«Статки є? А якщо знайду?!»

Стягнення необґрунтованих активів у дохід держави: до чого готуватися?

Перші особи держави та наші закордонні партнери перманентно наголошують, що боротьба з корупцією є центральним завданням України. Й одним із кроків у цьому напрямку названі виявлення та конфіскація активів, придбаних на «нетрудові доходи». Розглянемо, що ж таке «цивільна конфіскація» та чи є запобіжники від зловживань антикорупційних органів.

Незаконне збагачення в генезисі

Наша країна обрала власний шлях посилення протидії корупційним правопорушенням — створення окремих правоохоронних і судових інституцій: Національного антикорупційного бюро, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Вищого антикорупційного суду. Також здійснюється контроль за декларуванням і законністю походження статків, що належать особам, уповноваженим на виконання функцій держави (Національне агентство з питань запобігання корупції).

За даними Transparency International Ukraine, які містяться на її офіційному веб-сайті, за останній рік показники України в індексі сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index) зросли на 3 бали. З 33 зі 100 можливих балів Україна посідає 117-те місце зі 180 країн у списку СРІ.

Криміналізація різноманітних корупційних правопорушень та осучаснена зміна кримінально-правових норм, за запитами суспільства та практики в Україні, відбувається регулярно. І це зрозуміло, бо суспільні відносини не стоять на місці, постійно удосконалюються способи готування, вчинення та приховування корупційних злочинів, що звісно, потребує швидкої реакції. Такі злочини за власною природою мають латентний характер і складний процес їх виявлення, документування, доказування.

Незважаючи на це, будь-який злочин, навіть не виявлений, залишає по собі сліди. Корупція не становить винятку. У результаті вказаних дій у певної особи завжди з’являються матеріальні активи у вигляді готівки, коштів на рахунку, частки в товаристві, рухомого й нерухомого майна та ін. Тобто, навіть якщо злочин було скоєно, але не виявлено та не задокументовано, наслідки корупції завжди можна спостерігати опосередковано.

У цьому випадку держава опиняється в ситуації, в якій, з одного боку, неспроможна застосувати до особи державно-правий примус у вигляді кримінального переслідування та спеціальної конфіскації, оскільки не виявлено та не зафіксовано злочину. З другого — стає зрозуміло, що підхід до боротьби з корупцією та її наслідками варто змінювати. Саме це спонукало Україну ввести механізм визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави у цивільному провадженні, тобто цивільну конфіскацію, практика якої нині формується.

Нагадаємо, що 10 років тому було прийнято закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 7.04.2011 №3207-VI, яким криміналізовано незаконне збагачення. Утім, ефективність нововведення оцінювалася практиками неоднозначно.

За статистичними даними Генеральної прокуратури, дієвість відповідної норми Кримінального кодексу залишалася вкрай низькою. До прикладу, у 2013 році було зареєстровано 9 проваджень, у 2014-му — уже 20, в яких оголошено 4 підозри та складено 2 обвинувальні акти, а 11 проваджень закрито; у 2015-му — 23 зареєстровано, а 8 закрито; у 2016-му — 20 розпочато, вручено 4 повідомлення про підозру, складено 2 акти, 11 закрито; у 2017-му — 23 зареєстровано, закрито 8; у 2018 році — 9 зареєстровано, вручено одне повідомлення про підозру, 109 закрито. Такий стан речей свідчить про складність для правоохоронців виявлення та розслідування цієї категорії злочинів.

Зрештою на 8-му році існування кримінальної відповідальності за незаконне збагачення Конституційний Суд прийняв рішення від 26.02.2019 №1-р/2019, яким визнав ст.368² КК неконституційною. Зокрема, через невідповідність останньої принципу юридичної визначеності як складової верховенства права (ч.1 ст.8 Конституції). Також КС констатував, що вона не узгоджувалася з принципом презумпції невинуватості (чч.1—3 ст.62 Основного Закону) та з неприпустимістю притягнення особи до відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (ч.1 ст.63 Конституції).

Проаналізуємо аргументи КС, оскільки вони стануть у пригоді при дослідженні питання щодо доказування а разі цивільній конфіскації.

