Правосвідомість, об’єктивність і совість повинні визначатися не буттям, а диктуватися свідомістю людини в мантії
Щиро кажучи, остаточно в дещо крамольній думці про аномальність позиції законників одного з районних судів столиці мене утвердила зовсім дріб’язкова і навіть комічна деталь. У службовому кабінеті голови суду, на підвіконні, стояла симпатична статуетка богині Феміди. Та з невеликою, майже не помітною для пересічної людини вадою: свій меч Феміда тримала в лівій руці, а терези правосуддя — в правій…
Символічний подарунок
Після обговорення з господарем кабінету якогось ділового моменту я не втримався і запитав: чому автор статуетки зробив Фе¬міду такою «оригінальною». Адже символи правосуддя вона мала б тримати навпаки…
«Як? Та невже? — здивувався він. — Чесно кажучи, якось не замислювався, чому в неї меч у лівій… Це колись мені на День юриста, здається, один знайомий майстер подарував. Він талант! Але що Феміда — ліворука, чомусь не помічав. І ніхто, до речі, не помічав за стільки часу… Щоправда, пригадую, майстер, коли її дарував, хитро так посміхнувся, щось натякав щодо особливостей вітчизняної Феміди, але у святковій суєті якось не зачепилося за свідомість.»
Щоб не посилювати конфуз, вирішив пожартувати і я: «Може, майстер і сам не знав, яка Феміда — праворука чи шульга…»
Голова чомусь насупився, про щось напружено розмірковував. Для годиться ми все ж таки злегка розсміялися (мовляв, треба ж таке!), голова — з якоюсь натугою (видно, думка про символічність подарунка чи підступність знайомого вже засіла йому в голову, не давала спокою), потім потиснули один одному руки і розпрощалися.
Проте думка про якусь підступність і символічну нарочитість того оригінального подарунка засіла й мені в голові. І справа не в тому, що протягом тривалого часу ні голова суду, ні його колеги не звернули чомусь уваги на ненормальність в образі богині правосуддя. Хоча цей факт сам по собі досить симптоматичний. Навіть десь непростимий для професіоналів із суддів¬ського корпусу та й просто юристів. Не помічаючи таких деталей, чи звернеш увагу на важливі нюанси справи?
Думка про нарочито образливу символіку (а може, провокативно-знущальну), навіть якщо це не стосувалося конкретного колективу чи його керівника, а тільки натякало на непрофесійність, маніпуляцію законами, корумпованість чи ще якісь інші гріхи суддів, засіла в мою голову, гадаю, якраз через безпосереднє знайомство з методами, рівнем правосвідомості та деякими іншими чинниками в діяльності тамтешніх суддів.
«Жіночо-квартирна» солідарність
…Молода суддя А., розглядаючи позов жадібної жіночки, яка кілька років тому розлучилася з чоловіком, але раптом схаменулася, що не відібрала в колишнього квартиру, згодилася допомогти в цій справі. Для реалізації задуму позивачці потрібна була гарантована солідарність чи, точніше, «пов¬не розуміння» з боку судді. Яким чином його вдалося досягнути — історія до пори до часу замовчувала.
Однак надзвичайно оперативно, за одне судове засідання, без участі в ньому відповідача — гр.В., власника квартири, якого просто не повідомили про засідання, оборудку було вирішено: своєю волею молода суддя одним розчерком пера розділила житлоплощу на кілька частин, зобов’язавши жек відкрити кілька особових рахунків та укласти окремі договори найму. Знову ж таки, не доводячи це до відома гр.В., навіть не надсилаючи йому судового рішення (а жеку — нових договорів, і теж не інформуючи).
Далі — все як по маслу: таємна приватизація житлоплощі й… новий позов до того ж суду, вже з вимогою виселити В. з квартири без надання іншого помешкання.
Суддя А. новий позов охоче приймає, але розглянути не встигає: завагітніла. Справу «бере в опіку» суддя С., теж молода, вона щойно вийшла з декрету. Так би мовити, гідна й до¬свідчена заміна.
