Обов’язкова ініціативність

Як директору звільнитись без згоди засновників та обрати підсудність для спору?

Посада директора може здаватись привабливою доти, доки не зіштовхнешся із фактичною неможливістю звільнити її. Як у такому разі захищати права директора, яку юрисдикцію слід обрати для вирішення спору і що обов’язково слід зазначити у позові?

Законні підстави та алгоритм дій

У Вищій школі адвокатури відбувся вебінар «Звільнення директора без згоди засновників». Лектор заходу — адвокат Дмитро Навроцький розповів про підстави для такого звільнення, а також поділився тематичною судовою практикою.

Отже, які є законодавчі підстави для звільнення директора без згоди засновників? По-перше, відповідно до ст.43 Конституції, використання примусової праці забороняється. По-друге, за змістом ст.22 Кодексу законів про працю, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається. По-третє, у ч.1 ст.38 КЗпП зазначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Окрім того, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (ч.3 ст. 8 КЗпП). При цьому Д.Навроцький додав, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Для правильного звільнення спікер рекомендував скористатись таким алгоритмом дій директора:

написати заяву про звільнення за власним баханням із урахуванням ст. ст. 36, 38 КЗпП;

довести до відома засновника (засновників) інформацію про бажання звільнитися;

ініціювати процедуру проведення позачергових загальних зборів учасників товариства;

зафіксувати результат проведення позачергових загальних зборів;

підготувати позов до суду про визнання трудових відносин припиненими.

Принцип вибору юрисдикції

На етапі подачі позову логічно постане питання про підвідомчість таких спорів. Адже є приклади, коли такі спори розглядались цивільною юрисдикцією: постанова Касаційного цивільного суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18; постанова КЦС від 03.07.2019 у справі №520/11437/16-ц. Натомість, є і приклади, коли такі спори розглядались у межах господарської юрисдикції: постанова Великої палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №145/16618; постанова КЦС від 26.10.2020 у справі №752/24667/17.

Д.Навроцький зауважив, що слід враховувати такий принцип підсудності: спори, де питання призначення чи звільнення посадової особи вирішуються уповноваженим органом юридичної особи, відносяться до господарської юрисдикції.

У справі №324/379/19 КЦС зазначив, що оскільки позивача було звільнено не з підстав, передбачених контрактом, а його повноваження було припинено на підставі ст.99 Цивільного кодексу, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов до висновку, що ця справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У цьому ж рішенні КЦС посилається на пп.53, 54 постанови ВП ВС від 15.09.2020 у справі №205/4196/18, де зазначено, що до юрисдикції господарського суду за п.3 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу належать спори, в яких позивач відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу) або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч.3 ст.99 ЦК, п.5 ч.1 ст.41 КЗпП, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) щодо такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень).

Момент припинення відносин

Також спікер розглянув постанову Касаційного господарського суду від 19.01.2022 у справі №911/719/21. У ній зазначено, що відповідно до статуту відповідача питання щодо звільнення директора вирішується тільки за рішенням загальних зборів. Тому позивач як директор товариства не має самостійних повноважень щодо вирішення питань про своє звільнення з посади.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов’язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП та подати/ надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників ТОВ, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У разі відсутності рішення загальних зборів про звільнення, йому з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена в постанові ВС від 24.12.2019 у справі №758/1861/18.

Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач не вказав конкретної дати, з якої його трудові відносини з товариством мають бути визнані припиненими. Тоді як суд не мав права вийти за межі позовних вимог і задовольнити позов, самостійно визначивши дату такого припинення. Адже це буде свідчити про невиправдане втручання суду як у права позивача, так і в права товариства через втручання в діяльність останнього.

В іншій справі — №127/27466/20 (ухвала КГС від 08.02.2023) суд висловилися щодо відступлення від висновків ВС, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 та від 17.03.2021 у справі №761/40378/18 та вирішив передати на розгляд ВП ВС.

Висновок про необхідність розгляду зазначеної категорії справ у порядку господарського судочинства викладено у постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №361/17/15-ц.

Закон і Бізнес