Доброчесність під слідством

Звіт ТСК про корупційні ризики змусив переоцінити результати реформ в Україні

У Верховній Раді зареєстровано проєкт постанови про звіт ТСК щодо можливих корупційних правопорушень у правоохоронних органах, судах та органах судової влади. Це не законодавча ідея, яку ще належить реалізувати, а результат річної роботи комісії, що має значення незалежно від подальшого голосування у парламенті.

ТСК: інструмент парламентського контролю

Йдеться про проєкт від 17.06.2026, №15337 Сергія Власенка та інших народних депутатів — членів тимчасової слідчої комісії, що пропонує парламенту взяти звіт до відома, оприлюднити його на сайті Верховної Ради, а висновки — в газеті «Голос України». Документ цікавий тим, що він є тим масивом матеріалів, у якому зібрано відповіді державних органів, статистичні дані, звернення, результати засідань, позиції експертів, які дозволяють нам оцінити стан інституцій, створених або реформованих заради забезпечення законності, правопорядку та справедливості, доброчесності та протидії корупції в Україні.

Нагадаємо, ТСК було утворено постановою ВР від 19.06.2025 №4511-IX і її робота привертала увагу медіа через резонансні засідання та публічні конфлікти навколо окремих органів, які стали предметом парламентського розслідування.

Між іншим, на відміну від деяких органів, які були об’єктом перевірки, тимчасові слідчі комісії згадуються в Основному Законі. Його ст.89 передбачає, що ТСК утворюються Верховною Радою «для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес». Разом із тим, аби не порушувати балансу гілок влади, Конституція також містить застереження про те, що висновки і пропозиції ТСК не є вирішальними для слідства і суду.

Закон «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України» розкриває цю модель детальніше. Він визначає ТСК як колегіальний тимчасовий орган ВР, завданням якого є здійснення парламентського контролю шляхом проведення розслідування з питань суспільного інтересу. Водночас закон обмежує предмет діяльності: комісія не може створюватися для здійснення правосуддя судом або встановлення наявності чи відсутності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Регламент Верховної Ради також визначає процедуру утворення ТСК, вимоги до персонального складу (ст.87) та порядок представлення результатів проведеного розслідування (ст.88). Звіт повинен містити факти й обставини, що стали підставою для розслідування, встановлені відомості та докази, дані, які не підтвердилися, а також факти, які не були перевірені, із зазначенням причин. Також пропозиції ТСК мають пояснювати, як саме можуть бути використані її висновки у разі прийняття Верховною Радою відповідного рішення.

Які саме проблеми Комісія побачила у суддівському врядуванні, правоохоронних органах та антикорупційній інфраструктурі — розгляньмо далі найцікавіші факти.

ВККС, ГРД і ВРП: конкурси, доброчесність і конфлікт інтересів

У частині суддівського врядування ТСК зосередилася на роботі Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Вищої ради правосуддя та громадської ради доброчесності. Найбільший блок стосується конкурсу до апеляційних судів, у якому комісія встановила «ознаки системних порушень».

Так, за даними звіту, понад 80% підсумкової оцінки кандидата формується на підставі суб’єктивного «внутрішнього переконання» членів ВККС за результатами співбесіди, тоді як автоматизоване оцінювання фактично мало лише допоміжну вагу. ТСК звернула увагу на участь у конкурсах родичів членів ВККС і ВРП, а також їхніх інспекторів та помічників: такі кандидати отримували непропорційно високі бали на етапах, де оцінювання залежало від членів ВККС.

Окремий епізод стосується перевірки практичних робіт. Голова ВККС Андрій Пасічник мав оцінити 210 робіт, але в період, визначений для перевірки, перебував на стаціонарному лікуванні. Журнал логувань, як зазначено у звіті, показав вхід до системи в один день і виставлення балів стосовно всіх 210 роботах з інтервалом у 2—3 хвилини. На засіданні ТСК А.Пасічник пояснив, що перевіряв роботи не в системі, а роздрукованими в себе вдома. За зверненнями комісії відомості про це було внесено до ЄРДР, зокрема ДБР та Офісом Генерального прокурора.

Що стосується ГРД, то ТСК відзначила фактичний монопольний вплив однієї громадської організації на її формування та діяльність. У звіті йдеться про фінансову, кадрову та організаційну залежність, блокування прямих контактів Ради з донорами, спроби впливу на майбутній склад ГРД через «рекомендовані списки» кандидатів, а також поширення проєктів бюлетенів із неформальними позначками щодо «бажаних» і «небажаних» кандидатів. Також ТСК указала на оплату роботи окремих членів ГРД виконавчим директором цієї громадської організації.

