Коли потерпає територіальна громада

Про захист інтересів громади за допомогою кримінального процесуального інституту потерпілого

При реалізації норм КПК постають питання: чи можна залучати територіальну громаду до кримінального провадження як окремого потерпілого? чи може від її імені потерпілим бути депутат місцевої ради або член територіальної громади? як співвідносяться поняття «потерпілий» і «територіальна громада», що згадуються в ст.127 КПК? Для відповідей потрібно глибоко розуміти як норми кримінального процесуального законодавства, так і положення законів щодо місцевого самоврядування в Україні. Пропонуємо читачу власне бачення цих питань разом з узагальненням судової практики.

Територіальна громада і громадський інтерес

Поняття «потерпілого» застосовується у законодавстві у двох значеннях: у кримінальному матеріальному значенні й у кримінальному процесуальному значенні. У кримінальному матеріальному значенні під потерпілим розуміється особа, якій кримінально протиправним діянням безпосередньо завдано шкоду (інколи таких осіб ще йменують «жертвою», далі по тексту — постраждала особа). У кримінальному процесуальному значенні під потерпілим розуміється особа, що відповідно до підстав і в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом, набула процесуального статусу (прав і обов’язків) потерпілого.

Першою обставиною, яка привертає до себе увагу, є те, що Кримінальний кодекс не містить жодного складу кримінального правопорушення, у якому би територіальна громада безпосередньо була вказана як обов’язковий елемент його складу, натомість законодавець оперує конструкцією «заподіяння шкоди громадським інтересам».

На нашу думку, інтерес певної територіальної громади є елементом і можливим виявом громадського інтересу, однак не обмежується ним. У деяких джерелах висловлено думку про те, що терміни «громадські інтереси» та «суспільні інтереси» слід розуміти як тотожні [1, 2], відтак, певне правопорушення, наприклад, хуліганство, завдаючи шкоду суспільним (громадським) інтересам, навряд чи в будь-якому випадку може розглядатися як таке, що заподіює шкоду конкретній територіальній громаді.

У дійсності сама по собі територіальна громада, як і держава, суспільство, Український народ, людство не існують як щось індивідуальне, єдине, неподільне, а тому не можуть виступати безпосередніми суб’єктами в кримінальному провадженні. Від їх імені й у їх інтересах завжди діють певні посадові особи чи органи, що черпають свої повноваження з консенсусної відкритої рівної демократичної процедури їх формування та положень закону, що передбачають здійснення такого представництва.

При цьому такі представницькі органи не можуть за статусом залучатися до будь-якого кримінального провадження, навіть якщо його предметом є кримінальне правопорушення, яким у тій чи іншій мірі була завдана шкода територіальній громаді, державі тощо. Наприклад, у випадку, якщо певні особи у м.Львові у День пам’яті жертвам Голодомору допустили публічне глумлення над фактом примусового голодування у 1932—1933 рр., чим, беззаперечно, завдали значній частині львів’ян моральної шкоди, немає підстав залучати до відповідного кримінального провадження Львівську міську раду, її виконавчий комітет, її виконавчі органи чи Львівського міського голову, адже безпосереднім об’єктом посягання винної особи були не тільки й не стільки територіальна громада м.Львова, скільки історична пам’ять і гідність усього Українського народу. Так само, за аналогією, беззмістовним є залучення Президента України як потерпілого (як представника держави) у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених розд.І «Особливої частини» КК, адже відповідно до функціонального розподілу державно-владних повноважень формування та підтримання обвинувачення в інтересах громади, суспільства, держави (Українського народу) покладено на органи досудового розслідування та органи прокуратури.

На наш погляд, підтримання публічного обвинувачення прокурором та покарання за кримінальне правопорушення є правовими формами «відплати» за моральну шкоду, що була заподіяна правопорушником громаді, суспільству, державі (Українському народу). У свою чергу, кримінальний процесуальний інститут потерпілого одним зі своїх завдань має надати правові засоби окремій постраждалій особі посприяти системі кримінальної юстиції в утвердженні справедливості та верховенства права. Відтак, кримінальний процесуальний статус потерпілого має розглядатися, на нашу думку, як провідник «окремішнього» приватного інтересу, тобто інтересу конкретної особи (фізичної чи юридичної), а не як субсидіарне здійснення представницькими органами формулювання чи обстоювання публічного інтересу. Як видається, положення ч.4 ст.55 КПК про те, що потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства, стосується саме цього питання.

Потерпілий від злочину у міжнародних актах

Міжнародні акти, що стосуються потерпілого у кримінальному провадженні, здебільшого окреслюють свою сферу правових рекомендацій лише в частині потерпілих — фізичних осіб. Так, згідно з п.1.1 додатку до рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам Rec(2006)8 від 14.06.2006 про надання допомоги потерпілим від злочинів для цілей цієї рекомендації потерпілий означає фізичну особу, яка зазнала шкоду, у тому числі фізичне чи психічне ушкодження, душевне страждання чи економічні втрати, спричинену дією чи бездіяльністю, яка є порушенням кримінального закону держави — члена РЄ, а відповідно до пп.«і» п.«а» ч.1 ст.2 директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу №2012/29/EU від 25.10.2012, яка встановлює мінімальні стандарти прав, підтримки і захисту потерпілих від злочину і замінює Рамкове рішення РЄС 2001/220/JHA, потерпілий означає фізичну особу, яка зазнала шкоди, включаючи фізичну, психічну чи моральну («емоційну») шкоду або економічні втрати, яка була прямо спричинена кримінальним правопорушенням. У п.8 висновку №12(2017) Консультативної ради європейських прокурорів (КРЄП) «Щодо ролі прокурорів відносно прав потерпілих і свідків у кримінальних провадженнях» зазначається, що для цілей цього висновку потерпілими вважаються особи, які прямо чи опосередковано зазнали фізичної, моральної («емоційної»), соціальної, економічної чи будь-якої іншої шкоди в результаті кримінального правопорушення. Це визначення не виключає юридичних осіб, які можуть скористатися тими положеннями цього висновку, що можуть бути застосовані до них.

Частина 1 ст.55 КПК у загальному відповідає вказаним положенням, встановлюючи, що потерпілим, крім адміністратора за випуском облігацій, може бути:

• фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди;
• юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Чи залучати громаду як потерпілого?

