Запобіжники корупції

Фінансова доброчесність у публічній службі: юридичні ризики та судові кейси

Чи завжди порушення при декларуванні є умисними? Де межа між технічною помилкою й навмисним приховуванням доходів? Як захистити себе в суді, якщо вас безпідставно звинувачують? Давайте розбиратись.

Фінансовий контроль публічних службовців

В умовах війни та масштабних викликів перед державою фінансова дисципліна та довіра до влади набувають особливого значення, а прозорість використання бюджетних коштів набуває значення елемента національної безпеки.

Отже, три причини, чому фінансовий контроль публічних службовців важливий саме зараз:

1. Війна та бюджетна дисципліна

Кожна гривня державних коштів має значення, тому прозорість доходів публічних службовців напряму впливає на ефективність використання ресурсів.

2. Довіра суспільства

Відкритість у майнових деклараціях зміцнює довіру громадян до влади та створює бар’єр для корупційних практик.

3. Євроінтеграція

Фінансовий контроль і прозорість декларування — одні з ключових вимог ЄС для продовження інтеграції України та отримання міжнародної підтримки.

Електронне декларування публічними службовцями – це не просто технічна процедура, а лакмусовий папірець доброчесності, відкритості і відповідальності перед суспільством.

Утім, попри чітке законодавче регулювання питання декларування часто стає полем для маніпуляцій, помилок, надмірної прискіпливості або, навпаки, безкарності.

Правове регулювання та список скорочень

Ключовими нормативно-правовими актами, що регулюють питання обов’язковості електронного декларування, є:

закон «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 №1700-VII (надалі — закон №1700-VII);

Кодекс про адміністративні правопорушення (надалі — КпАП);

Кримінальний кодекс України (надалі — КК).

Список скорочень:

НАЗК, Національне агентство — Національне агентство з питань запобігання корупції;

Е-декларація (декларація) — декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка подається шляхом заповнення на офіційному вебсайті Національного агентства за встановленою формою.

Хто є суб’єктом декларування доходів

Суб’єктами декларування доходів є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та інші прирівняні до них особи, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції в державних чи комунальних органах/ установах.

До них належать зокрема:

Президент України;

члени Кабінету Міністрів України;

народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;

судді, судді Конституційного Суду України, інші посадові особи/публічні службовці судів, органів та установ у системі правосуддя, а також присяжні (під час виконання ними обов’язків у суді);

посадові та службові особи органів прокуратури;

поліцейські;

державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування;

інші посадові та службові особи державних органів, а також особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, перелік яких визначено у ст.3 закону №1700-VII.

Важливим є те, що адвокати, нотаріуси, приватні виконавці та інші надавачі публічних послуг самі по собі не є суб’єктами такого декларування, якщо вони не обіймають посади з категорій наведених у ст.3 закону №1700-VII.

Коли, що і для чого декларується

Фінансовий контроль публічних службовців — один із найважливіших інструментів запобігання корупції. Він ґрунтується на обов’язку щорічного декларування та дозволяє виявляти невідповідності між доходами й способом життя чиновників.

Кожен публічний службовець щороку до 1 квітня подає декларацію за минулий рік, в якій зазначає:

доходи за минулий рік;

нерухомість, транспортні засоби;

банківські рахунки та готівку;

корпоративні права та бізнес-частки;

фінансові зобов’язання;

криптовалюти;

отримані подарунки;

іншу інформацію, визначену ст.46 закону №1700-VII, що стосується суб’єкта декларування та членів його сім’ї.

Для чого потрібен фінансовий контроль

Фінансовий контроль потрібен:

для запобігання незаконному збагаченню та контролю походження майна та коштів;

аби суспільство мало доступ до інформації про фінанси посадовців;

для підвищення авторитету державних інституцій.

Окрім того, прозорість у декларуванні підвищує рівень довіри суспільства до державних інституцій і створює превентивний ефект — службовці розуміють, що їхні фінансові дії перебувають під контролем, а будь-які порушення можуть стати підставою для дисциплінарної, адміністративної чи навіть кримінальної відповідальності.

