Лист студентові про право

Лев ТОЛСТОЙ: «Головна причина аморальності людей — це той жахливий обман, який називається правом»

Говорять, студентство — кращі роки життя. Все частіше молоді люди вибирають своїм родом занять юриспруденцію, старанно вивчаючи науку права впродовж кількох «кращих» років. Що ж криється під словом «право» для студента, що думає не за «наукою», а згідно з здоровим глуздом? У чому полягає виховне значення права, етичний вплив останнього на життя людей? На ці питання дав відповіді російський класик, який сам шукав у теорії права пояснення устрою життя суспільства, проте дійшов висновку, що правознавство — не що інше, як шкідливе, марне заняття, що розбещує. Напередодні 25 січня, яке традиційно вважається днем студента, пропонуємо ознайомитися з думками Льва Миколайовича про справжнє значення права й порушення етично-релігійних принципів у ім’я останнього. Український переклад цього листа спеціально для «ЗіБ» підготували судді Конституційного Суду у відставці Іван ТИМЧЕНКО й Володимир ТИХИЙ.

Одержав вашого листа і з задоволенням відповідаю на нього. Те, що ви виписуєте із книги пана Петражицького, —

«Істотне значення етичних переживань та морального і правового типу в людському житті полягає в тому, що вони

1) діють як мотиви поведінки (мотиваційна дія етичних переживань);

2) призводять до певних змін у самій психіці індивідів (педагогічна, виховна дія етичних переживань)»...

«Чисто моральна, безпретензійна психіка, але вона потребує для нормального і здорового розвитку характеру ще іншої, претензійної, правової психіки. Без такого доповнення, або, правильніше, без такого (імперативно-атрибутивного) фундаменту немає і здорової етики, а існує підгрунтя для різних, інколи ганебних, потворностей»...» «У суспільстві прийнято ставитись до права, як до чогось нижчого у порівнянні з мораллю, менш цінного, менш гідного поваги. А є вчення (напр. Л.Толстого, різні анархічні вчення), які ставляться до права прямо негативно. В основі цих переконань, як видно із усього вищевикладеного, лежить незнання природи та значення і тієї й іншої гілки людської етики»

здалося мені, з одного боку, у вищому ступені забавним своїми імперативними, атрибутивними, етичними і ще деякими переживаннями, особливо, коли я швидко уявив собі ту важливість, з якою все це викладається поважними, нерідко людьми уже у віці, і та улеслива повага, з якою все це сприймається і заучується тисячами не дурних і такими, які вважаються освіченими, молодими людьми. Проте, крім цієї комічної сторони, є у цій справі і сторона серйозна, і дуже серйозна. І про неї-то мені і хочеться сказати те, що я про неї думаю. Серйозна сторона полягає в тому, що вся ця дивовижна так звана наука про право, по суті величезна нісенітниця, надумана і поширювана не з легким серцем, як говорять французи, а з вельми певною і дуже нехорошою метою: виправдати дурні проступки, які постійно вчиняються людьми неробочого стану. Серйозна сторона цієї справи ще і в тому, що ні на чому не можна з більшою очевидністю побачити той низький ступінь справжньої освіти людей нашого часу, як на тому дивовижному явищі, що зібрання таких самих, заплутаних, незрозумілих міркувань, які виражаються надуманими, такими, що нічого не значать, смішними словами, визнається у нашому світі «наукою» і серйозно викладається в університетах і в академіях.

Право? Право природне, право державне, цивільне, кримінальне право, церковне, право війни, право міжнародне, das Recht, le Droit (англійською право, das Recht, le Droit передається словом law. Англійці цілком підставно поєднали в одне два штучно розділені поняття, оскільки правом називається лише те, що затверджено законом).

