За ознакою припущень

Стаття 209 КК або від шістдесятників до двістідев’ятників*

З урахуванням існуючої судової практики можна стверджувати, що презумпція невинуватості, яка закладена у ст.62 Конституції та ст.17 КПК, повністю скасована, а обов’язок доведення поза розумним сумнівом одержання майна незлочинним шляхом покладається на особу.

Правочини під кутом «внутрішнього переконання»

Ви пішли купувати хліб.

Але на очах правоохоронців купили не найдешевший, а той, що дорожче. «Раз так, відповідно, дурні (злочинні) кошти у людини», — міркує правоохоронець та повідомляє вам про підозру за ст.209 КК. А то ж як? Чи не свідчить купівля найдорожчого хліба (за наявності менш коштовного) про існування фактичних обставин, що кошти ви одержали злочинним шляхом? Для повідомлення про підозру достатньо, щоб спочатку слідчий/ прокурор, а потім і слідчий суддя поділяв думку про фактичні обставини. А купуючи хліб, ви вчиняєте дії на зміну форми (перетворення) майна, тобто коштів на хліб. Тим більше що диспозиція статті починається з однієї копійки (ч.1 не встановлює мінімального вартісного порогу).

Ви не пішли купувати дорогий хліб.

Але відклали кошти на нього на холодильник. І під час обшуку правоохоронці запитали про ці гроші. Скільки ви б не повідомляли, що на хліб у вас вистачає зарплати, все одно нікого не переконаєте. «Можливо, ви поклали десь свою зарплатню, а ці кошти на хліб, можливо, отримані злочинним шляхом», — зверне увагу слідчий суддя при розгляді скарги на повідомлення про підозру, а потім зі слідчим суддею погодиться апеляційний суд.

Ви купили хліб та продали його сусіду, а згодом знову пішли за хлібом.

Так у вас ще й триваючий злочин! Можливо, отримавши спочатку кошти злочинним шляхом, ви постійно перетворюєте їх на хліб та зворотно на гроші, продовжуючи їх легалізацію.

(При триваючому злочині дія або бездіяльність започатковує безперервний злочинний стан, який зберігається до його фактичного припинення. При продовжуваному злочині особа вчиняє два або більше відокремлених у часі тотожних діянь, об’єднаних єдиним кримінально протиправним наміром, який реалізується поетапно).

Об’єктивна сторона злочину відповідно до ст.209 КК:

набуття, володіння, використання або розпорядження таким майном;

фінансові операції чи правочини з ним; переміщення або перетворення майна;

дії для приховування чи маскування його походження, володіння ним, прав на нього, джерела походження чи місцезнаходження.

Усі ці дії одночасно не потрібні. Склад формальний: окремі шкідливі наслідки, наприклад додаткові збитки від відмивання, не є обов’язковою ознакою.

Суб’єктивна сторона злочину відповідно до ст.209 КК: особа знала або повинна була знати про злочинне походження майна.

Тобто фактично для повідомлення про підозру достатньо будь-якого правочину, тільки щоб за внутрішнім переконанням слідчий (прокурор, суд) допускав можливість (навіть теоретичну) одержання майна злочинним шляхом — вбачав ті самі фактичні обставини.

Такими фактичними обставинами може бути, наприклад, значний (на погляд слідчого/ прокурора/ судді) розмір коштів, що зберігаються як готівка, спосіб зберігання — наприклад, у мішку, тобто невизначена кількість обставин, яка підтверджує злочинне походження за внутрішнім переконанням слідчого/ прокурора/ судді.

З урахуванням існуючої судової практики можна стверджувати, що презумпція невинуватості, яка закладена у ст.62 Конституції та ст.17 КПК, повністю скасована, а обов’язок доведення поза розумним сумнівом одержання майна незлочинним шляхом покладається на особу.

За існуючою логікою — затримуй будь-кого на коштовній машині та повідомляй підозру за ст.209 КК. Набуття, володіння, використання або розпорядження — вже є. А для наявності фактичних обставин достатньо дороговартості цієї машини, особливо якщо вона придбана попередньо за готівку. І навіть наявність документів, що підтверджують легальний дохід, не може довести, що машина придбана саме з цього легального доходу, а не з можливого нелегального. Спробуй доведи!

Як розмежувати стст.198 та 209 КК? 

Є й ще одне питання: як розмежувати стст.198 та 209 КК? Адже ст.198 вже передбачає відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання, отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного кримінально протиправним шляхом, — із застереженням «за відсутності ознак легалізації (відмивання) майна». Водночас ст.209 називає набуття, володіння, використання та розпорядження майном. То яка саме додаткова ознака перетворює придбання чи зберігання такого майна на його легалізацію?

Якщо відповідь — спеціальна мета надання майну правомірного вигляду, то які конкретні докази підтверджують цю мету? Якщо ж достатньо самого набуття або володіння майном та обізнаності про його злочинне походження, то для яких випадків законодавець залишив ст.198?

