Логічний крок до посилення гарантій

Конвенція Ради Європи про захист професії адвоката: аналітичний огляд

Конвенція Ради Європи про захист професії адвоката може зробити вагомий внесок у формування безпечного та незалежного середовища для правничої діяльності в Україні.

Вступ

Адвокатура традиційно посідає ключове місце в системі правосуддя демократичних держав. Її роль полягає не лише в наданні правничої допомоги окремим громадянам або організаціям, а й у захисті фундаментальних прав і свобод людини, у формуванні й розвитку правової культури, а також у підтриманні верховенства права як одного з базових принципів сучасної правової держави. Однак у багатьох країнах світу, у тому числі й у деяких державах-членах Ради Європи, діяльність адвоката все ще може зазнавати політичних, адміністративних або навіть фізичних утисків і перешкод.

З огляду на це, 12 березня 2025 року на своєму 1522-му засіданні Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Конвенцію Ради Європи про захист професії адвоката. Цей документ розроблявся під егідою Європейського комітету з правового співробітництва (CDCJ) та став результатом кількарічних зусиль міжнародних експертів і представників професійних адвокатських спільнот. У ньому враховано як попередні рекомендації Ради Європи (зокрема, Рекомендацію Rec(2000)21 щодо свободи здійснення адвокатської діяльності), так і низку міжнародних актів, у тому числі Основні принципи ООН щодо ролі юристів (1990 р.).

Прийняття Конвенції свідчить про посилену увагу європейської спільноти до питань забезпечення незалежності адвокатів та їх професійних об’єднань, а також до захисту прав людини загалом. Адже без належного функціонування адвокатури неможливо уявити справедливе судочинство, доступ до правосуддя та захист від свавілля з боку держави чи третіх осіб. У той час, коли у світі зберігаються випадки залякувань, нападів та навіть убивств адвокатів через їхню професійну діяльність, Конвенція покликана встановити спільні для всіх її сторін зобов’язання, спрямовані на протидію будь-яким формам утисків у цій сфері.

Історичний аспект

Ідея розробки міжнародного акту, що детально захищав би права адвокатів, виникла ще в 1990-х роках. На той час Рада Європи вже встигла ухвалити низку документів, що стосувалися судочинства та адвокатської діяльності. Проте загострення ситуації з безпекою адвокатів у різних юрисдикціях – від фізичних нападів і залякувань до неправомірних обшуків і прослуховувань – спонукало шукати більш конкретні та суворі міжнародні механізми, аби зобов’язати держави дотримуватися принципу незалежності адвокатури.

Важливим джерелом натхнення стали Основні принципи ООН щодо ролі юристів, ухвалені на Восьмому Конгресі ООН з питань попередження злочинності та поводження з правопорушниками (Гавана, Куба, 27 серпня – 7 вересня 1990 р.). Також на розробку нової Конвенції вплинули напрацювання Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), зокрема судова практика, що встановлює високі стандарти незалежності адвоката.

У 2023–2024 роках, внаслідок низки резонансних справ у державах-членах Ради Європи, де адвокати ставали об’єктами політично вмотивованих переслідувань, можливість розробки нової Конвенції набула пріоритетного значення. Європейський комітет з правового співробітництва (CDCJ) підготував кілька проектів документа, провівши широкі консультації з представниками адвокатських асоціацій, правозахисних організацій та національними урядами.

Офіційне ухвалення Конвенції відбулося на засіданні Комітету міністрів 12 березня 2025 року. Відповідний акт доповнив правовий арсенал Ради Європи, спрямований на утвердження верховенства права. Він став першим спеціалізованим інструментом на європейському рівні, що фокусує увагу виключно на питанні захисту адвокатів та їхніх професійних об’єднань, визначаючи конкретні зобов’язання держав у цій сфері.

Мета та основні засади Конвенції

Згідно зі статтею 1 Конвенції, головна мета полягає у «зміцненні захисту професії адвоката і права займатися адвокатською діяльністю з незалежністю та без дискримінації, перешкод або втручань». У ширшому сенсі вона покликана сприяти утвердженню верховенства права шляхом:

усунення будь-яких адміністративних, судових чи політичних бар’єрів, що заважають адвокатам виконувати професійні обов’язки;

недопущення випадків залякування, погроз, переслідувань та інших форм тиску на адвокатів;

ефективного розслідування і покарання винних у нападах чи перешкоджанні діяльності адвокатів.

Основними принципами, що пронизують зміст Конвенції, є:

1. Незалежність адвокатів і професійних асоціацій. Держави-учасниці зобов’язуються утримуватися від будь-якого незаконного чи свавільного втручання у роботу адвокатури та самоуправних органів адвокатів.

