У зоні очікування

Через плинність кадрів загострюється ситуація в судах Донбасу,що загрожує значним порушенням строків

Надмірне навантаження, тотальний дефіцит кадрів, виснаження судової системи… Ось ті характеристики, які вже тривалий час переслідують українську Феміду. Правникам Донбасу доводиться потерпати від постійної невизначеності.

Відсутність перспективи

Майже половина працівників Красноармійського міськрайонного суду Донецької області стомилися чекати позитивних змін у системі правосуддя та вирішили піти в іншим шляхом. Лише протягом цього року 23 особи із 48 завершили свою роботу на благо Феміди за власним бажанням. Це вже не просто плинність кадрів, а яскравий показник критичності ситуації.

Повертаючись до минулих років, побачимо трохи кращу статистику. У прямому ефірі однієї з місцевих програм суддя Софія Данилів сказала, що у 2019 році з Красноармійського міськрайонного суду звільнилося 3 працівники, але вже у 2020-му пішли за власним бажанням 11 осіб. Натомість нині апаратники все частіше вдаються до подібних кроків.

Найменш мотивованою категорією для подальшої роботи в судах залишаються секретарі судових засідань. Адже високі вимоги і мізерна зарплата є несумірними з тим навантаженням, яке на них покладають. Важко пояснити та зрозуміти той факт, що при мінімальній зарплаті 6000 грн. посадовий оклад секретаря судового засідання становить 4440 грн. Молоді спеціалісти не бачать ніякої перспективи піти працювати в місцеві суди. Не дивно, а цілком звично, що за такі кошти від держави ніхто не має бажання витрачати свій час.

Кричуща ситуація і щодо володарів мантії. Хоча в них трохи інші турботи. Вони й хотіли б працювати, але не можуть — через відсутність повноважень у деяких законників. Наприклад, у тому ж Красноармійському міськрайсуді не можуть виконувати свої обов’язки 3 суддів, бо чекають на відповідні укази чинної влади про призначення на посади. Виходить, поки одні знаходяться в зоні очікування, інші потерпають від збільшення обсягу роботи. І так по колу.

Водночас для правників з Донбасу спостерігається ускладнення ситуації у зв’язку з тим, що їм доводиться розглядати справи із судів, які знаходяться на непідконтрольній території. Надмірна насиченість графіку не підлягає сумніву. Один володар мантії, що здійснює правосуддя на Донбасі, розглядає в середньому 300 справ на місяць. При цьому іноді навіть доводиться залишати на потім і невідкладні справи.

У результаті отримуємо значне порушення строків. Буває, що адміністративні справи, які мають розглядати 2 місяці, вирішуються в кращому випадку через півроку.

Натомість про більш-менш вчасні терміни можна говорити стосовно кримінальних проваджень. Адвокат Денис Шахбазьян переконаний, що в разі порушення процесуальних строків й у кримінальних справах вулицями будуть гуляти злочинці. Щоправда, не завжди це залежить від суду, оскільки чимала доля провини за зростання рівня злочинності все ж лежить на правоохоронних органах та прокуратурі, які часто-густо теж не дотримуються процесуальних строків.

Можливі ризики

Неабияк потерпають від такого перевантаження Феміди й пересічні громадяни, яким надмірно довго доводиться чекати на допомогу від правосуддя. Тому іноді бажання прискорити певний судовий процес підштовхує до неправомірних дій. Адже потреба у швидкому вирішенні справи може спонукати до корупційних проявів. Виходить, невчасне здійснення правосуддя створює мотиви для порушень закону.

Черговим сигналом щодо ймовірності паузи в судовій системі стало припинення функціонування деяких судів. Зокрема, нещодавно зачинив свої двері перед громадянами Попаснянський районний суд Луганської області. Причиною стало те, що останній суддя, який мав повноваження, пішов у відставку.

Ситуація тривожить. По-перше, в установі здійснювала правосуддя лише одна законниця. По-друге, після подання нею заяви про відставку єдиним виходом подальшої діяльності суду виявилось остаточне припинення його функціонування.

Зрозуміло, що тепер від цього постраждають як громадяни, так і судді з інших установ, адже через передачу нових справ вони отримають ще додаткове навантаження. Не виключено, що всі ці фактори посприяють припиненню діяльності не тільки окремих судів, а й у результаті може стати система в цілому.

«Юридично-фактичний» колапс

Однією з соломинок, за яку нині хапаються представники юридичної спільноти, став проект «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№6311). Однак і тут є певні прогалини.

Нагадаємо: у профільному законі прописали, що мінімальний розмір посадового окладу державного службовця становитиме 20% від окладу судді. Якби цей закон уже діяв, то менше ніж 10510 грн. ніхто в суді не отримував би.

В апеляційних судах це число буде більшою на 50%, а у Верховному — удвічі. Працівникам патронатної служби платитимуть 25% від окладу судді (понад 13100 грн.) з аналогічними коефіцієнтами для вищих ланок.

Решта посадових окладів держслужбовців та працівників патронатної служби збільшуватиметься на 5% для кожної наступної категорії. А керівник апарату матиме оклад, що становить 40% від базового окладу судді ВС (понад 63000 грн.).

Утім, для реалізації цієї ідеї необхідно додатково передбачити в держбюджеті 6,53 млрд грн. (у цифрах 2022 року). Тому нардепи обіцяють пошукати ці гроші потім.

Зокрема, турбує і дата, з якої ймовірно має вступити в дію відповідний закон. Передбачається, що це станеться з 1 січня 2023 року. Проте невідомо, в якому становищі опиниться судова система до цього часу. Прогнози — невтішні.

Крім того, навіть у разі прийняття цього закону судову систему може чекати «юридично-фактичний» колапс. Адже юридично закон починає працювати з моменту його публікації в офіційних джерелах, а фактично виплати можуть збільшитись тоді, коли це буде обумовлено бюджетом.

Вочевидь, якщо влада оперативно не втрутиться для спасіння Феміди, то про повноцінну систему правосуддя можна буде забути. І ці рішучі кроки мають полягати не в черговій реформі. Адже, по суті, постійне реформування тільки значно відсіює тих, хто має бажання та можливості здійснювати правосуддя.

Отже, залишається сподіватися, що найближчим часом законодавча та виконавча гілки влади впораються із завданням забезпечити подальше ефективне функціонування судової системи.