Меч самурая

Чи є юриспруденція наукою та як подолати дефляцію наукових ступенів?

Монографії, статті, тези — і жодного дійсно нового відкриття. Чи є юриспруденція наукою? І що вбиває те справжнє, що в ній ще залишилося?

Наука чи симулякр?

На «Цивілістичній платформі» відбувся круглий стіл до Дня науки «Правова наука в Україні — стан та перспективи. Погляд чотирьох поколінь українських цивілістів». Одним із учасників заходу виступив суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат, який поділився власним баченням стану цивілістичної науки, її проблем і можливих шляхів виходу.

Розпочав В.Крат з особистого спогаду про «тяглість» поколінь у науці. Він пригадав, як у його університеті вперше запровадили магістерську програму: за результатами кваліфікаційної магістерської роботи обирали тему майбутньої кандидатської дисертації. «Це якраз і є той вступ до науки — яким чином розпочати, яким чином від цього стартанути», — зазначив суддя.

Показово, що тоді наукові теми не нав’язувались зверху: під час тривалих дискусіях, через написання й аналіз матеріалу, дослідник сам виходив на власну проблематику. Власне так у В.Крата і з’явилась тема переважних прав — з тих самих дискусій, де спочатку наполягали на праві на житло.

Спікер поставив провокативне питання: чи є юриспруденція наукою взагалі? «На одному із заходів я так доволі обережно сказав — це не є наукою в чистому вигляді», — зізнався В.Крат. На його думку, якщо брати за основу природничі науки, де можна досягти конкретного результату — скажімо, отримати нові ліки, — то в цивілістиці придумати щось справді нове практично неможливо.

Усталені канони власності, зобов’язального права, цінних паперів залишаються незмінними попри будь-які зміни назв і форм регулювання. «Сама назва може з’явитися з точки зору регулювання закону, але як інструмент — це все одно вже було», — підкреслив суддя.

Водночас він констатував: відбулася дефляція наукових ступенів. «Якщо раніше певним правилом гарного тону було сказати про наявність наукового ступеня, то зараз можна просто про це промовчати», — зазначив В.Крат. Він нагадав про наказ міністерства, що дозволив відмовлятися від наукового ступеня, і одразу накинув на ситуацію цивілістичну оптику: відмова від ступеня — це поява безпідставно набутого майна. Надбавки виплачувались, добросовісності в такій ситуації немає, рахункової помилки також — а отже, відповідно до ст.1215 Цивільного кодексу, питання повернення виплаченого залишається відкритим.

«Де, власне, реакція прокуратури і вжиття відповідних заходів прокурорського реагування?» — запитав суддя.

Окремо В.Крат зупинився на ролі касаційного суду у формуванні наукового дискурсу. На певному етапі вийшло так, що саме касаційний суд задає тренди. Якщо подивитися сучасну наукову періодику — тези, статті — то по суті вона відтворює постанови касаційного суду.

 Яскраві приклади — правочини на шкоду кредиторам (фраудаторні) та доктрина заборони суперечливої поведінки. «Якщо колись знати про цю доктрину було правилом гарного тону, то тепер виявилося, що правилом гарного тону має бути її правильне пояснення відносно тих чи інших ситуацій», — підкреслив спікер. Нині доктрину хочуть застосовувати практично скрізь — як «універсальний меч самурая». Натомість глибокого аналізу в українській цивілістичній літературі немає.

Саме тут, на думку В.Крата, і є місце для висновків науково-консультативної ради. «Чим корисна наявність висновків науково-консультативної ради? Вона дає можливість побачити те, чого можна не бачити відразу», — пояснив суддя. Це як подих свіжого повітря: дивився-дивився в одну точку — і раптом побачив, що не все так просто, як здавалося. З’являється якийсь вакуум, і саме цей зовнішній погляд дозволяє виявити те, що з середини не видно.

Халва-халва-халва

Не менш гострою є проблема плагіату. В.Крат визнав: численні антиплагіатні програми фактично не дають жодного результату. Більша частина з них просто не виявляє відповідних підробок.

Він навів конкретний приклад: роки два тому особа дійшла до Верховного Суду у справі про незаконне використання її автореферату дисертації та отримала компенсацію, зокрема моральної шкоди. «Але ж це одиничний випадок реагування, коли особа дійшла до ВС, який в результаті стягнув компенсацію», — зауважив суддя.

Загальна культура суспільства поки що не сформувала належного ставлення до чужої інтелектуальної власності: копіюють пости, статті, наукові роботи — і вважають це нормою.

Плагіат деколи доходить до абсурду. В.Крат розповів історію, яку чув недавно: автор написав роботу, її сплагіатили й опублікували пізніше, а потім зарубіжний журнал висунув оригінальній статті звинувачення в плагіаті — з посиланням на пізнішу копію.

Суддя нагадав: ще Дигести закріпили принцип honeste vivere — жити чесно. Поки це усвідомлення не з’явиться і в сфері науки, жодні антиплагіатні програми не допоможуть. Скільки разів не кажи «халва-халва-халва» — в роті солодше не стане, пригадав він вислів із притчі Ходжі Насреддіна.

Публікаційна активність теж викликає питання. «Якщо переглянути перелік того, що публікується, то можна побачити, що це зовсім не осяяне якоюсь прагматичною метою», — констатував В.Крат. Писати заради статистичної звітності для отримання ступеня — це не наука. Тексти не про проблеми, які хвилюють суспільство чи практику. Зі стилем теж усе зрозуміло навіть без спеціальних перевірок: «Не треба навіть щось перевіряти, дивишся просто на стиль написання». У кожного автора є власний почерк — слова, звороти, підходи — і вони тією чи іншою мірою типізовані. Так само типізований і підхід «взяв і скопіював».

Де ж вихід? На переконання В.Крата, точкові рішення не допоможуть. Реформувати журнали чи змінювати вимоги до публікацій — само по собі нічого не дасть, бо проблема більш загального характеру. Вона починається зі школи: смартфони, штучний інтелект, підготовка до уроків за допомогою ШІ — все це неминуче позначиться на якості майбутніх студентів, аспірантів, докторантів. «Це комплекс проблем. Конкретним вузьким підходом не вирішиш», — підсумував спікер.

Своє бачення В.Крат сформулював у двох тезах: розширення справжньої академічної свободи — а це про особисту відповідальність — і скасування надбавки за науковий ступінь у гуманітарній сфері. «Для чого вона? Для того, щоб написати на візитівці? Нині це вже не є тим трендом», — зазначив суддя. Коли надбавка зникне, кількість «науковців», не причетних до науки, суттєво скоротиться. А поки не буде внутрішнього усвідомлення жити чесно — жодні адміністративні бар’єри справі не зарадять.

Закон і Бізнес