Комунікативний успіх

Правила розгляду справ у медійному форматі: жодних розваг, добровільна зйомка та дотримання етичних норм

Суддівська спільнота шукає шляхів підвищення довіри до Феміди. Одним із напрямів є спілкування з громадськістю та ЗМІ. Наприклад, у США в одному із судів використовується такий комунікативний метод, як розгляд справ у медійному форматі. Чому американський володар мантії, котрий вершить правосуддя «на камеру», не тільки став телевізійною й інтернет-знаменитістю, а і є справжнім уособленням справедливого судочинства, людиною, якій довіряє суспільство? Чи стане корисним такий досвід українським служителям Феміди?

Популярність у мережі

Недавно в одному з пабліків Фейсбуку опубліковано відеоролик незвичайного розгляду справи: американський суддя Френк Капріо попросив 5-річного сина обрати для батька розмір штрафу за неправильно припарковану машину.

В українському сегменті соціальної мережі лише за кілька днів з початку місяця відео із субтитрами набрало майже півмільйона переглядів, десятки тисяч уподобань, репостів та сотні схвальних коментарів дописувачів на адресу заокеанського представника Феміди. Прикметно, що відеоматеріал, поширений напередодні такими сайтами, як Molnia Plus, Diply та LADbible, у тому ж Фейсбуку зібрав понад 3 млн, 24 млн та 35 млн переглядів відповідно.

Звідки ж з’явився відеоролик, що вже став справжнім хітом серед користувачів соціальних мереж, та в чому полягає медійний успіх Ф.Капріо?

Більше ніж шоу: реальні справи та люди

На відміну від телевізійних шоу, де судовий процес розігрується від самого початку до кінця, герої поширеного відео — не актори, а учасники реального судового процесу.

Річ у тім, що названу справу, як і більшість інших відкритих засідань, котрі відбуваються в Муніципальному суді м.Провіденса (штат Род-Айленд, США) під головуванням Ф.Капріо, понад 20 років поспіль знімає брат судді Джозеф Капріо, який володіє студією City Life Productions.

Так, відзняті ним епізоди процесів у суді (переважно це розгляд справ, пов’язаних із порушенням водіями транспортних засобів правил дорожнього руху, паркування та інших категорій) лягли в основу кількох сезонів телевізійної версії популярного впродовж 2000-х рр. шоу під оригінальною назвою «Caught In Providence».

Попри те що у 2008 р. місцевий телеканал ABC6-WLNE припинив вихід передачі в ефір, чоловік продовжив відеозйомки слухань і протягом деякого часу на безоплатній основі транслював зафільмовані судові процеси на некомерційному телебаченні. З осені 2015 р. незмінний режисер і продюсер брендової програми Дж.Капріо відновив показ свіжих випусків шоу на телебаченні та в мережі Інтернет, але цього разу як власний бізнес-проект.

Непримусова відеофіксація

За понад 30-річний строк перебування на посаді (Ф.Капріо головує у вищеназваному суді з 1985 р.), в установі завжди дотримувалися того, що будь-який представник громадськості чи ЗМІ може дістати дозвіл на проведення відеозйомки за наявності відповідної згоди учасника провадження. Це передбачено правилами суду щодо відеофіксації засідань.

Простіше кажучи, якщо людина того не бажає, відеозйомка проводитися не буде, оскільки суд не дасть на це дозволу. Тим же, хто приходить до суду й має намір розважитися перед камерою, Ф.Капріо дає чітко зрозуміти, що виконує свою роботу.

«Розгляд справи в суді не є розвагою, навіть зважаючи на медійний формат… Моя основна роль як судді полягає в тому, щоби здійснювати правосуддя», — пояснив учасникам процесу та суспільству поважний законник.

Етичних норм не порушено

У зв’язку з наміром Дж.Капріо провадити відеозйомку процесів та поширювати матеріал з комерційною метою, навесні 2015 р. Ф.Капріо звернувся до Комісії з питань етики Род-Айленду по роз’яснення, чи може він у такому разі дозволити своєму братові й надалі знімати судові слухання.

Серед іншого суддя зазначив обставини, які виявилися суттєвими. По-перше, він особисто ніколи не отримував і не отримуватиме фінансової винагороди від комерційної трансляції засідань. По-друге, будь-якому представникові громадськості та ЗМІ на рівних засадах дається дозвіл на проведення відеозйомки відповідно до правил відеофіксації процесу. По-третє, ці правила є загальнодоступними. По-четверте, брат судді не користується спеціальним режимом потрапляння до приміщення суду, не має доступу до конфіденційної інформації, документів, реєстрів тощо. І по-п’яте, для проведення відеозйомок брат судді використовує тільки власне обладнання.

