Голова Господарського суду Київської області П.Горбасенко:

«Господарські суди впораються з усім, що випаде на їхню долю. Ми це довели, і не раз»

Напередодні Дня господарських судів України, що відзначається 4 червня, редакція «ЗіБ» вирішила поспілкуватися із головою Господарського суду Київської області, к.ю.н. Павлом ГОРБАСЕНКОМ та запитати про найважливіші проблеми, які турбують фахову спільноту. Зокрема, про те, чи стало більше випадків рейдерства, у чому причини корпоративних спорів та які перспективи у незалежності судової системи.

«Справа закінчилася тим, що до цього приміщення заїхав танк»

— Нині деякі правники стверджують, що під час карантину побільшало рейдерських захоплень. Особливо тих, які вчиняються із використанням чорних реєстраторів. Чи так це?

— Ні. Прийняття пакетів антирейдерських законів зрушило ситуацію з мертвої точки. Крім того, Міністерство юстиції зайняло доволі активну позицію у боротьбі із цим ганебним явищем. Тож з року в рік рейдерських захоплень стає менше.

Втім, останні кілька тижнів ми спостерігаємо збільшення кількості справ, які надходять до нашого суду. Проте зараз немає підстав стверджувати, що це пов’язано із рейдерством. Перші висновки ми зможемо зробити через кілька місяців.

— Величезний відсоток справ становлять корпоративні спори. Певна частина з них — відверте «сіре» рейдерство, яке більш цивілізовано називають корпоративним конфліктом. Що є першопричиною таких конфліктів?

— В основі більшості корпоративних спорів лежить людська жадоба. Так, за свою суддівську практику я неодноразово бачив комічні ситуації, в яких сторони обирали шлях руйнування бізнесу замість того, щоб домовитися.

Зокрема, була справа, яка розглядалася понад 6 років. Сторони мали складські приміщення, які приносили стабільний прибуток. Проте на певному етапі учасники не змогли віднайти консенсусу, тож конфлікт перейшов у судову площину. І справа закінчилася тим, що до цього приміщення заїхав танк, який зруйнував опори будівлі. Тож сторони втратили інтерес до процесу через знищення основного предмета спору.

— Після внесених змін до законодавства адвокати почали пропонувати своїм клієнтам укладати корпоративні договори. Чи допоможуть вони під час корпоративного протистояння?

— Будь-яка новела, навіть найліпша, потребує часу для напрацювання практики. Так і з корпоративними договорами. Нині сторони почали звертатися до суду, щоб отримати роз’яснення, як їм виконувати ті чи інші положення укладених договорів. Судді ж у своїх рішеннях підтримують свободу договору. Тож сторонам доводиться виконувати положення, які вони прописали.

Я вважаю: щоб інститут корпоративних договорів запрацював належним чином, знадобиться від 3-х до 5 років. Сьогодні судова практика з цього питання активно напрацьовується, проте рішень, які набрали законної сили, ще вкрай мало.

Щодо того, чи є укладання корпоративного договору запорукою уникнення рейдерства, маю невтішну думку. Адже корпоративний договір дозволяє мінімізувати ризики, проте цілком нівелювати їх жоден договір чи адвокат не здатен. Життя непередбачуване, а в основі таких конфліктів завжди людські відносини.

—В Україні сторони все частіше довіряють вирішення конфліктів англійському праву замість вітчизняних судів. Чи варта гра свічок?

— Англійському праву довіряють у всьому світі, адже воно є одним з найбільш зручних та розвинених. Крім того, має одну головну особливість, якої бракує вітчизняному законодавству, — правову стабільність. Тож, судячись у Лондоні, сторони намагаються додати ваги та стабільності своїм відносинам.

Утім, необхідно зважати і на українську ментальність. Адже розгляд справи за українським законодавством є для сторін більш передбачуваним. А якщо підрахувати витрати, які необхідно понести для представництва своїх інтересів у Великій Британії, то гра точно не варта свічок. Принаймні у більшості випадків.

«Питання розмежування підсудності потребують доопрацювання»

— Як часто вам трапляються процесуальні диверсії з боку адвокатів? Як цьому протидієте?

— Дуже рідко. Здебільшого адвокати Київської області — це досвідчені і високопрофесійні фахівці, які не займаються деструктивною процесуальною діяльністю. Механізм протидії доволі простий і шаблонний: спочатку усне попередження, потім невеликий штраф, тоді суттєвий штраф і, нарешті, видалення із зали засідання або винесення окремої ухвали. Як правило, зловживання закінчуються на стадії усного попередження або невеликого штрафу.

— Доволі поширеним способом затягування справи є ініціація розгляду спору одночасно в кількох судах або ж у різних видах юрисдикції. Як часто такі випадки трапляються?

