Лобіювання в Україні:

законний інструмент впливу з чіткими правилами та санкціями

В Україні лобіювання поступово перетворюється на нормальну частину демократичного процесу. Воно дає можливість бізнесу та громадським організаціям відкрито впливати на те, як ухвалюються рішення у владі.

Закон «Про лобіювання» встановлює зрозумілі правила гри: хто може лобіювати, якими методами це дозволено робити та яку відповідальність передбачено за порушення. Мета проста — зробити цей процес прозорим, чесним і таким, що працює на розвиток країни, а не на тіньові інтереси. Станом на осінь 2025 року найбільше лобістської активності зосереджено у сферах економічного розвитку, а також у правовій, фінансовій, податковій та митній політиках.

Коли ми говоримо про лобіювання, то маємо на увазі вплив на різні нормативно-правові акти — ті самі документи, які визначають правила та рішення в країні. Лобістська діяльність може стосуватися всіх етапів роботи з такими актами: від їхнього планування й розробки до внесення змін або навіть скасування. Головна ідея цього процесу — донести позицію бізнесу чи громадськості до органів влади так, щоб ці інтереси були враховані у державній політиці.

Водночас закон чітко окреслює теми, які взагалі не можна лобіювати. Йдеться передусім про питання, що стосуються національної безпеки та надзвичайних ситуацій. Сюди належать рішення про мобілізацію, запровадження воєнного чи надзвичайного стану, оголошення війни або укладення миру, використання Збройних Сил, зміна території України, визначення зон екологічної катастрофи чи прийняття рішень про амністію. Такі сфери вважаються надто чутливими, і держава захищає їх від будь-якого приватного впливу, щоб уникнути ризиків для суверенітету та безпеки країни.

Методи лобіювання: від комунікації до публічних кампаній 

Лобіювання в Україні, як і на Заході, будується на базових принципах — воно має бути законним, прозорим, професійним і етичним. Закон досить детально пояснює, як саме можна впливати на ухвалення рішень. Насамперед це живе спілкування з посадовцями чи іншими відповідальними особами, коли лобіст доносить позицію своєї організації або клієнта. Окрім цього, широко використовуються різні інформаційні матеріали — аналітика, дослідження, пропозиції чи просто пояснювальні документи, які можуть поширюватися як напряму, так і через медіа чи Інтернет.

Важливу роль відіграють також участь у заходах та обговореннях, що стосуються певної політики, а інколи — організація власних подій або публічних кампаній, які допомагають привернути увагу до проблеми. Лобісти можуть запрошувати представників влади на дискусії, конференції чи інші майданчики, де можна представити аргументи більш широко. Загалом закон дозволяє використовувати різноманітні методи впливу, якщо вони не суперечать Конституції та українському законодавству. Це дозволяє представляти інтереси відкрито та ефективно, не виходячи за межі правового поля.

Хто не може займатися лобіюванням?

Щоб уникнути зловживань і конфліктів інтересів, закон досить жорстко обмежує коло людей та організацій, які взагалі можуть отримати статус лобіста. Передусім це стосується чинних публічних службовців, а також тих, хто залишив посаду менше ніж рік тому — очевидно, щоб не допустити використання службових зв’язків у приватних цілях. Не допускаються й люди з непогашеними судимостями чи порушеннями, пов’язаними з корупцією, а також ті, чия дієздатність юридично обмежена або хто не досяг повноліття.

Окреме обмеження стосується громадян і резидентів рф, а також компаній, пов’язаних із цією державою чи зареєстрованих там. Так само не можуть займатися лобіюванням структури, пов’язані з терористичною діяльністю, підсанкційні особи та організації, а також ті, хто не дотримується міжнародних стандартів у сфері боротьби з відмиванням коштів. Закон блокує доступ і для юридичних осіб, у яких бенефіціари належать до будь-якої з цих заборонених категорій.

Під забороною також опиняються державні органи, органи місцевого самоврядування, установи публічного права, засоби масової інформації, політичні партії, релігійні організації та кандидати на виборах. Обмеження поширюються і на компанії, що мали кримінально-правові санкції протягом останніх п’яти років. Усе це створює запобіжники, які не дозволяють перетворити лобіювання на простір для маніпуляцій чи прихованого впливу, зберігаючи його як цивілізований та контрольований інструмент.

Відповідальність за порушення: штрафи та заборони

Порушення правил лобістської діяльності в Україні не обмежується лише моральною оцінкою — за це передбачена цілком конкретна адміністративна відповідальність. Усі штрафи встановлюються через систему неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тож навіть незначні на перший погляд санкції можуть перетворитися на відчутні суми (див. таблицю).

Найчастіше порушення стосуються приховування інформації, роботи без належної реєстрації або спроби впливати на посадовців у спосіб, який закон прямо забороняє. У таких випадках накладаються штрафи, а іноді навіть встановлюються тимчасові заборони на здійснення лобістської діяльності. Фактично держава таким чином сигналізує: лобіювати можна, але лише відкрито, прозоро й у межах визначених правил. Це має стримати тих, хто спробує перетворити лобіювання на спосіб тиску чи прихованого впливу, і водночас захистити довіру до самого механізму.

Ці санкції підкреслюють важливість дотримання прозорості та етики в лобістській діяльності.

Лобіювання в Україні, регулюване спеціальним законом, сприяє балансу інтересів у суспільстві, але вимагає суворого дотримання правил. Експерти зазначають, що ефективне впровадження цих норм може посилити довіру до влади та стимулювати економічний розвиток.

Закон і Бізнес