Взаємодіяти без болю

Суддям треба виробляти літературний стиль і вчити журналістів юриспруденції

Служителі Феміди мають бути не лише знавцями права, а й ораторами та літераторами. Адже прозорість правосуддя передбачає: кожен має розуміти, про що говорять на засіданні та пишуть у рішенні.

Невдалі оратори

«Завдання судового журналіста — подавати збалансовану інформацію про процес, об’єднувати позиції адвоката, прокурора й судді», — вважає експерт із питань комунікації Лукаш Боярський. Аби покращити взаєморозуміння між суддями та журналістами, у Польщі організовують спеціальні тренінги. Вони допомагають більш аргументовано та зрозуміло роз’яснювати зміст рішення журналістам, а представникам четвертої влади — належним чином розповідати про резонансні справи.

«Завдання судді в Польщі не просто прийняти рішення, а й пояснити його громадськості. Саме в цьому виявляється відкритість польського суду», — стверджує іноземець.

На зустрічі журналістів, яка відбулась у приміщенні проекту «Право-Justice», Л.Боярський зустрівся з представниками українських медіа, щоб виявити, які проблеми є в судової журналістики України, та поділитися досвідом. Результатом короткострокових відвідин експерта мають стати рекомендації, як суддям налагодити плідну співпрацю з журналістами. Свого часу він був членом ради правосуддя в Польщі та адвокатом.

Першою проблемою, яку журналісти назвали під час обговорення, була незрозумілість мови, якою судді пишуть свої рішення.

«Навіть коли читаєш текст рішення, важко зрозуміти, що ж має на увазі суддя. Як я можу написати це доступно для своїх читачів, якщо сама не до кінця розумію, про що йдеться?» — бідкалася журналістка столичного видання. Усі присутні погодилися з її словами.

Справа не лише в тому, що рішення написані з величезною кількістю повторів і кальок, а ще й у тому, що в них часто відсутня мотивація. Не подобається працівникам медіа й низький рівень ораторського мистецтва законників. Судді зачитують рішення невиразно, без інтонації щось бубонять собі під ніс. Аби розібрати, про що мова, треба шукати рішення в Інтернеті й перечитувати.

Слід зазначити, що в Польщі трохи більше ніж 28% журналістів мають відповідну освіту. Здебільшого в медіа працюють люди, котрі мають іншу освіту, і серед них 5% — правники.

Що стосується українських ЗМІ, то часто теми, пов’язані із судами, висвітлюють люди, які не мають елементарного уявлення про судовий процес і повідомляють про те, що людина винна, на основі слів депутатів. Спеціальні тренінги, які допомогли б журналістам розібратися, що таке підозрюваний, обвинувачений та презумпція невинуватості, були б корисними для всіх. Адже для того, щоб про щось писати, потрібно насамперед розуміти тему.

Зловживання сторін

У тому, що люди отримують неякісну інформацію про судові процеси, винні не тільки журналісти, а й адвокати та прокурори, котрі часто використовують ЗМІ для просування своєї точки зору. До цього треба бути готовими й завжди ставити собі запитання: чи коментар, який пропонує представник однієї зі сторін, справді стосується справи? Чи цей факт візьме до уваги суд? Щоб це зрозуміти, треба вивчити обставини й суть обвинувачення.

Часто справи, в яких прокурори вже назвали винних, навіть не доходять до суду. Польський гість зауважив, що випадки, коли прокурори стверджують, що хтось винен, до офіційного рішення суду, — це порушення презумпції невинуватості.

За своїм ставленням до спілкування з журналістами суди можна поділити на активні та пасивні. Пасивні чекають, коли журналісти до них прийдуть і запитають. Активна позиція — самостійно повідомляти журналістів про результати розгляду справ і налагоджувати комунікацію.

Деякі суди в столиці та обласних центрах сьогодні проводять дні відкритих дверей та різні заходи, які привертають увагу преси, а також мають прес-секретарів. Але в районних судах не завжди раді журналістам. Сьогодні потрапити на відкрите засідання може будь-хто. Для цього навіть не потрібне посвідчення журналіста, достатньо пред’явити паспорт на прохідній. А дізнатися про розгляд тієї чи іншої справи можна з відкритих сайтів. Однак часто журналістам бракує гарних манер. Іноді вони не лише заважають проводити слухання, а й утручаються в процес, ставлячи суддям запитання, що не стосуються теми розгляду, і поводячись надто самовпевнено.

Представниця одного з видань розповіла історію, коли журналіст написав статтю, яка порочила репутацію законника, і той у свою чергу вирішив цю репутацію захистити також через суд. Натомість отримав звинувачення в цензурі, а відповідальності за пляму на репутації ніхто не поніс.

«Тобто у вас зовсім не приборкана свобода слова», — здивувався польський представник.

Л.Боярський вважає, що правильна позиція суддів, які аргументовано пояснюють свої рішення й доносять думку до суспільства, все ж могла б вирішити левову частку цих проблем і зробити взаємодію суду та ЗМІ менш болісною. «Суддя має бути зрозумілим не лише тоді, коли він зачитує рішення, а й тоді, коли проводить засідання. Присутні мають розуміти, що відбувається», — зауважив польський експерт.

А тим часом у Києві вже четвертий рік працює Школа судової журналістики. Її ініціаторами були працівники Київського апеляційного адміністративного суду (нині — Шостий апеляційний адміністративний суд). До проекту долучилися столичні виші, судді та прес-секретарі судів. Медіаексперти вчать студентів правильно використовувати юридичну термінологію, працювати із судовими рішеннями й об’єктивно висвітлювати резонансні процеси.