На нашу думку, територіальна громада не може бути залучена до кримінального провадження у процесуальному статусі потерпілого, оскільки громада не є ані фізичною особою, ані юридичною особою. Згідно з абз.2 ч.1 ст.1 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада — жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр.

Територіальна громада як носій права на місцеве самоврядування виступає суб’єктом бюджетних відносин (ч.1 ст.95 Конституції). Територіальна громада також може виступати як власник майна, при цьому належність майна територіальній громаді йменується правом комунальної власності (ч.1 ст.327 Цивільного кодексу), а управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (ч.2 ст.327 ЦК), у тому числі комунальні унітарні підприємства на праві господарського відання або на праві оперативного управління (ч.3 стст.78, 136, 137 Господарського кодексу).

Відтак, у кримінальних провадженнях, які стосуються кримінальних правопорушень, якими територіальній громаді завдано майнової шкоди, у тому числі у формі неотриманого прибутку чи інших економічних втрат (нецільове використання коштів місцевого бюджету відповідної територіальної громади, неправомірне відчуження, заниження вартості, інше неправомірне використання майна, що перебуває у комунальній власності, у тому числі земельних ділянок чи інші землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (ст.83 Земельного кодексу) тощо) об’єктивно виникає необхідність у представленні «приватного» інтересу власника, володільця, розпорядника відповідного майна чи коштів, якими законодавство називає територіальну громаду.

На нашу думку, у таких випадках процесуальний статус потерпілого на правах юридичної особи, якій завдано майнової шкоди, може отримати виконавчий комітет відповідної місцевої ради, інший виконавчий орган місцевої ради, якщо він діє на правах юридичної особи, а у виняткових випадках сама місцева рада (наприклад, якщо виконавчий комітет не утворювався на правах відокремленої юридичної особи чи не функціонує з об’єктивних причин). При цьому варто враховувати, що згідно з ч.2 ст.141 Конституції сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий орган ради — виконавчий комітет.

Комунальні підприємства, комунальні установи, комунальні організації чи комунальні заклади, на наш погляд, самостійно можуть набувати процесуальний статус потерпілих, якщо предметом кримінального протиправного посягання було майно, яке цим юридичним особам було передано на праві господарського відання або на праві оперативного управління.

Місцева рада як представницький орган місцевого самоврядування, який наділений правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення (абз.6 ч.1 ст.1 закону «Про місцеве самоврядування в Україні»), має можливість ініціювати кримінальне провадження (виступати як заявник, а якщо щодо кримінальних правопорушень, якими майнова шкода завдана територіальній громаді, тоді виступати як потерпілий) та, ймовірно, делегувати особу для представництва ради у кримінальному провадженні. Водночас, єдиною формою прийняття актів місцевою радою є її рішення (ч.1 ст.59 закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Якщо як виконавчим органом ради, так і представницьким органом місцевого самоврядування висловлено відмову від визнання потерпілим, то, як видається, правові форми представництва інтересів територіальної громади як інтересів приватних вичерпані. При цьому загальний громадський інтерес має відповідно до загальної засади кримінального провадження публічності охоплюватися публічним інтересом (публічним обвинуваченням), за наявності для цього підстав (тобто крім випадків, передбачених гл.36 КПК).

Член територіальної громади — потерпілий?

Щодо залучення до кримінального провадження у процесуальному статусі потерпілого жителя/члена територіальної громади, то, на нашу думку, будь-які передумови для здійснення одним чи декількома жителями представництва інтересів територіальної громади, до якої вони належать, лише в силу факту свого проживання на відповідній території відсутні.

Безперечно, що як єдина клітина людського організму не може називатися людиною, так і пересічний житель територіальної громади не може виступати представником територіальної громади, у тому числі у кримінальних процесуальних правовідносинах.

Факт відмови виконавчого органу ради чи представницького органу місцевого самоврядування від набуття процесуального статусу потерпілого, на наш погляд, не є достатньою підставою для визнання будь-якого пересічного члена територіальної громади потерпілого від імені територіальної громади.

Згідно з ч.4 ст.55 КПК потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства. Це положення, як видається, має трактуватися як заборона розглядати обурення та абстракті емоційні переживання, які зазнала фізична особа у зв’язку з інформацією про можливе протиправне діяння, вчинене щодо певної частини суспільства (територіальної громади, національної меншини, мешканців певного регіону тощо), до якої ця особа належить, як моральну шкоду в розумінні ч.1 ст.55 КПК. При цьому варто виділити два особливих аспекти:

І. Заподіяння особі фізичної чи майнової шкоди (у тому числі, на нашу думку, прямих або опосередкованих економічних утрат) виключає можливість застосування положення ч.4 ст.55 КПК до такої особи (наприклад, унаслідок недотримання третіми особами правил проведення аукціону щодо передання в оренду нерухомого комунального майна особа, що була попереднім орендарем, зазнала фінансових витрат, пов’язаних із переїздом до іншого приміщення).

ІІ. Заподіяння кримінальним правопорушенням моральної шкоди саме цій особі також виключає можливість застосування положення ч.4 ст.55 КПК до цієї особи. Мається на увазі моральна шкода, що виникла внаслідок порушення раніше існуючих і таких, що використовувалися, прав особи як члена територіальної громади. Наприклад, унаслідок протиправної передачі в оренду ставка відповідальна особа не визначила чи не дотримується правил загального водокористування, через що особи, які раніше систематично здійснювали таке водокористування, фактично позбавлені такого права. Або ж у зв’язку з порушеннями правил передачі земельних ділянок у власність особа, що також ініціювала питання про передання їй у власність ділянки, була позбавлена чи ущемлена у своєму праві безоплатно отримати земельну ділянку.

Схожі позиції знаходимо в судовій практиці щодо оскарження до слідчого судді постанови про відмову у визнанні потерпілим, які проаналізовані наприкінці матеріалу. Проведене дослідження чинного нормативного регулювання вказаного питання, а також практики його застосування дозволяє дійти висновку про те, що пересічний член територіальної громади в жодному випадку не може бути представником інтересів цієї територіальної громади. Проте певні кримінальні правопорушення, що спричиняють шкоду майновим правам територіальної громади в частині бюджетних правовідносин чи пов’язану з правом комунальної власності, можуть водночас безпосередньо чи опосередковано заподіювати конкретну фізичну, майнову чи моральну шкоду правам або законним інтересам окремих фізичних осіб.