Окремо ТСК зафіксувала проблему взаємодії органів суддівського врядування з парламентським контролем. У звіті зазначено, що члени ВРП відмовилися взяти участь у роботі комісії та не прибули на її засідання, попри офіційні запрошення. Також комісія описала нерівний правовий режим для членів ВККС і ВРП: частина з них, маючи статус судді, посилалася на гарантії незалежності судової влади для відмови надавати інформацію, хоча запити ТСК стосувалися не здійснення правосуддя, а адміністративних, кадрових, дисциплінарних та організаційних повноважень у складі цих органів.

Правоохоронна система: контроль, кадри і результати

У правоохоронному блоці ТСК проаналізувала роботу Державного бюро розслідувань, Національної поліції, Служби безпеки та Бюро економічної безпеки за такими напрямами, як внутрішній контроль, кадрова спроможність, перевірки, дисциплінарна практика і співвідношення між кількістю проваджень та їх результатами.

Нацполіція. У звіті наводяться дані про кримінальні провадження, розпочаті за статтями Кримінального кодексу, пов’язаними з корупційними правопорушеннями щодо співробітників. Так, з 2022 року до липня 2025 року із 739 розпочатих проваджень повідомлення про підозру отримали 248 осіб, до суду було направлено 182 обвинувальні акти, а реальних обвинувальних вироків за результатами судового розгляду, за даними ТСК, було лише 34.

При цьому ТСК звернула увагу на відсутність єдиного обліку випадків корупції, що ускладнює оцінку реального масштабу таких правопорушень і ефективності реагування на них. Згадується зростання кількості адміністративних стягнень у 2024—2025 роках, але така динаміка може свідчити як про активізацію внутрішнього контролю, так і про тенденцію кваліфікувати частину діянь як менш тяжкі правопорушення.

За результатами 71 внутрішнього аудиту було встановлено 32 ключові ризики у 10 сферах діяльності. Порушення у грошовому еквіваленті оцінено у 190 млн грн., з яких 165 млн грн., за даними органу, відшкодовано.

СБУ. Цей державний орган спеціального призначення, на думку ТСК, має проблеми з фінансовим контролем та декларуванням на тлі посилань на режим державної таємниці. На засіданнях комісії представники Служби повідомляли, що мінімізували та усунули 12 корупційних ризиків, ще 15 — перебувають у процесі постійного моніторингу. Проте у 2022—2025 роках до НАЗК було направлено інформацію щодо неподання або несвоєчасного подання декларацій стосовно близько 1,5 тис. осіб, значна частина яких — колишні працівники СБУ.

І це ТСК назвала проблемою. У звіті йдеться про високий рівень неподання декларацій особами, які припинили службу, критично низьку кількість повних перевірок декларацій та слабку трансформацію виявлених фактів у кримінальні провадження. Окремо комісія звернула увагу на розбіжності між СБУ та НАЗК щодо доступу до декларацій і обміну інформацією: представники СБУ говорили про належне інформування та передання відомостей, тоді як НАЗК вказувало на відсутність або обмеженість доступу.

Тож ТСК зафіксувала обмежену прозорість. Зокрема, відсутність даних щодо кількості суб’єктів декларування, які користуються правом відтермінування подання декларацій. Комісія пов’язала це з ризиком «сліпих зон» у фінансовому моніторингу та потребою врегулювати доступ НАЗК до декларацій працівників і колишніх працівників СБУ з урахуванням режиму державної таємниці.

БЕБ. У частині Бюро економічної безпеки ТСК відзначила критично низький рівень укомплектованості штату, що фактично обмежує здатність органу виконувати покладені на нього функції.

Окремо комісія описала розрив між виявленням порушень усередині органу та покаранням за їх учинення. Попри збільшення кількості кримінальних проваджень, скерованих до суду, система внутрішньої безпеки БЕБ не забезпечує належного доведення виявлених порушень до рівня кримінальної відповідальності. Значна кількість службових перевірок завершувалася дисциплінарними рішеннями або звільненнями, однак лише незначна частина фактів отримувала процесуальне продовження у вигляді повідомлень про підозру чи окремих кримінальних проваджень.

Фінансовий контроль за працівниками БЕБ у звіті називається малорезультативним. У 2022—2023 роках повні перевірки декларацій не проводилися через воєнний стан, у 2024 році їх було 5, у 2025 році — 3. За результатами цих перевірок у 2024—2025 роках зафіксовано лише по одному випадку правопорушень, передбачених ст.366² Кримінального кодексу. Практика притягнення до відповідальності фактично відсутня: за весь досліджуваний період щодо працівників БЕБ не було складено жодного протоколу про адміністративне правопорушення.

ДБР. На відміну від інших органів, діяльність Державного бюро розслідувань ТСК описала у значно стриманішій тональності. У звіті відзначено, що Бюро відкрито взаємодіяло з комісією, надавало відповіді на запити, необхідні матеріали та забезпечувало прозорість інформації. Також наводиться позиція керівництва органу про роботу в умовах істотного зростання навантаження у 2022—2025 роках через війну, окупацію частини територій і необхідність реагування на злочини воєнного часу.