2. Забезпечення доступу до правосуддя. Адвокат є ключовим посередником між громадянином і судом. Будь-яке порушення прав адвоката неминуче позначається на якості та ефективності судового захисту.

3. Право на свободу вираження поглядів. Адвокати повинні мати можливість вільно висловлюватися як про свою справу, так і про більш загальні питання захисту прав людини і правосуддя, не піддаючись тиску чи цензурі.

4. Спеціальні гарантії під час обшуків, арештів та дисциплінарних проваджень. У контексті професійної адвокатської діяльності особливо важливо дотримуватися прав на конфіденційність і справедливий розгляд будь-яких обвинувачень у порушеннях.

Ключові положення Конвенції

Нижче розглянемо найсуттєвіші статті Конвенції, що окреслюють основні права, обов’язки та гарантії для адвокатів, а також механізми захисту та моніторингу.

Захист професійних прав адвокатів (стаття 6)

Стаття 6 Конвенції присвячена безпосередньо «професійним правам адвокатів». Вона встановлює ключові гарантії, які держава повинна забезпечити для належної реалізації адвокатської діяльності:

1. Право надавати юридичну допомогу та представляти інтереси клієнтів

Ідеться про безперешкодну можливість укладати угоди з клієнтами, вільно обирати або відмовлятися від представництва, а також ефективно реалізовувати право на захист у судових та позасудових процедурах.

2. Конфіденційність спілкування з клієнтом

Держави-учасниці зобов’язані гарантувати, що листування чи будь-яка інша форма комунікації між адвокатом і клієнтом не піддаватиметься свавільному моніторингу чи розголошенню. Це положення закріплює одну з найважливіших гарантій професії адвоката.

3. Захист від притягнення до відповідальності за добросовісні дії

Часто адвокатів у деяких країнах можуть кримінально чи адміністративно переслідувати лише за те, що вони відстоюють непопулярні або «політично чутливі» позиції. Конвенція запобігає такому, встановлюючи імунітет для адвоката, якщо його висловлювання чи дії є добросовісними й відповідають професійним обов’язкам.

Також стаття 6 містить положення про те, що адвокат не може бути ототожнений із позицією чи діями клієнта. Це значно знижує ризик нападів і переслідувань, коли захист клієнта може вважатися компрометуючим для самого адвоката.

Варто зазначити, що в Україні вже існують ініціативи, спрямовані на встановлення аналогічної заборони. Так, 5 березня 2025 року Комітет Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності рекомендував ухвалити законопроєкт №12320, який передбачає штрафи до 5100 гривень за порушення заборони на ототожнення адвоката з клієнтом. Ця пропозиція свідчить про прагнення держави зміцнити гарантії незалежності адвокатської діяльності та забезпечити захист адвокатів від неправомірного тиску.

Незалежність професійних асоціацій (стаття 4)

Стаття 4 фокусується на статусі та ролі професійних адвокатських асоціацій. Вона має кілька критично важливих аспектів:

1. Самоврядний характер. Держава мусить визнати за професійною асоціацією адвокатів право на самоврядування, включно з проведенням власних виборів керівних органів без втручання ззовні.

2. Право розробляти стандарти діяльності. Асоціаціям адвокатів надається можливість визначати критерії вступу до професії, розробляти етичні кодекси, а також захищати інтереси адвокатів перед державними органами.

3. Доступ до членства в інших організаціях. Наявність єдиної обов’язкової асоціації адвокатів не може забороняти створення інших неформальних об’єднань для захисту професійних прав.

Мета цих норм – запобігти ситуаціям, коли виконавча чи судова гілка влади через контроль над органами адвокатського самоврядування обмежує незалежність професії. У багатьох країнах професійні асоціації відіграють роль не лише у внутрішньому регулюванні, а й у відстоюванні прав адвокатів та їх клієнтів на національному і міжнародному рівнях.

Свобода вираження поглядів (стаття 7)

Стаття 7 гарантує адвокатам право на свободу слова й участь у публічних дискусіях:

1. Можливість інформувати громадськість про справи клієнтів – за умови дотримання професійних обов’язків (зокрема, конфіденційності) і поваги до приватного життя сторін.

2. Участь у громадських обговореннях важливих питань права та правосуддя – адвокати можуть публічно висловлюватися щодо законодавчих змін, практик правозастосування чи дотримання прав людини.

3. Захист від цензури або адміністративного тиску. Конвенція зобов’язує держави забезпечити можливість адвокатам вільно писати статті, давати інтерв’ю, виступати в ЗМІ, висловлювати думку в соціальних мережах і на інших платформах.

Це положення особливо важливе у контексті демократичних процесів, оскільки адвокати часто виступають «голосом» суспільства з питань судової реформи, корупції, захисту прав вразливих груп, а також беруть участь у проведенні професійних дискусій про верховенство права.

