або Що може завадити появі інституту присяжних в Україні
Підвищення ефективності правосуддя, залучення народу до здійснення правосуддя, підвищення рівня правової обізнаності суспільства — це мрія кожного громадянина в Україні. Шлях до неї лежить, зокрема, через удосконалення інституту присяжних. Звичайно, це не єдиний рецепт забезпечення функціонування справедливого суду, але один із найважливіших.
Кількісна та предметна динаміка
Дуже добре, що питання запровадження в Україні суду присяжних набирає актуальності, що пов’язано із розробленням Урядом двох проектів законів (№№2709 та 2710).
Нині в Україні присяжні здійснюють правосуддя спільно із професійними суддями (двоє суддів та троє присяжних) і вирішують питання факту і права. Цей інститут діє лише на рівні місцевих загальних судів і стосується розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів, за скоєння яких передбачене покарання у вигляді довічного ув’язнення, та лише за умови подання відповідного клопотання обвинуваченим.
В урядовому проекті №2710 пропонується збільшення кількості присяжних (із 3-х до 7 — основні присяжні) та розширення переліку кримінальних проваджень, які розглядатиме такий суд. Фактично йдеться не лише про злочини, за які передбачене довічне позбавлення волі, а й про злочини, за які встановлена відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років. Лише за клопотанням обвинуваченого розгляд справи може здійснюватися колегіально у складі 3-х професійних суддів.
Запропоновані зміни передбачають суттєве збільшення випадків залучення присяжних до розгляду кримінальних проваджень, зміну пріоритетності у бік суду присяжних, що приведе до зростання кількості справ, які вони розглядатимуть. І це заслуговує на підтримку.
Крім розширення категорій злочинів, збільшується частка присяжних у складі суду, що загалом сприятиме вирішенню згаданих питань та популяризуватиме участь громадян у здійсненні правосуддя. Зі збільшенням кількості присяжних в основному складі зростає чисельність осіб, яких одночасно викликатимуть до суду — із 7 до 15 (вони обираються автоматизованою системою). Втім, як свідчить практика, зібрати навіть 3-х присяжних (а для виклику — 7-х) почасти є проблематичним.
Саме тому прийняття лише цих законодавчих змін недостатньо. Вкрай необхідно комплексно вирішувати питання фінансового, організаційного, матеріально-технічного і комунікаційного забезпечення розвитку суду присяжних в Україні.
Дорого, але важливо
Звісно, це приведе до збільшення витрат з державного бюджету для виплати винагороди присяжним за час виконання ними обов’язків. Наразі вона визначена на рівні посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу. Крім того, відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові.
Розмір винагороди залежить від планової кількості робочих годин за місяць. Якщо обчислювати за найменшим коефіцієнтом, то у 2018 році середня винагорода становила 220 грн. за год.; у 2019-му — 330 грн. Цифри за найбільшим коефіцієнтом такі: 2018 рік — 250 грн., 2019-ий — 355 грн. Загальна сума винагороди, яка була виплачена присяжним (за чинною редакцією Кримінального процесуального кодексу, тобто 3 основні присяжні та 2 запасні), становить: за 2016 рік — понад 1 млн грн.; 2017-ий — понад 5 млн грн.; 2018-ий — понад 12 млн грн.; 2019 рік — майже 20 млн грн. Тобто щороку виплата винагороди зростає.
Для розуміння стану фінансового забезпечення судів зазначимо, що загальна потреба Державної судової адміністрації у видатках на цей рік становить понад 24 млрд грн. Законом «Про Державний бюджет України на 2020 рік» ДСАУ передбачені видатки у сумі понад 14 млрд грн. Отже, рівень фінансового забезпечення потреб судів становить лише 60% (це найменший показник від 2011 року).
У грошовому еквіваленті недофінансування сягає майже 10 млрд грн, у тому числі дефіцит на оплату праці суддів та працівників апарату місцевих і апеляційних судів — понад 6 млрд грн. разом з нарахуваннями.
