Штраф перевиховує швидше

ДП покарала за передачу водіїв-порушників на поруки трудовому колективові

Обираючи вид покарання за керування авто в стані сп’яніння, суддя мав мотивувати, чому визначив саме такий захід впливу та в чому його перевага над іншою санкцією. Інакше можна чекати дисциплінарної справи.

Непропорційно правопорушенню

Друга дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя розглянула справу щодо Андрія Скуби з Дарницького районного суду м.Києва. Скаржник стверджував, що той ухвалив 22 постанови, якими звільнив осіб від відповідальності, передбаченої ч.1 ст.130 Кодексу про адміністративні правопорушення, передавши матеріали на розгляд трудового колективу для застосування заходів громадського впливу.

Громадянин повідомив, що в усіх указаних постановах суддя мотивував свою позицію ч.1 ст.21 КпАП. Та, на думку активіста, підвищена суспільна небезпечність правопорушення унеможливлює застосування до особи таких заходів. Мовляв, суддя мав навести особливо переконливі аргументи, щоб зовнішні спостерігачі були переконані у справедливості судового розгляду. Проте законник «навів стандартні фрази», які не пояснюють підстав для прийняття таких рішень.

Також скаржник зазначав, що громадська рада доброчесності вважає передачу правопорушників на поруки трудовому колективу одним із видів уникнення реального покарання за керування транспортним засобом у стані сп’яніння.

Тож, на його переконання, невмотивованість судового рішення справляє враження несправедливості, необ’єктивності та замовності.

Повинилися та розкаялися

В одному з проваджень, як з’ясувала під час розгляду ДДП, за відповідача клопотав директор трудового колективу, де він до того ж працював на посаді водія. Відповідач повністю визнав свою вину, щиро розкаявся і просив суд звільнити його від адміністративної відповідальності, застосувавши інший засіб впливу. Тож законник підтримав клопотання, серед іншого, зважаючи також на ступінь вини обвинуваченого і відсутність обтяжуючих обставин правопорушення.

Інший «необ’єктивно покараний», який працював на посаді механіка в одному ТОВ, також розкаявся, визнав вину, за нього просив роботодавець, і врешті правопорушника притягнули до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КпАП (за керування авто без посвідчення водія відповідної категорії та непред’явлення для перевірки такого посвідчення). Також він заплатив штраф.

І дійсно, в низці проваджень, де А.Скуба визнав більш доцільним покарання у вигляді застосування заходів громадського впливу, за відповідачів, які скоїли правопорушення без обтяжуючих обставин, розкаялися, прохав колектив, де вони працювали на посадах водіїв. Серед них був навіть водій Київпастрансу, що підтвердив автобусний парк №2.

У деяких випадках суддя констатував, що матеріали справи не містили доказів, що авто керував саме конкретний громадянин.

Санкція ч.1 ст.130 КпАП на момент ухвалення А.Скубою рішень про звільнення винних від адмінвідповідальності передбачає для винних осіб максимум накладення штрафу в 600 неоподатковуваних мінімумів (1020 грн.) і позбавлення права керування авто на рік. А до кримінальних проступків дане порушення стало відноситися лише з 1 липня минулого року.

Палата встановила, що вказані рішення законник ухвалював згідно з положеннями ч.1 ст.21 КпАП. Проте не вмотивував, чому суд дійшов такого висновку та які підстави для прийняття такого рішення. Адже характер учиненого правопорушення та положення ст.280 КпАП зобов’язували з’ясувати, чи є підстави для такого звільнення.

Також ДП встановила, що 3 рішення суддя ухвалив за відсутності копії протоколів зборів трудових колективів, на яких було розглянуто питання про взяття винних осіб на поруки для застосування заходів громадського впливу. Ще у двох справах не віднайшлося клопотань трудових колективів про передачу їм порушників на поруки.

1510 «невмотивованих» рішень

У поясненнях, наданих дисциплінарному органу, служитель Феміди зауважив, що до 17.03.2021 законодавство не містило заборони щодо застосування ст.21 КпАП до даної категорії осіб. До того ж особи притягалися за дане правопорушення вперше, щиро каялися та обіцяли у майбутньому правопорушень не вчиняти. А клопотання про передачу на поруки приймалися на загальних зборах трудових колективів із заслуховуванням цих осіб. Усі винні особи позитивно характеризувалися, тому іншого законного, об’єктивного та справедливого рішення він за таких обставин прийняти не міг.

Щодо відсутності деяких протоколів, законник повідомив ДП, що три водії, які брали участь в засіданні в присутності представників колективів підтвердили, що на загальних зборах питання про взяття їх на поруки все ж розглядалося.

Також А.Скуба звернув увагу на судову практику цієї категорії справ. Зокрема, повідомив, що, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, протягом січня — жовтня минулого року суддями прийнято 768 аналогічних постанов, а за позаминулий рік — 742. А.Скуба стверджував, що не можуть бути незаконними всі постанови, а судді, які їх ухвалили, не підривали авторитет правосуддя.

Усі рішення, вказані скаржником, на переконання судді, приймались у відповідності до закону і належно мотивовані. Жодне із них, зауважив законник, в апеляційному порядку особами, яким КпАП надає таке право, не оскаржувалися, а апеляційний суд як орган, що може надати оцінку рішенню судді та перевірити його процесуально, не приймалися, тож немає й підстав для сумнівів у їх вмотивованості.

Суддя зауважував, що суб’єктивна сторона дисциплінарного проступку, передбаченого пп.«б» п.1 ч.1 ст.106  закону «Про судоустрій і статус суддів», передбачає умисне або внаслідок недбалості незазначення мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.

Служитель Феміди наголосив, що до своїх обов’язків ставиться сумлінно, ретельно й системно, що підтверджує відсутність інших скарг на його дії та низький відсоток змінених і скасованих рішень.

До того ж суддя зазначав, що скаржник не навів жодних доводів на підтвердження того, що мала місце поведінка, яка порочить звання судді чи підриває авторитет правосуддя, а наведена правова підстава зазначена виключно для надання скарзі більшої ваги.

Змушені покарати

Проте палата зауважила, що суддя у своїх рішеннях мав мотивувати, чому саме він вибирає такий захід та чому його застосування переважає над санкцією у вигляді штрафу з позбавленням права керування авто на рік.

Крім того, законник в одній зі справ не обґрунтував, на яких підставах за відсутності копії протоколу зборів трудового колективу та його клопотання про передачу йому на поруки, ухвалив рішення. Іще дві справи також не містили протоколу зборів.

Залишення поза увагою ключових доводів сторони є прямим порушенням загальної вимоги про справедливість розгляду, вказали «дисциплінарники». Тож ДДП побачила ознаки проступку за пп.«б» п.1 ч.1 ст.106 закону «Про судоустрій і статус суддів». Натомість у ВРП погодилися із суддею, що в даному випадку немає підстав говорити про те, що такі рішення порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Тож палата поставила крапку в цьому питанні, застосувавши до А.Скуби стягнення у вигляді попередження — перше в його кар’єрі. Тож і судді цілі, і скаржники трохи «ситі».