Голова Шостого ААС Олена Кузьмишина:

«Ми вже не розуміємо, як це — працювати в спокійному режимі та бути впевненими в тому, що нас чекає завтра»

У Шостому апеляційному адміністративному суді нещодавно обрали голову установи. Які проблеми в судовій системі в цілому та адміністративній юстиції зокрема бачить новий очільник? Чи не стало даниною гендерній рівності обрання керівником суду жінки? Про це, а також плани на майбутнє та про повернення до ресурсного стану «ЗіБ» дізнався з розмови з головою Шостого ААС Оленою КУЗЬМИШИНОЮ.

«Суддівська професія дуже складна. У ній можуть працювати тільки люди за покликанням»

— Олено Миколаївно, судова система останні два роки переживає не найкращі часи: відплив кадрів, істотне недофінансування. Для адмін’юстиції це посилюється ще й тим, що доводиться вирішувати чимало спорів за участю найвищих органів влади. Ви до цього працювали заступником голови суду, отже, добре знаєте ситуацію в установі. Як би ви її охарактеризували, якщо порівняти з тим станом, який був, коли ви вперше прийшли ще до Київського ААС?

— Адміністративна юстиція — це особливий вид правосуддя. У цьому суді я працюю з 2008 року, і ситуація кардинально не змінилася. Пам’ятаю, коли я тільки приступила до виконання обов’язків судді ще Київського ААС, перше, що спливає в пам’яті, — розгляд справи про скасування указу Президента Віктора Ющенка про ліквідацію Окружного адміністративного суду м.Києва. Це ілюстрація того, що в такій ситуації ми перебуваємо постійно. І сказати, що за 13 років щось особливо змінилося, не можу.

— Тобто для вас уже природним став стан турбулентності?

— Абсолютно. Якщо говорити про суто психологічний аспект, то ми дійсно просто звикли працювати в режимі турбулентності. Уже й не розуміємо, як це — працювати в спокійному режимі та бути впевненими в тому, що нас чекає завтра (посміхається).

— Зрозуміло, що кадровий голод не міг не торкнутись апеляційної ланки. Як зазначала, наприклад, Рада суддів, сьогодні набирає ходи тенденція до виходу у відставку саме суддів цієї інстанції. Адже вони мають достатній для цього стаж. Як із цим у Шостому ААС і чи може голова суду якось переконати колег не квапитися з таким рішенням?

— Переконати можна лише тих суддів, які до тебе прислухаються. Стосовно нашого суду можу сказати, що в нас у цьому році пішли у відставку тільки двоє суддів. Незважаючи на те що практично весь склад суду, зі мною включно, уже має право на відставку. Проте в судовій системі в цілому ситуація надзвичайно складна. Нині маємо понад 2000 суддівських вакансій.

— Це, можливо, не тільки від ситуації в державі залежить, а ще й від атмосфери в колективі?

— Це пов’язані між собою фактори. Суддівська професія дуже складна. У ній можуть працювати тільки люди за покликанням.

— Хто, на ваш погляд, винен у ситуації, коли судді залишають свою професію, попри доволі значну (порівняно із середньою) зарплату? Тобто великі гроші вже не компенсують стресу й навантаження, яке лягає на плечі служителів Феміди?

— Ні, не компенсують. Порівняно із середньостатистичною заробітною платою в Україні в суддів дійсно дуже пристойна зарплата. Однак не кожен служитель Феміди спроможний та готовий витримати роботу в режимі нескінченного тиску, звітування фактично про кожен свій крок, публічного обговорення рішень суддів «експертами», які до знання законів не мають жодного відношення. У судді настає внутрішнє вигорання, як наслідок, він приймає рішення про відставку.

«Особа, яка має певне право, звичайно, бажає його реалізувати»

— Як змінилися за цей час представники сторін? Тобто чи можна сказати, що їхній професійний рівень зростає? Адже нерідко можна почути нарікання, що представники державних органів, особливо підрозділів Пенсійного фонду та органів соціального забезпечення, навмисно чи ні, але максимально затягують процес, аби відтягти строк остаточного рішення, яке, вочевидь, буде на користь позивача.

— З власного досвіду можу сказати, що такого не помічала, щоб мало місце якесь умисне затягування процесу з боку представників органів соцзабезпечення. Принаймні в мене таких випадків не траплялося.

