Дискреція без берегів

Санкції без правил, ПДВ без доказів: що захищає адміністративне право сьогодні?

Коли влада порушує власні правила — хто захистить від неї? І чи взагалі є межа між «тимчасовим превентивним заходом» і звичайним покаранням без суду?

Санкція як покарання без суду

На форумі з адміністративного права та судочинства «IUS PUBLICUM 2026» модератором другої сесії виступив адвокат, к.е.н., керуючий партнер ЮК «АМБЕР», заслужений юрист України Семен Ханін. Він одразу задав тон: дискусія має бути живою, з реальними питаннями та щирими відповідями.

Першим до слова запросили адвоката Олександра Лещенка, якому дісталася найгостріша тема — санкції щодо громадян і юридичних осіб України.

О.Лещенко окреслив проблему так: закон про санкції 2014 року налічує лише 5 статей із розмитими формулюваннями. Підстав для введення санкцій — надмір, процедури перевірки фактів — немає жодної. Санкції застосовуються без вироку суду і навіть без повідомлення про підозру.

«Рада національної безпеки і оборони повинна ознайомитись з пропозиціями і проголосувати. Все. Дослідження доказів фактично не відбувається. Підстави для застосування санкцій — у вигляді двох-трьох листочків інформації, зібраних оперативним працівником», — пояснив адвокат.

Спікер навів кілька «лайфхаків» для адвокатів. Відсутність чіткої термінології — самостійна підстава для оскарження. Верховний Суд уже посилається на стандарти «fair procedure» навіть у санкційних справах. РНБОУ з липня 2023 року досі не затвердило власний регламент, хоча закон прямо це передбачав.

Окремо О.Лещенко звернув увагу на конституційний аспект. Стаття 106 Основного Закону зобов’язує контрасигнувати акти Президента, видані як головою РНБОУ, — підписом прем’єра або відповідного міністра. Жоден указ про санкції такого підпису не містить.

«ВС називає санкції «тимчасовим превентивним заходом». Але наскільки превентивний захід може обмежувати низку статей Конвенції? Громадяни України фактично позбавлені правового захисту, і єдиний спосіб — звернення до ЄСПЛ», — наголосив адвокат.

Завершивши виступ, О.Лещенко почув від модератора влучне резюме: якщо адвокат не може перемогти несправедливість, він хоча б ускладнює їй шлях. Після цього С.Ханін запитав напряму.

«Все ж таки, пан Олександр, чи потрібні взагалі санкції? Ми ж розглядали кримінальну справу щодо Сталіна, засудили його — не санкції ж прийняли. Що заважає розглянути кримінальне провадження щодо будь-кого?», — звернувся модератор.

О.Лещенко відповів: санкції виправдані лише тоді, коли держава не здатна дотягнутися до суб’єкта іншими засобами, і лише паралельно, а не замість кримінальної відповідальності. Застосування санкцій до громадян і резидентів є підміною видів відповідальності.

«Відповідаючи на ваше питання: кримінальна відповідальність — це окремий вид відповідальності. А що таке санкційна відповідальність — я не знаю», — підсумував адвокат.

Публічне в приватному

Наступним до трибуни вийшов адвокат Володимир Зубар, якому С.Ханін поставив майже нездійсненне завдання: за 20 хвилин коротко розповісти про проект нового Цивільного кодексу. На початку В.Зубар окреслив парадокс: кодекс, задуманий як акт приватного права, просякнутий публічно-правовими інститутами — у проєкті більше ста посилань на публічне право.

Спікер зупинився на кількох вузлових питаннях. Право власності держави: після відмови від господарського відання та оперативного управління запропонований натомість узуфрукт так і не отримав чіткого оформлення, а паралельно введений інститут «віддання» взагалі залишився без визначення. Концепцію «публічної речі» — об’єкта, що за призначенням не може бути приватним, — В.Зубар підтримав.

«Нам не треба буде потім доводити і пояснювати: законно, добросовісно придбав — ця річ публічна, вона не може бути приватною», — пояснив В.Зубар.

Принцип superficies solo cedit — єдність земельної ділянки і побудованого на ній — спробували закласти в кодекс, але без перехідних положень для вже існуючих об’єктів ідея зупинилась на рівні задуму, породивши правову невизначеність щодо квартир, паркомісць і кондомініумів.

Після виступу С.Ханін поставив питання про цивільну конфіскацію: чи справедливо, що родич державного службовця мусить доводити законність свого майна, хоча на службу йде не він? В.Зубар відповів через призму інституту посесію — фактичного владарювання над річчю, яке захищається незалежно від права власності.

«Лише дві умови для посесію: я майном володію і вважаю, що це майно є моїм. Все! У вас є питання — сформуйте позов», — зауважив адвокат, і зал відповів оплесками.

Вісімдесят відсотків — не на боці держави

Суддя-спікер Одеського окружного адміністративного суду Нінель Потоцька розповіла про свіжу судову практику в податкових спорах. Перед початком доповіді С.Ханін зізнався: до її виступу він щиро вважав, що беззаперечних доказів нереальності господарських операцій не існує. Н.Потоцька підтвердила — і вона з таким не стикалась жодного разу.

Спікер звернула увагу на кілька ключових постанов 2026 року. У травні ВС у двох справах скасував презумпцію «направлено — значить вручено»: повідомлення вважається отриманим лише за наявності конкретної контактної особи, номера телефону на рекомендованому повідомленні та дотримання 30-денного строку зберігання на пошті. Постанова від 11.05.2026 з питань реальності господарських операцій систематизувала всі критерії: статус податкової інформації, обов’язковість зустрічних звірок, принципи відповідальності платника. А 21 травня того ж року Суд підтвердив абсолютне право платника на забезпечення позову при скасуванні свідоцтва платника ПДВ.

Після виступу С.Ханін озвучив невтішну статистику: ВС задовольняє більше 80% позовів платників проти податкової — і рік у рік нічого не змінюється. Питання до Н.Потоцької було гострим: де реакція суду, якщо права порушуються системно?

«Законодавчого врегулювання, вважаю, достатньо. Є ст.13 закону «Про судоустрій і статус суддів», є ст.200 Кодексу адміністративного судочинства. Тут більше питання до правової культури суб’єктів владних повноважень. Повага до рішення суду повинна презумуватись, інакше не може бути», — відповіла суддя.

Адвокат із залу поставив запитання: чи варто стягувати судові витрати безпосередньо з інспекторів, що приймали незаконні рішення? Н.Потоцька вказала на відсутність чіткого механізму в податковому кодексі. В.Зубар запропонував простіший шлях: реальні, а не символічні витрати на правову допомогу, стягнуті судом, швидше змусять задуматися.

Найгострішим виявився коментар С.Ханіна. Модератор зауважив: якщо податкова не подасть апеляцію — наступного дня це буде справа ДБР або НАБУ. Система сама по собі не залишає інспектору вибору.

«Ми правова держава, ми створили адмінсуди для захисту права. Але ми — судді, прокурори, адвокати, податківці — на своєму рівні це не змінимо. Нам потрібні інституційні зміни», — підсумував С.Ханін, завершуючи сесію.

Закон і Бізнес