Аргументи КС та «відповідь» ВР

У згаданому рішенні Суд зауважив, що вимога «раціонального пояснення чи обґрунтування» невідповідності вартості активів, набутих у власність особою, задекларованим нею законним доходам може бути встановлена законом як вимога підтвердження доброчесності посадової особи та як превентивний засіб у боротьбі з корупцією. Однак з огляду на ст.62 Конституції така вимога не може встановлюватися законом як обов’язок особи доводити свою невинуватість у скоєнні злочину та надавати докази в межах кримінального провадження. Відсутність такого пояснення може бути підставою для припинення подальшого здійснення посадовою особою функцій… За приписами стст.62, 63 Конституції, на особу не можна покласти обов’язок доводити свою невинуватість; давати обвинуваченню право вимагати підтвердження доказами законності підстав набуття нею у власність активів; уможливлювати притягнення особи до відповідальності лише через відсутність підтвердження доказами законності набуття нею у власність активів.

Дійсно, з позицій тлумачення конституційних гарантій в кримінальному провадженні КС прийняв виважене рішення, хоча й із суперечливими, за оцінками окремих політиків, наслідками. Так, НАБУ та САП прозвітували про повне закриття 27 проваджень, щодо 38 було прийнято рішення про закриття в частині неконституційної норми. Загальна сума статків, законність походження яких досліджували детективи НАБУ в цих справах, становила понад 500 млн грн. (інформація з офіційного сайту бюро).

Очікувано, що рішення КС мало широкий резонанс у суспільстві та прискорило розроблення альтернативних правових інструментів боротьби з незаконним збагаченням. У відповідь на це рішення парламент прийняв закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» від 31.10.2019 №263-IX. Ним не тільки було повернуто кримінальну відповідальність за незаконне збагачення (ст.368⁵ КК), а й запроваджено в правовій системі позови про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Останні можуть бути подані як проти осіб, уповноважених на виконання функцій держави, так і проти інших фізичних осіб (так звана цивільна конфіскація).

Зазначимо, що цей закон уніс зміни до 4 кодексів і близько 20 законів, Утім, як завжди, з низькою недоліків. Наприклад, у ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю як додаткова підстава для припинення трудового договору з особою з’явилася згадка про набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Так, особа підлягає звільненню з посади в 3-денний строк із дня отримання роботодавцем копії судового рішення, яке набрало законної сили.

Такі самі підстави для звільнення внесено й до окремих законів, зокрема «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до змін повноваження судді припиняються у зв’язку з набранням законної сили рішення суду про визнання активів судді необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави. Утім, Конституція дотепер не містить таких підстав для припинення повноважень судді.

Незважаючи на це, закон №263-IX став логічним продовженням реалізації антикорупційної політики. Запровадженням таких напрацювань уже давно й ефективно користуються міжнародні партнери України.

Міжнародний досвід і моделі

Цивільна конфіскація історично виникла в XVII ст. в Англії та у своєму класичному розумінні набула сталого розвитку в США в 1930-х роках. Зауважимо, що на сьогодні стан розробленості питань цивільної конфіскації на міжнародному рівні є більш ніж задовільним. Так, можна виокремити такі документи:

• Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173);

• Конвенція ООН проти корупції від 31.10.2003;

• 40 рекомендацій Міжнародної групи з протидії відмиванню брудних грошей (FATF) від 20.06.2003;

• Міжнародні стандарти FATF щодо протидії відмиванню доходів, фінансування тероризму й розповсюдженню зброї масового знищення, затверджених 16.02.2012, та ін.

Цивільна конфіскація набула значного поширення в США, Канаді, Великій Британії, Ірландії, Австралії, Італії, Словаччині, Греції, Албанії, Грузії, Словенії. Досвід зарубіжних країн дозволяє стверджувати про ефективність використання останньої не лише у зв’язку з учиненням корупційних правопорушень, а й стосовно організованої злочинності та наркобізнесу.

У світі прийнято розрізняти кілька моделей конфіскації, зокрема проти майна (in rem — буквально «проти речі») та проти особи (in personam). Позови проти майна є «класичними» для інституту цивільної конфіскації. Тобто буквально позов подається проти речі. Позов проти особи (in personam) передбачає пред’явлення позову проти власника певного активу, а сам процес доказування дещо спрощується, оскільки стягнення не ставиться в залежність від кримінального провадження, предикатного злочину та особи власника майна, а тягар доказування законності походження коштів покладається на його власника.

