Quo vadis?

Передання дисциплінарних функцій КДКА до ВРП навантажить Феміду та обмежить права адвокатів

В Україні започатковується традиція, коли кожна нова влада розпочинає свою діяльність із реформування системи судоустрою, винної, на її погляд, у майже всіх негараздах країни. Але «де борошно, там і порошно». І, схоже, пилом нових змін цього разу може притрусити інститут адвокатури.

Перезавантаження адвокатами

В одному з нещодавніх інтерв’ю член команди новообраного Президента, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету ім.Каразіна Ірина Венедіктова озвучила ідею щодо передання кваліфікаційних та дисциплінарних функцій органів адвокатського самоврядування до Вищої ради правосуддя. Пов’язала вона це із необхідністю перезавантаження Вищої кваліфікаційної комісії суддів та ВРП.

«Один з варіантів — приєднати ВККС до ВРП, — зауважила експерт з правових питань. — Інший шлях — можливість/необхідність розширення повноважень ВРП, щоб Рада займалася не лише суддями, а й прокурорами і адвокатами. Адже представники цієї сфери — мобільні в професії, взаємозамінні. Ми дуже часто спостерігаємо, як прокурори стають адвокатами, адвокати — суддями. Крім того, в розд.VIII «Правосуддя» Конституції йдеться про суди, прокуратуру та адвокатуру».

Тому вона вбачає можливість об’єднання державних органів з адвокатурою. «Закон про Вищу раду правосуддя передбачає для ВРП повноваження формувати доброчесний і професійний корпус суддів, забезпечувати незалежність судової влади, а також займатися питаннями професійної етики в діяльності суддів і прокурорів. Така куцість у частині прокуратури незрозуміла. Логічно відтворити конституційну конструкцію правосуддя й об’єднати органи трикутника «суди — прокуратура — адвокатура» в частині дисциплінарної відповідальності та кваліфоцінювання, розширяючи повноваження саморегульованих організацій для забезпечення гарантій їхньої діяльності», — зауважила І.Венедіктова.

У формальній логічності цієї пропозиції не відмовиш: і адвокати, і прокурори ходять до храмів Феміди, також пов’язані із суддями спільними правилами поведінки. Але ж захисники та обвинувачі є процесуальними опонентами, а судді та сторони у справі мають різний статус та повноваження. Крім того, адвокатура за визначенням є недержавним інститутом… Залишаючи за дужками питання доступу до професії, спробуємо з’ясувати, чи може бути ефективним спільний інститут дисциплінарної відповідальності та якими будуть наслідки реалізації цієї ідеї?

Самоврядність заради незалежності

Ухвалення нового закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» було тісно пов’язане з обов’язком України захистити на законодавчому рівні правничу професію та заснувати професійну асоціацію адвокатів. Вперше про це йшлося у п.11 висновку №190 (1995) ПАРЄ щодо заявки України на вступ до Ради Європи, а через 15 років про цей обов’язок нам нагадали ще раз, оцінюючи функціонування демократичних інституцій у нашій державі (п.7.3.6 резолюції №1755 (2010) ПАРЄ). І у фінальній версії закону було враховано висновки Венеціанської комісії щодо законопроектів про адвокатуру, які раніше Україна направляла на її розгляд.

Тож законом, який набрав чинності 15.08.2012, адвокатурі було надано широкі функції саморегулювання, які нині реалізують органи адвокатського самоврядування, зокрема кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури та ВКДКА. За задумом розробників, органи адвокатського самоврядування мали самостійно вирішувати питання щодо формування високопрофесійного адвокатського корпусу, встановлення професійних стандартів та етичних вимог до провадження адвокатської діяльності, представництва та захисту спільних інтересів адвокатів, співпраці адвокатури з органами державної влади, місцевого самоврядування.