ТСК зафіксувала, що середнє навантаження на одного слідчого зростало щороку і досягло пікових значень у 2024—2025 роках. В окремих категоріях справ, пов’язаних із військовими злочинами, навантаження на одного слідчого може перевищувати тисячу проваджень, що впливає на якість та оперативність розслідувань.

Фактично, комісія не надала належної оцінки діяльності ДБР, яке є політично провладним правоохоронним органом.

Досудове розслідування: СІЗО, застави і угоди зі слідством

Окремий блок звіту стосується питань, які виходять за межі роботи одного органу, але безпосередньо впливають на кримінальний процес: обліку осіб, щодо яких застосовано тримання під вартою, визначення розміру застави, тривалості проваджень та практики угод зі слідством.

З відповідей Міністерства юстиції та Київського слідчого ізолятора ТСК встановила, що поряд з електронним реєстром у пенітенціарній системі досі зберігається масштабний паперовий облік. Йдеться про особові справи, журнали, алфавітні картотеки, контрольно-строкові картки та інші документи. Київський СІЗО фактично підтвердив, що частину статистичних даних неможливо оперативно сформувати без ручного опрацювання особових справ і судових рішень.

Також ТСК звернула увагу на відсутність єдиної методики визначення розміру застави, що створює передумови для суб’єктивізму та різної практики. Адже необґрунтовано високі застави можуть перетворюватися з альтернативного запобіжного заходу на приховану форму безальтернативного тримання під вартою.

У цьому ж контексті комісія згадала проблему так званих «вічних» проваджень, коли кримінальне переслідування, обмеження прав і запобіжні заходи тривають роками без належного процесуального завершення. У такій ситуації сам факт фігурування особи у провадженні може ставати інструментом тривалого тиску, незалежно від кінцевого результату розслідування.

Практика угод у кримінальних провадженнях — ще одна проблема. За умовами деяких із них значні суми спрямовуються не до державного бюджету, а на підтримку Збройних Сил України через недержавні благодійні організації. У звіті зазначено, що суспільно корисна мета таких платежів не усуває ризиків, якщо немає єдиних критеріїв вибору фондів. Указується на можливість вибіркового підходу, привілейованого становища окремих організацій, потенційного конфлікту інтересів і недостатнього контролю за подальшим використанням коштів.

НАБУ, САП і ВАКС: антикорупційна інфраструктура чи вертикаль?

Значне місце у звіті ТСК відведено інституціям, які зазвичай називають антикорупційною інфраструктурою або «антикорупційною вертикаллю». Але така назва потребує застереження: НАБУ здійснює досудове розслідування, САП забезпечує процесуальне керівництво і підтримання публічного обвинувачення, а ВАКС є судом. Тому включення суду в одну «вертикаль» з органами розслідування та обвинувачення саме по собі є проблемою з точки зору права.

Одним із ключових епізодів для НАБУ і САП стала їхня співпраця з ТСК. Директор НАБУ Семен Кривонос і керівник САП Олександр Клименко двічі не з’явилися на засідання ТСК. Перший повідомив про неявку в день засідання, пославшись на «внутрішньоорганізаційні заходи», а другий пояснив свою відсутність «значним службовим навантаженням». ТСК визнала такі причини неповажними, пославшись на ст.19 профільного закону, за якою явка на засідання слідчої комісії є обов’язком. Дії керівників антикорупційних органів комісія кваліфікувала як такі, що мають ознаки кримінальних правопорушень, пов’язаних із перешкоджанням діяльності ТСК.

У змістовній частині комісія вказала на наявність системних корупційних ризиків у діяльності цих органів і звернула увагу на значні обсяги їх бюджетного фінансування при одночасному існуванні проблем у роботі: висока частка угод зі слідством, численні закордонні відрядження керівництва поза межами безпосередніх функціональних повноважень, низькі показники перевірки декларацій, а також недостатній рівень виявлення та притягнення до відповідальності за корупційні правопорушення.

Щодо ВАКС у звіті звертається увага на кадровий дефіцит: 23 вакантні посади створюють ризики затягування розгляду справ, перевантаження суддів і зниження якості рішень.

З-поміж 11 тис. матеріалів і справ у провадженні суду першої інстанції ВАКС ухвалив лише 109 вироків. При цьому із них 72 (понад 66%) постановлено на підставі угод про визнання винуватості. ТСК зазначила, що домінування угод у структурі вироків створює враження, ніби головним результатом роботи суду стає статистика обвинувальних вироків, а не встановлення всіх обставин злочину та викриття повного кола причетних осіб.

