Конструкція кольору «беж»

Торговий павільйон є рухомою річчю, яка не підлягає державній реєстрації, але належить до спільної сумісної власності подружжя. Такий висновок зробив ВС в постанові №202/3788/18, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

8 квітня 2020 року                           м.Київ                                 №202/3788/18

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТУПАК О.В. (суддя-доповідач),
суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ОЛІЙНИК А.С., ПОГРІБНОГО С.О., ЯРЕМКА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 6.11.2018 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 5.06.2019.

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2018 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 2 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 29.10.2005 він перебував із відповідачем у зареєстрованому шлюбі. 27.09.2013 сторони у період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 27.09.2013 з приватним підприємцем Особою 3 придбали у спільну власність рухоме майно — металоконструкцію торгового павільйону розміром 3500 на 7000* см бежевого кольору, вартістю 40000,00 грн. Зазначений договір купівлі-продажу підписаний Особою 2, кошти на виконання договору купівлі-продажу сплачені на користь продавця особисто ним, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 27.09.2013 №2709 у сумі 35000,00 грн., інша частина коштів сплачена за іншим платіжним документом. Зазначений торговий павільйон на підставі договору, який укладений із Комунальним закладом «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради, законно розміщено за Адресою 2.

Рішенням Індустріального райсуду від 1.10.2014 шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу між сторонами існувала домовленість щодо спільного використання спірного майна з метою отримання і подальшого розподілення доходу. 4.05.2018 йому стало відомо, що відповідач має намір самостійно, без погодження з ним продати спірний торговий павільйон на користь іншої особи, про що остання розмістила відповідне оголошення із зазначенням контактних даних.

Із урахуванням наведених обставин позивач просив суд поділити спільне сумісне майно подружжя між ним та відповідачем та визнати право власності на 1/2 частини за кожним із подружжя на торговий павільйон розміром 3500 на 7000 см бежевого кольору, площею 25 м², розташований за Адресою 2, та стягнути із відповідача судові витрати у справі.

Рішенням Індустріального райсуду від 6.11.2018, залишеним без змін постановою ДАС від 5.06.2019, у задоволенні позову Особи 1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із недоведеності та необґрунтованості заявлених позивачем вимог та відсутності доказів того, що спірний торговий павільйон набуто подружжям у встановленому законом порядку, що він є саме нерухомим майном за зазначеною позивачем адресою, право власності на яке зареєстровано у передбаченому законом порядку.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

1.07.2019 Особа 1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Індустріального райсуду від 6.11.2018 та постанову ДАС від 5.06.2019, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове — про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили правовий статус предмета спору, дійшли безпідставного висновку про те, що спірна тимчасова споруда торговельного призначення, яку позивач із колишньою дружиною придбали під час шлюбу, має статус об’єкта нерухомого майна <…>.

Встановлені судами обставини

Особа 1 та Особа 2 зареєстрували шлюб 29.10.2005. Шлюб між сторонами розірвано рішенням Індустріального райсуду від 1.10.2014.

Згідно з договором купівлі-продажу від 21.09.2013, укладеним між приватним підприємцем Особою 3 та Особою 2, остання придбала металоконструкцію торгового павільйону розміром 3500 на 7000 см бежевого кольору, вартістю 40000,00 грн.

31.01.2015 між Особою 4, Особою 1 як орендодавцями та приватним підприємцем Особою 5 як орендарем укладений договір оренди торгового павільйону площею 28 м² за Адресою 2, відповідно до якого орендодавець передав в оренду орендарю майно (торговий павільйон №1) у технічно справному стані за орендну плату у визначеному розмірі.

30.06.2017 між Особою 4, Особою 1 як орендодавцями та Особою 6 як орендарем укладений договір оренди торгового павільйону за Адресою 2, відповідно до якого орендодавець передав в оренду орендарю майно (торговий павільйон №1) у технічно справному стані за орендну плату у визначеному розмірі.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо статусу тимчасової споруди торговельного призначення

Відповідно до ч.1 ст.181 Цивільного кодексу до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з ч.2 ст.181 ЦК рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до ч.2 ст.28 закону «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності — одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 м² по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

У ч.4 ст.28 закону №3038-VI передбачено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

У Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, міститься визначення терміна «будівля», їх перелік та класифікація — тимчасова споруда до будівель не належить і не є нерухомістю.

Отже, тимчасова споруда є рухомою річчю, оскільки виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без закладення фундаменту, а тому вільне переміщення тимчасових споруд у просторі можливе без зміни їх призначення.

Оскільки тимчасова споруда не є нерухомістю, то законом не вимагається обов’язкове нотаріальне посвідчення та державна реєстрація договору відчуження чи оренди такої споруди, відсутня необхідність державної реєстрації вказаного майна.

Статтею 238 ЦК (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочині. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Щодо поділу майна подружжя

У ст.60 Сімейного кодексу закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч.1 ст.70 СК у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об’єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довів належними доказами те, що спірний торговий павільйон набутий сторонами у встановленому законом порядку, оскільки у матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи, які б підтверджували право власності на торговий павільйон.

Однак такі висновки судів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Як установлено судами та вбачається із матеріалів справи, 21.09.2013 між приватним підприємцем Особою 3 та Особою 2 укладений договір купівлі-продажу металоконструкції торгового павільйону розміром 3500 на 7000 см бежевого кольору.

Тобто між вказаними особами укладений договір купівлі-продажу тимчасової споруди.

Відповідно до наведених вище положень законодавства вказаний торговий павільйон є рухомим майном, а тому державна реєстрація права власності на вказане майно не проводиться.

Разом з тим спірний торговий павільйон набутий Особою 2 на підставі договору купівлі-продажу від 21.09.2013, який є правовстановлюючим документом та підтверджує факт перебування спірного майна у власності відповідача.

З огляду на викладене посилання судів попередніх інстанцій на недоведеність позивачем права власності на спірне майно є помилковими і спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

За таких обставин, враховуючи те, що спірний торговий павільйон набутий сторонами у період перебування у шлюбі та жодна зі сторін не вказувала, що таке майно є її особистою власністю, ВС дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та визнання права власності за кожним із подружжя на 1/2 частини торгового павільйону розміром 3500 на 7000 см бежевого кольору.

Викладене свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи справу, неправильно застосували норми матеріального права, які підлягали застосуванню, у зв’язку із чим неправильно вирішили спір.

Відповідно до чч.1, 3 та 4 ст.412 ЦПК підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій — скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Розподіл судових витрат

У ч.13 ст.141 ЦПК передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 с.141 ЦПК).

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги сплачений у зв’язку із розглядом справи судовий збір у розмірі 3171,60 грн. підлягає стягненню з Особи 2 на користь Особи 1.

Керуючись стст.141, 409, 412, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 6.11.2018 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 5.06.2019 скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов Особи 1 до Особи 2 про поділ майна подружжя задовольнити.

Визнати за Особою 1 право власності на 1/2 частини торгового павільйону розміром 3500 на 7000 см бежевого кольору.

Визнати за Особою 2 право власності на 1/2 частини торгового павільйону розміром 3500 на 7000 см бежевого кольору.

Стягнути із Особи 2 на користь Особи 1 судові витрати за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у розмірі 3171,60 грн.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.