«Етичні стандарти, що діють на території штату Род-Айленд, не забороняють заявникові (судді. — Прим. ред.) у подальшому давати дозвіл братові на проведення відеозйомки судових процесів з метою отримання братом заявника фінансового прибутку при одержанні всіх вищеперерахованих умов», — ідеться в консультативному висновку, оприлюдненому на сайті комісії в травні 2015 р.

ДОВІДКА «ЗіБ»

У Муніципальному суді м.Провіденса на постійній основі працює 3 судді (та ще додатково один, який може замінити їх у разі відсутності когось чи наявності конфлікту інтересів). Усіх суддів призначає місцева влада, строк повноважень — 4 роки. Установа функціонує за 5-денним графіком, кожен суддя здійснює правосуддя в режимі: тиждень «у процесі» — 2 тижні «поза процесом».

Ф.Капріо розпочав юридичну кар’єру в 1965 р. З 1985-го безперервно переобирається на посаду голови Муніципального суду м.Провіденса. Засновник іменної стипендії, названої на честь його батька, для найкращих студентів-правників вузів штату із сімей емігрантів першого покоління (батьки судді іммігрували з Італії до Штатів у 1912 р.). Має п’ятьох дітей.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Чи стане в пригоді вітчизняним служителям Феміди американський досвід?

«Кількість уподобань не повинна бути самоціллю й не завжди є мірилом справедливості»

Тетяна СУЯРКО, 
суддя-спікер Господарського суду Харківської області, член Ради суддів України:

— Кількість переглядів і вподобань відеороликів судових засідань під головуванням Ф.Капріо дійсно шалена, що, на мою думку, яскраво демонструє дію негативних стереотипів стосовно українського суду та суддів (бачите, як «там»!) і водночас свідчить про бажання бачити суд із, так би мовити, людським обличчям, як захисника знедолених.

Як правознавець, я розумію, що у справедливості, якої прагнуть люди та яку вбачають, зокрема, у таких відеороликах, насправді є й інший бік. Справедливість повинна відновлювати рівновагу світу. Тому завжди потрібно зважувати обидві шальки терезів. Те, що видається справедливим відносно однієї особи, може бути несправедливим відносно іншої чи суспільства загалом.

У народі кажуть, що справедливість у кожного своя. І це дійсно так. Тому й клятва римських суддів звучить: «Audiatur et altera pars!» («Хай буде вислухана й інша сторона!») Можна знайти безліч аргументів на виправдання порушника, але до того часу, доки не буде вислухана людина, якій він завдав шкоди. Тоді твердити про щось значно складніше чи навіть неможливо.

Найважливіший висновок: вітчизняна Феміда, незважаючи на значний прогрес у комунікації протягом останніх років, все ж таки ще дуже незрозуміла для людей. Не зрозумілі ні рішення, ні значення, ні функції, ні особистості суддів. І в цьому я бачу стратегічне завдання судової влади та безпосередньо суддів.

На мою думку, кількість уподобань не повинна бути самоціллю і не завжди є мірилом справедливості, але всі ми маємо прагнути цього, докладати зусиль і врешті-решт отримати від людей той рівень довіри, аби й наші рішення, відеоролики про судові засідання мали таку ж популярність. Але ще більш важливо, щоб підтримку мали рішення судів у тих справах, де розуміння справедливості як всесвітньої рівноваги лежить не на поверхні, а значно глибше.

Для цього нам ще потрібно торувати нелегкий шлях формування суду як суспільної інституції, якій довіряють і яка працює на благо людей. І цей шлях — через комунікацію, зокрема й за допомогою таких відеороликів.

«Соціальні мережі — це оптимальний майданчик для комунікації»

ІРИНА ЛЯННА, 
експерт:

— Для чого потрібна комунікація? Чи готові українські судді та судова система в цілому до відкритості для суспільства — це основне питання. Ролик, про який іде мова, за місяць зібрав в українському сегменті Фейсбуку значну аудиторію. Ці факти свідчать про великий запит громадян на відкритість і прозорість судів.