При цьому якнайширша самоврядність, незалежність від державних органів були основною ідеєю розроблення якісної моделі адвокатури, одним з необхідних елементів якої була й регламентація структури органів та процедури розгляду питань про дисциплінарну відповідальність адвоката. «Ця модель — свого роду гарантія адвокатської незалежності. Питання внутрішньої діяльності повністю передаються на розгляд органам адвокатського самоврядування», — так читачам «ЗіБ» свого часу презентував проект один із його розробників, член робочої групи з питань реформування прокуратури та адвокатури, заступник керівника управління з питань судоустрою АП Вадим Фесенко. На момент його інтерв’ю (червень 2012 року) до складу кваліфікаційно-дисциплінарних комісій входили представники Мін’юсту, органів місцевої влади. І в тому, що, за новим законом, КДКА мали утворювати самі адвокати і лише з-поміж адвокатів, він убачав необхідний елемент незалежності адвокатури від органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

І можна сказати, що на прикладі невдалої спроби Адміністрації попереднього Президента «протягнути» проект №9055 незалежність адвокатури від чиновників було продемонстровано повною мірою. Те, чи вдалося б відстояти інтереси інституту в тому випадку, коли долю професії вирішували б (нехай і частково) реформовані судді і прокурори, — запитання риторичне.

Усі до Києва!

І якщо очікувані наслідки від надання адвокатурі «широкої автономії» виправдалися, то реалізація ідеї щодо об’єднання під куполом ВРП трикутника «суди — прокуратура — адвокатура» в частині уніфікації дисциплінарної відповідальності правничих професій може призвести до вкрай негативних результатів. Нові засоби тиску на захисників, які з’являються у держави, ми навіть не розглядатимемо — це очевидно. Цікаві інші аспекти.

По-перше, кількість членів ВРП зафіксована у ст.131 Конституції: 21 особа. Відповідно, із розширенням повноважень суттєво збільшується навантаження (всього в Україні близько 40 тис. адвокатів, що в рази перевищує кількість суддів). Чи може ВРП забезпечити якісне опрацювання скарг на адвокатів, якими сьогодні займаються КДКА у регіонах? Як бути — збільшувати штат помічників і консультантів та витрачати додаткові кошти державного бюджету? Можна. Але ухвалювати остаточне рішення повинні члени колегіального органу.

Чи здатні вони будуть реально оцінити проект рішення, попередньо підготовлений працівниками секретаріату? Чи можлива в разі конвеєру (а з огляду на кількість первинних скарг це буде саме конвеєр) дискусія щодо обставин кожної конкретної справи та нюансів кваліфікації дисциплінарного проступку?

Сьогодні існують два рівня дисциплінарних органів: первинний — у регіонах та «апеляційний» — у Києві. Рішення органів обох рівнів можна оскаржувати в суді. Заміна цієї структури єдиним органом може звести нанівець ефективність дисциплінарної процедури як такої.

Зараз як у скаржника, котрий побачив у діях адвоката ознаки порушення етичних правил, так і в правника, який прагне уникнути дисциплінарного стягнення, є вибір способу оскарження рішення КДКА: до ВКДКА або до суду. Кожен з них має свої юридичні наслідки.

Так, відповідно до ч.5 ст.52 закону ВКДКА за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право:

• залишити скаргу без задоволення, а рішення КДКА — без змін;

• змінити рішення КДКА;

• скасувати рішення КДКА та ухвалити нове рішення;

• направити справу для нового розгляду до відповідної КДКА та зобов’язати її вчинити певні дії.

А от суд у межах наданих йому повноважень може або залишити в силі рішення КДКА, або скасувати його, повернувши справу на новий розгляд. У разі знищення дворівневої системи та передання всіх функцій до ВРП у сторін залишатиметься лише шлях до Верховного Суду. Крім того, суттєво збільшується навантаження на храми Феміди, а сторони будуть обмежені у можливостях змінити рішення. Там можна буде лише «легалізувати» його або пустити дисциплінарне провадження по другому колу. А це часто закінчується спливанням строку притягнення адвоката до відповідальності.

***

З урахуванням викладеного ідея повернення державі функції покарання адвокатів за дисциплінарні проступки вбачається не зовсім вдалою. Мало того що вона розходиться із ключовою ідеєю щодо максимальної незалежності інституту захисту, закладеною у чинному законі, реалізація таких намірів додасть роботи судам. При цьому неминуче знизиться якість рішень, що ухвалюються в рамках дисциплінарних проваджень. Тож перед тим, як втручатися у роботу налагодженого механізму, варто було б глибше вивчити принципи його роботи. Тим більше що в підсумку всі зміни не лише прямо зачіпають інтереси представників окремої професії, але й впливають на стан реалізації державою конституційних гарантій права кожної людини на професійну правничу допомогу.