Депутат місцевої ради як представник «потерпілої» територіальної громади

Щодо залучення до кримінального провадження у процесуальному статусі потерпілого депутата місцевої ради, то, на нашу думку, будь-які передумови для здійснення одним чи декількома депутатами представництва інтересів усієї територіальної громади поза межами правової форми пленарних засідань на сесії місцевої ради, а лише в силу факту свого обрання та наявності представницького мандата, відсутні в силу законів «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про статус депутатів місцевих рад».

Положення ч.2 ст.49 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» про те, що депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов’язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення, на наш погляд, не є правонаділяючим, тобто не надає конкретних повноважень будь-якому депутату виступати від імені всієї територіальної громади. Цитоване положення, як видається, має розглядатися як вказівку для власне депутата про те, що він є представником територіальної громади як цілості, а не жителів окремих виборчих округів, окремих категорій мешканців громади тощо.

Згідно з ч.2 ст.2 закону «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов’язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини — виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Як видається, жодна норма закону не надає право депутату одноособово здійснювати представництво інтересів територіальної громади під час кримінального провадження у процесуальному статусі потерпілого (якщо безпосередньо не самому депутату завдано кримінальним правопорушенням фізичної, майнової чи моральної шкоди). Так, п.3 ч.1 ст.11 закону «Про статус депутатів місцевих рад» стосується права депутата у виборчому окрузі порушувати питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення (а не інтереси територіальної громади).

Водночас, на наше глибоке переконання, системне тлумачення стст.13 і 15 закону «Про статус депутатів місцевих рад» і стст.26, 477 КПК дає підстави припускати, що у випадку, якщо кримінальним правопорушенням шкода завдана інтересам територіальної громади, але таке кримінальне правопорушення має здійснюватися у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, то депутатське звернення депутата місцевої ради є достатньою підставою для початку досудового розслідування та, у випадку наявності підстав, для подальшого притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

У випадку різності позицій деяких депутатів із виконавчими органами ради чи рішеннями ради щодо кримінального провадження, на нашу думку, оцінка наявності підстав для поступу у процесі, притягнення до кримінальної відповідальності має здійснюватися особою у процесуальному статусі прокурора. При цьому, знову ж таки, факт відмови виконавчого органу ради чи представницького органу місцевого самоврядування від набуття процесуального статусу потерпілого, на наш погляд, не є достатньою підставою для визнання будь-якого депутата відповідної місцевої ради потерпілим від імені територіальної громади, проте такий депутат може бути заявником, у тому числі, на наш погляд, у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Звертаючись до судової практики, цікавою є ухвала слідчого судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 21.12.2019 у справі №154/2930/16 (провадження №1-кс/154/973/19), постановлена у кримінальному провадженні №12016030060000901 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 КК.

Депутат Володимир-Волинської міської ради чинного скликання подав заяву про залучення його до провадження як потерпілого, адже внаслідок привласнення бюджетних коштів службовими особами під час будівництва дороги у м.Володимир-Волинському було завдано майнової шкоди місцевому бюджету та суспільним інтересам. У даному випадку кошти належать територіальній громаді м.Володимир-Волинського. Конституцією та законом «Про статус депутатів місцевих рад» визначено, що він, як депутат місцевої ради, є представником інтересів територіальної громади м.Володимир-Волинського, виборців свого виборчого округу та зобов’язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини — виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування. Внаслідок завдання майнової шкоди місцевому бюджету порушено права та інтереси жителів територіальної громади міста, яку він представляє як депутат. Слідчий суддя вирішив, що враховуючи відсутність будь-яких даних про те, що скаржнику завдано будь-якої моральної, фізичної або майнової шкоди внаслідок вчиненого кримінального правопорушення, слідчий прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні заяви про визнання потерпілим та про залучення до провадження як потерпілого у кримінальному провадженні. При цьому слідчий суддя звертає увагу на хибність тверджень заявника, що він як депутат місцевої ради уповноважений законом представляти в кримінальному провадженні інтереси всієї територіальної громади м.Володимир-Волинський.

Потерпілий і територіальна громада в ст.127 КПК

Щодо ототожнення понять «потерпілий» і «територіальна громада» в силу ч.1 ст.127 КПК, то слід зазначити, що згадана норма є частиною інституту відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, який закріплено у гл.9 «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов, виплата винагороди викривачу», де, зокрема передбачено такі способи відшкодування (компенсації) шкоди:

1) добровільне відшкодування заподіяної шкоди підозрюваним, обвинуваченим чи за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою;

2) відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок державного бюджету;

3) цивільний позов у кримінальному провадженні.

Таким чином, непозовний спосіб відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, закріплено ч.1 ст.127 КПК, відповідно до якої, підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення.

Вирішуючи питання щодо ототожнення понять «потерпілий» та «територіальна громада» у контексті ч.1 ст.127 КПК, слід виходити з того, що у даному випадку використана синтаксична конструкція, в якій між однорідними членами речення, не з’єднаними сполучниками, поставлено розділовий знак — кому, що вказує саме на розмежування вказаних термінів (потерпілого, територіальної громади та держави) одного від іншого, в контексті наявності права на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Метою такого розмежування, на нашу думку, є використання зазначених понять (потерпілий, територіальна громада, держава) не у кримінальному процесуальному аспекті — як учасників кримінального провадження, а у кримінально-правовому — як суб’єктів (осіб), яким кримінальним правопорушенням безпосередньо заподіяна шкода.

Щодо подвійного розуміння поняття «потерпілий» слід звернутися до правової позиції Великої палати Верховного Суду, яку сформульовано у постанові від 16.01.2019 у справі №439/397/17, а саме — поняття «потерпілий» у матеріальному кримінальному праві та у кримінальному процесі за змістом не є тотожним. У кримінально-правовому розумінні потерпілий — це особа, якій кримінальним правопорушенням безпосередньо заподіюється фізична, моральна та/або матеріальна шкода (або існує безпосередня загроза її заподіяння (п.18). Особа у кримінально-правовому розумінні є потерпілим з моменту вчинення щодо неї кримінального правопорушення, а не з моменту подання нею відповідної заяви, як це передбачено у ч.2 ст.55 КПК (п.24). Кримінальний процесуальний закон (статті 55-59 КПК) юридично закріплює статус потерпілого — учасника кримінального провадження, наділяючи його певними процесуальними правами та обов’язками саме як учасника процесу (п.26).

