Службові вигоди

Для точного призначення додаткового покарання суди мають розуміти суть службових обов’язків, які виконувала винна особа

Нагадаємо, що Верховний Суд спільно з апеляційними судами вивчив практику призначення покарань за хабарництво. Ця частина документа містить аналіз дотримання судами вимог кримінально-процесуального закону в частині звільнення засуджених осіб від відбування основного покарання з випробуванням, призначення їм додаткового покарання, а також приклади порушення судами вимог закону, що спричиняють певні труднощі в процесі виконання вироку. Аналіз підготували суддя ВС Володимир ПИВОВАР та головний консультант управління вивчення та аналізу судової практики ВС Ольга ІЩЕНКО.

Помилки при призначенні

Аналіз матеріалів показав, що місцеві суди, як правило, враховували розмір одержаного хабара та службове становище винних осіб, однак не завжди правильно обирали покарання, необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів. При цьому траплялися випадки, коли такі рішення приймалися з порушенням вимог кримінального та кримінально-процесуального закону.

Так, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області вироком від 15.08.2011 визнав К.М. винним у тому, що він, працюючи на посаді завідувача терапевтичного відділення Олександрійської міської лікарні №1, виконуючи обов’язки голови комісії для проведення медичного огляду, отримав від Б. та К.С. хабар у розмірі 500 грн. за видання передбачених законом довідок про придатність до керування транспортним засобом без проходження обов’язкового огляду лікарями. Органи досудового слідства дії К.М. кваліфікували за ч.2 ст.368 КК як такі, що вчинені повторно та поєднані з вимаганням хабара. Однак місцевий суд зазначені вище ознаки виключив із обвинувачення та перекваліфікував дії К.М. на ч.1 ст.368 КК, пославшись на те, що потерпілі не могли вимагати довідок; вимога дати хабар за вчинення незаконних дій в інтересах потерпілих не може розцінюватися як вимагання та одержання хабара, оскільки не порушує законних прав цих осіб.

Призначаючи покарання, суд урахував, що К.М. скоїв злочин невеликої тяжкості, щиро розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується, однак не призначив основного покарання за ч.1 ст.368 КК, призначивши лише додаткове у виді позбавлення права обіймати посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських функцій, на 1 рік. У зв’язку з тим, що прокурор свою апеляцію відкликав, апеляційний суд був позбавлений можливості виправити помилку суду першої інстанції.

Іншим прикладом є вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26.09.2011, яким визнано О. винним у тому, що він, працюючи начальником сектору митного оформлення «Світловодськ» митного поста «Олександрія» Кіровоградської митниці, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, 5 серпня 2011 р. одержав від К. хабар у розмірі 3900 грн. (перед цим мало місце вимагання хабара) за організацію неупередженого проведення митного контролю та швидке митне оформлення товарів.

Місцевий суд, пославшись на те, що О. хоч і скоїв злочин, який належить до категорії тяжких, однак щиро розкаявся у вчиненому, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, скоїв злочин унаслідок тяжких сімейних обставин (на його утриманні перебуває хвора мати похилого віку, яка потребує стороннього догляду, призначив йому покарання за ч.3 ст.368 КК у виді позбавлення волі строком на 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями сектору митного оформлення та працівника правоохоронного органу, строком на 2 роки, на підставі ст.77 КК — без конфіскації майна та на підставі ст.54 КК із позбавленням спеціального звання радника митної служби 3-го рангу. На підставі ст.75 КК суд звільнив О. від призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 роки.

Звільняючи засудженого на підставі ст.75 КК від відбування покарання з випробуванням, місцевий суд не вказав, від якого покарання звільняється засуджений, а саме — від основного чи додаткового, що є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства. Однак цей вирок суду хоч і був оскаржений прокурором в апеляційному порядку, але до моменту розгляду справи апеляційною інстанцією прокурор свою апеляцію відкликав, через що апеляційний суд був позбавлений можливості виправити помилки, пов’язані з порушеннями вимог чинного законодавства, допущені міськрайонним судом під час постановлення вироку в цій справі.

Звільнення з випробуванням

Під час проведення аналізу було встановлено, що суди в основному дотримувалися вимог закону про індивідуалізацію покарання, особливо звертаючи увагу на суб’єкт і суб’єктивну сторону злочину, а саме: мотиви злочину, особу винного, а також обставини, які пом’якшували покарання. Пояснюється це тим, що особи, які були засуджені за одержання хабарів, у переважній більшості займали не дуже відповідальне становище, а тому одержували хабарі порівняно в невеликих розмірах і за складних життєвих обставин; раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися, мали позитивну характеристику, підвищеної небезпеки для оточуючих не становили, їхніми діями не було завдано великої шкоди. Тому зі справ, які були розглянуті у 2011 р., вбачається, що суди здебільшого призначали покарання із застосуванням положень ст.75 КК, тобто зі звільненням від відбування покарання з випробуванням. При цьому суди враховували положення постанови Пленуму ВС «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7.