Посилання на «фактичні обставини», що свідчать про походження майна, саме собою цієї межі не пояснює. Адже кримінально протиправне походження майна передбачається обома нормами. Вибір між ними має спиратися на конкретні ознаки вчиненого діяння, які обвинувачення повинно назвати й довести.

Як це виглядає в судових рішеннях?

В ухвалі ВАКС від 27.01.2025 у справі №991/562/25 доводи захисту про набуття та відчуження майна особою, яку захист називав джерелом походження коштів, суд визнав такими, що «не спростовують вірогідність та достатність доказів, наданих стороною обвинувачення в обґрунтування підозри», зазначивши, що вони підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами під час доведення винуватості за стандартом «поза розумним сумнівом» (п.127).

А в ухвалі АП ВАКС від 11.02.2025 у справі №991/460/25, залишаючи чинним арешт готівки у провадженні, зокрема, за ст.209 КК, суд зазначив, що кошти «можуть бути набуті протиправним шляхом, враховуючи версію сторони обвинувачення про ймовірну роль особи». Посилання захисту на підприємницьку діяльність і зняття готівки з рахунків не переконали суд; водночас він указав, що подані виписки не дозволяли встановити власника рахунків (пп.34—35).

В обох випадках суди посилалися й на інші докази обвинувачення. Проте питання залишається: які саме докази пов’язують конкретне майно зі злочином і наскільки повно перевіряють пояснення захисту вже тоді, коли обмежують права людини? Адже можливість спростувати обвинувачення під час майбутнього розгляду справи по суті не замінює дієвого судового контролю сьогодні.

У рішенні Конституційного Суду від 26.02.2019 №1-р/2019, яким визнано неконституційною ст.368² КК «Незаконне збагачення», сформовано такий висновок: «Водночас відсутність підтвердження доказами законності підстав набуття активів у власність не означає підтвердження незаконності цих підстав, а отже, й доведеності вини особи у незаконному збагаченні».

Суд окремо наголосив, що законодавче формулювання складу незаконного збагачення не може: «покладати на особу обов’язок підтверджувати доказами законність підстав набуття нею у власність активів, тобто доводити свою невинуватість»; «уможливлювати притягнення особи до кримінальної відповідальності лише на підставі відсутності підтвердження доказами законності підстав набуття нею у власність активів».

Показовою є й практика Верховного Суду. В постанові від 13.02.2020 у справі №667/5470/14-к, погоджуючись із виправданням за ст.209 КК, ВС зазначив, що «жоден із цих доказів не доводить, що кошти, внесені в якості оплати укладених угод на придбання автомобілів, були одержані злочинним шляхом та належать обвинуваченим».

У постанові від 20.03.2025 у справі № 592/18006/18 ВС визнав, що звільнення особи від відповідальності за предикатне діяння через сплив строків давності не виключає відповідальності за легалізацію. У цій справі Суд задовольнив скаргу прокурора та призначив новий апеляційний розгляд, водночас прямо назвавши одержання доходів унаслідок предикатного діяння обов’язковою умовою відповідальності за ст.209 КК.

Де ж проходить межа?

Обидві справи стосувалися попередніх редакцій статті, проте проблема чіткості її застосування залишається актуальною.

В повідомленні ВС про виступ Голови ВС Станіслава Кравченка зазначено: «Відсутність чітких критеріїв для визначення діяння як легалізації майна призводить до неоднакових підходів судів до застосування ст.209 КК». Він також наголосив на спеціальній меті легалізації як обов’язковій ознаці складу правопорушення, порушив питання формулювання про «фактичні обставини» та нагадав про презумпцію невинуватості.

Де ж проходить межа між установленими обставинами, які підтверджують злочинне походження конкретного майна, та припущенням, яке власникові пропонують спростовувати?

Тому питання до практики застосування ст.209 цілком конкретне: чи не відтворюється тут механізм, який уже критикував Конституційний Суд? Коли відсутність підтвердження законного походження майна подають як підтвердження його злочинного походження, обов’язок доказування фактично перекладають на власника. А коли навіть документи про легальний дохід відхиляють словами «ці конкретні кошти могли мати інше походження», виникає наступне питання: що саме людина повинна надати, щоб така версія взагалі могла бути спростована?

P.S. Cтаттю написано у співавторстві з провідним українським адвокатом Артуром Габріеляном.

* Шістдесятники, шістдесятники, також шестидесятники, — назва покоління радянської та української національної інтелігенції з яскраво вираженою громадянською позицією.

Двістідев’ятники — похідне від ст.209 КК: «Легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом — набуття, володіння, використання, розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі здійснення фінансової операції, вчинення правочину з таким майном, або переміщення, зміна форми (перетворення) такого майна, або вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна або володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження, якщо ці діяння вчинені особою, яка знала або повинна була знати, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом».

Закон і Бізнес