Що ж це таке те, яке називається цим дивним словом? Якщо розмірковувати не за «наукою», тобто не за атрибутивно-імперативним переживанням, а за загальним для всіх людей здоровим глуздом визначати те, що в дійсності розуміється під словом «право», то відповідь на питання про те, що таке право, буде дуже простою і зрозумілою: правом в дійсності називається для людей, які мають владу, дозвіл ними самим собі примушувати людей, над якими вони мають владу, робити все те, що їм, владарюючим, вигідно, для підвладних же правом називається дозвіл робити те, що їм не заборонено. Право державне є правом відбирати у людей продукт їх праці, послати їх на вбивства, які називаються вій­нами, а для тих, у кого відбирають продукт їх праці і яких шлють на війни, право користуватися тими продуктами своєї праці, що ще не відібрані від них, і не йти на війни до тих пір, поки їх не посилають. Право цивільне є правом одних людей на власність землі, на тисячі, десятки тисяч десятин і на володіння знаряддями праці, і правом тих, у кого немає землі і немає знарядь праці, продавати свою працю і своє життя, помираючи від злиднів і голоду, тим, які володіють землею і капіталами. Кримінальне право є правом одних людей засилати, ув’язнювати, вішати всіх тих людей, яких вони вважають за потрібне засилати, ув’язнювати, вішати; для людей же, яких засилають, ув’язнюють і вішають є право не бути вигнаним, ув’язненим, повішеним до тих пір, поки це тим, хто має можливість це робити, не буде здаватися потрібним. Те ж саме і за міжнародним правом: це право Польщі, Індії, Боснії і Герцеговини жити незалежно від чужої влади, але тільки до тих пір, поки люди, які розпоряджаються великими кількостями війська, не вирішать інакше. Так це зрозуміло для будь-якої людини, яка думає не за атрибутивно-імперативним переживанням, а за загальним для всіх людей здоровим глуздом. Для такої людини зрозуміло, що те, що приховується під словом «право», є не що інше, як тільки грубе виправдання тих насильств, які учинюються одними людьми над іншими.

Та права ці визначаються законами, говорять на це «вчені». Законами? Так, але закони ці придумуються тими самими людьми, чи то вони імператори, королі, радники імператорів і королів, а чи члени парламентів, які живуть насильствами, і тому захищають ці насильства законами, що ними ж і встановлюються. Вони ж, ті ж люди і виконують ці закони, виконують же до тих пір, поки закони ці для них вигідні, коли ж закони ці стають невигідними їм, вони придумують нові, такі, які їм треба.

Адже все дуже просто: є насилуючі і насилувані, і насилуючим хочеться виправдати своє насильство. І ось свої розпорядження про те, як вони у даному випадку і в даний час прагнуть насилувати людей, вони називають законами, дозвіл же, який вони самі собі дають вчинювати свої насильства, і приписи насилуваним робити тільки те, що не заборонено їм, називається правом.

І тисячі і тисячі молодих людей старанно вивчають усі ці дурниці — ще не біда була б, якби тільки дурниці, але гидота, на яких грунтується цей грубий і згубний обман, і великі мільйони простих людей, довіряючи тому, що їм прищеплюють «вчені», покірливо підкоряються тому неприродньому подавленому життю, яке складається для них внаслідок цього пропаговуваного і такого, що визнається «вченими» людьми, обману.

Коли який-небудь шах персидський, Іоанн Грозний, Чингісхан, Нерон ріжуть, б’ють людей тисячами, це жахливо, але все-таки не так жахливо, як те, що роблять пани Петражицькі і їм подібні. Ці убивають не людей, а все те святе, що в них є.

Недобре марновірства і частково обман якої-небудь чудотворної ікони матінки цариці небесної, що поширюється серед народу, але в цьому марнотратстві і обмані є деяка поезія, крім того, обман цей викликає все-таки добрі почуття в людях, але в марновірстві й обмані «права» немає нічого, крім бридкого шахрайства, бажання не тільки приховати від людей усвідомлювану всіма морально-релігійну істину, але перекрутити її, видати за істину жорстокі і противні моральні проступки: грабежі, насильства, вбивства.

Вражають при цьому і зухвалість, і дурість, і зневага здорового глузду, з якими ці пани вчені зовсім спокійно і самовпевнено стверджують, що той самий обман, який більше всього іншого розбещує людей, морально виховує їх. Адже говорити це можна було і то з гріхом наполовину, коли походження «права» визнавалось божественим, тепер же, коли те, що називається «правом», виражається в законах, які придумуються або окремими людьми, або тими партіями парламентів, які спорять, здавалось би вже зовсім неможливо визнавати постанови «права» абсолютно справедливими і говорити про виховне значення «права». Головне ж — говорити про виховне значення «права» не можна вже тому, що рішення «права» виконуються насиллями, засланнями, тюрмами, стратами, тобто вчинками аморальними. Говорити тепер про етичне, виховне значення «права» все одно, що говорити (та і говорили це) про етичне виховне значення для рабів влади рабовласників. Ми нині в Росії з повною очевидністю бачимо це виховне значення «права». Бачимо, як на наших очах розбещується народ, завдяки тим триваючим злочинам, які — ймовірно, виправдовувані «правом» — вчиняються російською владою. Розбещуючий вплив діяльності, заснованої на «праві», особливо різко помітно тепер в Росії, але те ж саме завжди і скрізь є, було й буде, де є — а воно скрізь є — визнання законності різного роду насильств, які включають і вбивство, заснованих на «праві».