Відповідальність суб’єктів декларування

Відповідальність суб’єктів декларування — це юридично закріплений механізм, спрямований на забезпечення прозорості та підзвітності осіб, які виконують публічні функції.

Її ключове значення полягає в кількох аспектах:

превентивна функція. Усвідомлення неминучості відповідальності стимулює службовців подавати декларації вчасно та з достовірними відомостями. Це мінімізує ризик приховування доходів і майна;

гарантія прозорості влади. Система декларування та механізми відповідальності забезпечують суспільству доступ до інформації про доброчесність чиновників, що зміцнює довіру громадян до державних інституцій;

забезпечення невідворотності покарання. Наявність дисциплінарних, адміністративних та кримінальних санкцій унеможливлює формальний підхід до виконання обов’язку декларування та демонструє, що закон є однаковим для всіх;

антикорупційна політика держави. Реальне застосування заходів відповідальності перетворює систему декларування з формальної вимоги на дієвий інструмент боротьби з корупційними практиками.

Таким чином, відповідальність у сфері декларування є не лише юридичною категорією, а й важливим елементом демократичної правової держави, що поєднує контроль, підзвітність і захист суспільних інтересів.

Згідно зі стст.45—52 закону №1700-VII публічні службовці (державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, судді, прокурори тощо) зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати декларацію про доходи, майно, фінансові зобов’язання в тому числі членів своєї сім’ї.

Невиконання цього обов’язку тягне за собою різні види юридичної відповідальності.

Види відповідальності суб’єктів декларування

Адміністративна відповідальність настає за:

несвоєчасне подання декларації без поважних причин — штраф від 850 до 1700 грн. (ч.1 ст.172⁶ КпАП);

неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента або про суттєві зміни в майновому стані — штраф від 1700 до 3400 грн. (ч.2 ст.172⁶ КпАП);

повторно вчинені дії особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню — штраф від 1700 до 5100 грн. із конфіскацією доходу чи винагороди та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на 1 рік (ч.3 ст.172⁶ КпАП);

подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування — штраф від 1700 до 42500 грн. (ч.4 ст.172⁶ КпАП).

Важливим є те, що відповідальність за ст.172⁶ КпАП за подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно майна або іншого об’єкта декларування, що має вартість, настає у випадку, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 150 до 750 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Так, у 2025 році ця сума становить від 454 200 до 2 271 000 грн.

Кримінальна відповідальність настає за:

умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від від 2 271 000 до 7 570 000 грн. — штраф від 68 000 до 102 000 грн або громадські роботи на строк від 150 до 240 годин або обмеженням волі на строк до 2 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років (ч.1 ст.366² КК);

умисне внесення суб’єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 7 570 000 грн. — штраф від 102 000 до 136 000 грн. або громадські роботи на строк від 150 до 240 годин або обмеженням волі на строк до 2 років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років (ч.2 ст. 366² КК);

умисне неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування — штраф від 42 500 до 51 000 грн. або громадські роботи на строк від 150 до 240 годин або обмеження волі на строк до 2 років або позбавлення волі строком на 1 рік з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років (ст.366³ КК).

Відповідальність суб’єктів декларування є невід’ємною складовою системи фінансового контролю та запобігання корупції.

Вона гарантує, що обов’язок подання декларацій не залишається формальністю, а забезпечується реальними санкціями — від адміністративної відповідальності до кримінального покарання. Такий механізм підсилює прозорість влади, сприяє утвердженню принципу невідворотності відповідальності та формує культуру доброчесності серед публічних службовців.

Судовий захист: практика та стратегія або як це працює насправді

На перший погляд все очевидно: не задекларував — маєш відповідати. Але судова практика свідчить: не все так однозначно.

Ситуація №1: справа №638/1392/19

У 2019 році до Дзержинського районного суду м.Харкова надійшов протокол про адміністративне правопорушення щодо директорки регіонального департаменту Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку. Її звинуватили в тому, що вона несвоєчасно повідомила НАЗК про купівлю автомобіля Hyundai Getz вартістю понад 150 тис. грн. Закон вимагає інформувати про такі суттєві зміни в майновому стані впродовж 10 днів, однак повідомлення до реєстру було внесене лише через кілька місяців.