На підставі зазначеного, вважаємо, що терміни «потерпілий» та «територіальна громада» у контексті ч.1 ст.127 КПК використовуються саме у кримінально-правовому розумінні, тобто як осіб, які постраждали від кримінального правопорушення, правам та інтересам яких було заподіяно шкоду в результаті вчинення кримінального правопорушення, розмежовуючи, відповідно, на шкоду, яка може бути завдана потерпілому (фізичній або юридичній особі) та територіальній громаді (жителям, об’єднаним постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільному об’єднанню жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр).

Особливість реалізації правосуб’єктності територіальної громади у кримінальному судочинстві полягає у тому, що територіальна громада може набути статусу потерпілого виключно в особі утвореного нею органу місцевого самоврядування — юридичної особи, що діє в інтересах територіальної громади. У такому разі, виходячи зі змісту ч.1 ст.127 КПК, відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, здійснюється не в інтересах органу місцевого самоврядування, якого було визнано потерпілим, а безпосередньо в інтересах територіальної громади.

Стаття 477 КПК і територіальна громада

На практиці виникає проблемне питання, пов’язане з початком досудового розслідування у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, де шкода завдана територіальній громаді, при відмові посадових осіб органу місцевого самоврядування подати відповідну заяву про кримінальне правопорушення.

Територіальна громада є первинним суб’єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень (ст.6 закону «Про місцеве самоврядування в Україні»). Як колективне утворення територіальна громада не наділена статусом юридичної особи. Наразі територіальна громада, як зазначалося вище, реалізує свою дієздатність через утворені нею органи місцевого самоврядування, які за законом набувають статусу юридичної особи та діють від імені та в інтересах територіальної громади. Зокрема, територіальна громада здійснює місцеве самоврядування через сільського, селищного, міського голову ради, депутатів ради тощо. Так, відповідно до п.14 ч.4 ст.42 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова представляє територіальну громаду у відносинах з державними органами як головна посадова особа територіальної громади. Згідно з ч.1 ст.10 закону «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією, цим та іншими законами.

Таким чином, можна зробити висновок, що територіальна громада делегує повноваження щодо представництва її інтересів обраним її членами особам — місцевій раді та міському, сільському, селищному голові. Звідси випливає, що представляти інтереси територіальної громади в органах досудового розслідування у кримінальних провадженнях у формі приватного обвинувачення (наприклад, ст.365-2 КК) уповноважений сільський, селищний, міський голова чи інша особа за рішенням місцевої ради. При цьому, відповідно до ч.1 ст.477 КПК кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого.

При цьому у тій же ст.365-2 КК також не згадується інтерес територіальної громади, а мова йде про істотну шкоду «охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб». На нашу думку шкода, що завдається комунальним підприємствам, установам чи організаціям або комунальній власності, водночас заподіює шкоду й інтересам окремих громадян-членам територіальної громади. У ст.477 КПК згадується заява потерпілого. Як видається, мова йде не про потерпілого у процесуальному розумінні, а про постраждалу особу. У такому випадку звернення члена територіальної із заявою в порядку ст.477 КПК є належною підставою для початку кримінального провадження та здійснення досудового розслідування, проте, парадоксально, та цього може бути недостатньо для наділення постраждалої особи-заявника процесуальним статусом потерпілого.

Це ж є справедливим, на наш погляд, і для депутата місцевої ради. Згідно зі ст.15 закону «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради має право вимагати усунення порушення законності як представник інтересів територіальної громади у разі виявлення порушення прав та законних інтересів громадян або інших порушень законності. Відповідно до ч.2 ст.15 закону «Про статус депутатів місцевих рад» у разі виявлення порушення законності депутат місцевої ради має право на депутатське звернення до керівників відповідних правоохоронних чи контролюючих органів. Отже, системне тлумачення стст.13 і 15 закону «Про статус депутатів місцевих рад» і стст.26, 477 КПК дає підстави припускати, що у випадку, якщо кримінальним правопорушенням шкода завдана інтересам територіальної громади, але таке кримінальне правопорушення має здійснюватися у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, то депутатське звернення депутата місцевої ради є достатньою підставою для початку досудового розслідування та, у випадку наявності підстав, для подальшого притягнення винної особи до кримінальної відповідальності. При цьому депутат, будучи представником територіальної громади як постраждалої особи, є належним заявником-потерпілим, але підстави визнання його потерпілим у процесуальному розумінні будуть відсутні, а представництво інтересів територіальної громади охоплюватиметься публічним обвинуваченням.

У випадку різності позицій деяких депутатів із виконавчими органами ради чи рішеннями ради щодо кримінального провадження, на нашу думку, оцінка наявності підстав для поступу у кримінальному процесі, притягнення до кримінальної відповідальності має здійснюватися особою у процесуальному статусі прокурора. При цьому, знову ж таки, факт відмови виконавчого органу ради чи представницького органу місцевого самоврядування від набуття процесуального статусу потерпілого, на наш погляд, не є достатньою підставою для визнання будь-якого депутата відповідної місцевої ради потерпілим у процесуальному розумінні від імені територіальної громади, проте такий депутат може бути заявником як представником постраждалої особи, у тому числі, на наш погляд, у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Вважаємо за необхідне наголосити на неприпустимості формального підходу до забезпечення інтересів територіальної громади. У разі відмови від подання заяви про кримінальне правопорушення сільським, селищним, міським головою чи іншою посадовою особою виконавчого органу необхідно з’ясувати причини такого рішення та, в усякому випадку, на наш погляд, орган досудового розслідування має довести відповідну інформацію до відома депутатського корпусу (особливо якщо йдеться про завдання майнової шкоди територіальній громаді).

Якою є судова практика?