— Такі випадки є, але вони не впливають на загальну позитивну динаміку дотримання сторонами своїх обов’язків. Дійсно, доволі часто сторони один і той самий спір розглядають одночасно у господарський та адміністративній юрисдикції, що викликає певні складнощі. Водночас тут більше питання до законодавця, який повинен додавати стабільності та правової визначеності тим нормативним актам, які приймає. Адже межа у відносинах іноді доволі примарна.

Так, орган влади може виконувати функцію власника, а це вже відносини господарювання. Втім, такий орган не позбавляється передбачених законодавством владних повноважень. Тож питання розмежування підсудності потребують доопрацювання.

— Нині обговорюються питання щодо поширення юрисдикції господарських судів на всі земельні спори. Чи впораються суди зі збільшенням навантаження в умовах кадрового голоду?

— На моє глибоке переконання, господарські суди впораються з усім, що випаде на їхню долю. Ми це довели і не раз. Більше того, збільшення обсягу справ, що розглядатимуть госпсуди, не зумовить початку кінця гі господарської, ні адміністративної юрисдикції. Свого часу господарська юрисдикція віддала адміністративній податкові спори, й адмінсуди впоралися з цим випробуванням без збільшення кількості суддів. Аналогічною буде ситуація і в іншому випадку.

Звісно, розширення суддівського корпусу позитивно вплине на роботу будь-якого суду і його розвантаження. Проте і без збільшення чисельності суддів, упевнений, госпсуди впораються з навантаженням.

— З огляду на економічну стагнацію деякі експерти передбачають акцію «Банкопад-2». Чи готові до цього госпсуди? Яких змін потребує законодавство?

— Після «Банкопаду-1» і господарські суди, і законодавець мають багато напрацювань. Недавно набув чинності закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності», який суттєво поліпшує процедуру виведення банків з ринку. Відтепер роль та повноваження Національного банку будуть деталізовані.

Крім того, закон усуває колізії, які існували раніше. Адже тоді, якщо рішення регулятора скасовувалося, банк не мав процедури відновлення своєї діяльності та перетворювався на «кота Шредингера», який наче існує і наче ні. Так і банки, маючи законне рішення суду, не мали можливості відновити свою діяльність. Наразі ці колізії подолані.

«Якщо суд має вигляд халупи, то і ставлення до правосуддя буде таким самим»

— Чи вплинули обмеження, пов’язані з карантином, на роботу суду, який ви очолюєте? З якими перепонами зіткнулися?

— За великим рахунком, не вплинули, оскільки Господарський суд Київської області не припиняв своєї роботи. Було вжито низку заходів для убезпечення життя та здоров’я відвідувачів і працівників. Усі механізми особистої взаємодії були максимально переведені у дистанційний (електронний) формат.

Так, у період обмеження роботи громадського транспорту було досить складно доїхати до суду. Проте це не найбільша перепона, з якою довелося зіткнутися. З березня судам не виділяють коштів на «товари і послуги». Нині чимало судів різних видів юрисдикції припинили відправку кореспонденції через нестачу фінансування.

Суди, у тому числі і наш, які досі функціонують у «нормальному», а фактично штучному режимі, як на апараті штучної вентиляції легенів, працюють у борг. Марки, конверти, папір, тонер для картриджів, обкладинки для справ, Інтернет, телефонний зв’язок, пальне тощо — усе у борг. Державна судова адміністрація недофінансована у цьому році на мільярди гривень, тому ситуація критична.

— Деякі судді звинувачують у всьому ДСАУ. В чому причина недофінансування?

— Нині існує багато спекуляцій на цю тему. Проте жодної вини ДСАУ я, як і більшість суддів, не бачу. Адже ми розуміємо, що на в цьому році судова система отримала недофінансування у гігантському розмірі. З яких ресурсів ДСАУ повинна виділяти кошти, якщо «бюджетна дірка» сягає 6 млрд грн.?

Проте суди мають низку інших проблем. Зокрема, наш суд розташований в орендованому приміщенні, тож із певною регулярністю ми повинні проходити бюрократичну процедуру, продовжуючи строк оренди. Проте я як голова суду не маю впевненості, що завтра ситуація не зміниться і нас не виженуть на вулицю. Не кажучи вже про те, що площа приміщення, яке ми займаємо, набагато менша, ніж передбачено нормативами.

Одного разу на міжнародній конференції європейські партнери сказали: «Якщо суд має вигляд як халупи, то і ставлення до правосуддя буде таким самим». І в цьому є раціональне зерно. Адже, хоч як судді намагаються підвищувати якість рішень, свій професіоналізм, перше, що бачать сторони, — це приміщення суду.

— Тож, може, обмеження суддівської винагороди має за мету не збереження бюджету, спустошеного коронавірусною інфекцією, а подолання дефіциту фінансування, який було закладено від початку?

