Провокація «пірата»

Посилання на засекреченого інформатора не виправдовує проведення НС(Р)Д

Вочевидь, правоохоронні органи не можуть проводити негласні слідчі дії лише тому, що діяльність певної людини викликає в них підозру. Тим більше — удаватися до провокації злочину з власної ініціативи. А чи достатньо для цього показань секретного інформатора?

Наполегливий клієнт

Шлях комп’ютерного майстра Станіслава Зініна до Європейського суду з прав людини розпочався з того, що він розмістив оголошення на сайті про свої послуги. Одного разу з ним зв’язався невідомий чоловік та домовився про встановлення на його комп’ютер 8-ї версії однієї програми, пов’язаної з комп’ютерним забезпеченням. Оскільки ліцензійна програма коштувала чимало, невідомий запитав, чи можна встановити іншу. С.Зінін установив пробну версію та пояснив, що невдовзі строк її дії припиниться. Проте невідомий наполіг на повній версії. Після цього С.Зінін установив на комп’ютер замовника неліцензійну версію програми та взяв за свої послуги €8.

Надаючи послугу, комп’ютерний майстер не знав, що насправді надає її правоохоронцю, який діяв під прикриттям, а вся операція була провокацією злочину. Тож після того, як С.Зінін завершив роботу, йому повідомили про підозру в порушенні авторських прав і поширенні піратської, неліцензійної продукції.

З таким обвинуваченням чоловік не погодився, адже вважав, що правоохоронець сам спровокував його на таку дію. Бо ж клієнт наполіг на встановленні саме повної версії програми без ліцензії виробника. Утім, як би не доводив свою невинуватість С.Зінін коліщата правосуддя закрутились.

За вчинене діяння йому загрожував штраф до €2700 або позбавлення волі. Національні суди не сприйняли аргументів щодо провокації злочину, а прокурор постійно посилався на конфіденційне джерело, яке повідомило про систематичність надання таких послуг та про умисел з боку підозрюваного. Зрозумівши, що справедливого судового процесу вдома не дочекається С.Зінін звернувся до Євросуду.

Дуже таємна інформація

Заявник стверджував, що в поліції не було жодних вагомих підстав підозрювати його в підготовці та поширенні неліцензійного програмного забезпечення. Також заявник додав, що правоохоронці так і не довели факту володіння інформацією, яка вказувала на його причетність до інкримінованого діяння. До того ж імовірна компрометуюча інформація, отримана поліцією від невідомої особи, не була розкрита судам.

Ще один аргумент С.Зініна стосувався того, що поліцейські без будь-якої оперативної інформації просто зв’язувалися з особами, які рекламують комп’ютерні послуги, та провокували їх на порушення закону. На думку чоловіка, відсутність формальних підстав і необхідних вимог для санкціонування відповідної операції свідчить про підбурювання його до порушення авторських прав і поширення підробленого програмного забезпечення.

Представники країни стверджували, що інформації, яка була в правоохоронців, було достатньо для того, щоб розпочати проведення негласних слідчих (розшукових) дій. Також вони стверджували, що дані від конфіденційного джерела могли бути доведені до відома суду на його прохання. Утім, у матеріалах справи було достатньо доказів для того, щоб суддя зміг виключити підбурювання до злочину. Урядовці також зазначали, що заявник у своїх оголошеннях демонстрував злочинний умисел. Сам заявник ніколи не оскаржував у суді результатів НС(Р)Д.

Що первинно: джерело чи провокація?

Після того як Суд перейшов до оцінки аргументів сторін, він одразу вказав на той факт, що заявнику дійсно зателефонували щодо оголошення та запропонували встановити неліцензійне ПЗ. На це він без зайвих вагань погодився. Утім, у Євросуді звернули увагу на ту деталь, що, за словами урядовців, правоохоронці дзвонили С.Зініну після отримання інформації про його причетність до вчинення незаконних дій. Але це джерело ні суду, ні адвокату заявника не було розкрито.

До того ж практика спорів з Росією показує, що в усіх справах, які стосуються провокації злочину, дозвіл на проведення таких слідчих дій отримували з порушенням закону. У цій справі санкцію на проведення НС(Р)Д було видано без чітких і беззаперечних аргументів. Погодив таку дію керівник органу, який і проводив слідчі дії. Тобто ніякого зовнішнього контролю не було, що вже свідчить про незаконність дій.

Тож через відсутність інформації про секретного інформатора Суд уважає, що держава не змогла довести, що заявника не спровокували на скоєння злочину. Більше того, у матеріалах справи немає жодних указівок на те, що слідчі намагалися довести відсутність провокації, а також не допитувати свого головного свідка.

Недоліки в процедурі санкціонування НС(Р)Д та неспроможність прокуратури довести, що умисної провокації не було, привели Суд до висновку, що такі дії безповоротно підірвали справедливість судового розгляду. Відповідно, §1 ст.6 Конвенцієї про захист прав людини і основоположних свобод було порушено.

Лист у нікуди

Проте в С.Зініна було ще одне зауваження. Він скаржився, що судове провадження було несправедливим ще й через те, що ні він, ні його адвокат не були поінформовані про час і дату засідання в касаційній інстанції. Тому вони не змогли бути присутніми на тому засіданні, яке самі ж й ініціювали. Оцінюючи докази, ЄСПЛ узяв до уваги доводи представників країни, що лист-повідомлення було направлено заявнику та його захиснику. Водночас Суд зауважив, що відповідно до правил, які діяли на момент спору, судові повістки мали б надсилатися рекомендованим листом. Дослідивши матеріали справи, ЄСПЛ встановив, що на листі не було поштового штемпеля. А інших доказів, що повістка таки була відправлена, не було. Також невідомо, чи намагався суддя встановити належну поінформованість сторін.

Відповідно, заявник опинився в невигідному становищі та не мав змоги довести свою позицію.

Тож у рішенні від 9.03.2020 у справі «Zinin v. Russia» ЄСПЛ констатував порушення §§1, 2 ст.6 конвенцї та зобов’язав компенсувати заявникові €2500.