Ділянка з обтяженням

Самі по собі опис та арешт майна боржника не є завершальною стадією відчуження майна, а тому на підготовчі дії не поширюється мораторій, установлений ЗК. Такий висновок зробив ВС в постанові №454/3018/15, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

24 лютого 2021 року                      м.Київ                               №454/3018/15

Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЧЕРВИНСЬКОЇ М.Є.,
суддів: БУРЛАКОВА С.Ю. (доповідач), ЖДАНОВОЇ В.С., ЗАЙЦЕВА А.Ю., КОРОТУНА В.М. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Баірової Н.М. на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 9.01.2020 та постанову Львівського апеляційного суду від 23.07.2020,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року Особа 1 звернулася до суду зі скаргою, з участю заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Кредобанк», приватний виконавець Баірова Н.М., на постанови про опис та арешт майна.

Скарга обґрунтована тим, що у провадженні приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. перебуває виконавче провадження №59894270. Постановами цього приватного виконавця від 22.10.2019 описано та арештовано 3 земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в с.Опільсько.

Вважає вказані постанови незаконними, оскільки вона (заявник) та її представник не були присутні під час опису та арешту майна. Постанови підписані понятими, однак понятих разом з приватним виконавцем не було, і тому вони не могли засвідчувати факт, зміст і результати виконавчих дій, під час проведення яких вони не були присутні. Відсутність понятих під час проведення опису та арешту майна свідчить про незаконність постанов.

Просила визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. щодо винесення постанов про опис та арешт майна (коштів) боржника від 22.10.2019, а саме зазначених земельних ділянок.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Сокальського райсуду від 9.01.2020, залишеною без змін постановою ЛАС від 23.07.2020, скаргу задоволено частково.

Визнано неправомірними та скасовано постанови приватного виконавця в/о Львівської області Баірової Н.М. у виконавчому провадженні №59894270 про опис та арешт майна (коштів) боржника від 22.10.2019, а саме 3 ділянок для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в с.Опільсько Сокальського району Львівської області.

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, установивши, що дії приватного виконавця Баірової Н.М. під час складання постанов про опис та арешт майна (коштів) боржника від 22.10.2019, не відповідають вимогам закону «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, дійшов висновку, що накладення оскаржуваною постановою арешту на зазначену ділянку не забезпечує реального виконання рішення суду, що підлягає примусовому виконанню, оскільки не призводить до реалізації арештованого майна в установленому законом порядку і наступного погашення заборгованості перед стягувачем, чим порушуються інтереси стягувача у виконавчому провадженні.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2020 року приватний виконавець Баірова Н.М. подала касаційну скаргу до ВС, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні скарги відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме: встановив факт, що приватний виконавець описувала майно без присутності понятих, що не було підтверджено жодним доказом. Суди залишили поза увагою, що Особа 1 набула спірні ділянки на підставі договору дарування, тобто вони не були виділені їй як власнику паїв, а тому і дія мораторію на відчуження ділянок не поширюється на цей випадок.

Крім того, апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові ВС від 13.03.2020 у справі №671/2108/18 <…>.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Згідно з виконавчим листом №454/3018/15-ц, виданим 17.12.2017 Сокальським районним судом про стягнення з Особи 1 на користь ПАТ «Кредобанк» заборгованості за кредитним договором №186 у розмірі $20608,98, що за курсом НБУ становить 525924,68 грн., та стягнення з Особи 1 на користь ПАТ «Кредобанк» 7001,90 грн. судового збору.

Відповідно до постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника №ВП 59894270 від 22.10.2019 приватний виконавець в/о Львівської області Баірова Н.М. описала та наклала арешт на 3 земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться в с.Опільсько, які належать Особі 1.

У постанові зазначено, що оскаржувана постанова приватного виконавця складена у присутності понятих: Особа 3 та Особа 4, які були залучені до проведення виконавчих дій.

Постановою у виконавчому провадженні №59894270 від 7.11.2019 виправлено описку у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника від 22.10.2019 щодо місця знаходження земельних ділянок <…>.

2. Мотивувальна частина

Мотиви і доводи, з яких виходить ВС, та застосовані норми права

Скасовуючи постанови приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Баірової Н.М. у виконавчому провадженні №59894270 про опис та арешт майна (коштів) боржника від 22.10.2019, а саме земельних ділянок, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що ця постанова є незаконною, оскільки підпадає під дію мораторію на їх відчуження, передбаченого пп.«б» п.15 «Перехідних положень» Земельного кодексу. Такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими з огляду на таке.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу, порушено їхні права чи свободи (ч.1 ст.447 Цивільного процесуального кодексу).

Відповідно до ст.19 Конституції, ч.1 ст.1 закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) — це сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією, цим законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього закону, а також рішеннями, які відповідно до цього закону підлягають примусовому виконанню.

Принцип обов’язковості судового рішення закріплений у п.9 ч.3 ст.129, ст.129¹ Конституції, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і набуває свого втілення у судоустрійному (ст.13 закону «Про судоустрій і статус суддів») і процесуальному законодавстві (стст.2, 18, 431 ЦПК). Цей принцип має такі складові:

а) дотримання вимог судового рішення усіма суб’єктами, прав яких воно стосується, а також усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України;

б) рішення, яке не виконане добровільно, може бути виконане в примусовому порядку, для чого зацікавленій особі видається відповідний виконавчий документ. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Така сама позиція викладена у п.5.1 рішення Конституційного Суду від 28.08.2020 № 10-р/2020.

