Стійкий імунітет

Чому перспективи стягнення українцями цивільних збитків не є оптимістичними

Законодавчі реалії країн континентального права, Великої Британії, а також США мають механізми для стягнень цивільних збитків громадянами інших країн. Однак це довго, дорого і не факт, що результативно. Іноземні правники детально розповіли чому.

Умова екстериторіальності

Вища школа адвокатури спільно з Міжнародною асоціацією юристів провели дискусійне обговорення щодо перспективи стягнення цивільних збитків в іноземних юрисдикціях. І хоча кожен із учасників представив доступні механізми у межах окремої території, звісно ж мова йшла про майбутні перспективи таких стягнень українськими громадянами по відношенню до РФ.

Так, професор американського конституційного права, цивільного процесу та міжнародного публічного права в Юридичному коледжі Університету штату Флорида Девід Ландау розповів про дві основні підстави для стягнень цивільних збитків у США за законодавчим федеральним регулюванням.

Першою підставою є закон про захист жертв катувань, ухвалений у 90-х роках. Даний акт забезпечує відповідальність в судах США для тих, хто здійснював позасудові вбивства, та стосується жертв тортур, які знаходяться в будь-якій точці землі, і не тільки громадян США. Але юрисдикція цього закону покриває дуже невелику кількість діянь, а тому шкода відшкодовується лише за тортури.

Другий механізм передбачений законом про порушення цивільних прав іноземців. Цей закон існує майже з часу заснування США і дає простим цивільним особам засоби протистояти порушенню міжнародного права. Хоча цей закон доволі довго не згадувався аж до 1970-х років, коли деякі правники із захисту прав людей його застосували на практиці.

Закон застосовувався у справі про парагвайського громадянина, який зазнав тортур з боку начальника поліції Парагваю. За результатами розгляду даної справи, з останнього було стягнуті завдані збитки.

Д.Ландау наголосив на тому, що цей закон стосується будь-яких збитків, яких зазнав громадянин не США унаслідок порушень міжнародного права та звичаєвого міжнародного права, і він охоплює значно більшу кількість незаконних актів.

Також цей закон застосовувався у справі нігерійських громадян проти корпорації Shell. Суд в свою чергу вказав на те, що закон наділяє США можливістю застосовувати цей закон екстериторіально. Однак якщо порушення звичаєвого міжнародного права жодним чином не зачіпають інтереси США, це унеможливлює застосування принципу екстериторіальності. Тож наразі великою проблемою залишається встановлення тесту щодо такої застосовності.

Але поруч із цим є ще ряд перепон. По-перше, судова процедура щодо цих справ надзвичайно важка. Адже потрібно, щоб спір якимось чином стосувався США. Тож юрисдикційні обмеження є доволі серйозними.

По-друге, держави мають законодавчо закріплений імунітет. І змінити щось у цьому контексті може Конгрес США, який через деякі порушення може зняти такий імунітет. Саме тому сьогодні є ідеї щодо того, аби розширити можливості цього закону.

Модератор заходу, виконавчий директор Міжнародної асоціації юристів Марк Елліс запитав спікера, чи буде належним зв’язком особи із США у такому випадку наявність у неї активів у США. Однак Д.Ландау відповів, що навряд чи, оскільки для розгляду такої справи зв’язок особи із США має бути встановлений на рівні самого порушення.

Дороге задоволення

Британський адвокат і співголова в ЮФ Guernika 37 International Justice Chambers в Лондоні Тобі Кадман у рамках власної доповіді також зазначив, що схожі бар’єри існують і у межах законодавчих можливостей стягнень у Великій Британії.

З власного досвіду адвокат згадав справу щодо корупційних діянь, які вчинив уряд Лівану. В ній адвокати намагались з кримінального і цивільного боку встановити наявність юрисдикційного зв’язку. Але це був дуже великий виклик, оскільки потрібно було встановити наявність достатнього інтересу британського уряду, для того, щоб переслідувати дії в цій юрисдикції.  Такий зв’язок має бути доволі сильним, але і реалістичним для того, щоб досягти стягнення. Зараз схожа справа розглядається проти Судану. А він не є країною, що підпадає під імунітети.

