Коли проведення впізнання може порушити права засудженого — ЄСПЛ

Покладення в основу засудження результатів процедури впізнання потерпілою, що проведена з процесуальними порушеннями, як єдиного доказу винуватості особи є порушенням права на справедливий суд.

Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 23.09.2023 у справі «Kolompar v. Serbia», інформує «Закон і Бізнес».

У ці справі потерпіла поскаржилася до поліцейського відділку на те, що дві циганки вкрали гроші з її будинку. За показаними їй фотографіями, серед яких були знімки лише заявниці, вона впізнала Рожу Коломпар як особу, яку бачила біля воріт, коли вона виходила з двору, перш ніж виявила крадіжку.

На цій підставі Р.Коломпар було засуджено до одного року позбавлення волі.

Аналізуючи перебіг кримінального провадження, ЄСПЛ зазначив, серед іншого, що на час подій кримінальне процесуальне законодавство держави-відповідача передбачало процедуру, яка застосовувалась у разі потреби встановити, чи міг свідок впізнати певну особу, яку він уже описав. Така процедура передбачала низку гарантій та забезпечувала дотримання прав усіх учасників провадження.

Зокрема, свідкові мали показувати цю особу разом з іншими невідомими особами. Впізнання мало проводитися таким чином, щоб особа, яку будуть впізнавати, не могла бачити свідка, а свідок особисто не міг бачити відповідну особу до початку офіційної процедури. Впізнання мало проводитися впродовж невеликого проміжку часу після вчинення кримінального правопорушення тощо. У цій справі такої процедури дотримано не було.

Крім того, національні суди не дослідили жодних судово-медичних чи інших речових доказів, пов’язаних із правопорушенням, а матеріали справи складалися виключно з поліцейських протоколів.

Усе це, на думку ЄСПЛ, зробило показання потерпілої сумнівними, й навіть змагальний характер подальшого провадження не міг усунути допущені процесуальні недоліки.

Також високі судді звернули увагу на наявні розбіжності в показаннях свідків і потерпілої, які не були достатньо враховані та проаналізовані національними судами.

З огляду на це ЄСПЛ нагадав, що національні суди мали б дотриматися двох основних вимог кримінального судочинства: (i) вина обвинуваченого має бути доведена поза розумним сумнівом; (ii) будь-які сумніви в надійності доказів мають тлумачитися на користь обвинуваченого, а не обвинувачення (принцип in dubio pro reo).

З огляду на зазначене ЄСПЛ дійшов висновку, що кримінальне провадження проти заявниці не відповідало вимогам справедливого судового розгляду, що є порушенням §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Про те, коли протокол впізнання може бути визнаний недопустимим доказом, див. також «Недопустимий протокол» («ЗіБ» №38/2021).

Закон і Бізнес