Заклики до «об’єднання румунської нації» повинні нас насторожити
28 червня 70 років тому до складу України увійшла Північна Буковина і Південна Бессарабія. Тоді між СРСР і Румунією був укладений договір про кордон, згідно з яким до складу УРСР увійшли землі, що раніше належали Румунії.
Нині це Чернівецька область і частина Одеської. У 1948-му, через 3 роки після закінчення Другої світової війни, Румунія і СРСР підписали ще один договір, який остаточно закріпив кордони між двома державами. Проте з 1991 року в Бухаресті стали гучніше лунати голоси політиків, котрі вимагають повернути «споконвічні румунські землі». І словами справа не обмежується…
Було ваше, стало наше
Перші територіальні претензії Румунія озвучила в 1980-х роках, коли на шельфі острова Зміїний геологи виявили родовища газу і нафти. Саме тоді відносини між Москвою і Бухарестом стали напруженими. Проте далі за розмови справа не пішла.
Після 1991 року Румунія почала висувати територіальні претензії вже до України. Дійшло до того, що 14 жовтня 1991-го була оприлюднена заява румунського парламенту, в якому Північна Буковина і деякі райони Одеської області проголошувалися «румунськими територіями». Не забували і про морський кордон. І ось у 2008 році Україна пішла Румунії на поступки — погодилася на розгляд справи про шельф острова Зміїний у Міжнародному суді ООН. Хоча наша країна могла з повним правом відкинути всі претензії Бухареста. По-перше, ще в далекому 1961-му між Румунією і СРСР було підписано угоду, за якою острів Зміїний був визнаний територією УРСР, правонаступницею якої є Україна. В угоді мова йшла саме про острів, а не про скелю, як називають нині Зміїний румуни. Більш того, в 1975 році Бухарест підписав Гельсінські угоди, тим самим підтвердивши, що не має територіальних претензій до інших країн.
По-друге, Україна ніколи не входила до списку країн, що визнають юрисдикцію Міжнародного суду ООН. Цікаво, що в цьому переліку переважно африканські держави. Розвинені європейські країни визнали юрисдикцію цього суду лише недавно. Наприклад, Німеччина — в 2008 році, а Велика Британія — в 2004-му.
Проте Україна в пориві «євроінтеграції» погодилася на розгляд справи в суді. Результат не порадував — в 2009 році морські кордони переглянули на користь Румунії. Якщо обчислити в цифрах наші втрати, то вони становитимуть 10 млн т нафти і 100 млрд м3 газу. Саме такі дані геологорозвідки.
Прикордонний фарватер
Апетит приходить під час їжі. І вже в 2010 році в пресі з’явилася інформація, що Бухарест претендує на острів Майкан. Кордон між Україною і Румунією проходив по фарватеру Дунаю. Острів Майкан, розташований у гирлі річки, був визнаний українською територією. Але з часом фарватер замулився. Судна стали ходити між Майканом і українським берегом. У результаті Бухарест запропонував переглянути кордон. Звісно, не на користь України.
«У Румунії за останні кілька років було близько 100 подібних переглядів з різними країнами, — розповів в інтерв’ю газеті «2000» віце-спікер румунського парламенту Теодор Мелешкану. — Так у всьому світі вирішуються питання. Кордон завжди проходить по фарватеру, де ходять судна. Наприклад, у наших відносинах з Болгарією (щодо дунайської акваторії) двічі або тричі в рік збирається спільна комісія. Вона займається переглядом кордонів».
Українські експерти, навпаки, закликають кордон не переглядати. «Питання приналежності острова Майкан політичне. Тому українська громадськість і влада повинні захищати всіма способами території, які ми вважаємо своїми. Для Румунії будь-які територіальні поступки мають геополітичне значення», — зауважив політолог Віталій Кулик.
Експерти впевнені — одним шельфом Зміїного і гирлом Дунаю справа не обмежиться. На черзі — Чернівецька область і південна частина Одеської.
