Замкнені двері

Що перешкоджає адвокату потрапити до клієнта в ізоляторі тимчасового тримання

Кримінальний процесуальний кодекс гарантує адвокату безперешкодний доступ до підзахисного. Але між гарантією та реальністю — зачинені двері ізоляторів та відомчі накази, що суперечать закону.

ІТТ замість СІЗО

У Національній асоціації адвокатів України відбувся круглий стіл, присвячений проблемам доступу захисників до клієнтів в ізоляторах тимчасового тримання. В обговоренні взяли участь адвокати, представники офісу омбудсмена та Офісу Генерального прокурора.

Заступник директора департаменту офісу уповноваженого ВР з прав людини Любов Журавська нагадала: право на правничу допомогу є конституційним правом кожної особи, а доступ адвоката має бути забезпечений незалежно від місця тримання — чи то в СІЗО, чи то в ізоляторі тимчасового тримання.

Офіс омбудсмена роками фіксує системну проблему: підозрювані та обвинувачені поміщаються до ізоляторів тимчасового тримання на невизначений строк — формально в рамках застосування заходів безпеки. Позиція омбудсмена незмінна: «В ІТТ не повинні утримуватись ні підозрювані, ні обвинувачені, ні засуджені». Умови перебування в ізоляторі тимчасового тримання кардинально відрізняються від умов у СІЗО: конфіденційне спілкування із захисником ведеться під постійним аудіо-відеозаписом, доступ до медичних послуг суттєво обмежений. Фактично ІТТ стає інструментом тиску та ізоляції особи.

Така практика суперечить міжнародним стандартам у сфері запобігання неналежному поводженню й катуванням — на це омбудсмен звертає увагу щорічно. Ця проблема є предметом доповіді за 2024 рік та готується до включення у звіт за 2025-й. Органи прокуратури, що могли б скасовувати відповідні процесуальні рішення слідчих, здебільшого залишають такі звернення без належного реагування.

Парламент зробив спробу нормативно врегулювати питання,  — законом про внесення змін до ст.196 КПК та деяких законів України (на базі законопроєкту №9655). Документом пропонувалось виключити з закону про Національну поліцію положення, що дозволяло утримувати в ІТТ осіб, взятих під варту. Однак у 2025 році закон було повернуто до парламенту з президентським вето: серед аргументів — фінансові витрати на конвоювання до віддалених СІЗО та потреба в залученні додаткового особового складу.

Слово-апендикс

Адвокат Олена Антонеску докладно зупинилась на конкретному кейсі. В 2021 році адвокату Максиму Стригуну відмовили у доступі до ізолятора тимчасового тримання, де утримувався клієнт. Підставою слугував п.3.1.13 Правил внутрішнього розпорядку ІТТ, затверджених наказом МВС №638: окрім документів, що підтверджують повноваження захисника, від нього додатково вимагали письмового підтвердження від слідчого або прокурора.

«Це є категоричною забороненою вимогою, — наголосила адвокат. — Частина 2 ст.50 КПК містить пряму заборону на встановлення будь-яких додаткових умов для підтвердження повноважень захисника чи для його допуску до участі у справі». Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду від 30.04.2021 у справі №753/8493/21 адвоката врешті-решт допустили. Надалі Київський окружний адміністративний суд у справі №640/30856/21 визнав дії поліції протиправними та стягнув з Головного управління Національної поліції 25 тис. грн. моральної шкоди.

Один з учасників круглого столу звернув увагу на більш широкий контекст: у 1998 році, приєднуючись до Ради Європи, Україна зобов’язалась не підпорядковувати місця тримання під варту тому ж правоохоронному органу, що здійснює розслідування. Тоді слідчі ізолятори вивели зі структури Міністерства внутрішніх справ — і кількість порушень прав затриманих різко скоротилась. Сьогоднішня практика масового утримання осіб в ІТТ, що залишаються в підпорядкуванні поліції, сприймається як повернення до тих самих проблем.

Однак навіть після судового рішення і зміни наказу МВС з №638 на №777 проблема нікуди не зникла. В новій редакції пункту, що регулює допуск захисника до ІТТ, зникла вимога щодо листа-довідки, але з’явилось формулювання «після залучення до участі у кримінальному провадженні». О.Антонеску переконана: це й є той самий «апендикс», що блокує доступ — і в січні 2025 року вона знов зіштовхнулась із тією самою ситуацією.

«Залучення в КПК згадається лише у статті 49 — там, де адвокат залучається з системи безоплатної правової допомоги. Іншого процесуального рішення про залучення не існує», — пояснила вона.

Учасники звернули увагу і на термінологічну плутанину. Стаття 48 КПК чітко визначає: залучення захисника відбувається виключно клієнтом, а слідчому та прокурору прямо заборонено давати будь-які рекомендації з цього питання. Натомість частина слідчих досі виносить «постанови про залучення» — рудимент старого кодексу, що не передбачений чинним КПК, але продовжує формувати хибне уявлення про якийсь додатковий механізм перевірки.

Рецепт від скарг

Адвокат Максим Стригун, чия справа 2021 року стала відправною точкою дискусії, представив зразок клопотання до слідчого судді як практичний інструмент для колег. Документ містить обґрунтування порушень з посиланням на ч.2 ст.50 КПК, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та сформовану судову практику — зокрема ухвали Дарницького районного суду м.Києва.

Сам адвокат ставиться до скарг без ентузіазму: «Я не люблю скарги писати. Для мене краще, щоб ви мене просто пускали».

Учасники дискусії були одностайні: механізм скарг фактично грає на руку стороні обвинувачення. Поки адвокат добивається доступу через суд, слідчий отримує день-два — а для досвідченого фахівця цього може бути достатньо. Тому пропозиції зводились до системних змін: розміщення в кімнатах для побачень в ІТТ плакатів із правами затриманих — за зразком матеріалів про безоплатну правову допомогу; нормативне вилучення або уточнення поняття «залучення»; більш принципове реагування прокурорського нагляду на постанови слідчих.

Окремо прозвучало питання адвокатів, які не залучені до кримінального провадження, але наділені законним правом відвідати клієнта — для складання заповіту, вирішення цивільних справ. Вони наштовхуються на ту саму перешкоду. Промовистою виявилась і паралель із доступом іноземців до перекладача: слідчі нерідко запитують «Do you know English?» — і якщо людина розуміє бодай кілька слів, у перекладачі відмовляють. «Доступ до правосуддя має бути загальним для всіх», — прозвучало у залі.

Завершуючи захід, модератор висловив переконання, що за підсумками круглого столу буде підготовлено резюме із зведеними пропозиціями для направлення у відповідні органи. На його думку, спільна позиція вже сформована, а для досягнення спільного знаменника між усіма сторонами залишилось зробити «досить мало» — особливо з огляду на курс України до Євросоюзу та пов'язані з цим правові зобов'язання.

Закон і Бізнес