Чи можна стягнути кошти із ДКС за затримку платежу — позиція ВП ВС

Саме по собі зобов’язання перерахувати кошти виключно позивачеві й нікому іншому не може свідчити про те, що Казначейство виконує функції банку, який обслуговує отримувача.

На це звернула увагу Велика палата Верховного Суду в постанові від 17.08.2022 у справі № 910/10427/19, повідомляє «Закон і Бізнес».

У 2016 році державний виконавець направив Державній казначейській службі платіжні доручення про перерахування позивачеві стягнутої заборгованості у розмірі понад 11,8 млн грн., що була перерахована на рахунки Міністерства юстиції. Ці платіжні доручення ДКС не були виконані в установлений законодавством строк.

Така бездіяльність ДКС судом визнана протиправною. Тож ПрАТ просило стягнути з казначейства пеню, передбачену ст.32 закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5.04.2001 №2346-III, а також інфляційні втрати та 3% річних, загалом майже 2,4 млн грн.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково, зокрема, спираючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 5.07.2017 у справі №760/11577/15-ц. Апеляційна інстанція змінила тільки мотивувальну частину цього рішення.

Своєю чергою, ВП ВС дійшла висновку, що у розумінні п.32.2 ст.32 Закону № 2346-III банк, який обслуговує отримувача, — особа, яка надає отримувачу послуги з розрахунково-касового обслуговування на підставі відповідного договору, укладеного між ними.

Матеріали цієї справи не містять доказів укладення відповідного договору між ДКС та позивачем. Отже, останнім не було доведено, що ДКС є банком, який обслуговує отримувача.

Натомість скаржник є банком, який обслуговує платника (Мін’юст). Тож у цих правовідносинах суд не може застосовувати до скаржника санкції, передбачені абз.2 п.32.2 ст.32 закону № 2346-III. Відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити на користь отримувача (стягувача), не може покладатись на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто «банк платника» в розумінні закону № 2346-III — Державну казначейську службу.

З огляду на це ВП ВС вирішила відступити від висновку ВСУ, викладеного у згаданій постанові у справі №760/11577/15-ц, стосовно можливості поширення на відносини щодо затримки платежу з вини банку відправника — органу ДКС наслідків, передбачених законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абз.2 п.32.2 ст.32 закону №2346-III).

Водночас у ВП зауважили, що позивач не позбавлений можливості відновити свої порушені права в порядку відшкодування шкоди, передбаченому абз.4 п.32.2 ст.32 закону № 2346-III.

Закон і Бізнес