Дефектний контрагент

Нереальність господарських операцій: правовий висновок ВП ВС

Велика палата Верховного Суду нещодавно прийняла постанову, яка може сприяти захисту законних інтересів платників податків у спорах з податковою щодо нереальності господарських операцій.

Позиція Великої палати

Велика палата у постанові від 7.07.2022 у справі №160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 1.12.2015 у справі №826/15034/14 (№ 21-3788а15) про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв’язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Великою Палатою, зокрема, було зазначено, що «формулювання Верховного Суду України — «статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю» не ґрунтується на чинних нормах матеріального права, оскільки статус у юридичному розумінні — це перелік прав та обов’язків певного суб’єкта… Суб’єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб’єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності».

По суті, ВП не тільки привела у відповідність до чинних норм законодавства судову практику. Адже статтю 205 Кримінального кодексу, на якій базувалася попередня позиція щодо статусу фіктивності підприємства, наразі виключено з КК. Вона також вказала на помилковість думки про безумовні негативні податкові наслідки для контрагентів таких підприємств:

«Стаття 205 КК охоплювала лише дефекти створення / придбання юридичної особи і вказувала на мету діяльності — прикриття незаконної діяльності. Однак ця норма не вказувала на наслідки такої діяльності для третіх осіб — тих, які мали (свідомо чи несвідомо) господарські відносини з підприємством, створеним з метою прикриття незаконної діяльності».

Враховуючи попередню неоднозначну судову практику вирішення податкових спорів, пов’язаних з аналізом реальності господарських операцій та фактичності їх здійснення, вказана правова позиція ВП забезпечує такі практичні переваги для платника податків в подібних спорах.

Підтверджує, що за недоліки в діяльності контрагента добросовісний платник податків не може нести податкову відповідальність, а також операції з таким контрагентом не можуть автоматично визнаватися нереальними.

Сумлінний платник податків, який не вносив недостовірні дані до первинного документа, не може нести за це будь-які наслідки. Тобто, якщо контрагентом, який є стороною в кримінальному провадженні щодо несплати податків, було, наприклад, сформовано акт наданих послуг тощо, то добросовісний платник, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати негативних наслідків, якщо у такого платника мав місце, зокрема, реальний рух відповідних активів.

Адміністративний суд при розгляді податкового спору має оцінювати наявність вироку чи ухвали за результатами розгляду кримінального провадження, разом із наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв’язку з господарською діяльністю позивача в адміністративній справі та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

У випадку заперечення посадовими особами контрагента платника податків своєї участі у господарсько-фінансовій діяльності контрагента, а операція платника з таким контрагентом носить реальний характер, суд має врахувати передусім факт здійснення господарської операції, а не наявність будь-яких свідчень, наприклад у кримінальному проваджені.

Суть спору

Позивач звернувся до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов’язання зі сплати податку на додану вартість (ПДВ) та суми грошового зобов’язання зі сплати податку на прибуток, посилаючись на факт відсутності реального вчинення господарських операцій.

Судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні позову, мотивуючи це не доведенням позивачем фактичного здійснення господарських операцій. Також, суд першої інстанції врахував інформацію, отриману податковим органом при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні (за фактом ухилення від сплати податків службовими особами позивача), а саме – інформацію з протоколів допиту, у яких посадові особи контрагентів позивача заперечували свою участь у фінансово-господарській діяльності цих підприємств, підписання податкової та іншої звітності.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення першої інстанції та ухвалив нове, яким задовольнив позов повністю. При чому, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду в постанові від 6.11.2018 у справі №822/551/18 та зазначив, що до винесення вироку у кримінальному провадженні протокол допиту особи під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. Також, судом було враховано, що згідно ч.4 ст.95 Кримінального процесуального кодексу, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.255 цього кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

ВП ВС підтримала висновки апеляційного суду, зокрема, щодо того, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов’язки іншого платника. Також, як зазначалося вище, нею було врегульовано питання щодо поширення статусу фіктивного підприємства контрагента на діяльність добропорядного платника податків.

Закон і Бізнес