Так, виховне значення «права»!

Навряд чи в будь-якому іншому випадку доходили до таких меж і нахабство брехні і дурість людей.

Етичне виховне значення «права»! Адже це жахливо. Головна причина аморальності людей нашого християнського світу — це той жахливий обман, який називається «правом», а вони говорять про виховне значення «права».

Адже ніхто не стане сперечатись про те, що перші, невисокі вимоги моралі, не кажучи уже про любов, зводяться до того, щоб не робити іншому, чого не хочеш, щоб тобі робили, співчувати бідному, голодному, вибачати образи, не грабувати людей, не привласнювати одним людям того, на що інші мають однакове з ними право, взагалі не робити того, що визнається злом будь-якою незіпсованою розумною людиною. І що ж, як взірець справедливості і виконання моральних вимог, урочистим чином робиться людьми, які вважають самі себе вчителями, керівниками людей? Охорона багатств великих земельних власників, фабрикантів, капіталістів, що нажили свої багатства захопленням землі, природно яка мала б бути загальною, або пограбуванням праці робітників, поставлених внаслідок забрання у них землі в повну залежність від капіталістів; охорона така ретельна, що коли хто-небудь із пограбованих, затурканих, обманутих, з усіх боків споюваних дурманячими напоями людей як-небудь привласнить собі 0,0000001 предметів, які постійним грабежем відібрані у нього і його товаришів, його по «праву» судять, ув’язнюють, відправляють у заслання.

Живе власник тисячі десятин землі, тобто людина, яка одна всупереч будь-якій безсумнівній справедливості заволоділа природним надбанням багатьох, особливо тих, які живуть на цій землі, тобто явно пограбувала і не перестає грабувати їх. І ось один із цих пограбованих людей, безграмотний, обдурений брехливою вірою, що передається йому із роду в рід, який споюється урядом водкою, який потребує задоволення що не є перших життєвих потреб, іде вночі з сокирою в ліс і зрубує дерево, необхідне йому для того, щоб на виручені гроші купити необхідне. Його ловлять. Він порушив «право» володільця 1000 десятин лісу, знавці «права» судять його і ув’язнюють, залишаючи голодну сім’ю без останнього робітника. Те ж вчиняється скрізь, у сотнях, тисячах таких випадків у містах, заводах і фабриках.

Здавалось би, що не може бути моральності без справедливості, доброти, співчуття, прощення образ. Тут все це порушується в ім’я «права». І такі справи, які вчиняються на основі «права» щоденно повсюдно тисячами, етично виховують людей!

Виховний, етичний вплив «права»?!

Немає нічого — навіть не виключаючи богослов’я, яке так неминуче розбещувало б, не могло б не розбещувати людей.

Можна тільки дивуватися тому, як, незважаючи на це постійне і посилене з двох сторін розбещення народу, все ще утрималося в ньому справжнє розуміння справедливості, уже зовсім втрачене неробочими станами.

«Якщо учені пани, які знають усі божі і чоловічі закони, при тому нічого не потребують, багаті, вважають, що треба бідняка, який з огляду на нужденність, або навіть через дурість, пияцтво, неосвіченість зрубав у лісі дерево або виніс із заводу на 2 рублі товару, запроторити у в’язницю і не прощати, а морити голодом його сім’ю, то що ж мені-то голому, безграмотному робити, коли у мене зведуть коня. Судити, і не те що засудити, а вбити конокрада» — так мали б розмірковувати люди із народу, але вони, незважаючи на все розбещення, якого зазнають від «права» і богослов’я, переважно від «права», все-таки утримують справжні моральні людські риси, яких немає в людей, що встановлюють «права» і живуть за ними.