За результатами І кварталу 2020 року Уряд має переглянути видатки на утримання судів, чого вимагає закон про держбюджет на 2020 рік. Поки що ситуація невтішна, проте є сподівання, що вона найближчим часом поліпшиться.
Якщо у середньому за рік розглядається 50—55 кримінальних справ (проваджень) щодо злочинів, за які передбачене довічне позбавлення волі, то кількість проваджень, наприклад, щодо особливо тяжких злочинів (відповідальність — позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне ув’язнення), які перебували на розгляді у судах у 2019 році, сягає майже 12 тис. Тобто зростання у 220 разів. Навіть за умови прив’язки підрахунків лише до кількості особливо тяжких злочинів, функціонування суду присяжних у запропонованій редакції обходитиметься державі близько 6 млрд грн. на рік.
У пояснювальній записці до проекту №2710 сказано: «Реалізація акта не потребуватиме додаткових фінансових витрат з держбюджету… У разі виникнення потреби у додатковому фінансуванні ДСАУ може підготувати та подати бюджетні запити з обґрунтуванням необхідності збільшення обсягу коштів».
Утім, згідно з ч.1 ст.27 Бюджетного кодексу до законопроекту, прийняття якого зумовить зміни показників бюджету, суб’єкт права законодавчої ініціативи зобов’язаний додати фінансово-економічне обґрунтування. Якщо такі зміни передбачають зменшення надходжень та/або збільшення витрат бюджету, до законопроекту подаються пропозиції змін до законодавчих актів щодо скорочення витрат та/або джерел додаткових надходжень для досягнення збалансованості бюджету.
Збільшення кількості присяжних, розширення переліку кримінальних проваджень, до розгляду яких вони залучатимуться, вочевидь призведе до зміни показників бюджету. Однак питання щодо джерел додаткових надходжень для реалізації запропонованих змін не вирішене. В інакшому разі такі зміни будуть недосяжними для судової системи і держави загалом, особливо в умовах дефіциту коштів для функціонування судів.
Безперечно, потреба у додатковому фінансуванні буде і ДСАУ готуватиме та подаватиме відповідні бюджетні запити, але чи підтримає їх Уряд і парламент?
Більше присяжних — більше площі
Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених законом. Тобто, крім учасників процесу, в судовому засіданні можуть бути присутні будь-які особи, у тому числі представники ЗМІ.
Розширення участі присяжних та збільшення їх кількості вочевидь зумовить зростання чисельності присутніх у залі суду осіб. У цьому випадку йдеться вже про склад суду. Проста арифметика: один суддя, 7 основних присяжних, 2 запасні. Разом — 10 осіб. Плюс обвинувачений, конвоїри, секретар судового засідання, судові розпорядники, прокурори, захисники тощо. Для більшості місцевих загальних судів така кількість буде катастрофічною.
Державні будівельні норми «Будинки і споруди. Суди» (затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва від 17.05.2010 №175) встановлюють вимоги, яким мають відповідати будівлі та приміщення судів. Однією з вимог є наявність спецзони та допоміжних приміщень для присяжних — нарадчих кімнат та окремих входів тощо. Це не питання комфорту. Це вимога законодавства, у тому числі у сфері безпеки присяжних, необхідності уникнути зайвого спілкування та впливу на рішення, які вони ухвалюють.
На превеликий жаль, сьогодні у більшості областей відсутні як спеціальні зони для присяжних, так і нарадчі кімнати для них. Причина одна — малі площі приміщень. ДСАУ останніми роками суттєво покращила матеріально-технічний стан судів, але цього недостатньо для забезпечення реалізації цих законодавчих вимог. Потрібен час і належне фінансове забезпечення.
Середньостатистична площа залів засідань для розгляду кримінальних справ становить 82 м2 з розрахунку на 3-х присяжних (відповідно до чинної редакції КПК). При цьому не всі зали відповідають європейським вимогам та будівельним нормам.