Дисциплінарні процедури (стаття 8)

Стаття 8 встановлює принципи, за якими мають проводитися дисциплінарні провадження щодо адвоката:

1. Винятково на підставі професійних стандартів. Жодні політичні чи свавільні мотиви не повинні впливати на початок дисциплінарного розгляду.

2. Прозорість і незалежність дисциплінарного органу. Такий орган має бути сформований адвокатським самоврядуванням або іншим неупередженим органом, а його рішення повинні підлягати судовому оскарженню.

3. Пропорційність покарання. Конвенція підкреслює, що позбавлення права на професійну діяльність є крайньою мірою і має застосовуватися лише у випадках серйозних порушень.

Таким чином, стаття 8 забезпечує баланс між необхідністю підтримувати високі етичні стандарти у професії та захистом адвокатів від недобросовісних або політично вмотивованих переслідувань.

Захисні заходи (стаття 9)

Стаття 9 окреслює низку обов’язкових захисних заходів із боку держав:

1. Право адвоката на адвоката (парадоксально, але надзвичайно важливо): якщо адвоката затримано, він має гарантоване право звернутися до колеги, що діятиме як його представник, і до своєї професійної асоціації.

2. Присутність представників професійної асоціації при обшуках або вилученні документів у офісах адвокатів. Це покликано запобігти зловживанням та незаконному вилученню конфіденційної інформації.

3. Розслідування нападів на адвокатів. Конвенція вимагає від держав ефективно розслідувати будь-які посягання на життя і здоров’я адвоката чи його сім’ї, якщо є підстави вважати, що мотивом був саме його професійний статус або діяльність.

Ці положення прямо спрямовані на створення безпечного середовища для здійснення адвокатської практики. Адже без особливих гарантій адвокат може втратити довіру клієнтів і не зможе належно виконувати свій професійний обов’язок.

Механізм моніторингу (статті 10—15)

Однією з новацій є створення механізму моніторингу (GRAVO), що наділений повноваженнями проводити оцінювання стану виконання Конвенції в державах-учасницях.

Серед нововведень Конвенції — створення Групи експертів із захисту професії адвоката (GRAVO). Її повноваження:

регулярна оцінка виконання Конвенції у державах-учасницях;

візити до країни-учасниці для збору інформації та перевірки практичної реалізації норм;

спеціальна (термінова) процедура, якщо в країні зафіксовано масові або системні порушення прав адвокатів;

підготовка рекомендацій для держав-учасниць, а також звітування перед Комітетом сторін і Комітетом міністрів Ради Європи.

Цей моніторинговий механізм покликаний перетворити положення Конвенції з декларативних на реальні, адже за наявності системних порушень GRAVO може ініціювати посилені перевірки та привертати міжнародну увагу до проблем. Як наслідок держави-учасниці не зможуть ігнорувати міжнародні зобов’язання без наслідків для своєї репутації або без ризику бути притягнутими до відповідальності за порушення прав адвокатів.

Порядок ратифікації та набрання чинності

Конвенція є міжнародним договором Ради Європи, який має на меті стати частиною національних правових систем держав-учасниць після їх ратифікації.

Стаття 17 визначає, що Конвенція відкрита для підписання державами-членами Ради Європи, державами, які брали участь у її розробці, та Європейським Союзом. Для набрання чинності потрібні:

вісім ратифікаційних грамот загалом;

щонайменше шість із них мають належати державам-членам Ради Європи.

Після того, як буде досягнуто цієї кількості, Конвенція набуде чинності на перший день місяця, що настає після закінчення тримісячного періоду від дати передачі восьмої ратифікаційної грамоти. Для кожного підписанта, який ратифікує Конвенцію пізніше, вона запрацює через три місяці з дати здачі відповідного документа.

Держави, що не брали участі у розробці Конвенції і не є членами Ради Європи, можуть приєднатися до неї на підставі запрошення Комітету міністрів, за умови одностайної згоди всіх сторін (стаття 18). Застереження до Конвенції обмежені окремими положеннями статті 6, що стосуються статусу деяких категорій осіб (стаття 21), аби не допустити необґрунтованого послаблення визначених нею гарантій.

Ратифікація в Україні: наслідки та перспективи

Україна, ставши членом Ради Європи ще в 1995 році, поступово наближала свою правову систему до європейських стандартів, зокрема у сфері правосуддя та адвокатури. Прийняття в 2012 році Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» стало важливою віхою на шляху реформ, однак упродовж наступних років з’являлися нові виклики. Зокрема, під час збройного конфлікту та політичної турбулентності (з 2014 року і надалі) адвокати, що брали участь у справах, пов’язаних із військовими злочинами, корупцією або переслідуваннями опозиційних активістів, зазнавали тиску з боку правоохоронних органів, криміналітету чи інших груп впливу.