Слідчий суддя Куликівського районного суду Чернігівської області в ухвалі від 12.05.2020 у справі №737/386/19 (провадження №1-кс/737/54/20) зазначив, що згідно з оскаржуваною постановою, предметом розслідування кримінального провадження №12017270160000342 є неправомірне використання коштів загального фонду місцевого бюджету сільської ради. Слідчий відмовив заявнику у визнанні його потерпілим, оскільки його права як члена територіальної громади у кримінальному процесі захищатимуться при залученні в якості потерпілої юридичної особи Куликівської селищної ради. Погоджуючись з постановою слідчого, суд виходить з того, що за обставинами даного кримінального провадження всі члени територіальної громади с.Горбове є рівними, однак визнання потерпілими невизначеного кола осіб суперечитиме завданням кримінального провадження, невиправдано його ускладнить та вплине на строки досудового розслідування. Одночасно слід зазначити, що орган досудового слідства позбавлені можливості визначити пряму, безпосередню шкоду, завдану особі в грошовому виразі, а завдання йому моральної шкоди та підстави її відшкодування, за критеріями, зазначеними вище, скаржник не вмотивував. Таким чином, суд погоджується з висновком органу досудового слідства, що права та інтереси заявника у цьому кримінальному провадженні в достатній мірі можуть бути захищені через інститути представницької демократії.

Слідчий суддя Тисменицького районного суду Івано-Франківської області в ухвалі від 7.05.2021 у справі №352/881/21 (провадження №1-кс/352/160/21; кримінальне провадження №12021090250000038) наводить такі мотиви: «слідча суддя не приймає до уваги твердження заявника, що він як член територіальної громади с.Драгомирчани теж міг би отримати в оренду вищезазначену земельну ділянку, що в свою чергу свідчить про завдання йому матеріальної шкоди, так як в судовому засіданні вказав, що жодних заяв про надання в оренду йому земельної ділянки він не подавав. Такі доводи не є достатніми для визнання заявника потерпілим у кримінальному провадженні, адже для визнання особи потерпілою потрібно встановити факт завдання безпосередньої моральної, матеріальної, фізичної шкоди, що в даному випадку видається неможливим, зважаючи на викладені скаржником та його представником обставини».

Слідчий суддя Романівського районного суду Житомирської області в ухвалі від 4.04.2019 у справі №290/298/19 (провадження №1-кс/290/70/19; кримінальне провадження №12018060150000087) зазначив, що скаржники стверджували, що їм та всім іншим мешканцям територіальної громади Вільшанської сільської ради Романівського району Житомирської області завдано моральну та матеріальну шкоду внаслідок умисного невиконання службовими особами сільської ради ухвал суду про вжиття заходів забезпечення позову в частині процедури надання згоди на добровільне об’єднання територіальних громад та делегування представника до спільної робочої групи. Однак враховуючи, що скаржники обґрунтовують заподіяння їм моральної шкоди у вищевказаному кримінальному провадженні, як мешканцям територіальної громади Вільшанської сільради, а заподіяння їм фізичної та майнової шкоди не обґрунтували, слідчий суддя прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання їх потерпілими.

Слідчий суддя Куликівського районного суду Чернігівської області в ухвалі від 6.04.2020 у справі №737/93/19 (провадження №1-кс/737/39/20; кримінальне провадження №12017270160000342) вказав, що «виходячи з завдань кримінального провадження, доходжу висновку про відсутність правових підстав для визнання особи потерпілим у даному кримінальному проваджені. Не заперечуючи той факт, що він може бути платником податків до місцевого бюджету, слід враховувати, що він теоретично є платником загальнодержавних податків та військового збору, однак це не означає, що у кожному випадку виявлення розкрадання чи нецільового використання коштів держбюджету або Міністерства оборони заявник може вимагати визнання його потерпілим, оскільки органи досудового слідства не мають можливості залучити до участі у справі невизначене коло потерпілих, їх представників, допитати їх, розглядати їх клопотання, ознайомлювати з матеріалами справа, і так далі. Суд також вважає за необхідне зазначити, що у разі визнання особи потерпілим невиправдано буде розширений предмет доказування у цьому кримінальному провадженні в частині завдання йому особисто матеріальної чи моральної шкоди, що за обставинами даного кримінального провадження доказуванню не підлягає. Залучення до участі у кримінальному провадженні кількох сотень мешканців с.Горбове в якості потерпілих призведе до невиправданого та недоцільного навантаження на органи досудового слідства та суду». Слідчий суддя зазначив, що права та інтереси скаржника у цьому кримінальному провадженні в достатній мірі можуть бути захищені через інститути представницької демократії.

Дещо спірною, на нашу думку, є позиція слідчого судді Вищого антикорупційного суду, викладена в ухвалі від 4.02.2020 у справі №991/873/20 (провадження №1-кс/991/888/20). Кримінальне провадження №52019000000001187 розпочато за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.206-2 КК, за фактом протиправного заволодіння майном підприємства, установи, яке належить громаді м.Києва.

Звертаючись до НАБУ з клопотанням про залучення до провадження як потерпілого, скаржник вказав, що серед майна дошкільного навчального закладу №218, яким протиправно заволоділи, була трудова книжка заявника та його персональні дані, що в подальшому могли бути використані для оформлення понаднормової оплати праці третім особам. Такими діями, на переконання заявника, йому була заподіяна шкода, саме тому він є потерпілим у кримінальному провадженні. Враховуючи той факт, що потенційна шкода може бути завдана власнику майна, і відомості, про які зазначила особа, не досліджуються у межах кримінального провадження, детектив обґрунтовано відмовив у визнанні потерпілим.

У своїй скарзі заявник зазначає, що є членом територіальної громади м.Києва, і наявність органу місцевого самоврядування у вигляді Київської міської ради не перешкоджає йому брати участь в управлінні майном територіальної громади, а тому протиправне заволодіння майном комунальної власності порушує його майнові права. Такі доводи не є достатніми для визнання особи потерпілим у кримінальному провадженні, адже для визнання особи потерпілою у кримінальному провадженні потрібно встановити факт завдання безпосередньої моральної, матеріальної, фізичної шкоди, що в даному випадку видається неможливим, зважаючи на викладені обставини.

Слідчий суддя Сихівського районного суду м.Львова в ухвалі від 17.10.2019 у справі №464/4574/19 (провадження №1-кс/464/2519/19; кримінальне провадження №42019141040000011) зазначив таке: скаржник, який є заявником, зазначає про наявність складу кримінальних правопорушень в діях посадових осіб ТзОВ «Львівавтокомплпектація», нотаріусів та реєстраторів щодо відчуження та реєстрації права власності на окремі житлові кімнати (приміщення) гуртожитків. Слідчим суддею не встановлено, що кримінальними правопорушеннями, передбаченими ч.1 ст.190, ч.1 ст.364, ч.2 ст.365-², ст.367 КК особі могла бути завдана моральна, фізична або майнова шкода, оскільки реалізація його права на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку не перебуває у причинному зв’язку з даними кримінальними правопорушеннями. Посилання скаржника на те, що він зобов’язаний нести додаткові витрати на електропостачання в зв’язку з реконструкцією холу гуртожитку теж не можуть бути підставою для визнання його потерпілим в межах даного кримінального провадження, оскільки дії щодо реконструкції приміщення не становлять складу кримінального правопорушення, а порушене право особи може бути захищене шляхом оскарження такої реконструкції в порядку, передбаченому законодавством.

Слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області в ухвалі від 21.10.2021 у справі №127/27744/21 (провадження №1-кс/127/12193/21) розглянув скаргу щодо наступного: особою було подано дізнавачу клопотання про залучення його до кримінального провадження (№42021020000000406) як потерпілого, оскільки він є членом відповідної територіальної громади, а відтак йому завдано шкоду кримінальним правопорушенням — крадіжкою щебню в кількості 70 тон, який є комунальною власністю. Слідчим суддею встановлено, що особа є заявником, однак не являється власником викраденого майна, а відтак, враховуючи положення ч.3 ст.55 КПК, останній не може бути потерпілим, оскільки йому не завдано матеріальної шкоди. Крім того, слідчий суддя вважає, що відповідно до ч.4 ст.55 КПК особа не може бути потерпілим у вказаному кримінальному провадженні, оскільки є представником частини суспільства, зокрема відповідної територіальної громади. Враховуючи те, що у кримінальному провадженні не підтверджено, що скаржнику спричинено будь-яку шкоду його охоронюваним законом правам, свободам та інтересам, немає підстав для визнання його потерпілим.

Слідчий суддя Рокитнівського районного суду Рівненської області в ухвалі від 28.05.2021 у справі №571/1143/20 (провадження №1-кс/571/116/2021) наводить такі мотиви: проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42020180000000006 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК. У заяві особа не зазначає, яку саме шкоду йому завдано кримінальним правопорушенням. Слідчий суддя критично ставиться до доводів скаржника з приводу того, що постанова є незаконною. У задоволенні клопотання слідчим відмовлено, оскільки моральна шкода підлягає доказуванню, а на даний момент відсутні відомості, які б свідчили про шкоду, завдану скаржнику саме кримінальним правопорушенням. Слідча суддя не приймає до уваги твердження заявника, що він як член територіальної громади с.Старе Село теж міг би отримати у власність вищезазначену земельну ділянку, що в свою чергу свідчить про завдання йому матеріальної та моральної шкоди, так як в судовому засіданні вказав, що жодного рішення з приводу виділення йому земельної ділянки не було.

Слідчий суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області в ухвалі від 18.06.2019 у справі №219/3806/19 (провадження №1-кс/219/1224/2019) розглянув скаргу у кримінальному провадженні №12018050150001750 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.2 ст.364 КК, та встановив, що таке здійснюється за фактом укладення між Управлінням соціального захисту міськради та ТзОВ «Оквін-5» договору про закупівлю №30 за результатами проведеного тендеру, який у встановленому законом порядку не відмінений. Будь-яка шкода Управлінню соціального захисту міськради, як розпоряднику бюджетних коштів, не спричинена. Посилання особи у своїй заяві на факт того, щодо йому спричинена матеріальна шкода, є необґрунтованою та в ході проведення досудового розслідування нічим не підтверджена. Також при проведенні досудового розслідування не встановлено фактів, або обставин, які вказують на спричинення особі моральної шкоди, оскільки скаржник не є розпорядником бюджетних коштів, не є стороною договору №30 по об’єкту: «Реконструкція будівель …», не є працівником вказаних юридичних осіб, а є певною частиною суспільства. Отже, скаржник, будучи членом територіальної громади м.Бахмут, є певною частиною суспільства, що, відповідно до ч.4 ст.55 КПК позбавляє його статусу потерпілого.

Мотиви задоволення скарг

Слідчий суддя Київського районного суду м.Одеси в ухвалі від 19.02.2021 у справі №947/5540/21 (провадження №1-кс/947/2200/21; кримінальне провадження №12020160480000535), розглядаючи відмову слідчого у визнанні Одеської міської ради потерпілим, серед іншого, зазначила, що 4.7. […] як вбачається із постанови слідчої, матеріалами кримінального провадження документально не підтверджується факт завдання кримінальним правопорушенням будь-якій фізичній особі моральної, фізичної або майнової шкоди. У той час, як у поданій заяві мова йде про визнання потерпілою стороною Одеську міськраду (тобто, юридичну особу) як власника та головного розпорядника землями комунальної власності. […] 4.9. Поняття видів шкоди, що можуть бути завдані потерпілому, визначається з урахуванням положень цивільного і кримінального права. При визначенні шкоди як підстави для визнання особи потерпілим необхідно виходити із того, що шкода має бути безпосередньо спричинена особі кримінальним правопорушенням. […] 4.11. Надаючи правову оцінку доводам прокурора про те, що факт завдання шкоди територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міськради під час досудового розслідування встановлено, але відсутні правові підстави для визнання останньої потерпілої у зв’язку з відсутністю значної шкоди (згідно з висновком експерта розмір завданої шкоди становить 86401,33 грн., у той час як у 2018 році кримінальна відповідальність наставала при заподіянні шкоди у розмірі 88100 грн.), слідча суддя виходить з того, що у відповідності до міжнародних стандартів, які були імплементовані у національне законодавство, кримінальне провадження має носити змагальний характер і обов’язково забезпечувати для сторони обвинувачення та сторони захисту «рівність у процесуальних засобах». Рівність процесуальних засобів не забезпечується, якщо сторона позбавлена права ініціювати проведення слідчих та процесуальних дій, доступу до тих документів у матеріалах розслідування, без ознайомлення з якими він неспроможний ефективно оспорювати, в тому числі, законність проведення слідчих (розшукових) дій, допустимість доказів тощо.