Україна пішла саме останнім шляхом.

Динамічний тягар доказування

15 грудня 2017 року українське суспільство отримало нову редакцію Цивільного процесуального кодексу, якою було введено правовий інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Станом на вересень 2021 року до ВАКС подано вже 2 цивільні позови. Один — у травні цього року, і його вже в серпні розглянуто по суті, а нині триває апеляційний перегляд. Ця справа (№991/3401/21) стала загальновідомою, оскільки САП звернулася з позовом проти народного депутата про визнання необґрунтованими активів на суму понад 1,25 млн грн. та їх стягнення в дохід держави.

Пояснимо, що процес визнання необґрунтованими активів хоч і відбувається за участю прокурора САП у ВАКС, але подання позову та його розгляд проходять за правилами цивільного судочинства.

І тут необхідно зрозуміти різницю в підході до процесу доказування цієї категорії справ порівняно з кримінальним провадженням. В останньому випадку обов’язок довести обставини щодо події злочину, вини особи та обставини, які підтверджують, що гроші, цінності й інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, покладається саме на слідчого та прокурора. Ситуація із цивільною конфіскацією інша.

Прагнучи ввести змагальність у судочинство, законодавець у ЦПК зауважив, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних з учиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За цих умов суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, уповноважений керувати судовим процесом, може сприяти врегулюванню спору, роз’яснити учасникам процесу їхні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяти учасникам в реалізації ними прав і має запобігати зловживанням такими особами правами.

Цивільний процес відбувається в умовах диспозитивності, тобто справи судом розглядаються не інакше як за зверненням особи, яке має відповідати вимогам ЦПК (ст.175), у межах заявлених вимог і на підставі доказів (ст.76—115), поданих учасниками справи або витребуваних судом у чітко визначених випадках. У цивільному судочинстві суд не зобов’язаний, а має право збирати докази з власної ініціативи, лише в чітко визначених випадках.

Отже, загальний процес доказування в цивільному процесі передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Проте для справ щодо цивільної конфіскації застосовано інші стандарти. Так, позивач зобов’язаний навести в позові фактичні дані, які підтверджують зв’язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто різницю між вартістю таких активів та законними доходами такої особи. Якщо суд визнає достатнім доведення зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів, спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача. Отже, застосовується «динамічний тягар доказування», який не властивий кримінальному процесу. Адже цивільна конфіскація не є санкцією та не входить до механізму притягнення особи до відповідальності, а навпаки, є механізмом установлення юридично значимих фактів:

• зв’язку активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

• їх необґрунтованість, тобто різниці між вартістю активів та сумою законних доходів певної особи, які можуть потягти за собою застосування відповідних наслідків у вигляді стягнення вказаних активів у дохід держави.

Зауважимо, що особі, якій інкримінують вчинення кримінального правопорушення, надаються додаткові гарантії у вигляді:

• презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини (ст.17 КПК), у тому числі й те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачиться на її користь;

• свободи від самовикриття та права не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї (ст.18 КПК);

• заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне й те саме правопорушення (ст.19 КПК).

Тому на справи щодо цивільної конфіскації вказані кримінально-правові гарантії не поширюються. Утім, наприклад, при спробі прокурора в суді допитати відповідача як свідка, на нього може бути поширено дію ст.71 ЦПК, відповідно до якої фізична особа не має права відмовитися давати показання, крім показань щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, які можуть тягнути за собою юридичну відповідальність для неї або вказаних осіб.

Зауважимо, що рішення щодо конфіскації в цивільному судочинстві приймається на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно із сукупністю доказів іншої сторони. Тобто застосовується так званий стандарт доказування «переваги більш вагомих доказів» (preponderance of the evidence) або так званий баланс імовірностей (balance of probabilities). Нагадаємо, що, на відміну від цього, у кримінальному судочинстві працює стандарт «поза розумним сумнівом». Відповідно, процес виграє та сторона, яка зможе довести суддям переконливість власної позиці.

Тягар доведення факту вважається виконаним, якщо на підставі поданих доказів можна зробити висновок, що факт швидше мав місце, ніж ні.

