Межі дискреції Вищої ради правосуддя щодо здійснення розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів не можуть бути неосяжними та повинні підлягати зовнішньому публічному контролю.
Про це нагадала Велика палата Верховного Суду в постанові від 21.03.2024 у справі №990/84/23, залишаючи в силі рішення Касаційного адміністративного суду, інформує «Закон і Бізнес».
У цій справі КАС визнав протиправним та скасував рішення ВРП від 18.04.2023 №365/0/15-23 «Про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення Особи 1 на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області».
Це була вже друга відмова ВРП у внесенні такого подання. Попереднє рішення ВРП, що прийняте у 2019 році, було скасоване КАС, із чим погодилася й ВП ВС. Під час повторного розгляду цього питання на засіданні Ради претендентові не вистачило одного голосу для позитивного рішення ВРП — «за» проголосували 13 членів ВРП, «проти» — 3.
Як зазначила ВП ВС, у п.52 доповіді «Верховенство права» Європейської комісії «За демократію через право» (25—26 березня 2011 року) вказано про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним з поняттям верховенства права.
Виходячи з практики ЄСПЛ, за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості адміністративних актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
ВП ВС зауважила, що процес розгляду ВРП цього питання, як і прийняте за результатом цього процесу рішення, мають бути зрозумілим як кандидатам на посаду судді, питання про призначення яких на посаду судді розглядалося ВРП, так і незалежному сторонньому спостерігачу.
Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом розгляду, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи / пояснення кандидата на посаду судді взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася ВРП, коли оцінювала цього кандидата.
Тому ВП ВС зазначила, що у процедурі розгляду ВРП рекомендації ВККС негативне рішення має містити не лише посилання на визначені законом підстави відмови у внесенні Президентові подання про призначення судді на посаду, а й мотиви, з яких ВРП дійшла висновку про наявність обставин, з якими пов’язується обґрунтований сумнів щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики, або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням, чи про порушення визначеного законом порядку призначення на посаду судді.
Натомість у цьому рішенні ВРП не вказала підстав для відмови у внесенні Президентові подання про призначення позивача на посаду судді відповідно до п.2 ч.19 ст.79 закону «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII. А зазначення в рішенні ВРП лише результату голосування в числовому значенні без викладу мотивів, з яких ВРП дійшла відповідних висновків та, більше того, без посилання на визначені законом підстави позбавляють кандидата на посаду судді права бути обізнаним, за якими саме критеріями відносно нього прийнято рішення.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!