Отже, виникає необхідність збільшення площі залів засідань, що потребуватиме внесення відповідних змін до положень ДБН, а також пошуку (будівництва) нових приміщень для судів з метою забезпечення належного розміщення усіх учасників процесу. Відповідно, і виділення додаткових коштів, що є проблематичним в умовах нинішнього фінансового дефіциту забезпечення судів.
А з огляду на майбутню оптимізацію судів та зростання кількості справ, розглянутих за участю присяжних, це питання набуде особливої гостроти. Інакше збільшення кількості присяжних без вирішення питань щодо їхньої безпеки та захисту призведе до негативних наслідків і вплине на бажання людей ставати присяжними.
Добір: влада чи народ?
Нині для затвердження списку присяжних територіальне управління ДСАУ звертається з поданням до відповідних місцевих рад, які формують і затверджують список громадян, що відповідають вимогам та дали згоду бути присяжними.
У свою чергу проект №2709 передбачає, що питання добору передається органам влади — ТУ ДСАУ, які формуватимуть та затверджуватимуть списки присяжних на підставі інформації, що міститься у Державному реєстрі виборців, та у порядку, визначеному ДСАУ.
Статтею 124 Конституції визначено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. Делегування органу державної влади функції відбору нівелює право територіальних громад, колективів, сформованих ними органів самостійно вирішувати, хто із представників є достойним долучатися до здійснення правосуддя від імені народу. Це вочевидь суперечить принципам народовладдя. Якщо професійних суддів відбирає держава, то суддів «із народу» має обирати народ. Інакше можуть виникати конфлікти та недовіра.
Проте, якщо виходити із мети законодавця — активне функціонування суду присяжних (максимально наближеного до його традиційного розуміння), ідею Міністерства юстиції варто підтримати і передати право формувати та затверджувати списки присяжних саме ТУ ДСАУ. Це сприятиме підвищенню іміджу органів судової влади, зробить цю процедуру максимально оперативною та якісною.
Саме тому важливо не лише розуміти, що механізм відбору присяжних є витратним, але й пропонувати альтернативні, більш обґрунтовані варіанти законодавчої еволюції.
Так, ТУ ДСАУ розташовані в обласних центрах. Районні загальні суди розміщені на різній відстані від них. Якщо, наприклад, взяти Одеську область, то від багатьох судів до Одеси 150—300 км. Цей фактор може вплинути на бажання громадян брати участь у здійсненні правосуддя. Адже навряд чи потенційні кандидати, які були включені до списку присяжних, прибудуть до обласного центру для надання письмової згоди. Тим більше що згідно з чинним законодавством це не є їхнім обов’язком.
Необхідно також враховувати, що багато громадян зі списку виборців відсутні за місцем проживання, а подекуди перебувають за межами держави. Особливо це актуально для західних регіонів, оскільки там поширена трудова міграція. Крім того, у реєстрі виборців зазначено місце реєстрації громадян, а фактичне місце проживання може бути іншим.
У зв’язку з цим усі подальші дії, пов’язані з пошуком, запрошенням та отриманням письмової згоди потенційного присяжного лише ускладнять або зведуть нанівець процедуру формування та затвердження списку. Таким чином, відбір осіб через реєстр виборців унеможливить їх швидкий пошук та залучення, що може призвести до нівелювання самої ідеї інституту присяжних, у тому числі через недотримання розумних строків розгляду справ.
Виникає також і питання добровільності, оскільки не всі охочі стати присяжними можуть потрапити до реєстру або не всі можуть бути обрані для включення до списку. Проект не визначає, чи одразу всі громадяни із реєстру будуть включатись до списку присяжних, чи якось вибірково.
Втім, попри те, на кого буде покладено обов’язок щодо формування та затвердження списків (на місцеві ради чи ТУ ДСАУ), необхідно на законодавчому рівні встановити механізм, строки проведення перевірок кандидатів тощо. Адже у реєстрі виборців не відображається вся сукупність даних, необхідна для цього.