Що може бути предметом позову

Закон №263-IX пояснює, що під «активами» необхідно розуміти кошти (у тому числі готівкові, кошти, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах), інше майно, майнові права, нематеріальні активи, у тому числі криптовалюту, обсяг зменшення фінансових зобов’язань, а також роботи чи послуги, надані особі, уповноваженій на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування;

Предметом цивільної конфіскації можуть бути:

1. Активи, набуті після дня набрання чинності законом №263-IX, тобто після 28.11.2019, за умови, коли різниця між вартістю активів і законними доходами перевищує 500 і більше разів розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто становить понад 1003500 грн. Найвища межа ціни позову з прив’язкою до диспозиції ст.368⁵ КК станом на 2021 рік сягає 7377500 грн.

Під набуттям особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, активів у власність слід розуміти як їх безпосереднє набуття відповідним службовцем у свою власність, так і набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням держслужбовця, або що останній може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні праву розпорядження майном.

Зауважимо, що під «законними доходами» законодавець розуміє доходи, правомірно отримані особою із законних джерел, зокрема доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), одержані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійну допомогу, пенсію, доходи від відчуження цінних паперів і корпоративних прав, подарунки та інші доходи (п.7 ч.1 ст.46 закону «Про запобігання корупції); готівку, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються в банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи в дорогоцінних (банківських) металах (п.8 ч.1 ст.46 закону).

2. Інші активи відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів.

3. Активи, зазначені нами в п.1, щодо яких здійснювалося кримінальне провадження за ст.368⁵ КК та яке було остаточно закрито у зв’язку з:

• невстановленням достатніх доказів і вичерпанням можливостей їх отримати (п.3 ч.1 ст.284 КПК);

• скасуванням кримінальної відповідальність за діяння (п.4 ч.1 ст.284 КПК);

• смертю підозрюваного, обвинуваченого (п.5 ч.1 ст.284 КПК);

• неотриманням згоди держави, яка видала особу (п.8 ч.1 ст.284 КПК);

• тим, що після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування (п.10 ч.1 ст.284 КПК).

Обрахунок вартості активів

Для визначення вартості активів застосовується вартість їх набуття, а в разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття. Зауважимо, що при визначенні різниці не враховуються активи, ураховані при кваліфікації діяння в триваючому кримінальному провадженні за ст.368⁵ КК, а також у рішенні про закриття кримінального провадження, крім випадків, перелічених вище або у вироку суду за вказаною статтею КК після набуття нею чинності.

Для вирішення питань, пов’язаних із визначеннями різниці, обов’язково мають залучатися відповідні спеціалісти та експерти, у тому числі іноземці, з будь-яких установ, організацій, контрольних і фінансових органів для забезпечення виконання окреслених повноважень.

Процес в обличчях

Справи щодо цивільної конфіскації в Україні в порядку ЦПК має розглядати ВАКС. Відповідно до профільного закону ВАКС діє як суд першої інстанції, а його апеляційна палата — як друга. Ця категорія справ розглядається колегіально. Зауважимо, що ВАКС як суд першої інстанції має 6 колегій, а АП ВАКС — 4, до кожної з яких входить не менше ніж 3 судді.

У ст.25 ЦПК передбачено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд, який уповноважений переглядати в касаційному порядку рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій. Підсудність справ щодо цивільної конфіскації не підлягає зміні, крім випадків, коли відповідачем буде виступати суддя чи працівник апарату ВАКС.

Розширення повноважень ВАКС щодо здійснення правосуддя у справах про корупційні та пов’язані з ними правопорушення та щодо судового контролю за досудовим розслідуванням, щодо цивільної конфіскації є штучним і радше даниною часу й порядку денному державної політики. На переконання авторів, остання не враховує специфіки цивільного судочинства, спеціалізації суддів ВАКС і прокурів САП. А це в майбутньому може призвести до порушення норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, які виправлятиме ВС.

Позивач-прокурор

Підставою для початку процесу щодо конфіскації майна є цивільний позов, який має підготувати та подати прокурор САП, котрий здійснює представництво держави в суді. Статус прокурора САП, у тому числі особливості, пов’язані з ним, визначений у ч.1 ст.81, п.7 ч.1 ст.15 закону «Про прокуратуру» та Положенні про Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру ОГП, затвердженому наказом Генерального прокурора від 5.03.2020 №125. Тому детально на них зупинятися не будемо.

