Не та мати, котра народила

Що мають знати учасники програми сурогатного материнства та їхні юристи

Сурогатне материнство суперечливе з точки зору біоетики, але водночас це порятунок для безплідних пар. Роль юриста в таких справах вагома, адже від правильно зібраних документів і прописаних умов договору залежить результат програми, а подекуди й доля дитини.

Співвідношення ціни та якості

За Україною вже давно закріпився статус «Мекки сурогатного материнства». За дітьми до нас їдуть з усього світу. Причин «популярності» кілька.

По-перше, у багатьох країнах, зокрема й на теренах Європейського Союзу, процедура усиновлення може тривати десятиліттями. Наприклад, в Іспанії та Німеччині складні процедури усиновлення, а інколи й дитячі будинки не зацікавлені в тому, щоб віддавати малечу потенційним батькам. Адже за догляд та утримання дітей відповідні будинки отримують близько €4000 від держави.

Тож розумне співвідношення ціни та якості, доступна логістика, наявність законодавчої бази тягнуть до України тисячі людей, які мають намір скористатися допоміжними репродуктивними технологіями.

Тож у правовій царині всі механізми та процедури вже давно відпрацьовані та нечасто дають збій, і це попри відсутність єдиного нормативно-правового акта. Експерти вже відзначали (див. «ЗіБ»), якими законами та підзаконними документами регулюється народження дитини за допомогою ДРТ. Достатня та доступна урегульованість у цій сфері є ще однією перевагою для іноземців, які шукають жінку, згодну виносити їхню дитину.

Утім, усе ще залишається багато питань, як-от: чи кожна жінка може бути сурогатною мамою та які документи мають зібрати обидві сторони. Про це розповіла адвокат, член комітету медичного та фармацевтичного права та біоетики у складі НААУ, професор Академії державної пенітенціарної служби України Яна Триньова.

Основи сурогатного материнства

Сурогатною матір’ю слід вважати повнолітню, дієздатну жінку, за умови наявності в неї власної здорової дитини, а також за відсутності у неї будь-яких медичних протипоказань. Ця жінка повинна письмово дати згоду на участь у такій програмі.

Загалом у програмі є багато підводних валунів, на які варто зважати. Щодо пункту про «власну здорову дитини», то Я.Триньова пояснює, що на законодавчому рівні не передбачено, що при укладенні подібних договорів необхідно встановлювати цей факт. Утім, експерт радить все-таки пересвідчитися, що біологічна дитина такої жінки не має фізичних та психологічних захворювань.

Також варто не забувати про документ, який засвідчить, що ембріон є генетично спорідненим з його біологічними батьками. Цей начебто очевидний факт варто підтверджувати, щоб уникнути в майбутньому незаконних маніпуляцій. Зачаття ембріона здебільшого відбувається з генетичних матеріалів подружжя, яке бере участь у такій програмі. Утім, зачаття може відбуватися й за допомогою донорського матеріалу. Цікаво, що науковий прогрес дає майбутнім батькам можливість змінювати колір очей чи волосся. У результаті таких маніпуляцій з’являються діти, яких вже називають «дизайнерськими». У такому разі обов’язково мають бути докази, які підтверджують генетичну спорідненість ембріона з тим із подружжя, хто надав свій матеріал.

Участь у програмах може брати лише гетеросексуальне подружжя, які офіційно перебувають у шлюбі. Важливо, що всі документи про це мають бути легалізовані та перекладені.

Останнім часом усе частіше зустрічається термін «діти від трьох батьків». Під цією дефініцією розуміється процес видалення з ДНК матері неякісного генетичного матеріалу та заміна його на матеріал іншої жінки. Тож, аби уникати таких ситуацій можна змінювати ДНК, але не забувати зазначати таку інформацію.

Необхідні документи

Перелік документів необхідний для вступу у програму народження дитини за допомогою ДРТ виглядає так:

• ліцензія закладу охорони здоров’я про застосування ДРТ методом СМ;

• заява подружжя, яка подається до закладу охорони здоров’я, копія свідоцтва про шлюб, копія паспортів подружжя. У разі якщо подружжя є іноземцями, то всі ці документи мають бути обов’язково легалізованими;

• копія свідоцтва про народження власної дитини потенційної сурогатної матері;

• копія її паспорта та перевірка наявності оригіналу.

Здавалося б, стандартна вимога, але нехтування нею може створити зайвий головний біль. Я.Триньова розповіла один приклад зі своєї практики. Жінка, яка бажала брати участь у програмі, була розлученою, у рішенні суду була її заява про зміну прізвища на дівоче. Утім, паспорт вона так і не змінила, що фактично вказувало на його відсутність. Саме це стало підставою для відмови в доступі до програми. Паспорт потрібний для вчинення нотаріальних дій. Тож адвокат радить завжди пересвідчуватися в наявності оригіналу документа, що посвідчує особу.

За словами Я.Триньової, простіше в цю програму брати розлучену жінку. Менше перепон. Адже якщо вона перебуває у шлюбі, то потрібна згода чоловіка на участь дружини у цій програмі, а із цим також можуть виникнути проблеми. Наприклад, він може мати алкогольну чи іншу залежність та перебувати в будь-якому місці. Відповідно, на його пошуки знадобиться час.

Також проблеми можуть виникнути тоді, коли замовниками є іноземці, які є громадянами країни, де сурогатне материнство не легалізоване. У такому разі сурогатна мати та її чоловік зазначаються батьками дитини, потім відмовляються від батьківства, а генетичні батьки усиновляють таку дитину. У разі ж якщо чоловік проти чи перебуває в невідомому місці або несвідомому стані, провести всі ці дії дуже складно.

Необхідний також спільний договір між сурогатною матір’ю, подружжям та медичним закладом. Утім, таких договорів може бути кілька. Договір між подружжям та такою матір’ю — обов’язково нотаріально засвідчений.

Також знадобиться довідка про генетичну (кровну) спорідненість дитини із своїми батьками, а не із сурогатною матір’ю, заява про згоду останньої та її чоловіка на запис як матері дитини. Генетичні батьки також повинні надати згоду на відповідний актовий запис. Якщо іноземці звернулися до фірми-посередника у своїй країні за консультативними послугами, то потрібний і цей договір.

Тож, яке б ставлення до народження дитини за допомогою ДРТ не викликало в суспільстві, нехтувати рекомендаціями юристів не варто. Адже такий серйозний крок потребує не менш серйозної правової підготовки.