Довкілля — у пріоритеті

Нова Директива ЄС про екологічні злочини: посилення відповідальності та транскордонний вимір

Європейський Союз суттєво посилив свій підхід до криміналізації екологічних правопорушень. Проаналізуємо ключові нововведення Директиви 2024/1203, її вплив на корпоративну відповідальність та роль судової практики у формуванні європейських стандартів екологічного правосуддя.

У сучасному світі, де екологічна злочинність посідає четверте місце за масштабами серед глобальних злочинних діянь, завдаючи щорічних збитків у розмірі 80—-230 млрд євро, питання ефективного правового регулювання набуває особливої актуальності. Динаміка трансформації суспільних відносин у сфері охорони навколишнього природного середовища характеризується істотним зростанням транскордонного впливу протиправних посягань на екологічну безпеку та стан природних ресурсів.

У відповідь на ці виклики, Європейський Союз суттєво посилив свій підхід до криміналізації екологічних правопорушень. Ухвалення нової Директиви (ЄС) 2024/1203 від 11.04.2024 є ключовим кроком у цьому напрямку, замінюючи попередні Директиви 2008/99/ЄС та 2009/123/ЄС та запроваджуючи жорсткіші санкції та розширюючи перелік злочинів.

Нова Директива 2024/1203 значно посилила та конкретизувала систему санкцій за екологічні правопорушення, що відображає комплексний підхід ЄС до відповідальності. Однією з найважливіших інновацій є прив’язка штрафних санкцій до світового обороту компаній, що унеможливлює уникнення відповідальності через складні корпоративні структури.

Зокрема, Директива встановлює такі максимальні покарання для юридичних осіб, а також терміни ув’язнення для фізичних осіб:

Умисні дії, що спричинили смерть людини або серйозну шкоду довкіллю: для фізичних осіб передбачено не менше 10 років ув’язнення, а для юридичних осіб — штраф не менше 5% від світового обороту або 40 млн євро. Додатково застосовуються вилучення прибутку та заборона діяльності.

Значна шкода екосистемам, водним, ґрунтовим або повітряним ресурсам: максимальний термін ув’язнення становить не менше 8 років, а штраф для компаній — не менше 5% від світового обороту або 40 млн євро. Додаткові санкції включають конфіскацію обладнання та зобов’язання щодо відновлення довкілля.

Незаконне поводження з небезпечними відходами: покарання становить не менше 5 років ув’язнення та штраф не менше 3% від світового обороту або 24 млн євро. Також можлива заборона на участь у держзакупівлях.

Використання або експорт заборонених хімічних речовин: передбачає не менше 6 років ув’язнення та штраф не менше 3% від світового обороту або 24 млн євро, а також втрату екологічних ліцензій.

Масове знищення лісів або біорізноманіття: карається ув’язненням на строк не менше 7 років та штрафом не менше 4% від світового обороту або 32 млн євро, з обов’язковим відновленням довкілля.

Фальсифікація екологічних дозволів або ліцензій: тягне за собою не менше 4 років ув’язнення та штраф не менше 2% від світового обороту або 16 млн євро, а також судову заборону на діяльність.

Транскордонні екологічні злочини (наприклад, незаконне переміщення відходів): передбачає не менше 5 років ув’язнення та штраф не менше 3% від світового обороту або 24 млн євро, із залученням спільних розслідувань з Європолом.

Ця комплексна система створює надійний механізм впливу на корпоративну поведінку, стимулюючи впровадження екологічно відповідальних практик та демонструючи пріоритетність захисту довкілля в політиці ЄС.

Значну роль у процесі уніфікації практики держав-членів щодо кримінальних екологічних справ відіграє Суд Європейського Союзу (CJEU). Хоча CJEU безпосередньо не розглядає кримінальні справи, його тлумачення права ЄС у преюдиційних процедурах суттєво впливає на національну кваліфікацію екологічних злочинів.

Зокрема, у справі C-176/03 «Комісія проти Ради» (2005) Суд постановив, що Європейське Співтовариство має компетенцію вимагати від держав-членів запровадження кримінальних санкцій за серйозні порушення екологічного законодавства, якщо такі заходи є необхідними для забезпечення ефективності політики Співтовариства у сфері охорони довкілля. Це рішення підкреслює обов’язок держав-членів не лише формально криміналізувати певні екологічні правопорушення, а й забезпечити ефективне застосування санкцій, пропорційних характеру порушення та завданій шкоді довкіллю.

Особливе значення має практика Європейського суду з прав людини, який відіграє ключову роль у формуванні стандартів захисту прав людини у сфері екологічного права. ЄСПЛ розглядає справи, пов’язані з державним втручанням у господарську діяльність або запровадженням екологічних санкцій, що оскаржуються як порушення права власності чи права на справедливий суд. Проте, Суд визнає екологічне регулювання виправданим, якщо воно має легітимну мету, є пропорційним і необхідним для захисту суспільних інтересів, зокрема здоров’я населення та довкілля.

«Tătar v. Romania» (2009): Суд визнав, що румунська влада не забезпечила належного контролю за використанням ціаніду на золотодобувному підприємстві, що призвело до значних екологічних наслідків та загрози здоров’ю мешканців. Було встановлено порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини (право на приватне і сімейне життя), підкресливши обов’язок держав запроваджувати ефективні механізми екологічного контролю.

«Verein KlimaSeniorinnen Schweiz and Others v. Switzerland» (2024): Заявники стверджували, що недостатні заходи держави у боротьбі зі зміною клімату порушують їхні права за статтями 2 (право на життя) та 8 (право на повагу до приватного життя) ЄКПЛ. Суд визнав, що держава має позитивний обов’язок забезпечити адекватний рівень захисту життя і здоров’я громадян від екологічних загроз, включаючи зміну клімату. Це рішення підтвердило відповідальність держав за бездіяльність у сфері боротьби зі зміною клімату.

Ця практика ЄСПЛ демонструє, що екологічне право все більше інтегрується в систему прав людини, формуючи нові стандарти державної відповідальності за екологічні злочини та недоліки екологічного регулювання.

Отже, нова Директива (ЄС) 2024/1203 є значним кроком у напрямку посилення кримінальної відповідальності за екологічні злочини та гармонізації екологічного законодавства в Європейському Союзі. Вона запроваджує жорсткіші санкції, зокрема прив’язані до світового обороту компаній, та розширює коло додаткових заходів впливу, що свідчить про пріоритетність захисту довкілля.

Практика Суду ЄС та ЄСПЛ, у свою чергу, стимулює держави-члени до ефективного впровадження цих норм, підкреслюючи їхні обов’язки щодо забезпечення екологічної безпеки та захисту прав людини. Для корпоративного сектору це означає необхідність посилення внутрішніх комплаєнс-систем та екологічної відповідальності, оскільки ризики недотримання екологічних вимог значно зростають. Забезпечення невідворотності покарання та посилення міжвідомчої співпраці стануть ключовими факторами успішної реалізації нової директиви в національних правових системах.

Закон і Бізнес