Паспортна приманка
Близько 50 тис. українців мають румунські паспорти. Такі неофіційні дані. За офіційними, їхня кількість — 3,5 тис. Після безпорядків у Молдові, коли офіційний Кишинів звинуватив у цих подіях Румунію, Бухарест спростив процедуру видання паспортів на територіях, що належали Румунії до 1940-го. Для цього створена спеціальна комісія при Мін’юсті, якій, по суті, необхідно надати один документ — свідоцтво про народження когось із близьких родичів на території Румунії до 1940 року. Не потрібне навіть знання румунської.
Для жителів України це чудова можливість поїхати в Євросоюз, оскільки румунським громадянам не потрібно отримувати шенгенські візи. Ось чому буковинці згадують історію і приймають румунське громадянство. Проте не варто забувати, що перед росій¬сько-грузинською війною на території Південної Осетії масово видавалися російські паспорти, а участь РФ у конфлікті виправдовували бажанням «захистити російських громадян».
У тому, що Румунія не виключає силового вирішення конфлікту, впевнені деякі експерти. «Те, як офі¬ц¬ійний Бухарест формулює сьогодні національні цілі й державні інтереси Румунії, робить цю країну ворожим і потенційно небезпечним сусідом України, Молдови й інших країн», — переконаний директор центру міжнародних відносин Рокфордського інституту Срджа Трифкович.
Екс-спікер парламенту Придністров’я Григорій Маракуца у свою чергу відзначає, що в Україні не виявилося кадрів, здатних політично або юридично захистити інтереси держави на міжнародній арені. «Є ще третій спосіб врегулювання — війна. Сьогодні її ймовірність мала, але про таку можливість завжди потрібно пам’ятати», — сказав Г.Маракуца.
У свою чергу сусіди Румунії вважають загрозу воєн¬ного конфлікту не такою вже і примарною. Екс-голова Ізмаїла Станіслав Борисенко каже, що за останні роки Кишинів збільшив кількість бойових кораблів на Дунаї до 18, з яких 3 — десантні баржі. «Також у них є «екрани», це мобільні установки шквалу вогню, і ці кораблі займаються бойовою підготовкою», — попередив С.Борисенко україн¬ську владу.
Збирання земель
А в Румунії тим часом не вгавають реваншистські настрої. Президент Траян Бесеску вважає, що «мінімальна політика передбачає об’єднання румунської нації». Нагадаємо, що під останньою Т.Бесеску має на увазі не тільки румун, а й молдаван. Він навіть запропонував об’¬єднати дві держави, але в Молдові така ідея підтримки не знайшла.
З урахуванням наявності «румунськопідданих» на території України, численної румунської етнічної групи в Західній Україні й молдавської на півдні, а також старих територіальних претензій до нашої країни подібні заяви в Україні оці¬нюють неоднозначно. Тим паче що до влади в Молдові прийшли, як уважає директор Інституту проблем управління ім.Горшеніна Кость Бондаренко, «націоналістичні полі¬тичні режими, агресивно налаштовані щодо су¬сідніх держав у питанні реставрації історичних румунських кордонів».
Українська ж влада не бачить нічого страшного в румунській політиці. «За¬грози територіальній цілісності немає», — впевнений нардеп від Партії регіонів Леонід Кожара.
А поки Бухарест продовжує робити відповідні кроки: 19 червня в Румунії засудили двох чоловік — громадянина цієї держави Флоричела Акіма і громадянина Болгарії Петра Зікулова до 12,5 року ув’язнення за «шпигунство на користь України». Ці люди були арештовані в березні 2009-го. Преса розцінила це як ще один метод тиску на Україну в питанні про шельф острова Зміїний. Тоді ж Бухарест вислав українського військового аташе. У тому ж 2009-му в Румунії було зірвано святкування Дня незалежності України.
Судячи з політики Бухареста, між нашими країнами ще не раз виникатимуть розбіжності. Як відреагує на це нова українська влада? Захищатиме наші інтереси чи вважатиме за краще пожертвувати ними заради «євроінтеграції» — невідомо. Поки ж в Україні йде перерозподіл сфер впливу, і геополітичні питання нікого не хвилюють.
Борис РУДЬ
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!