Колодязь тлумачень

Погляд на визнання правочинів недійсними крізь призму правозастосування

Одна з найбільш таємничих категорій — категорія недійсності перетворює дійсні договори та правочини на такі ж із знаком мінус. Але як ця негація працює в захисті та відстоюванні інтересів у цивільно-правових відносинах?

Суперечливий інструментарій

Асоціація правників України спільно з Верховним Судом провела вебінар «Категорія «недійсності» в судовій практиці». Спікером заходу виступив суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат.

Зазвичай про недійсність говорять якщо йдеться про правочини, але, як правило, така конструкція є набагато ширшою. У судовій практиці вона також застосовується і щодо актів юридичної особи, і щодо документів. Що стосується проблематики застосування недійсності як приватно-правової категорії, то тут недійсність договору покликана не допускати порушення цивільних прав та інтересів, класти їм край або ж відновлювати їх. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

При цьому приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання публічних обов’язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиціального рішення суду для публічних відносин. Тут можна звернутися до постанови об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5.09.2019 у справі №638/2304/17. Застосування категорії недійсності в контексті цивілістичного спору є недопустимим.

До прийняття постанови ВП ВС від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц у судовій практиці панував підхід, що позов про визнання недійсним нікчемного правочину є допустимим і може пред’являтись, а тому його необхідно розглядати по суті. Відступивши від цього, ВП заявила, що необхідно розглядати наслідки такої нікчемності.

У доктрині по-різному ставилися до необхідності або її відсутності в разі пред’явлення негаційного позову, зазначив В.Крат. У той час як підхід, за яким не потрібно створювати позов практично з констатації факту, полегшує захист і значно розвантажує судову систему.

Одним із різновидів недійсних правочинів є текстуальна недійсність. І згідно з постановою колегії другої судової палати КЦС від 9.01.2019 у справі №759/2328/16-ц нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки в разі прямої вказівки закону. Із цієї ж постанови випливає також те, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч.2 ст.215 Цивільного кодексу).

Крім цього, тлумачення стст.215 та 216 ЦК свідчить, що учасники цивільних правовідносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися лише правові наслідки оскаржуваного правочину.

Ще одним питанням, яке постало перед об’єднаною палатою КЦС, є доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 судді дійшли висновку, що в основі зазначеноъ доктрини лежить принцип добросовісності. А поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Задзеркалля дійсності

Аби визначити царини недійсності, слід звернутися до оберненого поняття — правомірності правочину. Такий собі принцип задзеркалля виходить. Презумпція вказаної правомірності лягає в площину ст.629 ЦК, якою закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, — обов’язковості договору. А з укладанням договору та виникненням зобов’язання його сторонни набувають обов’язків, які вони мають виконувати. Однією з перешкод для виконання цих обов’язків є недійсність договору (нікчемність договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Цікавим, на думку В.Крата, є питання щодо того, хто ж є належним відповідачем у спорах про недійсність правочину. Адже пред’явлення позову проти неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні вимог. Тут, наприклад, можна взяти постанову від 26.09.2019 у справі №389/1809/16-ц щодо договору дарування, яку розглядала колегія другої судової палати КЦС.

В.Крат озвучив і усталені для судової практики умови застосування недійсності правочину як способу захисту. Так, відповідно до стст.16, 203 та 215 ЦК для визнання судом правочину недійсним необхідним є пред’явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою. Також обов’язковими є наявність підстав для оспорення правочину та встановлення, чи порушується суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, котра звернулася до суду.

Дійсність правочину у свою чергу забезпечується його змістом. Чому ж не повинен суперечити такий зміст? Згідно з постановою ВС від 11.06.2020 у справі №281/129/17 зміст правочину передусім повинен відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у ст.4 ЦК.

Утім, більшість законодавчих актів має комплексний характер, у них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої належності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину повинен не суперечити вимогам, установленим у цивільно-правовій нормі. Може йти про будь-який нормативно-правовий акт, не лише цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приписах.

Підстави недійсності правочину корелюються і з переважними правами. Спікер радив звернути увагу на постанову ВС від 23.06.2020 у справі №909/337/19. Для захисту переважного права наймача (орендаря), який належним чином виконує свої обов’язки відповідно до умов договору та закону, у разі продажу речі, переданої в найм, належним способом захисту є переведення на наймача (орендаря) прав та обов’язків покупця відповідної речі.

Вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу речі сама по собі не може вважатися ефективним способом захисту порушеного переважного права наймача (орендаря) на придбання такої речі. Адже в результаті задоволення зазначеної вимоги право особи зневажене не буде, що змусить наймача звертатися до власника з пропозицією відчуження речі на тих самих умовах, що передбачені договором купівлі-продажу, який визнаний недійсним, а в разі незгоди власника — до суду з новим позовом.

Окремої уваги заслуговує і недійсність правочинів, учинених під впливом помилки. Оскільки тут йдеться про вольову дію, а уявлення про волю, як зазначає В.Крат в одній зі своїх публікацій, можливе тільки тоді, коли людина вже мала досвід помилки. Звучить дуже філософічно, однак насправді тільки така особа може ставити під сумнів неправильне формування волі за наявності помилки.

В.Крат зізнався, що категорія недійсності є невичерпною, усі її аспекти дуже важко вмістити в одну презентацію чи вебінар. До слова, ще під час наукової діяльності, до призначення на посаду судді, серед сфери наукових інтересів В.Крата категорія недійсності була однією з найбільш пріоритетних. І недарма, адже, судячи навіть із невеликого огляду правових ситуацій, можна зробити висновок, що «недійсність» — це такий собі колодязь тлумачень. Скільки не черпай, а значень не меншає.