— Держава переживає не найкращі часи. Як, певно, і будь-яка країна в світі. Проте якщо уявити, що карантинні обмеження не будуть скасовані до кінця року, то вони легко перекриють дефіцит коштів, які необхідно виділити на судову систему.

Водночас суддівська винагорода — це не звичайна зарплата, а гарантія незалежності людини у мантії. Тож Пленум ВС уніс подання до Конституційного Суду з метою визнання положень закону, якими встановлені ці обмеження, неконституційними.

Проте, що б не сталося, необхідно ставитися до цього з гумором. Ми у суддівській спільноті іноді жартуємо, що настали часи справжньої рівності. Адже не так давно розмір винагороди суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і тих, хто з об’єктивних причин не встиг цього зробити, суттєво відрізнявся. Не кажучи вже про різницю в окладах суддів першої, апеляційної та касаційної інстанцій. І це було доволі несправедливо.

Наприклад, у нас працює суддя, яка має понад 20 років суддівського стажу, проте всі її досягнення були нівельовані змінами у законодавстві. Тож розмір винагороди, яку вона отримувала, у кілька разів відрізнявся від зарплати тих, хто щойно одягнув мантію або успішно пройшов кваліфоцінювання.

«Хліб госпсудів не смачніший, а хрест — не легший, ніж у адміністративної чи загальної юрисдикції»

— Щороку на рівні Верховного Суду проводиться аналіз діяльності госпсудів. Що судді Господарського суду Київської області роблять для підвищення позиції в таких рейтингах?

— У першу чергу підвищують свій фаховий рівень через відвідування різноманітних заходів, які організовує і на високому рівні проводить Національна школа суддів. До речі, майже третина наших суддів у вільний час є активними розробниками програм та викладачами НШС. Не оминають судді увагою й інші освітні заходи, які організовують «колеги по цеху», проект «USAID-Україна», адвокати та громадські активісти.

— Суди господарської юрисдикції впевнено тримають першість. У чому секрет успішності? Чи допомагають запроваджені процесуальні зміни в цьому?

— Щоб і надалі утримувати першість, секрет не можна розкривати — це перше правило господарського суду. А якщо серйозно, то хліб госпсудів не смачніший, а хрест — не легший, ніж у адміністративної чи загальної юрисдикції.

Так, у господарській юрисдикції можна розраховувати на більш швидкий результат — за півроку отримати рішення всіх трьох інстанцій. Проте гарантую, що судді адміністративного та загального суду так само сумлінно і добросовісно ставляться до своєї роботи.

Що ж до процесуальних змін, то є багато позитивних, але є і такі, що обтяжують процес. Наприклад, запровадження інституту свідків у господарському процесі — не дуже вдала ідея.

— Поява процесуальних фільтрів суттєво обмежила можливість сторін звернутися до касаційної інстанції. Чи не призведе це до формування різної практики в округах?

— Різна судова практики тією чи іншою мірою існувала завжди. Для протидії цьому явищу та з метою його мінімізації проводяться круглі столи із залученням суддів різних інстанцій, існує конструктивна комунікація із суддями апеляційної інстанції, також у цьому напрямі працює і НШС.

— Чому ви обрали саме господарську юрисдикцію? Чи мрієте про подальшу кар’єру?

— Так склалося, що моїми взірцями у судовій системі були й залишаються здебільшого судді господарської юрисдикції. Нині більшість з них у відставці, зокрема Валентин Барбара, Олександр Потильчак, Валентина Божок. Наймудрішу пораду можна отримати саме від них, тому — господарська юрисдикція.

Що стосується другого питання, то я був би не щирим, якби сказав, що не мрію про кар’єрне зростання.

— Водночас ви сказали, що суддівський хліб не дуже легкий. Дуже багато суддів вигорають на роботі через понаднормовий графік. Як вам вдається зберігати почуття гумору та бачити в усьому позитив?

— Робота судді ставить перед тобою як особистістю величезну кількість вимог. Це і статус, і відповідальність за прийняті рішення. Проте судді молодої формації переважно мають активну життєву позицію та розуміння, що на роботі життя не закінчується.

Більшість правників, незалежно від сфери, активно займаються спортом. Це допомагає бути у формі. Крім того, я вивчаю мови, маю викладацьку практику та захищену кандидатську дисертацію. Необхідно любити справу, якою займаєшся, та намагатися обирати найкраще. Суддя може залишитися ефективним та не зазнати професійної деформації виключно у тому випадку, коли його життя не закінчується в кабінеті.

— Що ви побажаєте колегам напередодні свята?

— Бажаю колегам позитивно мислити і не втрачати надії! Щиро вірю в те, що все буде добре. Питання тільки в тому — коли. І наостанок, як казав класик: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає!».