Нав’язлива турбота

Тримання в ІТТ стає тенденцією, в якій тиск на особу подається як захід безпеки

Зловживання не лише своїми, але й чужими правами в слідчих органах перетворилось на стратегію у розслідуваннях злочинів. Так з’являються необґрунтовані постанови про необхідність застосування заходів безпеки, які майже неможливо оскаржити.

Швидкі рішення

В Національній асоціації адвокатів України відбувся круглий стіл «Застосування заходів безпеки до підозрюваних як метод впливу на них».

На початку заходу голова НААУ, РАУ Лідія Ізовітова зазначила, що у зв’язку з трагічною подією у Шевченківському суді піднявся пласт правових проблем, які давно очікують свого вирішення. Його намагаються відшукати у Верховній Раді за рахунок запиленого на поличках законопроекту №5661, поданого ще у 2021 році.

Адвокатська спільнота, в свою чергу, вважає такі законотворчі пропозиції неприйнятними. Так, виникають питання: чи дійсно цей законопроект сприятиме захисту прав людини і удосконаленню судового процесу? В чому полягає досягнення мети, визначеній у його пояснювальній записці? І хоча проблема зловживання застосуванням заходами безпеки до підозрюваних з метою тиску, безумовно, потребує вирішення, надто швидкі рішення на зразок означеного проекту можуть принести великі проблеми.

Голова комітету НААУ з питань захисту прав людини Ганна Колесник зауважила,що пропоновані норми вже врегульовані діючим законом й не потребують дублюванная. «Якщо метою законопроекту визначено, що ці зміни повинні покращити застосування заходів безпеки і спосіб захисту осіб у кримінальному провадженні, то потрібно досягати саме цієї мети, а не приховувати те, що було раніше і намагатись це ще більш узаконити», — додала адвокат.

Також Г.Колесник зазначила, що особливо гострою є проблематика тримання під вартою не в слідчих ізоляторах, а в ізоляторах тимчасового тримання, що зовсім не відповідає законодавству. І правового механізму вирішення цього питання немає.

Ретроспектива та зобов’язання

Заступник голови комітету НААУ з питань захисту прав людини Сергій Старенький окреслив ретроспективу даної проблематики. На його переконання, в Україні забули про те, що держава взяла на себе зобов’язання, коли вступала в Раду Європи. Одним із цих зобов’язань було забезпечення прав осіб, які потрапляють під кримінальне переслідування, в частині того, що вони не повинні утримуватись під контролем тих підрозділів, слідчих органів, державних органів, які здійснюють стосовно них кримінальне переслідування.

Практично до 1998 року особи, які утримувались під вартою, перебували в установах, які підпорядковувались МВС. Адже на той час слідчі ізолятори перебували саме у їх підпорядкуванні. Міліція розслідувала кримінальні справи і вона ж мала доступ до підозрюваних, затриманих, підслідних.

Зараз цим займаються установи кримінально-виконавчої служби. Спікер зазначив: великий ефект був від цього, тому що були внесені зміни до закону про попереднє ув’язнення. Ними було визначено, що єдиними установами попереднього ув’язнення є слідчі ізолятори кримінально-виконавчої системи, гауптвахти для військовослужбовців та певних категорій вчинених ними злочинів. Також це можуть бути ІТТ МВС, але лише в тих випадках, коли це пов’язано із проведенням слідчих дій, а не у зв’язку із забезпеченням заходів безпеки.

Україна йшла таким шляхом. Кількість заяв про катування з боку слідчих органів відносно підозрюваних різко пішла на спад. Вплив міліції зменшився, а дотримання прав ув’язнених почало підніматися на певний рівень. Випадки утримання осіб не в установах попереднього ув’язнення були поодинокі. Але законодавці залишили в переліку таку установу як слідчий ізолятор СБУ.

«Спочатку ми досягнули прогресу, а потім почали відкочуватись назад. На сьогодні практика утримання підозрюваних з різних підстав не в установах попереднього ув’язнення набуває масового характеру. Ми можемо забути або зробити вигляд, що забули про зобов’язання, які взяли на себе, вступаючи в Раду Європи, але про ці зобов’язання не забуває сам інститут Ради Європи. Зараз активно стоїть питання про те, чи буде Україна членом ЄС, але якщо через ці масові порушення прав людини з боку слідчих органів в України виникнуть проблеми, то не хотілось би, щоб хтось казав, що ми про це не говорили», — наголосив С.Старенький.