Звичайно, після 2014 року мав місце кадровий голод і деяка некомпетентність представників органів державної влади. Однак нині ситуація значно покращилась.

— Чи змінилися за останні 10 років категорії справ, що доходять до Шостого ААС? Хто сьогодні найчастіше скаржиться: громадяни на владу чи влада на громадян?

— Громадяни звертаються до суду з позовами про порушення з боку суб’єктів владних повноважень. Більшість справ у нас — і тоді, і зараз — ті, що стосуються питань соціального захисту. Це «питома вага», яка була, є й, думаю, буде.

Це пояснюється неякісним соціальним захистом громадян. Адже, як правило, політики йдуть на вибори під гаслами збільшення соціальних виплат і гарантій. Натомість дохідна частина бюджету не дозволяє цього досягти незважаючи на те, що норми вже закладені в законі. Особа, яка має певне право, звичайно, бажає його реалізувати. Суб’єкт владних повноважень відмовляє в цьому з огляду на відсутність коштів, і громадяни, звичайно, звертаються до суду за захистом. Тож виходить замкнене коло. Тому таких спорів і багато серед загальної кількості справ, які розглядає наша інстанція.

Утім, чимало справ пов’язані з адмініструванням податків, обов’язкових зборів і платежів, а також спорів у сфері публічної служби. Це 3 найпоширеніші категорії справ.

— Пригадаймо штормові хвилі, що час від часу накривають ваших колег з першої інстанції. Зокрема, досі є ідея підвищити рівень розгляду справ за участю центральних органів виконавчої влади. До апеляційного чи касаційного — парламентарі ще не визначилися. Ви готові взяти на себе та колег тягар таких спорів?

— Якщо будуть унесені відповідні зміни до законодавства — звичайно. Фаховий рівень колег це дозволяє робити.

— Часто від представників влади можна почути, що той чи інший суд вирішує спір «не в інтересах держави». Вам доводилося стикатись із ситуаціями, коли якийсь високопосадовець прямо говорив, натякав чи робив заяви в ЗМІ, що ви повинні ухвалювати такі рішення, які не завдадуть шкоди державному бюджетові?

— Ні, таких випадків не було. Заявами в ЗМІ судді не керуються. Заяви роблять політики, які в такий спосіб підтримують свій рейтинг — лозунгами та критикою будь-кого й будь-чого. Тому що, на жаль, у нашій державі так склалося, що політики приходять до влади тільки на гаслах, що вони зроблять краще, бо зараз — погано. Хоча судова система є однією з найбільш стабільно працюючих. Утім, у політиків своя робота, а в суддів — своя. Політики нас критикують, а судді добросовісно розглядають справи в умовах великого навантаження й відпливу кадрів.

— Тобто судді вже навчились абстрагуватися від політичної ситуації в країні?

— Абсолютно. Тим більше що суддям законом заборонено виявляти прихильність до політичних партій. Навіть коли ми просто розмовляємо між собою, то не обговорюємо, хто з політиків яку заяву зробив. У кожного своя стежка. У судді — здійснювати правосуддя, а в політиків — критикувати всіх і все, у тому числі й судову систему.

«Люди очікують, що рівень оплати праці підвищиться»

— У сторонніх спостерігачів складається враження, що недофінансування судів перших двох ланок в останні 2 роки — це якраз «приборкання норовливих». Мовляв, ви неправильно вирішуєте справи, ось вам недофінансування. Адже на Верховний Суд грошей виділяють достатньо. У вас є своя версія, чому Феміду тримають на голодній пайці?

— У мене своєї версії немає, я над цим не замислювалася. Узагалі я віддаю перевагу тому, аби коментувати ті речі, в яких розбираюсь. У фінансах не розбираюсь. Просто бачу, що саме нам виділили з державного бюджету, і все.

Звичайно, хотілося б покращення, особливо в частині матеріального забезпечення працівників апарату та помічників суддів. У них — невисокі зарплати, особливо як для Києва. Незважаючи на це, вони не квапляться знайти нове місце роботи.

— Наскільки я розумію, суддям зарплата не компенсує стресу, а працівників апарату не відлякує зарплата, попри складність роботи?

— Скрізь є покликання. Звичайно, є люди, які тут набираються досвіду, а потім працевлаштовуються в комерційні структури. Це також їхнє право, їхній вибір. Але є люди, які працюють тут за покликанням.

