«Верховника» хотіли перевести до першої інстанції за нерозуміння вимог ЦПК
В одного із суддів Верховного Суду видався нещасливий рік. Його виявили нетверезим біля власного автомобіля. На нього поскаржилися за небажання переглядати рішення міжнародного арбітражу. Він дістав друге дисциплінарне стягнення за півроку…
Сумнів у компетентності
Рік тому до Вищої ради правосуддя поскаржилися на Валентина Сердюка з Касаційного цивільного суду. Це зробив адвокат однієї страхової компанії, який стверджував, що, розглядаючи справу його клієнта, законник необґрунтовано відмовив у доступі до правосуддя. Адже, хоча правник подав касаційну скаргу з дотриманням строків і правил, В.Сердюк її проігнорував.
Дисциплінарну справу готував до розгляду член ВРП Олексій Маловацький. Він проаналізував ситуацію та дійшов висновку, що В.Сердюку не місце серед «верховників», але суддя цілком придатний для роботи в першій інстанції. Таку пропозицію О.Маловацький пояснив тим, що статус судді висуває до людини високі вимоги. В.Сердюк мав би викликати довіру, адже працює в найвищому суді країни. Законник із найвищого суду в системі не має права допускати під час роботи дій, які можна витлумачити лише як свавільне порушення норм процесуального права. Такі дії викликають обґрунтований сумнів у компетентності.
Крім того, О.Маловацький впевнений, що ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує держави сформувати свої судові органи таким чином, щоб забезпечити високий рівень компетентності.
«Верховник» дав ВРП свої пояснення. Він розповів, що особа позивалася проти страхової компанії та заводу з виготовлення скла, вимагаючи визнання й надання дозволу на виконання рішення Міжнародного арбітражного центру при Федеральній палаті економіки Австрії, що розташований у Відні. Апеляційний суд частково задовольнив вимоги, зобов’язавши боржника сплатити заявникові майже €460 тис. та £2,6 тис., проценти за ставкою, на 9,2% вищою за поточну річну базову ставку кредитування Національного банку Австрії, починаючи з дати, з якої арбітражне рішення може бути виконане в примусовому порядку, а також відшкодувати судові витрати в рівних частинах — €13 тис. та 86,5 тис. грн.
Страхова компанія не мала наміру платити та звернулася до Касаційного цивільного суду. Однак В.Сердюк залишив справу без руху через наявність недоліків. Серед них — не в повному обсязі сплачений судовий збір, скарга подана з пропуском строку на апеляційне оскарження й не містить клопотання про його поновлення.
Утім, виправлення недоліків не змусило В.Сердюка відкрити провадження. Незважаючи на те що адвокат надіслав до суду копію квитанції про доплату судового збору та клопотання про поновлення строку, законник відмовив у відкритті провадження через невиконання в повному обсязі вимог ухвали.
Два бачення ЦПК
В.Сердюк пояснив своє рішення тим, що процесуальний строк можна поновити, якщо суд знайде для цього підстави. А ті, що наведені в апеляційній скарзі та клопотанні, він поважними не вважає. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу заява про визнання й надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного суду, юрисдикція якого поширюється на м.Київ, протягом 3 років з дня прийняття такого рішення. Київський апеляційний суд ухвалив своє рішення 3.06.2019, а повний текст було складено 11 червня того ж року.
До ВС, який у даному випадку виступав апеляційною інстанцією, скарга надійшла 2 липня. За ЦПК, строки подання апеляційної скарги на рішення суду — 30 днів. Але, на переконання В.Сердюка, у цьому випадку йдеться про ухвалу, а на її оскарження відведено тільки 15 днів.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала не були вручені в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення повного тексту рішення, і протягом 15 — коли йдеться про ухвалу. Оскільки мова йшла саме про ухвалу, то адвокат дуже запізнився.
Законник послався також на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України». У ньому ЄСПЛ визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, але такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається зазначати підстави для поновлення строку.
У випадку зі страховою компанією В.Сердюк таких підстав для поновлення строку не побачив. Мовляв, безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, може бути визнане порушенням вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Утім, у дисциплінарній палаті дійшли іншого висновку. Адже в ч.3 ст.460 ЦПК прямо зазначено, що «ухвала суду про скасування рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу або про відмову в його скасуванні може бути оскаржена в апеляційному порядку, передбаченому для оскарження рішень суду», тобто протягом 30 днів з дня її проголошення. А від 3 червня, коли апеляційний суд ухвалив рішення, до 2 липня, коли до ВС надійшла скарга, цей строк не сплив. Тому, відкривши справу за скаргою, суддя не лише не порушив би ст.6 конвенції, але й дотримався би вимог ЦПК.
Водночас ДП засумнівалась у рідкісності таких скарг і відсутності усталеної практики: «Необґрунтованими є доводи судді про відсутність сталої судової практики щодо обрахування строків на апеляційне оскарження судових рішень в апеляційному порядку, в яких судом апеляційної інстанції є ВС, оскільки суддя не послався на рішення, які б підтвердили його доводи».
Також дисциплінарний орган довідався, що правник ще кілька разів звертався до ВС зі скаргою, однак її щоразу відхиляли. Адже згідно із законодавством апеляційний суд не може розглядати справу, якщо є постанова про залишення скарги цієї ж особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті провадження за нею.
Попри те що ДП побачила в діях судді ознаки дисциплінарного проступку, вона не дослухалася до пропозиції О.Маловацького щодо переведення В.Сердюка до нижчої інстанції. Обмежилася доганою.
Щоправда, навесні, а саме 22 травня, та сама ДП рекомендувала звільнити цього ж законника. Нагадаємо, що причиною такого суворого рішення було те, що суддю виявили на АЗС біля власного автомобіля в нетверезому стані. Проте замість того, щоб виявити сміливість і взяти на себе відповідальність за свої вчинки, служитель Феміди спробував відхреститися від покарання, вигадавши історію про друга, який його привіз.
Наразі суддя відсторонений від роботи до того часу, поки ВРП не вирішить, що з ним робити далі. Та це не завадило дістати ще одне стягнення — за минулу роботу.
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!