За «щасливим збігом обставин», ця суддя вже була знайома з позивачкою, котра вміє знаходити ключики до сердець непідкупних служителів Фе¬міди. Адже це саме С. кілька років тому розривала той злощасний шлюб на користь цієї жіночки. Яка взаємна радість від зустрічі!
Суддя С. радо береться за розгляд нового позову. І, треба віддати їй належне, проявляє чудеса аналітичного підходу. До яких тільки «маневрів» не вдавалася вона разом з позивачкою, щоб правдоподібно зліпити справу, знайти якісь підстави для виселення гр. В.: до справи долучали і фальсифіковані лікарські довідки, щоб зробити його душевнохворим або хронічним алкоголіком, і анонімки, щоб визнати винним в організації «притону», йшли на всілякі інші, мислимі й немислимі, звинувачення та підтасовки.
Одначе компромат розсипався, і тоді суддя С. приймає воістину соломонове рішення: не виселяючи В., вселити до нього позивачку, яка вже майже 5 років є дружиною іншого чоловіка.
Характерна деталь: дізнавшись під час судового процесу якимось чином про те, що суддя С. знову твердо пообіцяла позивачці вирішити справу на користь останньої, гр.В. пише за¬яву з проханням про відвід судді, оскільки «довір’я до неї вичерпано». Й наводить при цьому вищеназвані та сумнівні обставини розгляду справи. Після цього йде на прийом до голови суду. Той уважно підкреслює в заяві твердження про хабар, цікавиться деталями і бере ситуацію «під контроль».
Проте навіть оприлюднена в судовому засіданні й долучена до справи за¬ява про відвід судді С., здається, не вплинула. Тепер уже вона з усіх сил доводила правильність своєї позиції про вселення позивачки до колишнього чоловіка. Подавала це як високоморальний акт. Особистої моральності — зокрема. Мовляв, до хабара не причетна, а ось її правосвідомість диктує таке мудре рішення.
У тому, що давала хабарі законникам, хоч як дивно, згодом зізналася позивачка. Коли потрапила під слідство та оформила явку з повинною… Злякалась і перестрахувалася, продавши суддів. Але то вже була інша історія, вона «безгрішної місцевої Феміди» в особі суддів С та А. не стосувалась. І тайфун правосуддя, що назрівав, не зачепив їхнього олімпійського спокою своїм справедливим крилом. (Правда, через рік рішення судді А. скасувала апеляційна інстанція.)
Свою тверду позицію суддя С. у подальшому відстоює до кінця. Принципово й непохитно. Просто затято. Кілька разів гр. В. подавав позови. З огляду на те що шахрайську приватизацію квартири колишньою благовірною вдалося відмінити, з проханням позбавити її права на користування житлоплощею. Тим більше що, проігнорувавши рішення свого юного протектора з райсуду, жіночка таки не вселилася до колишнього, а продовжувала жити із законним чоловіком (той купив нову квартиру, й, очевидно, є смисл у майбутньому боротися за площу ще й з ним).
Однак усі позови та скарги гр. В. потрапляли до судді С. — спрацьовував територіальний принцип правосуддя. І вона щоразу шукала якісь зачіпки, щоб їх узагалі не розглядати, повертаючи як «неподані до суду». Відмовила, зокрема, і в прийомі до розгляду позову про захист честі й гідності, спростування відомостей, що не відповідають дійсності (пригадуєте анонімки, довідки про душевну хворобу і хронічний алкоголізм та про «притон» у квартирі, які суддя не відмовлялася брати до уваги?), та відшкодування моральної шкоди. І тепер не відомо, який суддя і суд повернуть гр. В. честь і гідність! Феміда є Феміда… Хоч би «ліворука» від наро¬дження чи навіть за генетичним кодом.
Як лікувати «ліворукість»?
Ось тут, здається, і варто трохи поміркувати. Так би мовити, замість ліричного відступу.
