Олексій Шевчук

«Чому Комісія САП мене боїться»

19 жовтня 2026 року відбулося засідання Конкурсної комісії з проведення конкурсу на посаду заступника керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Конкурс, нагадаю, відповідно до ст.8-1 закону «Про прокуратуру» проводиться публічно. Тож усе, про що йдеться нижче, кожен може перевірити самостійно.

Іноді для того, щоб зрозуміти логіку конкурсного відбору, достатньо уважно переглянути його перебіг.

Особливо коли йдеться про орган, покликаний забезпечувати законність, принциповість і неупередженість у боротьбі з корупцією.

Що сказала Комісія. Спершу зафіксую факти за записом, який оприлюднено на офіційному каналі на платформі YouTube.

На 12:36 заступник голови Комісії Сергій Шмаленя повідомив, що кандидат, тобто я, «не надав двох документів, необхідних для участі в конкурсі». Першим він назвав анкету: за його словами, вона має містити інформацію про особу за зразком, передбаченим Додатком 2 до Порядку, критеріїв та методики оцінки кандидатів на адміністративні посади у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі. Подана анкета, на його думку, «не містить усіх передбачених частин» зразка. Другою причиною він назвав те, що в моїй автобіографії зазначено про наявність допуску до державної таємниці, однак документа, який би це підтверджував, немає.

Далі, у відповідь на уточнювальне запитання члена Комісії Євгена Грушовця (15:50) про те, які саме критерії щодо заповнення анкети мною не виконано, на 16:35 голова Комісії Лаура Стефан пояснила: було посилання на те, що кандидат має доступ до державної таємниці, але документ (сертифікат), який це підтверджує, не був наданий, «хоча це вимагається вимогами», і цього документа не було в пакеті документів.

О 17:06 пан Шмаленя підтвердив сказане й додав: так, про наявність допуску до державної таємниці зазначено, але відповідно до Порядку копія довідки про допуск є обов'язковим документом, який подається кандидатом у разі його наявності. «У нашому випадку кандидат зазначив про наявність такого допуску, але довідку не надав».

За результатами голосування, яке було одноголосним, мою кандидатуру до подальшої участі в конкурсі не допустили.

На перший погляд, ситуація виглядає цілком пристойно. Комісія послалася на пункт Порядку, члени виступили послідовно, голосування було одностайним. Може здатися, що висновок правильний, а моє невдоволення зводиться до звичайної образи знехтуваного кандидата. Тому, щоб не залишати місця для сумнівів, пропоную подивитися на аргументацію ближче.

Додаток 2 до Порядку затверджує анкету як стандартизовану форму. У ній немає місця для творчості:

кожна графа має чітко визначений зміст, і кандидат вписує саме ту інформацію, яку запитує форма,

нічого додаткового. Саме для цього шаблони й існують. Вони забезпечують однакові умови для всіх

учасників і не дозволяють тлумачити вимоги на власний розсуд ні кандидату, ні тим, хто оцінює його документи.

Тепер головне. Додаток 2 взагалі не містить жодної згадки про допуск до державної таємниці.

Серед його граф немає ні пункту «наявність допуску», ні рядка зі словами «державна таємниця».

А якщо форма про це не питає, то кандидат у цій формі нічого про це й не пише. Я заповнив анкету так, як вимагає форма. Кожну графу, яку просили заповнити, я заповнив відповідно до змісту запитання.

Біографія — це не анкета.

Відомості про допуск до державної таємниці я навів в автобіографії, тобто в окремому документі, який кандидат складає у вільній формі. У ньому кандидат розповідає про свій професійний шлях, досвід і обставини, які вважає важливими. Наявність в автобіографії додаткової інформації не робить анкету неповною чи неналежною. Вона просто не стосується шаблону.

Підміна одного документа іншим, від якої в нашій історії виграв лише результат голосування, виглядає так: вимогу, пов’язану з автобіографією, Комісія оголосила недоліком анкети.

Таким чином, якщо анкета складена за шаблоном і відповідає йому, то вона відповідає вимогам Порядку. Якщо ж Комісія вважала, що автобіографія містить відомості, які потребують документального підтвердження, то претензія мала стосуватися автобіографії та її змісту, а не анкети.

Підставою для відмови в такому разі треба було називати іншу норму, а не пункт, що стосується анкети.

Інакше кажучи, Комісія знайшла «невідповідність» там, де її немає, а потім пояснила її тим, чого шаблон не вимагає. Мабуть, такий підхід можна назвати творчим. Юридичним його назвати важко.

Для повної ясності додатково зазначу: Департаментом охорони державної таємниці та ліцензування Служби безпеки України погоджено питання про надання мені допуску до державної таємниці як представнику позивача в адміністративній справі № 990/152/23 зі ступенем секретності «Таємно». Це підтверджується листом Верховного Суду № 102/ВС-224нт від 06.11.2025.

Про це я чесно написав в автобіографії. Мабуть, у цьому й була моя помилка: надмірна відвертість і чесність у конкурсі, де їх, схоже, не очікували.

Не стверджую, що це була змова. Скажу обережніше: сукупність обставин створює враження, що підставу для недопуску було знайдено не в нормі Порядку, а під потрібний результат. А коли відсутність документа, про який анкета взагалі не питає, подається як «невідповідність» самої анкети, залишається лише поставити запитання й зачекати на відповідь.

Тому в мене є лише одне запитання до членів Комісії: чому ви боїтеся мене, шановна Комісіє?

Закон і Бізнес