Зауважимо лише, що заміна прокурора САП на прокурора ОГП можлива лише у випадку, якщо позов подається відносно активів працівників НАБУ чи САП іншими пов’язаними з ними особами, що оформляється дорученням Генпрокурора.

Відповідачі за дорученням

Відповідачами за позовами щодо цивільної конфіскації можуть бути:

1. Особи, які, будучи уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, набули у власність активи.

Перелік цих осіб наведено в п.1 ч.1 ст.3 закону «Про запобігання корупції». Це зокрема, але не виключно: Президент, народний депутат, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, судді, посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки, НАБУ та ін.

2. Інші фіз- чи юрособи, які набули у власність такі активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Цікаво буде спостерігати за формуванням практики ВАКС у справах щодо цивільної конфіскації, оскільки застосовувати логіку доказування факту «доручення» за аналогією з кримінальними провадженнями (наприклад, у невстановлений час і день, у невстановленому місці, Особа 1 доручила Особі 2 набути у власність активи), уже неможливо. Необхідно оперувати суто формальним визначенням терміна, який, до речі, міститься в ст.1000 ЦК.

Договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Зауважимо, що договір доручення може бути укладений в усній або письмовій формі. Довіритель зобов’язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ст.1007 ЦК). У стст.244—245 ЦПК визначено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

3. Інша фіз- чи юрособа, якщо встановлено, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може прямо чи опосередковано вчиняти щодо таких активів дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.

Право розпорядження — можливість власника самостійно вирішувати юридичну й фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо (наприклад продати, подарувати, передати за заповітом майно). Утім, легального визначення ЦК не містить. З огляду на неодноразові роз’яснення НАЗК закону «Про запобігання корупції» від 14.10.2014, в якому вживається зазначений термін, убачається, що будуть братися до уваги саме ці роз’яснення.

Виявлення активів та їх стягнення

Виявляти необґрунтовані активи уповноважені НАБУ, САП, в окремих — випадках Державне бюро розслідувань та ОГП. Ці органи уповноваженні на вжиття заходів щодо виявлення таких активів і збору доказів їх необґрунтованості шляхом направлення письмових вимог (без рішення суду щодо розкриття банківської таємниці) щодо рахунків, вкладів, правочинів, операцій за рахунками або без відкриття рахунків щодо конкретних юридичних осіб, фізосіб — суб’єктів підприємницької діяльності або фізособи за конкретний проміжок часу із зазначенням контрагентів.

НАЗК в разі встановлення ним доказів того, що «державний службовець» набув необґрунтовані активи і є підстави для цивільної конфіскації, має право порушувати перед САП або ОГП питання щодо звернення до суду з позовом про цивільну конфіскацію. У разі виявлення за результатами повної перевірки декларації ознак необґрунтованості активів НАЗК дає суб’єкту декларування можливість протягом 10 робочих днів надати письмове пояснення з доказами. Якщо ж суб’єкт декларування в зазначені строки письмових пояснень і доказів не надасть або надасть їх не в повному обсязі, НАЗК інформує про це НАБУ та САП.

НАБУ може від імені України давати міжнародні доручення щодо проведення оперативно-розшукових та слідчих дій, звертатися від імені України до іноземних державних органів в установленому законодавством порядку та виступати як представник у справах щодо розшуку, арештів, конфіскації та повернення в Україну відповідного майна. Із цією метою дозволено залучати юридичних радників, зокрема іноземних.

Крім того, НАБУ уповноважено витребувати від інших правоохоронних органів оперативно-розшукові справи та кримінальні провадження, як ті, що належать до підслідності, так і ні, але які можуть бути корисними у справі виявлення необґрунтованих активів. Більше того, детективів уповноважено витребувати безпосередньо від інших правоохоронних і державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ відомості про майно, доходи, видатки, фінансові зобов’язання осіб, які ними декларуються, тощо. Такі запити НАБУ не підлягають розголошенню, а відповіді на них даються протягом 3 днів.

Арешт майна до подання позову

Законодавець передбачив, що забезпечення доказів у справах щодо цивільної конфіскації здійснює ВАКС за заявою прокурора САП, а у випадках, передбачених законом, — також за заявою прокурора ГПУ.