Кант говорив, що балакання вищих навчальних закладів є здебільшого угодою ухилятися від вирішення важких питань, надаючи словам мінливий сенс. Проте мало того, що ця балаканина вчених має на меті ухилення від вирішення важких питань, балаканина це, як це відбувається при балаканині про «право», має нерідко на меті певну аморальну мету — виправдовування існуючого зла.

Так це і в моральному відношенні, але й з точки зору розумності віра в яку-небудь чудотворну матінку царицю небесну, або в канонізовану на днях Жанну Д’Арк усе-таки не така безглузда, як віра в атрибутивні, імперативні переживання і т.ін. Здавалось би, у наш час вже і явна неточність, софістичність самих понять і штучність неіснуючих вигаданих слів для їх вираження мала б відразу відштовхнути свіжі, молоді уми від заняття такими предметами. Проте з вашого листа бачу, що і нині те ж саме, що було 60 років тому. Адже я сам був юристом і пам’ятаю, як на другому курсі мене зацікавила теорія права, і я не для екзамену тільки почав вивчати її, думаючи, що я віднайду в ній пояснення того, що мені здавалося дивним і неясним в укладі життя людей. Але пам’ятаю, що чим більше я вникав тоді в смисл теорії права, тим все більше і більше переконувався, що або є щось незграбне в цій науці, або я не в силах зрозуміти її; простіше кажучи, я потроху переконувався, що хтось із нас двох має бути дуже дурним: або Неволін, автор енциклопедії права, яку я вивчав, або я, позбавлений здібності зрозуміти мудрість цієї науки. Мені було тоді 18 років, і я не міг не визнати того, що дурний я, і з огляду на це вирішив, що заняття юриспруденцією вище моїх розумових здібностей, і полишив ці заняття. Нині ж, заняття десятками років зовсім іншими інтересами, я якось забув про науку «права», і навіть мені туманно уявлялось, що більшість людей нашого часу уже виросла із цього обману. Однак з вашого листа я, на жаль, бачу, що «наука» ця все ще існує і продовжує чинити свою злотворну справу. І тому я радий випадку висловити про цю науку те, що тепер про неї думаю, і вважаю, що думаю не один я, а разом з дуже багатьма і багатьма.

Не стану радити професорам різних «прав», які провели усе життя у вивченні і викладанні цієї брехні і влаштували на цьому викладанні своє становище в університетах і академіях і часто наївно уявляють, що, викладаючи свої мотиваційні дії етичних переживань і т.ін., вони роблять щось дуже важливе і корисне, не стану таким людям радити кинути це дурне заняття, як не стану радити це священикам, архієреям, які провели, як і ці пани, усе життя в поширенні і підтримці того, що вони вважають необхідним і корисним. Але вам, молодій людині, і всім вашим товаришам не можу не радити як можна швидше, поки голова ваша не зовсім заплуталась і моральне почуття не зовсім притупилось, кинути це не тільки марне, але й шкідливе, і таке, що розбещує, заняття.

Ви пишете, що пан Петражицький у своїх лекціях згадує про те, що він називає моїм вченням. Вчення у мене ніякого немає і не було. Я нічого не знаю такого, чого не знали б усі люди. Знаю ж я з усіма людьми, з великою більшістю людей усього світу те, що всі люди вільні, розумні істоти, в душу яких вкладено один вищий, дуже простий, ясний і доступний усім закон, що немає нічого спільного з приписами людей, що називаються правами і законами. Вищий закон цей, простий і доступний кожній людині, зводиться до того, щоб любити ближнього, як самого себе, і тому не робити іншому того, чого не хочеш собі. Закон цей такий близький серцю людському, так розумний, виконання його так безсумнівно встановлює благо як окремої особи, так і всього людства і так однаково був проголошений закон цей усіма мудрецями світу, від Ведантистів Індії, Будди, Христа, Конфуція до Руссо, Канта і пізніших мислителів, що якби не ті підступні і зловредні зусилля, які робили і роблять богослови і правознавці для того, щоб приховати цей закон від людей, закон цей уже давно був би засвоєний великою кількістю людей, і моральність людей нашого часу не перебувала б на такому низькому ступені, на якому вона стоїть нині.

Так от ті думки, які викликав у мені ваш лист, і які я дуже радий випадку висловити.

Листа цього хотілось би надрукувати. Якщо дозволите це, я б надрукував його з вашим листом.

27 квітня 1909 р.,

Ясна Поляна