми «крісел» у суді.
Ця стурбованість уже така очевидна, що рішення одного з вищих органів суддівського самоврядування для них апріорі є незаконним, а при вирішенні питань про обрання суддів до «вищого суду господарює її величність корупція». На їхню думку, питання, які порушені колегами в цьому листі, цілком могли бути ними вирішені у своєму колективі, адже питання надбавок і премій голова суду вирішує не одноособово, а на президії, до складу якої суддів обирають на загальних зборах.
Голослівні та безпідставні нарікання в листі на бездіяльність РСУ стосовно вирішення проблем оплати праці, фінансування судів є ознакою того, що колеги не знайшли часу для ознайомлення з рішеннями РСУ. Їх цікавило тільки питання адміністративних посад у суді.
Мабуть, для окремих суддів це крісло таки «солодке»: за наявності вакантної посади голови в нашому суді 5 років тому, а нині — в одному із місцевих судів, ті, хто прагнув і прагне зайняти крісло, вдавались і вдаються до дій, які не тільки ганьблять суддю, а і є непорядними по своїй суті. Це насамперед організація всілякого роду скарг від імені неіснуючих громадян у різні інстанції. Тільки питання вирішено — і скарги припиняються.
«Судді абсолютно незахищені від «юридичного рейдерства»
— Повноваження члена ради суддів ви виконували ще й на рівні області, розглядали питання правового та соціального захисту суддів та їхніх сімей. Скажіть, якого захисту потребують судді та їхні сім’ї і в чому він полягає?
— Дійсно, я маю досвід виконання таких повноважень на рівні області: очолювала місцеву раду суддів протягом 2002—2005 років. Можу з упевненістю стверджувати: за умови дотримання державою положень ст.130 Конституції та закону «Про статус суддів» останні ніякого додаткового захисту не потребують.
На жаль, не всі наші колеги забезпечені житлом, заробітна плата суддів місцевих судів абсолютно не відповідає ступеню їхньої завантаженості та відповідальності, судді абсолютно незахищені від «юридичного рейдерства».
Єдина мрія — аби політика і політики не втручались у здійснення правосуддя конкретним суддею, а провели вже таку очікувану судову реформу.
— Чи сприятиме якісній роботі суддів і суду в цілому контроль з боку голови? На вашу думку, якими повноваженнями має бути сьогодні наділений голова суду задля плідної роботи установи?
— Будь-який контроль є дієвим засобом якісної роботи, і немає значення, ким і де ти працюєш. Безконтрольність сприяє зниженню відповідальності, в окремих випадках — уседозволеності. У колективі ж суддів питання контролю досить непросте, адже статус і в судді, і в голови суду однаковий. Питання контролю в місцевому суді з боку голови щодо організації роботи установи, на мою думку, врегульовано ст.24 закону про судоустрій, а в апеляційному суді — стст.28, 30 цього ж закону. У другому випадку йдеться про повноваження і діяльність президії апеляційного суду. Перелік функцій, визначений у законі про судоустрій, не є вичерпним, оскільки голови судів здійснюють ще й повноваження, передбачені законами «Про статус суддів» та «Про державну службу».
Саме з огляду на ці норми я як голова суду і здійснюю контроль за його роботою та вважаю, що вказаних повноважень цілком достатньо для організації плідної роботи суду за умови, що «зникнуть» адміністративно-господарські функції.
«Автоматизована система — це кошти, а ми маємо з цим величезні проблеми»
— Навантаження на суддів сьогодні є однією з першопричин затягування розгляду справ. Автоматизована система розподілу справ між суддями може розв’язати цю проблему? Яка кількість справ надійшла до суду у 2009 році і скільки з них було розглянуто?
— Цілком згодна з тезою, що навантаження є однією з причин недотримання судами розумних строків розгляду справ, однак вивчення стану організації здійснення судочинства в місцевих судах свідчить і про невміння окремих суддів правильно організувати свою роботу для оперативного розгляду справ і в разі незначного навантаження. Я не впевнена, що автоматизована система розподілу справ між суддями остаточно вирішить цю проблему. Тим більше при такому фінансуванні судової системи, яке існує, адже автоматизована система — це кошти, а ми маємо величезні проблеми із забезпеченням судів комп’ютерною технікою. В Апеляційному суді Рівненської області лише в минулому році змогли це питання вирішити, однак у місцевих судах ця проблема залишається.
Протягом 2009 року місцевими судами нашої області всього розглянуто 98362 справи та матеріали по першій інстанції, надійшло ж на розгляд 111170.