Я прийшла до цього суду 13 років тому, і тут дотепер працюють уже керівниками відділів люди, які теж прийшли до нашої установи понад 10 років тому.

— Як збираєтеся втримувати працівників апарату, які в багатьох судах масово йдуть з роботи? Адже мінімальна зарплата — не той стимул, що змусить працювати, а перелік пільг і привілеїв стає дедалі коротшим.

— Думаю, що дорослі люди в будь-якому разі мають самі визначатися, чи хочуть вони працювати в Шостому ААС й робити свій внесок у розбудову суду.

— А чи є нині нестача кадрів в апараті суду?

— Перед нами якраз табличка із числами. І вони невеликі — по кілька осіб на вакантні посади в окремих відділах. Сказати, що в нас є шалений відплив кадрів, не можу, попри те що 2020—2021 роки в частині оплати праці видалися найскрутнішими та одними з найважчих за останній час. Але люди очікують, що рівень оплати праці підвищиться.

Саме для вирішення цього питання нам виділено додаткове фінансування з державного бюджету — шляхом перерозподілу коштів. Тому найближчим часом зможемо підвищити заробітну плату працівникам апарату.

«Головне не прізвище, а результати роботи і відповідальне ставлення до людей, які тобі довіряють»

— Те, що головою апеляційного суду стала жінка, це, на ваш погляд, данина тенденції до гендерної рівності чи все ж у часи реформ саме жінки здатні стабілізувати ситуацію, надихнути колектив? Чи це взагалі ніяк не залежить від статі?

— Не можу дати об’єктивної відповіді на це запитання, про це потрібно запитати у 2/3 колективу, які за мене проголосували. Чи вони обирали мене з огляду на тенденції до гендерної рівності, чи просто обирали людину, з якою понад 10 років працюють в одному колективі.

Я особисто ніколи не розділяла людей за статтю чи місцем народження. Це не має жодного значення. Насамперед беруться до уваги компетентність, фаховість, уміння знаходити спільну мову з людьми, які тебе оточують.

Хіба має значення, жінка чи чоловік хірург, який оперує?! Він просто має бути професіоналом. До речі, у нас у колективі у відсотковому співвідношенні чоловіків і жінок десь 50/50. Коли суддя йде в кабінку для голосування (бо голову суду обирають таємно), яке в нього переконання, я не знаю. Але, думаю, що в останню чергу тут було бажання забезпечити гендерну рівність (посміхається).

До речі, свій шлях у судовій системі я розпочала, працюючи на посаді помічника судді Верховного Суду України Світлани Вус. І саме ця суддя стала для мене наставником, показала, якою має бути жінка-суддя. А це був ще 1999 рік, коли про гендерну рівність говорити було недоречно.

— Коли вирішили погодитися на цю посаду, чи планували для себе якісь найближчі кроки, скажімо, до кінця року? Можете поділитися трьома головними завданнями, що поставили перед собою?

— Звичайно, мала деякі плани та збираюся втілити їх у життя. Але давайте я поділюсь уже результатами.

— Ви маєте амбіції піднятися до найвищої ланки чи зупинитеся на цій посаді? Адже поганим є той солдат, який не прагне стати генералом.

— Оскільки судді довірили мені очолити велику установу, думаю, що, як хороший солдат, робитиму все, щоб саме ця установа була успішною.

— Можна трішки особистого, якщо ви не проти? Ваш чоловік очолює Сьомий ААС. Як Ви до цього ставитесь? Як ставиться до цього колектив?

— Так, це загальновідомий факт, про який знає і наш колектив (посміхається). Голова — це менеджер, який відповідає за належне функціонування суду. Будь-яких важелів впливу на суддів він не має.

Крім того, як на мене, це одне з головних надбань «революції гідності» — обрання голови суду шляхом таємного голосування колективом, а не призначення, як було раніше. Крім того, ви ж не дивуєтесь, коли ваші колеги-журналісти працюють в одній сфері, будучи подружжям? Дмитро Гордон і Олеся Бацман наприклад (посміхається). Головне не прізвище, а результати роботи і відповідальне ставлення до людей, які тобі довіряють.

— Поділіться, будь ласка, рецептом від професійного вигорання. Коли у вас є вільний від роботи час, як проводите його, що допомагає відновити внутрішній ресурс?

— Тиша.