Медіатор — не адвокат

Чому в українських перемовників не може бути єдиної самоврядної організації

Медіатори очікують прийняття профільного закону. Проте не бажають ані обов’язковості перемовин, ані централізованої системи самоврядування, ані щорічної переатестації. Суб’єкти законодавчої ініціативи не розуміють, навіщо в такому разі взагалі потрібен закон про медіацію.

Обов’язкова медіація: «за» та «проти»

Уже кілька років в Україні обговорюється необхідність прийняття закону про медіацію. За цей час на розгляд парламенту було подано кілька проектів, які не знайшли підтримки народних депутатів. Останній документ — «Про діяльність у сфері медіації» №10425 — був знятий з розгляду у зв’язку з розпуском Верховної Ради. Одначе проблема й досі залишається актуальною. Саме тому автор документа №10425, нардеп Юрій Мірошниченко, виступив ініціатором проведення конференції «Законодавче врегулювання медіації в Україні», до участі в якій були запрошені медіатори, адвокати, науковці та чиновники з усіх регіонів країни.

Те, що сфера медіації є вельми непростою, стало ясно ще до початку засідання, коли представники цієї професії розпочали спір про можливість запровадження обов’язкової медіації в разі сімейних спорів. Прибічники такої думки наполягали на потребі в захисті інтересів дітей, утягнутих в орбіту батьківських суперечок. Вони переконували, що обопільна домовленість буде кращою та швидшою за судову тяганину. А батьки, котрі розпочнуть процедуру медіації, краще розумітимуть наслідки прийнятих ними рішень.

Противники ж обов’язковості наголошували на протилежному. Вони переконували в тому, що обов’язковість переговорів зробить процедуру суто формальною та зведе нанівець усю її філософію. Адже домовлятися можуть лише ті, хто налаштований на конструктив. У деяких категоріях спорів, у тому числі й сімейних, часто ескалація конфлікту доходить до піку та не дає можливості сторонам тверезо оцінити переваги добровільних погоджень. У такому випадку, зауважували фахівці, за наявності рішення суду діти страждатимуть набагато менше.

А от сам автор законопроекту, який долучився до дискусії пізніше, упевнений: якщо про обов’язковість медіації не йдеться, то й окремого закону не потрібно. Для медіаторів цілком достатнім буде законодавчого врегулювання ведення господарської діяльності, що відбувається й тепер. Крім того, розробник послався на досвід європейських країн, де, за його інформацією, медіація є обов’язковою.

Присутні виправили Ю.Мірошниченка, адже всі спроби запровадити обов’язкову медіацію в Європі та й в усьому світі зазнали краху. Нині ця процедура скрізь є виключно добровільною.

Водночас у деяких державах законодавчо закріплений обов’язок суду роз’яснити потенційним сторонам можливість вирішення спору в досудовому порядку. У країнах, де такий обов’язок не відображений у законодавстві, судді часто роблять роз’яснення з власної ініціативи. Було б добре, на переконання запрошених медіаторів, щоб і українські судді доводили до відома учасників інформацію про можливість полюбовно вирішити свою суперечку.

Позиції європейських експертів

Про це ж ідеться й у звіті міжнародного медіатора, урядового радника Білла Марша, підготовленого за підтримки наших міжнародних партнерів та Національної асоціації медіаторів України. Б.Марш уважає, що обов’язковість медіації як така не можлива. Водночас на рівні закону було б непогано:

• уповноважити суди пропонувати або запрошувати сторони до використання медіації;

• забезпечити належну підготовку суддів з питань медіації;

• зобов’язати суди розмістити в приміщеннях інформацію про медіацію, а працівників суду — знати, де знайти медіатора (наприклад із переліку акредитованих організацій, що надають відповідні послуги).

Інший міжнародний експерт — колишній міністр юстиції Словенії, суддя Алеш Залар — пропонує запровадити фінансування схем судової медіації, надати судам повноваження щодо розроблення та впровадження програм медіації, передбачити автоматичне направлення на медіацію сторін певних категорій справ.

При цьому у звіті він наголосив на неможливості абсолютно примусової медіації через низьку ефективність, надмірну зарегульованість і високу ціну.