Нагадаємо, що забезпечення доказів можливе як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи. Серед традиційних видів забезпечення позову нині фігурує накладення арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (п.1¹ ч.1 ст.150 ЦПК). Так, суд може прийняти рішення про накладення арешту на ці активи із забороною користування у виняткових випадках з метою забезпечення збереження таких активів та їх економічної вартості.

У заяві прокурор має навести в достатньому обсязі дані, які дають змогу вважати активи необґрунтованими, а в заяві про забезпечення позову шляхом накладення арешту на інші активи відповідача, які відповідають вартості активів, — також обґрунтування неможливості накладення арешту саме на оспорювані активи. Ця заява розглядається протягом трьох днів, як з повідомленням сторін, так і без, за умови, якщо прокурор наведе у достатньому обсязі дані про те, що з повідомленням власника ефективність забезпечення може бути поставлена під загрозу.

З метою реалізації арешту у справах щодо цивільної конфіскації законодавець надав Національному агентству з питань виявлення, розшуку та управління активами повноваження щодо забезпечення збереження активів, що, за логікою останнього, має охоплюватися повноваженням стосовно управління майном.

Так, у профільному законі управління активами тепер визнається як діяльність щодо володіння, користування та/або розпорядження активами. Тобто йдеться про збереження активів, на які накладено арешт у справі про визнання необґрунтованими активів, та їх стягнення в дохід держави, збереження економічної вартості або реалізацію таких активів чи передання їх в управління, а також про реалізацію активів, стягнутих за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Погляд ЄСПЛ на цивільну конфіскацію

Застосування різних видів конфіскації неодноразово було предметом розгляду Європейського суду з прав людини на їх відповідність Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ у процесі аналізу скарг, пов’язаних із можливим порушенням права власності, напрацював 3 критерії, а саме:

• чи є втручання в мирне користування своїм майном у формі конфіскації необхідною мірою, тобто чи спрямована вона на досягнення правомірної мети?

• чи є конфіскація законною?

• чи є вона пропорційною?

Із цього погляду можуть бути цікавими кілька справ, які розглядав ЄСПЛ: «Раймондо проти Італії» (рішення від 22.02.94); «Гогітідзе та інші проти Грузії» (рішення від 12.05.2015) та ін. Так, в останньому рішенні ЄСПЛ висловив кілька міркувань.

Законність утручання. Суд підкреслив, що вимога законності в ст.1 Першого протоколу до конвенції не сформульована таким чином, що могло б стати на заваді законодавцю контролювати використання майна або іншим чином утручатися в майнові права за допомогою нових ретроспективних положень, що регулюють ситуації або правові відносини заново.

Законність мети. Очевидними цілями конфіскації незаконно придбаних активів і незрозумілого добробуту осіб, обвинувачених у серйозних злочинах, скоєних під час перебування на державній службі, членів їхніх сімей та родичів є компенсація та превенція. Метою цивільного провадження in rem було також запобігти необґрунтованому збагаченню за допомогою корупції, навіть якщо такі дії пройшли непоміченими в системі кримінальної юстиції, проте не принесли матеріальної вигоди ні їм, ні їхнім сім’ям.

Пропорційність утручання. ЄСПЛ зазначив, що відносно майна, з приводу якого робиться презумпція, що воно придбане повністю або частково за рахунок доходів від наркоторгівлі чи іншої протиправної діяльності організацій мафіозного чи іншого злочинного типу, Суд у своїх попередніх рішеннях не бачив проблем і визнавав пропорційними конфіскаційні заходи навіть при відсутності засудження, яким було б установлено вину обвинувачених осіб.

Таким чином, цивільна конфіскація майна надає широкі повноваження державі в особі визначених нею органів здійснювати перевірку активів осіб, котрі виконують функцію держави чи місцевого самоврядування або виконували її раніше, їхніх родичів, пов’язаних з ними осіб. І в разі виявлення розбіжностей у законних доходах та наявних активах указаних осіб держава може подати відповідний цивільний позов.

Зауважимо, що конфіскація не порушуватиме ст.6 конвенції, якщо відповідач у справі дістає можливість представити свої аргументи й докази в змагальному процесі з дотриманням гарантій ст.6 конвенції. Використання в процесі конфіскації різного роду презумпції, якщо це супроводжується достатніми гарантіями справедливості суду, також не викликає особливих проблем з точки зору ЄСПЛ та тлумачення ним ст.6 конвенції.