Оцінюючи інформаційну та організаційну спроможність ВАКС, комісія відзначила його залежність від міжнародної технічної допомоги. Суд отримував програмні комплекси захисту інформації, мережеве обладнання, ліцензійне програмне забезпечення, системи кібербезпеки, сервіси резервного копіювання та інші технічні продукти. ТСК вказала, що формування критичної ІТ-інфраструктури суду за рахунок зовнішніх ресурсів може створювати ризики для інформаційної незалежності судової системи, а відсутність детального аудиту використання такої допомоги ускладнює парламентський контроль.

Фактично, ми бачимо антиконституційне перешкоджання парламентському контролю, оскільки діяльність ТСК прямо передбачена Конституцією.

НАЗК: декларації, спосіб життя — контроль формальний

Запобігати частині виявлених ризиків ще до того, як вони перетворюються на кримінальні провадження, дисциплінарні скандали або публічні конфлікти мало б Національне агентство з питань запобігання корупції. Цей орган відповідальний за фінансовий контроль, перевірку декларацій, моніторинг способу життя і врегулювання конфлікту інтересів.

Але оцінка роботи НАЗК з боку парламентарів виявилася доволі жорсткою. І з нею важко не погодитися.

ТСК зазначила, що кількість перевірок декларацій та моніторингів способу життя посадових осіб правоохоронних органів і судової влади є критично низькою та не відповідає реальному рівню корупційних ризиків у цих сферах. Також система електронного декларування в нинішньому вигляді не забезпечує досягнення задекларованої антикорупційної мети, оскільки переважна більшість декларацій фактично залишається без повноцінного змістовного контролю.

Причина, за логікою звіту, полягає не лише у кількості перевірок. Автоматизовані інструменти здатні виявляти переважно формальні, логічні або арифметичні помилки. Натомість встановлення походження коштів, перевірка активів членів сім’ї, виявлення прихованих зв’язків, номінальних власників або ознак невідповідності способу життя потребують реального аналізу в ході повних перевірок. Але саме таких змістовних перевірок, за висновками ТСК, бракує.

Також питання полягає у тому, чим завершуються ті перевірки, які проводяться. В якості показового прикладу в звіті наведено працівників САП, щодо яких за весь досліджуваний період НАЗК не склало жодного адміністративного протоколу і не направило до правоохоронних органів жодного обґрунтованого висновку про можливі корупційні правопорушення. Це, на думку ТСК, є ознакою формального характеру фінансового контролю та низької практичної результативності у виявленні порушень.

Ще один епізод, пов’язаний із конкурсом до апеляційних судів. ТСК звернула увагу, що НАЗК взагалі не побачило конфлікту інтересів у ситуаціях, коли в конкурсних процедурах брали участь особи, пов’язані родинними або службовими зв’язками з членами ВККС і ВРП. Народні депутати пов’язали це не лише з практикою самого агентства, а й із недосконалістю законодавства: універсальний підхід до визначення конфлікту інтересів не враховує різний статус суб’єктів, обсяг їхніх повноважень і характер впливу на рішення.

Системні дефекти

Загалом сам звіт тимчасової слідчої комісії ВР з питань розслідування можливих фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень у правоохоронних органах, судах та органах судової влади не варто розглядати як окремий політичний епізод або чергову парламентську критику конкретних органів влади. Скоріше він є тим матеріалом, який дає ґрунт для широкої розмови про результати багаторічних судових, правоохоронних та антикорупційних реформ.

Формально ці реформи створили нові інституції, запровадили конкурси, реєстри, декларації, внутрішні перевірки, дисциплінарні механізми та електронні сервіси. Але все це не додало системі бажаної доброчесності — ключового маркера сучасної політики держави. Не отримавши чітких критеріїв, доброчесність сама стала інструментом «приватизації публічної функції», подвійних стандартів, маніпуляцій, неформального впливу.

Проблема, на наше переконання, полягає не у відсутності процедур та недосконалості законів. Проблема — в якості їх застосування і відсутності практичного результату. І звіт ТСК є яскравою ілюстрацією цього твердження. В одному документі описані дефекти, які властиві майже всім державним інституціям: непрозорі кадрові процедури, формальний контроль, слабка результативність перевірок і недостатній зв’язок між виявленням порушень та реальною відповідальністю.

Як загальний висновок, система, створена для контролю доброчесності, сама потребує перевірки на прозорість, підзвітність і здатність давати результат. При цьому незалежність органів, суддівського врядування чи антикорупційної інфраструктури не може означати закритість від зовнішньої перевірки. Коли парламентський контроль сприймається як необов’язкова формальність, під загрозою опиняється не авторитет конкретної ТСК, а сама ідея підзвітності органів, які діють від імені держави і за рахунок коштів платників податків.

Результати діяльності парламентської ТСК вказують на тривале (неухильне) зниження довіри до української правоохоронної системи, правосуддя та української юрисдикції загалом.

Закон і Бізнес