На жаль, поки цього в судовій системі не спостерігається. А окремі випадки є швидше винятком, які підтверджують факт тотальної закритості та відсутність комунікації. У питаннях ефективної комунікації я б передусім говорила про навчання прес-секретарів і розбудову ефективної прес-служби.

Другий важливий момент. Судді мають зрозуміти суть комунікації з журналістами. Сприйняття журналіста як камікадзе не має нічого спільного з реальною роботою професіонала.

Третя складова — соціальні мережі. Людям важливо знати про зміни, які відбуваються в судах. І соціальні мережі — це оптимальний майданчик для комунікації.

Всі ці фактори в сукупності зможуть «перезапустити» судову владу та задовольнити суспільний запит на інформацію в позитивному контексті. Сподіваюся, що через кілька років рівень довіри до судів зросте. Проте дослідження дають невтішні результати: лише 0,7% громадян довірять судам (за даними соціологічного дослідження фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва).

«Громадяни хочуть бачити суд із людським обличчям, а не машину для винесення вироків»

Олена ФОНОВА, 
суддя-спікер Господарського суду Луганської області:

— На мій погляд, досвід судді Ф.Капріо досить цікавий та, безперечно, вартий уваги. Той факт, що відеоролик набрав таку рекордну кількість переглядів, свідчить про схвалення суспільством. Позитивний відгук глядачів з різних країн відео дістало не в останню чергу завдяки незвичній манері ведення суддею процесу. І це показово, адже громадяни хочуть бачити суд із людським обличчям, а не машину для винесення вироків.

Судова система України, на жаль, занадто довго була закритою для суспільства. По суті, низький рівень довіри до вітчизняного судочинства, з яким ми сьогодні стикаємося, є результатом недостатньої поінформованості громадськості щодо діяльності судів, функцій судової влади.

Чи стане демонстрація відкритості панацеєю від усіх проблем? Можливо, хтось скаже, що досвід американських колег не зовсім прийнятний для нашої судової системи, і матиме для цього вагомі аргументи. Однак пропоную подивитися на це з іншої точки зору.

Пересічна людина навіть не здогадується, що суддя господарського суду при розгляді певних справ опановує роботу електрика, будівельника, бухгалтера, працівника банку і т.п., тобто сприймає великий обсяг специфічної інформації, якою вкрай важливо оперувати для правильного вирішення справи.

Саме тому на часі пошук власних відповідей на запитання, як правильно та якими засобами донести до суспільства ту важливу функцію, яку ми виконуємо щодня. Очевидно, що робити це можна за допомогою відкритої комунікації, вектор якої буде спрямований назовні — до людей.

«Креативна самодіяльність судді, нехай навіть із благими намірами, несе в собі ризик дисциплінарної відповідальності»

Валентин БОГУНОВ, 
заступник головного редактора газети «Закон і Бізнес»:

— Якщо не брати до уваги емоцій від перегляду, безумовно, цікавого відео про правосуддя з людським обличчям, то питання щодо ймовірної появи подібних сюжетів в Україні можна розділити на 3 частини.

По-перше, сьогодні немає перешкод для розміщення на Youtube відеороликів судових засідань. Правда, цим сьогодні займаються не самі судді, а громадські активісти. І деякі з них роблять це систематично. Але такі серіали нудні для більшості людей, а відео про щоденну рутинну роботу не набирають і сотні переглядів.

Вірусний ефект поширення інформації дав нестандартний стиль прийняття рішень конкретним суддею. Це другий аспект. Чи можливе таке в нас? Швидше за все, ні. Згідно з ст.19 Конституції судді, як і чиновники, зобов’язані діяти виключно у спосіб, передбачений законом. Тому креативна самодіяльність судді, нехай навіть із благими намірами, несе в собі ризик дисциплінарної відповідальності. Сторона, не задоволена рішенням, аби схилити шальку терезів Феміди у свій бік, поскаржиться на порушення її служителем процесуальних норм.

Третє: для такого творчого підходу потрібно мати час і натхнення. Насмілюся припустити, що в умовах перманентного реформування у судді, який залишився єдиним у районі, немає ні того, ні іншого. Кадровий голод і катастрофічна завантаженість жодним чином не схилять українського законника до неквапливої бесіди із сином порушника Правил дорожнього руху про всемогутнього царя Соломона. Бо, як відомо, темпи прийняття рішень у справах про адмінправопорушення просто-таки спринтерські. Нагадаю: нещодавно був зафіксований рекорд — 30 рішень за годину.