Слідчий суддя Галицького районного суду м.Львова в ухвалі від 12.12.2019 у справі №461/9711/19 (провадження №1-кс/461/10350/19; кримінальне провадження №12019140050005013) зазначив таке: голова правління ОСББ звернувся до слідчого судді зі скаргою на постанову про відмову у визнанні потерпілим, яку вважає невмотивованою, так як слідчим не враховано моральну шкоду та стрес, що заподіяні співвласникам приміщень будинку протягом більше ніж двох років (квітень 2017 року — серпень 2019 року) під час судових засідань при розгляді господарського спору щодо підвальних приміщеннях у трьох інстанціях. Співвласникам приміщень будинку, як членам територіальної громади м.Львова, як платникам податків, які формують бюджет м.Львова, також заподіяна майнова шкода у сумі 39770 грн., які витрачені Львівською міськрадою з бюджету м.Львова на судові позови проти ОСББ з метою заволодіння підвальними приміщеннями будинку, які в силу закону належать всім співвласникам приміщень цього будинку — членам територіальної громади м.Львова, що і було підтверджено постановою ВС від 6.08.2019 (справа №914/843/17). Слідчим суддею встановлено, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.367, ч.2,3 ст.191 КК. У межах даного кримінального провадження із заявою про залучення до провадження як потерпілого звернувся голова правління ОСББ, однак слідчий суддя з таким висновком слідчого не може погодитись. Натомість, як убачається із оскаржуваної постанови, висновком слідчого про відмову у визнані потерпілим є те, що наданий час відсутні правові підстави для надання голові правління ОСББ, а також власникам приміщень багатоквартирного будинку у м.Львові процесуального статусу потерпілого, оскільки не здобуто доказів про завдання будь-якої шкоди. Відмовляючи у визнані потерпілим у кримінальному провадженні, слідчий обмежився цитуванням норм КПК, однак, мотивів такої відмови не навів. Із змісту оскаржуваного рішення слідчого не вбачається, які конкретно відомості має на увазі слідчий чи які доводи заявника він не приймає до уваги. З системного аналізу вищезазначених норм чинного кримінального процесуального закону можна зробити висновок, що у випадку відмови у визнанні особи потерпілою, обов’язком слідчого, прокурора є спростувати вищевказане з наведенням очевидних та достатніх підстав, що підтверджується конкретними доказами.

Натомість, дана постанова не містить жодного посилання на конкретні матеріали кримінального провадження, а отже не є вмотивованою. Таким чином, розглядаючи клопотання голови правління ОСББ про залучення до кримінального провадження в якості потерпілого, слідчий зобов’язаний був винести вмотивовану постанову, а не обмежуватись формальним викладом процесуального рішення. Слідчому належить виконати необхідні слідчі дії щодо з’ясування обставин про наявність чи відсутність завданої кримінальним правопорушенням фізичній особі моральної, фізичної або майнової шкоди. В залежності від встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення щодо подальшого провадження у справі, яке у будь-якому випадку має бути належним чином обґрунтованим з всебічним аналізом фактичних обставин справи і доводів заявника.

Слідчий суддя Франківського районного суду м.Львова в ухвалі від 21.04.2021 у справі №465/7110/18 (провадження №1-кс/465/739/21) розглянув скаргу на постанову про відмову заявнику у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №12017140060002182 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК, щодо обставин про можливе зловживання посадовими особами Департаменту ДАБІ у Львівській області своїм службовим становищем та незабезпечення дотримання пам’яток охоронного законодавства при реєстрації Декларації про початок будівельних робіт у Львові, чим завдано істотної шкоди інтересам територіальної громади. Заявнику у визнанні потерпілим було відмовлено, оскільки у матеріалах кримінального провадження відсутнє будь-яке підтвердження, що стосується спричинення йому шкоди, внаслідок протизаконних дій посадових осіб ДАБІ. Проте такий висновок не відповідає дійсності, суперечить висновкам експертизи наявних в матеріалах та фактичним обставинам згідно з якими квартира скаржника піддана руйнації, що і є фактом заподіяння йому шкоди.

Слідчий суддя Артемівського міськрайонного суду Донецької області в ухвалі від 15.01.2020 у справі №219/168/20 (провадження №1-кс/219/226/2020) встановив таке. Кримінальне провадження №12018050150001750 здійснюється за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст.366, ч.2 ст.364 КК. Скарга мотивована тим, що прокурор в оскаржуваній постанові зазначає, що ним, заявником, не доведено розміру матеріальної шкоди, однак вказане не входить до вповноважень потерпілого у кримінальному провадженні, а встановлюється органом досудового розслідування на підставі ст.91 КПК. Стверджує, що законодавець чітко передбачив, що навіть наявність сумніву в тому, чи була завдана особі відповідна шкода, виключає можливість прийняття рішення про відмову у визнанні її потерпілим, оскільки для такого рішення необхідна наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що шкоду не було завдано.

В обґрунтування відмови у визнанні потерпілим прокурор посилається на те, що особа як платник податків та член територіальної громади м.Бахмут є певною частиною суспільства, що згідно з ч.4 ст.55 КПК виключає можливість залучення його як потерпілого у даному кримінальному провадженні за завдання моральної шкоди. Зазначає також, що станом на теперішній час органом досудового розслідування не встановлені достатні дані, які вказують, що вчинено злочин, яким спричинено шкоду, у тому числі заявнику і ним самим про ці факти у заяві не вказано. Крім того прокурор у судовому засіданні пояснив, що одним з мотивів прийняття постанови було не доведення самим скаржником факту спричинення йому злочином матеріальної або немайнової шкоди. При цьому, згідно з положеннями стст.57, 60 КПК ані заявник, ані потерпілий не мають обов’язку доводити розмір та факт заподіяння йому матеріальної, моральної шкоди та її розмір. Відтак, покладення на заявника обов’язку доводити ці обставини суперечить вимогам КПК. Отже зазначені мотиви, викладені прокурором в оскаржуваній постанові, не ґрунтуються на законі. Окрім зазначеного, прокурор також посилається ч.4 ст.55 КПК, за якою потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику певної частини суспільства, проте заявником у заяві взагалі не зазначено, що шкода завдана йому саме як платнику податків та/або члену територіальної громади м.Бахмут. Слід зазначити також, що у своїй заяві скаржник заявляє про заподіяння йому не тільки моральної, а й матеріальної шкоди. Усупереч положенням зазначеної норми в оскаржуваній постанові прокурором не наведено очевидні та достатні підстави вважати, що особі не заподіяно матеріальної шкоди, а лише вказує на її недоведеність заявником.

