Не фемінітивами єдиними

Українки в суді, поліції та адвокатурі: жінки вимагають рівності

Чи знають юристи, що таке «гендерна рівність»? На словах, а також на форумах усі її дотримуються. А як сприймають жінок при прийомі на роботу, у колективі? Лідер у своїй справі вдень та друга зміна вдома з дітьми, кухнею та чоловіком: який образ сучасної успішної жінки?

Діти — згідно зі штатним розписом!

Національна асоціація адвокатів України й Асоціація жінок-юристів України (ЮрФем) провели публічне обговорення на тему «Гендерна рівність в юридичній професії: міф чи реальність?».

Модератори активно залучали до обговорення проблематики слухачів. Спробувати визначити, що таке «гендерна рівність» і «гендерна дискримінація» з мікрофоном у руках пропонували навіть тим, хто цього не очікував.

Урядовий уповноважений з питань гендерної політики Катерина Левченко відзначила, що головною проблемою, над вирішенням якої нині працюють у Кабінеті Міністрів, є нерівність в оплаті праці. Невелике опитування присутніх у залі жінок виявило, що за однакового навантаження, вимог і професійних здібностей чоловікові запропонують більшу заробітну плату, ніж жінці. Дехто відзначив тенденцію: такий прикрий досвід є лише в українських компаніях, а міжнародні пропонують оклади, що не залежать від статі.

Один із присутніх власників компанії зазначив, що він теж платить більше чоловікам, ніж жінкам, і має цьому пояснення. На його думку, чоловік повинен утримувати дружину та дітей, тоді як на жінку такі функції як головні не покладено.

На думку спікерів, низька оплата праці, декретні відпустки та більша середня тривалість життя жінки сукупно призводять до так званої фемінізації бідності в Україні.

Узагалі під час заходу дуже багато разів зміщувались акценти на природно закладену роль жінки та її захист у цей вразливий період. Національний координатор Міжнародної організації праці в Україні Сергій Савчук зізнався, що допомагав своїй дружині в догляді за дитиною, коли їй необхідно було їхати в термінове відрядження невдовзі після народження дитини. Не без ніжності він пригадав, як розморожував грудне молоко в пляшечках, та закликав чоловіків уставати ночами до дітей.

Водночас жінки-юристи, котрі сиділи в залі, пригадали, як на співбесідах та в трудових контрактах компаній ішлося про зобов’язання не вагітніти впродовж 5 років. Хоча це суворі реалії дискримінації, з якими й сьогодні стикається безліч жінок, але неможливо жартома не згадати репліку Новосельцева з фільму «Службовий роман»: «Вона в принципі не знає, що на світі є діти. Вона впевнена, що люди з’являються на світ дорослими згідно зі штатним розписом, із посадою й окладом».

У(на)явна дискримінація

Якщо говорити про статистичні дані, то на сьогодні в Україні серед адвокатів 37,97% — жінки, 62,03% — чоловіки.

Надія Стефанів із Касаційного кримінального суду пригадала, як її обирали суддею в 1990 році. Поставили запитання, яким чином збирається працювати суддею, якщо вона при цьому ще й дружина та мама. Тоді їй це не здавалось особливою дискримінацією.

Проте навіть з огляду на сучасні тенденції виявилося: позовів щодо дискримінації за ознакою статі дуже мало, а судових рішень — тим паче.

Голова ГО «ЮрФем» Христина Кіт розповіла про справу щодо дискримінації, остаточного рішення в якій досі не винесено. Мова йде про виступ політика на одному з телеканалів, який сказав, що не вміє різати капусту й тому йому краще її до рук не брати, а жінки нехай тримаються осторонь від політики.

Логічно слідом за цим виникне запитання: де взагалі межа між дискримінацією та свободою слова? Тобто чи має консерватор право висловити свою думку щодо ролі жінки в суспільстві, як і представниця ліберальної партії? Тому що в іншому разі це вже не рівність, і заборона має накладатись і на гумористичні програми, в яких без збірного образу жінок і жіночої логіки ну ніяк.

Наприкінці заходу із залу пролунало запитання: «Добре, у нас проблеми з гендерною рівністю, ми зрозуміли. А що реально можна зробити, аби виправити ситуацію?»

Жінки запропонували бути активними та наполегливими в громадських організаціях, допомагати вразливим категоріям жінок, надавати їм правовий захист, змінювати законодавство та не припиняти одвічної боротьби за місце під сонцем.

Словом, із усього задуманого на практиці поки що видно тільки використання фемінітивів… А успішні жінки, здається, навіть не встигають звертати уваги на те, що є якісь проблеми гендеру. Про що зрештою можна говорити, якщо сама модератор заходу, голова комітету з питань гендерної політики НААУ Ольга Просянюк проводила обговорення в найпрекраснішому для жінки стані — очікуючи дитину.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Катерина ЛЕВЧЕНКО,
урядовий уповноважений з питань гендерної політики

— Чи не виходить так, що жінки самі мають порушувати проблему гендеру?

— Багато зрушень на рівні державному, політичному відбулося завдяки активності жіночих громадських рад та організацій, яких в Україні дуже багато, які є активними. Сьогодні ми бачимо тут і Асоціацію жінок-юристів, і Асоціацію жінок-суддів. Якщо повернутись у глибину, коли починалися процеси формування, то, наприклад, у 1996 році було створено Міністерство у справах сім’ї та молоді, в якому був департамент, що займався питаннями гендерної політики. Лобіювали створення цього міністерства жіночі організації, такі як Спілка жінок України, Жіноча громада, Союз українок.

Коли у 2005 році було прийнято закон, цьому передувало більше ніж 7 років роботи над законопроектом. Сказати сьогодні, що жінки самостійно мають усе це робити? І так, і ні. Чому? Без сумніву, активність жінок є важливою, і сьогодні ми це бачимо. Це називається women leadership.

Разом з тим це сьогодні стала державна політика. Є міжнародні документи, до яких ми приєдналися. Конвенція ООН про ліквідацію дискримінації щодо жінок — як приклад. Ми є частиною процесів, які пов’язані з виконанням рекомендацій IV всесвітньої конференції ООН зі становища жінок, Пекінської декларації. У нас є законодавство, у нас є відповідальні координатори в кожному центральному органі влади, у нас є державна соціальна програма забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків, які розробляє та приймає Уряд, виконують органи державної влади. Моя особиста функція — взаємодія з громадянським суспільством.

— Як не дійти цим шляхом до іншого дисбалансу?

— Це все маніпулятивна інформація. Насправді питання, пов’язані з проблемами жінок і чоловіків, є актуальними в усіх країнах, і вони є основою політики в цій сфері. А наклепи на гендерну політику призводять до того, що виникають такі питання.