Якщо суддя, маючи відповідну освіту, належний вік і досвід, рівень правосвідомості та професійності, інші об’єктивні дані, необхідні для цієї відповідальної посади і ролі в суспільстві, так легковажно й просто «грається» складними життєвими колізіями, руйнуючи долі конкретних людей, якими вдячними словами можна визначати його поведінку і називати його самого? Однак це — лише емоції. І, власне, я не тільки про цих двох людей у мантіях і ра¬йонний суд.
Якщо суддя, розуміючи, що своїми вчинками і рішеннями (до того ж освяченими іменем України!) завдає непоправної морально-психологічної травми конкретній людині та підриває державні основи об’єктивного і законного судочинства як такого, з легкістю продовжує це свідомо робити й далі, то на який авторитет правосуддя в населення може розраховувати держава? І на яку репутацію — у свого народу. І не тільки.
Безперечно, ці питання риторичні. Але одними правильними сентенціями, моралістичними підходами проблеми «ліворукості» нашої Феміди — як у загальнодержавному масштабі, так і в конкретному суді — не вирішити. «Буття визначає свідомість» — призабуті класики були абсолютно праві.
Проте, на мій погляд, буття цих спеціалістів, тобто їхні службові дії та вчинки, мусить диктувати свідомість. У суддів правосвідомість, об’єктивність і совість, тобто істинний професіоналізм, повинні ви¬значатися все ж не буттям. Чи я проводжу відступницьку лінію від постулатів основоположників марксизму-ленінізму та інших мужів від науки? Якщо навіть так — не дуже шкодую та потерпаю. Адже люди, народ, я серед інших, у свої найкращі моменти життя (чи і в найгірші) чомусь віримо: судді — це не якісь сіренькі обивателі в благородній мантії, судді — це високі арбітри конфлікту, судді — це честь Закону! Інакше чому встаємо перед ними в залі судових засідань, для чого шанобливо звертаємося: «Ваша честь!»?
Чи в змозі нині при розгляді життєвих конфліктів гарантувати справедливість своєму народові, кожному громадянинові України наш суддівський корпус? Чому стільки нарікань людей на необ’єктивність, хабарництво — суцільну «ліворукість» суддів? Хіба не ці прикрі, ганебні й обурливі явища призвели до якоїсь майже загальної зневіри в суді як інституті справедливості, до численних анекдотів, бувальщин, компрометуючих фактів, чуток, підозр щодо носіїв мантій?
Невже це не непокоїть самих служителів Феміди? Невже вони вважають, що прості громадяни не розуміють мотивів їхньої поведінки? Звісно, не всі, а лише окремі з них непомітно переряджаються в тоги звичайнісіньких сіреньких обивателів. Однак суспільство примірює ці сірі шати на всіх інших!
Утім, це, знову ж таки, емоції. Які ж є можливості реального вирішення проблеми «ліворукості» нашої рідної Феміди?
«Конституцією з метою розгляду професійних суддівських недоліків та ви¬значення інших підстав, що є несумісними з виконанням ними службових функцій, передбачено створення Вищої ради юстиції, — коментує означену проблему член Вищої ради юстиції, заслужений юрист України Валентина Палій. — Розглядаючи подання про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, а також щодо звільнення суддів з посад за порушення присяги, етичних норм, ВРЮ уважно підходить до аналізу кожної персональної справи. Нерідко й скасовувала відповідні рішення кваліфкомісій як необгрунтовані чи відмовляла в порушенні дисциплінарного провадження. Однак чого гріха таїти: за час діяльності ВРЮ, тобто за неповні 13 років, за поданнями Ради Президентом і Верховною Радою звільнено з посад понад 150 суддів за порушення присяги, а також 23 судді — у зв’язку з набранням щодо них законної сили обвинувальними вироками, 19 із них покарано за хабарництво…»
Наскільки ця статистика відтворює реальну дійсність — судити дуже непросто… Але так лікується, образно кажучи, проблема «ліворукості» україн¬ської Феміди в загальнодержавному масштабі.