Підпунктом «б» п.15 «Перехідних положень» ЗК (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваної постанови) встановлено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1.01.2019, не допускається: купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну (міни) відповідно до ч.2 ст.37¹ цього кодексу ділянки на іншу ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10% та вилучення (викупу) ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) ділянок з метою їх надання інвесторам — учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Відповідно до ч.1 ст.56 закону «Про виконавче провадження арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. У ч.2 цієї статті зазначено, що арешт на майно боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт або про опис та арешт майна боржника. Таким чином, арешт майна є системою заходів, що передбачають оголошення заборони розпоряджатися ним, опис майна, а в разі потреби — обмеження права користування майном або його вилучення у боржника та передачу на зберігання іншим особам, які застосовуються виконавцем залежно від обставин справи та вказаних у резолютивній частині рішення заходів, властивостей майна, значення його для боржника (власника), необхідності використання, вірогідності втрати, пошкодження, знецінення тощо.

Водночас у ст.4 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» таке поняття, як накладення заборони відчуження нерухомого майна, і нарівні з арештом відносить такі заходи до обмежень (обтяжень) нерухомого майна, що підлягають обов’язковій державній реєстрації, тоді як у наведених у цьому акті визначеннях обтяження зводиться до заборони розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном. За ст.10 зазначеного закону ці складники арешту (заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності) належать до заходів примусового виконання разом із такими, як звернення стягнення на різні види майна боржника або вилучення конкретно визначеного майна. Частина 1 ст.48 закону «Про виконавче провадження» визначає арешт як початкову стадію того ж провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.

Результат аналізу наведених норм права дозволяє констатувати, що накладення арешту на майно боржника є приписом, який завжди забороняє боржникові розпоряджатися майном, а саме його відчужувати, тобто у такому значенні ці поняття є тотожними і є одним зі способів обтяження майна. Однак арешт є ширшим поняттям, оскільки окрім вжиття такого роду заходів може передбачати застосування й інших. І якщо у вузькому розумінні арешт зводиться в основному до обмежень у праві розпорядження майном, як правило, шляхом винесення постанови з наступним направленням її до компетентного органу для їх реального запровадження або безпосереднього внесення виконавцем відповідного запису до реєстру, що унеможливлює відчуження такого майна, то як більш загальне поняття воно включає ще низку другорядних дій: за можливості проведення опису, а в разі необхідності залежно від особливостей майна — прийняття рішення про заборону ним користуватися, його опечатування, вилучення та передачу на зберігання боржникові або іншим особам, відомості про що відображаються в постанові про арешт та опис майна.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.18 закону «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Накладення арешту на нерухоме майно боржника є крайнім заходом звернення стягнення, що впроваджується у разі відсутності у такого боржника коштів та інших матеріальних цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.

Згідно зі ст.50 закону «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об’єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У разі звернення стягнення на об’єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з’ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об’єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку.

При винесенні вмотивованої постанови про накладення арешту на такий вид нерухомого майна виконавець має приймати рішення, виходячи з: характеру правової належності боржнику земельної ділянки та договірних умов оренди ділянки (чинне законодавство України гарантує особі-боржнику право на отримання ділянки у власність або користування, у тому числі за договорами емфітевзису та суперфіцію); межі оборотоздатності нерухомого майна.

За таких обставин при накладенні арешту на нерухоме майно, у тому числі земельну ділянку, державний та/або приватний виконавець виносить відповідну постанову у виконавчому провадженні, попередньо з’ясувавши належність майна боржнику на праві власності, а також перевіряє, чи перебуває це майно під арештом.

З огляду на викладене, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що опис та арешт на зазначені ділянки не забезпечує реального виконання рішення суду, що підлягає примусовому виконанню, оскільки не призводить до реалізації арештованого майна в установленому законом порядку і наступного погашення заборгованості перед стягувачем у зв’язку зі встановленням п.«б» п.15 «Перехідних положень» ЗК тимчасових заборон.

Оскільки відповідно до чч.1, 6 ст.48 закону «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації, то сама по собі процедурна дія щодо опису та арешту майна боржника, що вчиняється приватним виконавцем, не є завершальною стадією процедури відчуження майна, а тому мораторій не поширюється на підготовчі дії у процедурі звернення стягнення на майно боржника.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на наведені норми уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про задоволення скарги, оскільки спірні земельні ділянки були набуті боржником на підставі цивільно-правової угоди, а тому на них не поширюється дія заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок.

Отже, оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права, що є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні скарги <…>.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з чч.1, 4 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суди неправильно застосували норми процесуального права, оскаржувані судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому відповідно до ст.412 ЦПК підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні заяви.

Частиною 13 ст.141 ЦПК передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Встановлено, що відповідач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2102,00 грн., за подання касаційної скарги — 2197,00 грн.

Отже, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 4299,00 грн.

Керуючись стст.400, 409, 412, 416, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Баірової Н.М. задовольнити.

Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 9.01.2020 та постанову Львівського апеляційного суду від 23.07.2020 скасувати.

У задоволенні скарги Особи 1 на постанову про опис та арешт майна від 22.10.2019 відмовити.

Стягнути з Особи 1 на користь Баірової Н.М. витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 5272,80 грн.

Стягнути з Особи 1 на користь Баірової Н.М. витрати зі сплати судового збору у розмірі 4299,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.