Також спікер пояснив: з моменту винесення рішення суду про взяття особи під варту, вона підпадає під спеціальну категорію, яка передбачена законом «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». До особи, яка утримується в слідчому ізоляторі, можуть застосовуватись далеко не всі заходи безпеки, які передбачені цим законом. До такої особи застосовуються лише спеціальні заходи.

Якщо йдеться про нібито безпеку особи, то як пояснити  випадки, коли особа пише заяву про те, що їй нічого не загрожує, але до неї все одно застосовуються відповідні заходи? Поруч із цим, згідно з законом, у таких ситуаціях має застосовуватися одиночне утримання і переведення до іншої установи. Але особа при цьому повинна перебувати під вартою саме в установі попереднього ув’язнення або в слідчому ізоляторі.

Цю проблему тривалий час бачили і вирішували, шляхом внесення змін до КПК та законодавства. Але нинішні тенденції актуалізували її. За словами С.Старенького, в часовому проміжку так співпало, що повернулись означені проблеми тоді, коли міліція стала поліцією.

Коло сансари для захисту

Г.Колесник звернула увагу учасників круглого столу на те, що згадані порушення дійсно існують в реальному часі, і підтвердженнями тому стають реальні справи.

У більшості випадків підставою для застосування заходів безпеки є постанова слідчого, який виносячи таку постанову керується рапортом. Постанови при цьому нічим не обґрунтовані, а лише містять формулювання «є підстави вважати» і висновок: «утримувати в ізоляторі тимчасового тримання». Така необґрунтованість не дає можливості навіть оскаржити цю постанову. Окрім того, такі постанови не надаються особам, і практикуючі адвокати знають, що це робиться навмисно, аби, знову ж таки, унеможливити їх оскарження.

Але, як зазначила Г.Колесник, є приклади, які свідчать про те, що можна звертатись до суду без вказівки на конкретну постанову, зазначаючи, що ви просите скасувати саме ту постанову, на підставі якої ваш клієнт тримається в ізоляторі тимчасового тримання.

Що повинен зробити адвокат? Звернутися в порядку ст.206 КПК, тому що він не знає, на підставі чого особа тримається в ІТТ. А для цього потрібно витребувати матеріали в ІТТ. Там, до речі, і досі працюють за методиками часів Радянського союзу та отримують запити лише через Укрпошту, що займає щонайменше 2 тижні.

Відповідь отримується таким же чином. Так проходить місяць. Але навіть якщо постанову через тривалий час таки вдасться скасувати, слідчий наступного дня виносить нову. Таким чином на руках нібито є вже не діюча постанова про застосування заходів безпеки і є нова, яка винесена у цей же день. І знову — по колу.

У практиці Г.Колесник була ситуація коли після скарг до ДБР та омбудсмена клієнта все ж перевели до слідчого ізолятора, але лише на 7 годин, після чого знову була винесена постанова про необхідність тримання його в ІТТ.

Спікер також розповіла, що у судовій практиці 2023 року є випадки, коли до особи, до якої застосовані заходи безпеки, садять іншу особу. В одному випадку в цієї людини знайшли ніж, в іншому — новий «сусід» просто побив особу. А, між іншим, за її словами, в ІТТ відсутня навіть медсестра.

Голова комітету НААУ з питань захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності Володимир Клочков вважає, що описане є певним впливом на клієнта. Тому що ніхто із адвокатів, у якого клієнта було затримано, не може сказати про те, що у нього дійсно було конфіденційне побачення з клієнтом. В ІТТ постійно під час зустрічі ведеться звукозапис, відеозапис, і оперативники приходять і отримують ці записи. А це повна бесіда адвоката з клієнтом.

Звісно, це не можна додати до матеріалів провадження як доказ, але оперативники добре розуміють, в якому напрямі рухається сторона захисту, і які планує отримати документи. «Через 3—4 місяці, коли людина ні з ким не спілкується, а лише з адвокатом і оперативниками, з нею відбуваються психологічні зміни. Якщо одразу після затримання ця людина чітко будувала стратегію захисту разом з адвокатом, то через 4 місяці це вже зовсім інша людина. На це й спрямований вплив», — підсумував адвокат.

До речі, присутні на круглому столі представники від Уповноваженого ВР з прав людини та Офісу Генерального прокурора також визнають, що проблема має місце. Однак про конкретні тенденції в розрізі статистики готові говорити лише після детального дослідження сьогоденної практики.

Закон і Бізнес