Ретроспективність у перспективі

У КАС з᾽ясовували, кому більше шкодять рішення, що спираються на неконституційні норми

Особа, справа якої була вирішена на підставі неконституційного акта, має право сподіватися на ефективний судовий захист шляхом звернення із заявою про перегляд справи за виключними обставинами.

Таку позицію висловила Наталія Блажівська з Касаційного адміністративного суду під час міжнародного семінару-практикуму «Юридичні наслідки визнання нормативного акта неконституційним для захисту прав людини в адміністративному судочинстві».

Ця проблема загострилася після запровадження інституту конституційної скарги. Законодавець вигадав формулу, яка не дозволяє особі, котра довела неконституційність норми, що була застосована в її справі, поновити права, якщо судове рішення на той час було виконане.

До того ж відповідно до Кодексу адміністративного судочинства при вирішенні спору між громадянином і державою застосовуються ті норми, які були чинними на момент виникнення правовідносин. Тобто навіть якщо особа отримала позитивне для себе рішення Конституційного Суду, вона не спроможна домогтися поновлення своїх прав.

Тож на семінарі обговорили можливості відшкодування особі шкоди, завданої державою через прийняття нормативного акта, який визнано неконституційним. Зокрема, ішлось і про ризики запровадження ретроспективності та те, яким механізмом потрібно керуватися для її застосування, аби забезпечити дотримання принципу верховенства права.

Так, очільник КАС Михайло Смокович наголосив, що порушення конституційних прав і свобод особи в правовій державі є неприйнятним, особливо коли винуватцями такого порушення є органи публічної влади та їхні посадові особи. З огляду на це допустимою є можливість і навіть доцільність ретроспективної дії рішення КС. Але, на його думку, вона не може мати абсолютного характеру. І саме законодавець мусить установити певні юридичні фільтри, а також подбати про фінансове забезпечення виконання рішень суду, особливо у справах із соціальних питань.

На думку судді КАС Володимира Кравчука, у нас достатньо законів для захисту права особи внаслідок визнання КС неконституційним нормативного акта. Водночас, тільки визнавши право на перегляд за виключними обставинами, можемо забезпечити дієвий механізм відповідальності держави перед людиною, ефективний захист в адміністративному судочинстві. Натомість, якщо навіть за конституційною скаргою не допускати такого перегляду, цей інститут утратить практичне значення.

Віргілюс Валанчюс із Суду Європейського Союзу повідомив, що в Литві Конституційний суд з моменту свого формування дотримувався виключно проспективного підходу щодо дії своїх рішень. Проте в жовтні 2011 року визнав, що можуть існувати виняткові випадки, коли застосовується ретроактивний підхід. Однак суддя вважає, що цей ефект як загальне правило здатний спричинити серйозну шкоду. Зокрема, у деяких випадках судова система може бути перевантаженою та неспроможною впоратися з великою кількістю справ, а держава — виконати рішення.

Прикметно, що в Хорватії були випадки, коли суди не зважали на позицію КС під час вирішення соціальних спорів (зокрема стосовно пенсійного забезпечення громадян). Як зазначила суддя КС Хорватії у відставці Славиця Банич, суди повторювали правову позицію, спираючись на норми так, як вони виписані, не перевіряючи, чи можуть ці рішення порушувати права людини, чи не є вони незаконними або неконституційними з інших причин. Тоді КС Хорватії доводилося знову скасовувати такі постанови на підставі конституційних скарг.

Утім, навряд чи закордонні колеги стикалися із ситуаціями, коли парламент ухвалює явно неконституційні норми, але вони діють і тим самим порушують права громадян певний період часу — доки КС не визнає очевидного. Найяскравіший приклад — обмеження суддівської винагороди, щодо якого єдиний орган конституційної юрисдикції виніс уже кілька рішень, але це не завадило парламенту вчергове вдатися до такого кроку.

Тож, вочевидь, суди могли би послуговуватися прецедентами Європейського суду з прав людини, який наголошує, що держава не повинна отримувати переваг від прийняття законодавчого акта, що звільняє її від певного обов’язку. Саме в цьому, напевне, і полягає практичне значення принципу верховенства права. А ще краще — не чекати думки КС і послуговуватися прямою дією норм Конституції.

Інакше виходить, що громадянину залишається розраховувати тільки на здоровий глузд народних обранців. І сподіватися, що завтра вони не вигадають, наприклад, закон, який дозволить конфісковувати за рішенням суду будь-яку власність, якщо громадянин не доведе законності її набуття. Бо суди й далі розводитимуть руками та розповідатимуть про принцип остаточності своїх рішень…