Сама чиновниця вину не визнала. Вона та її адвокат наголошували: протокол складено особою, яка взагалі не мала на це повноважень, а до справи не додано основного доказу — повідомлення в реєстрі декларацій. Крім того, Нацполіція, яка оформила документи, не має права самостійно перевіряти декларації чи повідомлення про зміни в майновому стані, адже це виключна компетенція НАЗК.

Прокурор наполягав, що склад правопорушення є, і вимагав притягнути публічного службовця до відповідальності.

Суд, дослідивши матеріали, став на інший бік. Зокрема встановив, що:

перевірку декларацій може проводити лише НАЗК, а не поліція;

у справі немає доказів, які підтверджують умисел чиновниці уникнути декларування;

автомобіль було куплено за задекларовані кошти, тож корупційного інтересу не вбачається;

усі сумніви щодо доведеності вини за Конституцією мають тлумачитися на користь особи.

У підсумку провадження закрили через відсутність складу адміністративного правопорушення.

Цей кейс показує: навіть якщо посадовець реально порушив строки подання повідомлення, притягнути його до відповідальності неможливо без правильно оформлених доказів і дотримання процедури.

Ситуація №2: справа №127/13915/25

Посадовця притягнули до адміністративної відповідальності за те, що він прострочив подання щорічної декларації та декларації після звільнення.

Суд першої інстанції визнав його винним і наклав штраф, вважаючи, що факт порушення доведений.

Апеляційний суд перевірив обставини справи й встановив, що з моменту, коли НАЗК виявило прострочення, минуло більше року. Водночас закон передбачає лише 6 місяців для притягнення особи до відповідальності з дня виявлення правопорушення.

Тобто попри те, що порушення було, суд дійшов висновку: строки давності сплинули, а отже штраф застосувати неможливо. У результаті постанову першої інстанції скасовано, а провадження закрито.

Цей кейс показує: навіть за наявності порушення держава повинна діяти в межах чітко визначених законом строків. Недотримання цих процесуальних гарантій означає неможливість притягнення особи до відповідальності

Ситуація №3: справа №639/2386/25

Депутат Харківської районної ради після набуття повноважень став суб’єктом декларування й мав обов’язок щороку подавати декларацію відповідно до закону «Про запобігання корупції».

Закон встановлював, що декларацію за 2021 рік необхідно було подати не пізніше 31.01.2024. Однак депутат подав її 3.04.2024. Водночас він своєчасно подав декларації за 2022 та 2023 роки, але помилково вважав, що їх достатньо. Після виявлення помилки депутат оперативно виправив ситуацію, подавши декларацію за 2021 рік.

Суд першої інстанції визнав його винним у несвоєчасному поданні декларації. Проте апеляційний суд встановив, що склад правопорушення за ст.172⁶ КпАП передбачає умисел, а в цій справі мала місце помилка без злого наміру. Крім того, враховано позитивну характеристику особи, її волонтерську діяльність та відсутність обтяжуючих обставин.

У результаті апеляційний суд визнав правопорушення малозначним, звільнив депутата від адміністративної відповідальності та обмежився усним зауваженням.

Цей кейс показує: суди під час розгляду справ про несвоєчасне подання декларацій враховують не лише сам факт порушення строків, а й суб’єктивну сторону правопорушення, наявність чи відсутність умислу, а також особисті обставини та характеристику особи. Це свідчить про те, що механізм відповідальності в сфері декларування не є суто формальним, а дає змогу справедливо оцінювати кожну конкретну ситуацію.

Ситуація №4: справа №705/2540/25

Державний службовець категорії «В» у секретаріаті Уповноваженого ВР з прав людини припинив діяльність 12.09.2023. Відповідно до закону «Про запобігання корупції» він був зобов’язаний у визначений строк подати декларацію при звільненні. Однак декларація була подана лише 1.02.2024 о 23:38, тобто із затримкою майже на добу.