Аналіз засвідчив, що суди, як правило, належним чином мотивували призначення покарання за ст.75 КК.

Так, Ленінський районний суд м.Кіровограда вироком від 8.04.2011 визнав Ф. винним у тому, що він, працюючи державним виконавцем Ленінського відділу ДВС Кіровоградського міського управління юстиції Головного управління юстиції у Кіровоградській області, отримав від С. хабар у розмірі $300 (2373,48 грн.) та 800 грн. (загальна сума — 3173,48 грн.) за вилучення з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна п’яти записів про арешт нерухомого майна К.

Органи досудового слідства кваліфікували дії Ф. за ч.2 ст.368 КК як вчинення злочину «службовою особою, яка займає відповідальне становище» та «вимагання хабара». Однак місцевий суд зазначені кваліфікуючі ознаки з обвинувачення Ф. виключив та перекваліфікував його дії на ч.1 ст.368 КК, пославшись на те, що відповідно до п.2 примітки до ст.368 КК, він не є особою, яка займає відповідальне становище, та що в справі немає доказів, які б підтверджували вимагання в потерпілого хабара.

Суд першої інстанції, враховуючи, що Ф. скоїв злочин середньої тяжкості, визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, правильно призначив покарання за ч.1 ст.368 КК у виді позбавлення волі строком на 2 роки з позбавленням права обіймати певні посади в органах ДВС строком на 2 роки та з огляду на зазначені вище обставини на підставі ст.75 КК обгрунтовано звільнив Ф. від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 роки. Призначене районним судом покарання відповідає тій посаді, яку обіймав засуджений і яка не належить до посад із відповідальним становищем, та невеликому розміру отриманого ним хабара.

Позбавлення можливостей

Відповідно до ч.1 ст.75 КК засуджені особи можуть звільнятися від відбування основного покарання з випробуванням. Призначені при цьому додаткові покарання згідно з вимогами ст.77 КК виконуються самостійно.

За результатами, суди не завжди дотримувалися вказаних вимог закону й допускали випадки, коли у вироках не зазначали вид покарання, від якого звільнявся підсудний, що призводило до необгрунтованого звільнення його як від основного, так і додаткового покарання; приймали рішення про звільнення від обох видів покарання.

Так, Замостянський районний суд м.Вінниці вироком від 30.05.2011 засудив Ч. за ч.1 ст.368 КК на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, строком на один рік. На підставі ст.75 КК Ч. звільнено від відбування покарання (основного і додаткового) з випробуванням із встановленням іспитового строку 2 роки.

Іншим прикладом є вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13.05.2011, яким засуджено Р. за ч.2 ст.368, ч.1 ст.365, ч.1 ст.366 та ст.70 КК на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 2 роки. На підставі ст.75 КК Р. звільнено від відбування призначеного покарання (основного і додаткового) з випробуванням із встановленням іспитового строку два роки.

У всіх частинах ст.368 КК як до, так і після 1 липня 2011 р., крім основного покарання, передбачено й обов’язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Розуміння суті та розмежування службових обов’язків, які виконувала винна особа, має значення не тільки для правильної кваліфікації злочину, а й для точного призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади, займатися певною діяльністю, призначення якого за ст.368 КК є обов’язковим.

Слід мати на увазі, що суть такого покарання виражається в позбавленні засудженого права перебувати на посадах, які він обіймав на момент злочину, і в тимчасовому обмеженні обіймати такі посади, оскільки не повинно визнаватися правильним і справедливим рішення про збереження за особою, визнаною винною в одержанні хабара, права обіймати посаду, можливості якої були використані для одержання хабара. При цьому покарання має бути сформульовано судом таким чином, аби засуджений був позбавлений можливості обіймати посади, які за своїм статусом були аналогічні тій, на якій перебував винний при вчиненні злочину.

Аналіз судової практики засвідчив, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю призначалося судами майже в кожному випадку засудження осіб за хабарництво, що відповідає меті покарання та спрямоване на досягнення ефективних результатів.

Так, Світловодський районний суд Кіровоградської області вироком від 26.09.2011 засудив О. за ч.3 ст.368 КК до 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями сектору митного оформлення та працівника правоохоронного органу, строком на 2 роки.

Суди, призначаючи додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, не завжди чітко вказують, які посади чи якою діяльністю конкретно заборонено займатися засудженому протягом визначеного вироком строку, що може спричинити певні труднощі в процесі виконання вироку.

Наприклад, Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області вироком від 28.12.2010 засудив К. за ч.1 ст.366, ч.1 ст.368, ст.70 КК на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в медичних закладах незалежно від форми власності всіх рівнів строком на один рік.

На підставі ст.75 КК К. звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку один рік.