Т.Кадман зазначив: «Очевидно, що жодна держава не хоче втратити імунітет, а тому такі проблеми залишатимуться. Однак іноді більш важливим є визнання певних злочинів, а не сама компенсація». У будь-якому разі у таких справах, вважає спікер, потрібно розуміти, наскільки ризик переважає над вигодою, адже подача позову до суду може бути дуже дорогим задоволенням. Навіть заява у комерційних справах може потягнути на витрати в сотні тисяч доларів. Тому потрібно розуміти наскільки вірогідним є стягнення відшкодування.

Наприклад, відшкодування за тортури набагато нижче у Великій Британії, ніж у США. І найчастіше такі компенсації виплачуються тільки після того, як було засуджено порушника за кримінальним законодавством.

Наразі ж існують серйозні перепони, для того, щоб досягти кримінального засудження деяких порушників.  Юрисдикцію у таких справах має Міжнародний кримінальний суд, але стандарти доказування там є набагато вищими, а процедура дуже повільною. Навіть початок судового розгляду, не кажучи вже про опитування жертв, займе дуже багато часу.

Що ж до Європейського суду з прав людини, то з 16.09.2022 він не має юрисдикції за заявами проти РФ. Окрім того, слід враховувати, що у РФ прийняли рішення не виплачувати жодних компенсацій за такими рішеннями.

До того ж, наразі проти Росії в ЄСПЧ  знаходиться 41 тис. справ і 94% з них відкидаються, бо не відповідають стандартам. Тож навіть у випадку якщо Суд розгляне таку заяву, рішення у ній існуватиме радше для морального задоволення, а не реальної компенсації.

Універсальна юрисдикція

Старший юридичний директор ООН Керолайн Бюйсман представила можливості у державах континентального права. Хоча сама спікер одразу ж зізналась у тому, що не є надто оптимістичною у даному питанні.

Так, К.Бюйсман окреслила кілька способів отримати компенсацію. Перший з них виглядає як окреме цивільне провадження, згідно з універсальною юрисдикцією, але це можливо лише в Нідерландах. За схожим принципом розглядалась також справа, яка стосувалась начальника армії Ізраїлю.

За словами спікера, є деякі успішні справи у Нідерландах, де іноземець подав заяву проти іноземця за порушення прав людини. Наприклад, щодо тієї ж згадуваної корпорації Shell. А також за позовом солдат, які служили в ООН, та палестинця, який зазнав тортур від ліванця (заявник мав на той час резиденцію в Нідерландах).

Нідерланди пропонують більші процесуальні можливості для такого стягнення, в той час як інші країні вимагають значно більшого зв’язку із країною, ніж просто проживання там. Цивільним процесуальним кодексом Нідерландів закріплено, що ви можете подати заяву щодо особи, яка знаходиться за межами Нідерландів. і яка має достатній зв’язок з правовим порядком і немає можливості подати таку заяву в будь-якому іншому місці. Але на думку К.Бюйсман, тут більше дверей залишається відкритими, ніж закритими.

І хоча Європейський суд встановив, що немає норм у міжнародному праві, щоб змушувати держави визнавати універсальну юрисдикцію у цивільних справах і це не є частиною норм звичаєвого міжнародного права, спікер вважає, що юристи мають більш креативно дивитись на такі справи і шукати способи їх підтримки.

Так, можна переслідувати винних за міжнародним кримінальним законодавством. Але компенсацію можна отримати через багато років навіть після прийнятого рішення. Саме тому залишається ще один механізм стягнення — участь жертв в цивільному позові.

Якщо справа не є надзвичайно складною і має зв’язок із кримінальним правопорушенням, тоді можна подати її за аналогією з цивільним позовом у кримінальному провадженні. Однак ще одним негативним моментом залишається сума такого відшкодування. Адже в Нідерландах компенсації малі, значно менші ніж у Великій Британії.

Закон і Бізнес