Суд першої інстанції визнав посадовця винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172⁶ КпАП (порушення вимог фінансового контролю). До нього було застосовано штраф у розмірі 850 грн.

Оскарживши постанову, державний службовець довів низку важливих обставин:

затримка склала лише 23 години;

у цей час він намагався подати декларацію, а також виконав інші обов’язки з декларування;

наявні медичні документи, що підтверджують стан здоров’я, який вплинув на можливість своєчасного подання;

відсутність умислу уникати декларування;

протокол про адміністративне правопорушення був складений із процесуальними порушеннями (не зазначено місце вчинення правопорушення, що вплинуло на визначення підсудності).

Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції та закрив провадження, визнавши відсутність складу адміністративного правопорушення.

Цей кейс показує: навіть мінімальне прострочення подання декларації може стати підставою для притягнення до відповідальності. Водночас він підтверджує, що суди зобов’язані враховувати об’єктивні обставини, які унеможливили своєчасне подання, та оцінювати добросовісність службовця.

Ситуація №5: справа № 459/2270/24

Державного службовця категорії «Б» Сокальського районного суду Львівської області було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.172⁶ КпАП та призначено штраф у розмірі 25500 грн.

Суд першої інстанції встановив, що в щорічній декларації за 2022 рік державний службовець подав завідомо недостовірні відомості, які відрізнялися від достовірних на загальну суму понад 1,4 млн грн. Цей висновок був підтверджений перевіркою НАЗК та низкою документальних доказів (копії декларації, довідка НАЗК, документи щодо майна, розписка про отримання коштів тощо).

Разом із тим, захист наполягав на тому, що провадження підлягає закриттю через пропуск строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Апеляційний суд погодився з цим аргументом: днем виявлення правопорушення було визначено 21.06.2024 (дата складання довідки НАЗК), від якої й почався перебіг шестимісячного строку. Відтак на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (16.01.2025) цей строк уже сплив.

З огляду на це, апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі у зв’язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків встановлених ст.38 КпАП.

Цей кейс показує: навіть при доведеності факту внесення недостовірних відомостей до декларації суди зобов’язані суворо дотримуватися процесуальних гарантій, зокрема строків притягнення до відповідальності. Він підтверджує важливість не лише матеріальної сторони доказів, а й процесуальних аспектів, які забезпечують справедливість та юридичну визначеність.

Судова практика свідчить: кожна справа має свої обставини.

Прозорість у фінансовій звітності — це не про страх перед законом. Це про нову етику державної служби, яка формує довіру суспільства до державних інституцій. Тож якщо у вас виникають будь-які сумніви, у тому числі щодо строків або порядку подання декларації, варто заздалегідь звернутися до адвоката. Це дозволить уникнути зайвих ризиків (штрафів, репутаційних втрат) та захистити свої права.

Рекомендації для публічних службовців з питань декларування

Слідкуйте за строками

Кінцевий термін подання щорічної декларації — до 1 квітня. У період воєнного стану строки можуть змінюватися (як було у 2022—2023 роках), тому важливо перевіряти актуальні роз’яснення НАЗК.

Використовуйте нагадування

Встановіть собі календарні нагадування (у телефоні чи в електронній пошті) за місяць і за тиждень до завершення строку подання декларації.

Перевіряйте правильність періоду

При поданні декларації уважно обирайте рік, за який вона заповнюється. Помилка у виборі року (наприклад, подати за 2022 замість 2021) може мати наслідки.

Зберігайте підтвердження

Завжди завантажуйте або робіть скріншот підтвердження подання декларації з Реєстру НАЗК. Це стане доказом у випадку технічних збоїв чи спорів.

Вчасно виправляйте помилки

Якщо виявили неточність, краще одразу подати виправлену декларацію, пояснивши ситуацію, ніж чекати можливого притягнення до відповідальності (це можна зробити лише протягом 30 днів після подання декларації, і не більше одного разу).

Консультуйтесь з адвокатом — як перед заповненням декларації, так і у випадку будь-яких сумнівів.

Закон і Бізнес