За апеляцією захисника засудженого апеляційний суд вирок у частині додаткового покарання змінив і призначив йому додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади чи займатися діяльністю в закладах охорони здоров’я, що пов’язана з виконанням адміністративно-розпорядчих функцій, строком на один рік. Тобто апеляційний суд правомірно конкретизував заборону.

Як убачається з наведених вище прикладів, суди до осіб, винних в одержанні хабарів, застосовують обов’язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю в межах строку, передбаченого відповідною санкцією ст.368 КК.

При застосуванні ст.75 КК обов’язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна суди не застосовували, що відповідає вимогам ст.77 КК.

Мотивація неконфіскації

Трапляються випадки, коли суд, застосовуючи ст.75 КК, у мотивувальній частині не обгрунтовує непризначення конфіскації майна, що є обов’язковим додатковим покаранням, та не зазначає про це в резолютивній частині вироку.

Так, Краснодонський міськрайонний суд Луганської області вироком від 2.06.2011 визнав винним головного державного інспектора Державного технічного нагляду Краснодонської районної державної адміністрації Б. в одержанні поєднаних із вимаганням хабарів на загальну суму 2 тис. 763 грн. за зняття з обліку та постановлення на облік трактора й засудив винного за ч.2 ст.368 КК до позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, строком на 2 роки.

На підставі ст.75 КК Б. звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку один рік та з покладенням обов’язків, передбачених пп.2—4 ст.76 КК.

Аналогічні порушення були допущені у вироку Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 19.04.2011, яким землевпорядник Маломиколаївської селищної ради Антрацитівського району К. засуджений за ч.2 ст.368 КК до позбавлення волі строком на п’ять років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 3 роки. На підставі стст.75, 76 КК засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням певних обов’язків.

У цих вироках суди в мотивувальній частині не наводили мотивів щодо рішення про незастосування обов’язкового додаткового покарання — конфіскації майна та не зазначали про це в резолютивній частині вироку.

З огляду на ці порушення, вирок суду може бути визнано необгрунтованим відповідно до ч.1 ст.323 КПК.

Таким чином, правильною є практика тих судів, які, мотивуючи у вироку рішення про незастосування обов’язкового покарання у виді конфіскації майна, посилаються на вимоги ст.77 КК, зазначають у резолютивній частині, що покарання призначається без конфіскації майна, та не посилаються на ст.69 КК.

У п.19 постанови Пленуму ВС №7 роз’яснено, що коли додаткове покарання у виді конфіскації майна за санкцією статті (частини статті) є обов’язковим, то в разі прийняття рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням воно не застосовується, оскільки ст.77 КК передбачено вичерпний перелік додаткових покарань, що можуть бути призначені у такому випадку, серед яких конфіскація майна відсутня. Приймаючи таке рішення, у вироку мають бути наведені відповідні мотиви. У такому разі посилатися на вимоги ст.69 КК не потрібно.

Наприклад, Ровеньківський міський суд Луганської області у вироку від 3.10.2011 щодо К. після висновку про можливість її виправлення без відбування покарання зазначив, що відповідно до ст.77 КК додаткове покарання у виді конфіскації майна не призначається.

Аналогічно мотивував таке рішення Новопсковський районний суд Луганської області у вироку від 20.10.2011, яким голову КФГ «Білі Луки» К. засуджено за ч.1 ст.190, ч.1 ст.364, ч.2 ст.368, ч.1 ст.366, ч.1 ст.70, стст.75, 76 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих обов’язків або виконанням таких обов’язків за спеціальним повноваженням, на строк один рік.

Іншим прикладом є вирок Кам’янобрідського районного суду м. Луганська від 22.09.2011, яким засуджено першого заступника начальника Головної державної інспекції на автомобільному транспорті К. за ч.2 ст.368 КК із застосуванням стст.75, 76 КК до позбавлення волі строком на 5 років із позбавленням права займатися службовою діяльністю в органах державної влади на строк один рік без конфіскації майна. Суд послався на вимоги ст.77 КК як у мотивувальній, так і в резолютивній частинах вироку.

Труднощі зі званнями

Якщо практика призначення чи звільнення від додаткового покарання — конфіскації майна — не викликає зауважень, то стосовно призначення іншого виду покарання — позбавлення спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу — такого сказати не можна. Аналіз засвідчив, що суди допускають неправильне застосування цього виду покарання.

Так, Ленінський районний суд м.Вінниці вироком від 18.11.2011 засудив Л. за ч.1 ст.368 КК до штрафу в розмірі 8 тис. 500 грн. з позбавленням права обіймати посади в державних органах строком на 3 роки і на підставі ст.54 КК позбавив спеціального звання лейтенанта служби цивільного захисту. Рішення суду в цій частині не було належним чином умотивовано.

Відповідно до ст.54 КК особа за вироком суду може бути позбавлена військового звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу в разі засудження за тяжкий чи особливо тяжкий злочин.

Проте Л. був засуджений за злочин, який відповідно до вимог ст.12 КК є злочином невеликої тяжкості.