Наприклад, ст.65 закону «Про судоустрій і статус суддів» та норми закону «Про Державний реєстр виборців» свідчать, що із цього реєстру можна взяти відомості щодо віку, статі, адреси реєстрації, дієздатності, громадянства виборців. Але при цьому не дає інформації про професійну діяльність громадянина, наявність стягнень, що є важливою при залученні його до виконання обов’язків присяжного. Покладення усього масиву перевірок і комунікацій із кандидатами на ТУ ДСАУ може заблокувати їхню роботу.
До того ж у законодавстві не передбачені норми щодо відповідальності присяжного за неявку до суду без поважних причин. Це, як показує практика, призводить до затягування розгляду кримінальних проваджень, а також зумовлює потребу в додаткових фінансових ресурсах, пов’язаних із забезпеченням явки присяжних та виплатою їм винагороди. І за умови збільшення кількості присяжних у складі суду питання щодо їхньої відповідальності за неявку до суду без поважних причин має бути вирішене.
Що робити?
По-перше, визначити перехідний період за одним із запропонованих варіантів:
• збільшити кількість присяжних для розгляду кримінальних проваджень щодо злочинів, відповідальність за які передбачає лише довічне позбавлення волі;
• збільшити кількість присяжних і визначити перелік конкретних кримінальних проваджень (у розрізі категорій), до розгляду яких залучатимуться присяжні, відійшовши від пропозиції щодо розгляду всіх кримінальних проваджень щодо злочинів, за які передбачена відповідальність у вигляді позбавлення волі понад 10 років або довічне ув’язнення.
По-друге, подбати про належне фінансове забезпечення судів для приведення залів засідань, приміщень і будівель у відповідність до оновлених державних будівельних стандартів (можливо поетапне регіональне впровадження).
По-третє, участь громадян у здійсненні правосуддя після отримання від них згоди має трансформуватись із права в обов’язок. Це, у свою чергу, передбачає запровадження відповідальності присяжних за неявку до суду без поважних причин, а також гарантії їхнього захисту. Крім цього, варто розширити перелік осіб, які можуть стати присяжними, наприклад, прибрати верхню межу вікового цензу.
По-четверте, потребує перегляду концепт щодо отримання відомостей лише із Державного реєстру виборців. Варто надати теруправлінням право використовувати дані з інших реєстрів і баз даних, аби відбір кандидатів був максимально швидким, інформаційно забезпеченим і найменш витратним, наприклад, але не виключно, реєстру платників податків.
По-п’яте, потребує вирішення питання щодо безперебійності судового провадження та розгляду справи від початку до кінця одним і тим самим складом суду. Отже, доцільно передбачити норму, яка б покладала обов’язок на присяжного брати участь у справі до ухвалення вердикту, навіть у разі спливу строку дії списку присяжних.
По-шосте, потребують суттєвого вдосконалення (деталізації, уточнення) інші процедурні питання, наприклад, щодо роз’яснення прав та обов’язків присяжних, відводів і відмови обвинуваченого від суду присяжних, уніфікації розуміння термінології тощо. Зокрема, для суду присяжних варто передбачити інше найменування для того, хто головує (приміром, старійшина).
Важлива складова вдосконалення суду присяжних пов’язується із запровадженням системного навчання кандидатів із залученням органів і установ системи правосуддя, органів юстиції, психологів, міжнародних партнерів тощо, а також із проведенням широкої агітаційної кампанії щодо важливості розширення форм народовладдя шляхом участі громадян у здійсненні правосуддя.
Навіть у залі щойно збудованого Ківерецівського районного суду Волинської області буде не просто розмістити ще й 7 присяжних.
Матеріали за темою
Коментарі
Вже заваджує нелегітимність судової влади без повноважень від народу. Стаття 5 Конституції порушена в самій Конституції відстороненням народу від встановлення судової влади.