Нові схеми — старі підходи
Проте повернемося до наших попередніх героїв з районного суду столиці. Суддя А., яка з неймовірною легкістю організувала «таємні» судилища, без присутності відповідача, нині в тому суді вже не працює: після декрету вирішила змінити своє юридичне амплуа. Відшукати її сліди на якомусь іншому благородному поприщі не вдалося.
А от суддя С. продовжує свою цікаву практику там же. Почала розглядати, зокрема, цілу серію позовів одного з місцевих жеків про стягнення на його користь заборгованості з мешканців мікрорайону. І дивна річ: одним з відповідачів виявився гр. В. Той подав кілька клопотань. Зокрема, про те, що жек не є належним позивачем, оскільки йдеться не про його гроші. Тобто попередив суддю про шахрайську схему, за якою діє жек і в яку намагається втягнути суд та її особисто.
Та що залишалося робити судді С., якщо раніше вона вже розглянула на користь жеку десятки аналогічних позовів? На десятки тисяч гривень. Визнати помилковість своєї позиції? Серед жителів району давно ходять чутки про якусь суддівську «частку» від тих боргів: інакше б, мовляв, вона не витрачала свій час, сили та нерви на розгляд позовів від неналежного позивача і на прийняття сумнівних рішень. Не ризикувала б кар’єрою…
І якась правда в тих чутках, очевидно, була. Інак¬ше чому б тоді суддя відмовлялася під будь-яким приводом розголошувати інформацію про кількість поданих до суду та вже задоволених позовів жеку із цього приводу? Навіть щоденну інформацію, як це роблять колеги, про розгляд таких позовів суддя С. завбачливо не вивішувала на дошці оголошень.
Тому не дивно, що ризикова суддя С. знову займає непохитну позицію та задовольняє позови жеку. Може, через упевненість, що її персональна справа до Вищої ради юстиції ніколи на потрапить? А може, настільки захопилась улюбленою роботою, встановленням справедливості в цьому грішному світі, що зовсім забула про існування ВРЮ? Але ж скільки неприємностей, болю, страждань вона завдала тим, кому «пощастило» опинитися на дільниці, яку суддя С. обслуговує!
І навіть інстинкт само¬збереження на посаді не наводить на думку, що таке «правосуддя» виходить за межі допустимого «суддів¬ського розсуду». Адже після скасування апеляційною інстанцією кількох її рішень поспіль мало б бути зрозуміло, що проколи (свідомі чи мимовільні) все частіше помічаються та фіксуються. Так колись цей негатив може дійти до «критичної маси»…
***
…Завітавши нещодавно ще раз до знайомого кабінету райсуду, помітив, що ексклюзивна статуетка-подарунок з підвіконня щезла. Голова впіймав мій шукаючий погляд, напевне, зрозумів його. Спокійно і байдуже опустив голову до паперів.
Це могло б навіяти за¬спокійливий настрій і мені. Проте чомусь у ту ж хвилину я згадав, що десь тут, поруч, за цими стінами, продовжує розглядати справи непохитна у своїх методах суддя С. Вона продовжує й сьогодні вершити правосуддя зі своїм «ліворуким» ухилом. На свій розсуд ламає чиїсь долі, ділить чужі квартири, відбирає кошти, узаконює безчестя і багато-багато іншого… Одне слово, творить «правову» історію нашого життя.
На превеликий жаль, вона не єдина така в Україні…
Цікаво, чи поставить на місце цю та інших профі в нашій державі судова реформа? Чи помітить «ори¬гінальність», чи віднайде серед безлічі інших, чи оці¬нить як належить?..
Михайло НОВИК
Від редакції «З&Б»
Пропонуємо читачам поділитися міркуваннями щодо того, які причини можуть схилити національну Феміду до «ліворукості»? Чи здатні нові правила притягнення суддів до відповідальності виробити в людей у мантіях імунітет від вірусу дефіциту законності судових актів?
Свої думки з приводу прочитаного ви можете висловити, написавши за адресою: inzib@optima.com.ua
Коментарі
До статті поки що не залишили жодного коментаря. Напишіть свій — і будьте першим!