Якщо Україна ратифікує Конвенцію, це матиме низку важливих наслідків:

1. Посилення гарантій безпеки адвокатів

У разі залякувань або нападів на адвоката професійна асоціація зможе апелювати до міжнародних механізмів, включно з GRAVO. Це підвищить рівень міжнародного контролю та захистить адвокатів, які працюють у «складних» справах, у тому числі щодо воєнних злочинів чи політичної корупції.

2. Вимога гармонізації законодавства

Україна буде змушена переглянути й оновити внутрішні норми, аби привести їх у відповідність до статей 4, 6, 7, 8, 9 Конвенції. Це може означати уточнення положень про дисциплінарну відповідальність адвокатів, процедуру обшуку адвокатських офісів, порядок затримання адвокатів та правові механізми для захисту конфіденційності.

3. Покращення міжнародного іміджу

Ратифікація Конвенції засвідчить, що Україна прагне до дотримання високих стандартів правосуддя та адвокатської діяльності, що може позитивно вплинути на репутацію держави в міжнародних інституціях і навіть на інвестиційний клімат.

4. Зміцнення Національної асоціації адвокатів України

Положення про незалежність професійних асоціацій передбачають захист НААУ від політичних впливів і тиску з боку інших державних органів. Це, зі свого боку, може сприяти підвищенню ефективності адвокатського самоврядування, особливо в частині контролю за дотриманням етичних стандартів та взаємодії з міжнародними партнерами.

5. Реакція на воєнні реалії та післяконфліктне відновлення

В умовах збройного конфлікту, окупації та постконфліктного відновлення в Україні адвокати беруть участь у численних процесах, пов’язаних із порушеннями прав людини та визначенням юридичного статусу осіб, які потрапили в зону бойових дій або були примусово переміщені. Конвенція дасть змогу їм мати додаткові процесуальні й юридичні гарантії безпеки та незалежності.

При цьому існують певні складнощі, які можуть супроводжувати процес ратифікації та подальшу імплементацію:

опір з боку окремих державних інституцій, що звикли до можливості контролювати або впливати на адвокатів через дисциплінарні механізми;

брак ресурсів для запровадження повного спектра захисних заходів, наприклад, забезпечення представників асоціацій під час обшуків чи належної охорони адвокатів у регіонах із високим рівнем небезпеки;

недостатність правової культури у деяких представників правоохоронних органів і суду, що може призвести до саботування виконання положень Конвенції на практиці.

Однак, попри можливі виклики, ратифікація та імплементація Конвенції можуть сприяти підвищенню якості правосуддя й довіри суспільства до юридичних інститутів, а також допоможуть адвокатам ефективніше виконувати їхню професійну місію — захист прав людини та забезпечення справедливого суду.

Висновки

Конвенція Ради Європи про захист професії адвоката — це новий, але водночас логічний крок у розвитку європейського права в напрямку посилення гарантій верховенства права й захисту основоположних прав людини. Вона виникла у відповідь на випадки, коли адвокати піддаються моральному та фізичному тиску, дискредитаційним кампаніям, незаконним обшукам чи вилученням матеріалів, що підриває основний інститут правосуддя й позбавляє громадян належного доступу до правової допомоги.

Серед ключових досягнень Конвенції можна виокремити:

конкретизацію набору прав і гарантій для адвокатів та їх професійних об’єднань, включно з дисциплінарними процедурами й обшуками (статті 6, 8, 9);

упровадження механізму моніторингу через спеціальну Групу експертів (GRAVO), здатну реагувати на серйозні або системні порушення;

чітку регламентацію принципу самоврядування професійних асоціацій адвокатів і свободи вираження поглядів (статті 4, 7), що сприяє розвитку громадянського суспільства;

зрозумілий порядок ратифікації, що охоплює не лише держав-членів Ради Європи, а й інші країни, які бажають приєднатися (статті 17, 18).

Для України ратифікація Конвенції відкриває шлях до посилення захисту адвокатів, особливо у складних справах, пов’язаних із військовим конфліктом, корупційними розслідуваннями чи політичними переслідуваннями. Водночас це вимагатиме активної участі НААУ, парламенту й Уряду для адаптації національного законодавства та практики до нового міжнародного стандарту. У перспективі це також стане позитивним сигналом для міжнародних партнерів щодо готовності країни дотримуватися принципів правової держави.

Таким чином, Конвенція Ради Європи про захист професії адвоката може зробити вагомий внесок у формування безпечного та незалежного середовища для правничої діяльності в Україні. Це, своєю чергою, посилить ефективність системи правосуддя, захищеність громадянських прав і свободу суспільних дискусій про право та правосуддя. Головне — забезпечити не формальну ратифікацію, а й належну імплементацію цього важливого міжнародного документа.

Закон і Бізнес