Як стягується шкода з державного виконавця, уточнила ВП ВС

Преюдиціальне значення надається виключно обставинам, серед яких обставини (факти) про те, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин.

На це звернула увагу Велика палата ВС у постанові від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20, повідомляє «Закон і Бізнес».

У розрізі положень ч.1 ст.77 ВП ВС дійшла висновку, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов’язковим для вирішення іншої справи, в якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями.

Попереднє рішення суду може бути враховано під час розгляду такого спору та слугувати підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин з урахуванням передбачених ст.75 ГПК правил.

Як зауважила ВС, водночас у постанові ВСУ від 25.10.2005 у справі №32/421 містяться протилежні висновки — про те, що «збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у такій справі будуть факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіянням ним шкоди. Причому належним доказом неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиціальне значення для справи про відшкодування збитків».

ВП уважає цей висновок ВСУ таким, що не може бути врахований у цій справі, та не вбачає підстав для відступу від нього. Адже висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах ВСУ, мають враховуватись, якщо вони висловлені після набрання чинності законом «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 № 2453-VI (див. mutatis mutandis висновки ВП ВС у пп.29, 33—35 постанови від 1.09.2020 у справі №233/3676/19). Отже, правова позиція, викладена у постанові ВСУ від 25.10.2005 у справі № 32/421, хоч і є частиною практики ВСУ, однак не створює для судів процесуального обов’язку щодо її врахування чи необхідності відступу від неї.

Також ВП ВС не вбачає підстав для відступу від висновків КЦС, від яких колегія суддів КГС, пропонувала відступити в ухвалі від 8.07.2021. Адже на відміну від згаданого висновку ВСУ вони не визначають надання рішення суду про задоволення скарги на дії судового виконавця як необхідної преюдиційної обставини у доказуванні підстав для задоволення позову про стягнення із судового виконавця збитків, завданих утратою арештованого майна, а зазначають про можливість подання такого доказу поряд з іншими доказами.

Закон і Бізнес