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в ухвалі від 14.01.2020 у справі №308/5629/18 (провадження №1-кс/308/8386/19) зазначив таке: згідно з мотивувальною частиною оскаржуваної постанови слідчий зазначає, що у кримінальному провадженні №12018070000000166 визнано потерпілим територіальну громаду м.Ужгород в особі Ужгородської міської ради, досудовим розслідуванням на даний час не встановлено особу (осіб), причетних до кримінального правопорушення, та не проведено призначені судові експертизи, які б підтверджували збитки, заподіяні скаржнику.

Відповідно до норм чинного кримінально-процесуального законодавства кількість потерпілих в одному кримінальному провадженні ніяк не обмежується. Відповідно до ухвали слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 8.04.2019, у справі №308/5990/18, суд зазначив, що у зв’язку із тим, що посадовими особами Ужгородської міськради внесено завідомо неправдиві відомості до документації із землеустрою та інших документів, скаржник позбавлений можливість отримати дохід, зокрема, за укладеними договорами суперфіцію. Враховуючи наведене, скарга підлягає задоволенню.

Слідчий суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області в ухвалі від 25.11.2019 у справі №161/19425/19 (провадження №1-кс/161/9585/19) розглянуто наступні обставини: досудове розслідування у кримінальному провадженні №12019030130000834 проводиться за фактом ухилення фізичної особи — підприємця від виконання рішення Господарського суду Волинської області, яке набрало законної сили, а саме — не переданні Городищенській сільській раді земельної ділянки водного фонду площею 10,4373 га, що розташована на території Городищенської сільради Луцького району Волинської області, за актом приймання-передачі у стані, придатному для подальшого використання. Постановою прокурора було відмовлено у задоволенні клопотання про визнання у вказаному кримінальному провадженні Городищенської сільради потерпілим. ФОП умисно не виконує судове рішення та не повертає вказану земельну ділянку, чим завдає матеріальну шкоду територіальній громаді в особі Городищенської сільради, з 21.02.2016 по даний час самовільно використовує вищевказану земельну ділянку, чим завдає шкоду у вигляді неодержання доходів у зв’язку із тимчасовим невикористанням земельної ділянки. Прокурор щодо задоволення скарги заперечив, вважає її необґрунтованою, адже злочин, передбачений ч.1 ст.382 КК може бути скоєний лише проти правосуддя, а не проти конкретної особи, тобто вказаний злочин є злочином з формальним складом. Слідчий суддя приходить до висновку, що скарга підставна та підлягає задоволенню. Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови та матеріалів, долучених до скарги, слідчим 31.10.2019 вручено письмове повідомлення про підозру ФОП за ч.1 ст.382 КК. Суд вважає, що кримінальним правопорушенням, яке полягає в умисному невиконані рішення суду, що набрало законної сили, стягувачу за цим рішенням заподіюється матеріальна шкода, оскільки заподіяння такої шкоди презюмується. Саме така правова позиція викладена у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Ромашов проти України» (рішення від 27.07.2004) та «Войтенко проти України» (рішення від 29.06.2004).

Слідчий суддя Куликівського районного суду Чернігівської області в ухвалі від 13.02.2020 у справі №737/386/19 (провадження №1-кс/737/19/20) наводить такі обставини. Слідчий у постанові зазначає, що предметом розслідування у кримінальному провадженні №12017270160000342 є заволодіння грошовими коштами з місцевого бюджету Горбівської сільської ради, а не коштами скаржника, що йому безпосередньо не завдано фізичної або майнової шкоди. При цьому слідчий не звернув уваги на те, що органи та посадові особи органів місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальними громадами. В судовому засіданні особа скаргу підтримала, посилаючись на те, що він є платником податків до місцевого бюджету, кошти якого використовувались незаконно, тому має бути визнаним потерпілим.

Задовольняючи скарги особи суд неодноразово зазначив, що у кримінальному провадженні про безпідставну виплату службовим особам Горбівської сільради у період з 2015 до 2017 року заробітної плати та премій у оскаржуваній постанові та попередніх постановах відсутні відомості про встановлений органом досудового слідства розмір та структура заподіяних збитків, що позбавляє слідчого суддю можливості оцінити, чи завдано конкретній фізичній особі даним кримінальним правопорушенням моральної або майнової шкоди. Відмовляючи особі, яка заявила про злочин та вважає себе потерпілою, у наданні їй процесуального статусу потерпілого, орган досудового слідства зобов’язаний вмотивувати свою постанову. Оскільки досудове слідство триває два роки, орган досудового слідства має повідомити заявника, яким чином у кримінальному провадженні будуть захищені його інтереси як платника податків.

Слідчий суддя Гощанського районного суду Рівненської області в ухвалі від 13.10.2021 у справі №557/1611/21 (провадження №1-кс/557/163/2021; кримінальне провадження №12021181080000113) розглянув скаргу представника релігійної громади Свято-Параскеєвської парафії Рівненської єпархії Української православної церкви с.Чудниця Гощанського району та встановив, що кримінальне провадження відкрите за первинною кваліфікацією кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК, диспозиція якої передбачає кримінальну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику. Слідчим при прийнятті оскаржуваної постанови зазначено, що парафії відмовлено у визнанні потерпілою особою з мотивів того, що власником земельної ділянки, щодо якої вчинено кримінальне правопорушення, є не парафія, а територіальна громада с.Чудниця в особі Красносільської сільської ради Рівненської області. Однак, слідчим не прийнято до уваги, що релігійна громада Свято-Параскеєвської парафії відповідно до рішення Красносільської сільської ради Гощанського району Рівненської області від 3.09.98 має право постійного користування земельною ділянкою, тобто є законним землекористувачем. Вказане право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано у реєстрі рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.01.2017 №33484780. Зазначений факт підтверджується інформаційною довідкою від 19.01.2017 №78434100 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, яка наявна в матеріалах кримінального провадження. Кваліфікація кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК, охоплює суспільно-небезпечні наслідки у виді заподіяння шкоди не лише інтересам власника земельної ділянки, а і її законному володільцю, яким є парафія. Таким чином оскаржувана постанова в частині відмови у визнанні потерпілою особою з мотивів того, що парафія не є саме власником землі, є безпідставною та незаконною.

1. Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» від 11.12.2015 №13, абз. 4 п.8.

2. Тітко І.А. Нормативне забезпечення та практика реалізації приватного інтересу в кримінальному процесі України : дис. д.ю.н. Харків : Національний юридичний університет ім.Ярослава Мудрого, 2016, стор. 52.