Навантаження на всю штатну чисельність суддів місцевих судів (105 осіб) у 2009 році в місяць становило 96,3 справ та матеріалів (з них 88 справ), у 2008-му — 157,6 справ та матеріалів (з них — 143,9 справи). У 2007 році на кожного припадало по 146,1 справи і працювало 103 судді.
Фактично середньомісячне навантаження в місцевих судах становило 104,2 справ та матеріалів (з 95,2 справи), оскільки працювало 97 суддів, а решта чекає призначення ВР. Окремі судді, на жаль, — роками.
Середньомісячне надходження справ і матеріалів у 2009 році на одного суддю місцевого суду становило:
- справи і матеріали кримінального судочинства — 10,7 (проти 10,1 у 2008-му та 8,6 у 2007-му);
- справи і матеріали адміністративного судочинства — 25,4 (проти 1,6 у 2008 та 1,61 у 2007 роках);
- справи і матеріали цивільного судочинства — 32,7 (проти 36,5 у 2008-му та 27,79 у 2007-му);
- справи про адміністративні правопорушення — 35,4 (проти 127,8 у 2008 та 108,1 у 2007 роках).
У 2009 році навантаження порівняно з 2008-им знизилось, оскільки надходження в суди зменшилося на 70760 справ, тобто на 63,6%. Відбулося це за рахунок справ про адміністративні правопорушення.
У зв’язку зі зміною в законодавчому порядку питання підвідомчості справ щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації, які до цього були в провадженні окружних адміністративних судів, уже в цьому році нас чекає значне зростання навантаження на суддів судової палати в цивільних справах. Наведені цифри досить красномовні: динаміка збільшення кількості справ та матеріалів цивільного й адміністративного судочинства є показником стану довіри громадян до судів. Тому я не можу погодитися з тезою, що нав’язується як громадська думка: «Суди мають найнижчий рівень довіри в суспільстві».
— Як уже стало зрозуміло, питання фінансування — наболіла для вас тема, як і для багатьох судів. Однак невже ця проблема виникла нещодавно?
— Фінансування судів — вічна тема для розмов. Пригадую, як ще в радянські часи, коли очолювала один з районних судів області, на всіх нарадах порушувалося питання нестачі паперу, коштів на оплату кореспонденції, придбання друкарських машинок тощо. Минув час, живемо в незалежній державі, а фінансування судової влади — знову за принципом: те, що лишилось. Як може фінансування нашого апеляційного суду відповідати забезпеченню належних умов здійснення судочинства, коли приміщення суду споруджено на початку минулого століття і не відповідає необхідним технічним та санітарним вимогам? У ньому лише 2 зали судових засідань, а видатки на утримання судової влади в цьому році знову встановлені значно меншими від потреби.
«Журналіст, перш ніж готувати матеріал, повинен поспілкуватися з людиною цієї професії»
— Чи повинні судді йти на контакт із засобами масової інформації? Яке ваше ставлення до ЗМІ? Чи виникали у вас проблеми в спілкуванні з їхніми працівниками і як суддям уникнути негативної характеристики з боку журналістів?
— Моє ставлення до ЗМІ сьогодні неоднозначне: багато з них висвітлюють проблеми судочинства не зовсім об’єктивно, а в окремих випадках — свідомо необ’єктивно, особливо якщо справа має резонансний характер. Особисто в мене не виникало проблем у спілкуванні з працівниками ЗМІ, хоча окремі місцеві видання, на мою думку, не зовсім професійно висвітлюють роботу судів. На мій погляд, журналіст, перш ніж готувати матеріал з будь-якої теми, і вже тим більше судової, повинен поспілкуватися з людиною цієї професії, перевірити фактичний матеріал, а не робити з публікації сенсацію, (ще й на замовлення). Уникнути негативної характеристики з боку журналістів суддям неможливо та й не потрібно. Просто треба прагнути максимально працювати «правосудно» — і питання негативу відпаде саме по собі.
— Яким має бути рівень відкритості та прозорості судової системи?
— З приводу рівня відкритості та прозорості судової системи хочу відзначити лише одне: конституційні права та свободи людини і громадянина, зокрема право на конфіденційність інформації, мають бути забезпечені.
— Якими будуть ваші побажання читачам «ЗіБ»?
— Читачам «ЗіБ» та колективу цього видання мої побажання — в словах старої англійської молитви: «Дай нам, Боже, трохи сонця, трохи праці та трохи розваг. Дай нам зароблений у боротьбі наш щоденний чорний хліб і трохи масла. Дай нам здоров’я, і трохи пісень, і казку, і книгу. Дай нам, Боже, можливість стати кращими для себе і для інших…»
Розмову вела
Ірина ЧАЛЬЯН
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!