Також А.Залар пропонує розширити коло можливостей для обрання медіатора, включивши до переліку обрання його самими сторонами суперечки, обрання та призначення надавачем послуг щодо медіації, призначення судом. І якщо вже прив’язувати медіацію до суду, то іноземець наполягає на необхідності врегулювання співвідношення медіації та строків позовної давності.

Ліберальне самоврядування

Інший важливий момент, закладений в законопроекті №10425, стосується структурного врегулювання професійної діяльності. На думку Ю.Мірошниченко, медіаторам було б доцільно спробувати саморегульовану модель, що діє в адвокатурі. Це — єдина всеукраїнська асоціація медіаторів, рада медіаторів, яка визначає загальні принципи діяльності та засади доступу до професії, кваліфікаційні та дисциплінарні органи.

На думку присутніх, подібна централізація не можлива, оскільки в різних галузях, в яких точаться суперечки, можуть бути різні вимоги до медіатора. Наприклад, якщо йдеться про фіскальні спори, було б добре, якби медіатор розумівся на низці економічних питань. А от у сімейних негараздах ці знання можуть виявитися ні до чого. Тож, якщо вже йдеться про раду медіаторів, яка перейматиметься допуском до професії, доцільно, аби цих рад було стільки, скільки є напрямів медіації.

Так само не варто зациклюватись і на інших параметрах медіаторів, таких, як, скажімо, освіта чи вік. Присутнім на конференції добре відомі приклади, коли медіатором у спорах між школярами, які виходили за межі не тільки навчальної установи, а й правового поля, успішно виступали однокласники сперечальників. Наймолодшому успішному перемовнику ледве виповнилося 12 років.

Разом з тим медіатори погоджуються: якщо в законі буде закріплена співпраця медіаторів із судами, цілком логічно надати останнім можливість установлювати певні вимоги до перемовників. Так само цілком прийнятним видається встановлення стандартів навчання. А от необхідність щорічної переатестації була розцінена як корупційний ризик.

Можливо, з розвитком медіації, зауважили учасники заходу, зазначені позиції будуть переглянуті. Наразі, коли професія перебуває на етапі становлення, надмірна зарегульованість її просто знищить. Тому закон дійсно потрібен. Та він має бути рамковим, тобто таким, що визначає загальні положення, які деталізуватиме сама спільнота.

У підсумку з ініціативи Ю.Мірошниченка була сформована робоча група, яка долучиться до роботи над законопроектом, що вдовольнить усіх медіаторів. Імовірніше за все, зусилля координуватимуть із робочою групою при Міністерстві юстиції, що працює над проектом закону про медіацію.

ПРЯМА МОВА

Вадим БУТЕНКО,
заступник голови Ради суддів України:

— На що потрібного звернути увагу, говорячи про впровадження інституту медіації? Передусім це має бути нормативно-правовий акт, який визначатиме вимоги до процедури медіації та самого медіатора. Я вже говорив про те, що це має бути людина з вищою освітою, котра досягла відповідного віку. Не може людина у 20 років вирішувати складний спір, як і не може стати у 20 років суддею. Адже, незважаючи на особливість процедури медіації, за якої сторони самостійно доходять потрібного рішення, роль керівника цього процесу є ключовою.

Юрій МІРОШНІЧЕНКО,
народний депутат України:

— Сьогодні інституція, на яку покладено вирішення спорів, — судова система — не може впоратися зі своїм завданням. Це відбувається й через нестачу кваліфікованих суддів, адже суди першої інстанції на сьогодні не укомплектовані, і через тривалий час, потрібний на проходження справи через усі три інстанції, а подекуди й не по одному разу, і через залишення самого конфлікту. Адже, навіть прийнявши рішення, нейтральний суб’єкт — чи то державний суддя, чи то арбітражний — залишає одну зі сторін незадоволеною. І від цього нікуди не подітись. Я вже не кажу про те, що кількість виконаних рішень залишається низькою. Вона не перевищує 10%. Тобто основна функція судової системи в державі не забезпечується.

На це суспільство відповідає судовій системі низьким рівнем довіри, високим рівнем агресії та радикалізмом. Тому ми можемо по-різному сприймати модель медіації, але і судді, і адвокати, і посадовці, і представники громадянського суспільства єдині в думці, що медіація є непоганою альтернативою судовим спорам.