Дитина за кордоном: чи можна визначити її місце проживання в Україні — ВС

Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця її проживання, а факт повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення такого спору.

Такі висновки щодо застосування норм права зробила об’єднана палата Касаційного цивільного суду, розглянувши справу №607/20787/19, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі батько дитини посилався на те, що малолітній син після розлучення подружжя залишився проживати з матір’ю та її родиною. Надалі після виїзду дитини до Іспанії мати не повернула її в Україну.

Суд першої інстанції задовольнив позов, уважаючи, що визначення місця проживання сина разом із батьком буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Скасовуючи це рішення та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд взяв до уваги, що син постійно проживав з матір’ю та її родиною до серпня 2021 року, де склалися необхідні соціально-побутові умови, сталі соціальні зв’язки, з батьком спілкувалася періодично, а за словами дитини, наданими органу опіки та піклування, син виявив бажання тільки бачитись із батьком і проводити з ним вільний час, а проживати — разом із бабусею (станом на момент підготовки висновку органом опіки та піклування).

ОП КЦС погодилася з висновками апеляційного суду про те, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків, а також що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатися з матір’ю в Іспанії.

Разом із тим, ОП мала вирішити, чи можливий розгляд судом держави постійного місця проживання спору про визначення місця проживання дитини в разі, якщо вона перебуває за кордоном.

ОП КЦС зазначила, що згідно зі ст.16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року обмежує юрисдикцію виключно органів держави, на територію якої дитину переміщено, а не держави, з якої дитину було переміщено.

Водночас чинним законодавством України не передбачено імперативної умови про те, що перебування дитини за межами України є підставою для відмови в задоволенні позову про визначення місця її проживання лише з цієї підстави, про що йшлося в касаційній скарзі з посиланням на інше рішення КЦС.

Крім того, зважаючи на положення міжнародних договорів щодо збереження юрисдикції судів України в питаннях батьківської відповідальності, очевидною є можливість вирішення справи про визначення місця проживання дитини саме національними судами.

Таким чином, сама по собі обставина проживання дитини за кордоном (незалежно від того, вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання.

Закон і Бізнес