Спори кордонів не знають

Закладено міцний фундамент для налагоджування зв’язків між нашою країною та світом у сфері міжнародного арбітражу

В умовах все більшого розвитку й спеціалізації міжнародного економічного обміну зростає роль комерційного арбітражу, який є одним із найефективніших механізмів вирішення спорів. Порівняно з національними судами, арбітраж має певні переваги при розгляді міжнародних цивільних справ, що полягають, зокрема, у прийнятній, простій та доступній процедурі вирішення спорів, конфіденційному характері провадження та можливості сторін формувати склад арбітражу, який розглядає і вирішує справи. Поряд з перевагами є речі, які потребують покращення — особливо це стосується України.

Арбітрабельність: порівняльний аналіз

15—16 листопада в столиці відбулася міжнародна конференція АПУ «Kiev Arbitration Days 2012: мислити глобально», що стала своєрідним майданчиком для провідних експертів з усього світу для обговорення проблем та перспектив міжнародного арбітражу.

Учасникам заходу випала унікальна нагода протягом двох днів обмінюватися ідеями та досвідом з першокласними спеціалістами з Польщі, Хорватії, Франції, Італії, Іспанії, Австрії, Швеції, США тощо, а також отримувати цінну інформацію у сфері міжнародного арбітражу, яка нерозривно пов’язана з міжнародним бізнесом.

Президент Асоціації правників України Валентин Загарія, відкриваючи захід, навів статистику, яка показала, що провідні компанії світу протягом минулого року хоча б раз зверталися до арбітражу як інструменту вирішення спорів.

«Ми не можемо почивати на лаврах та вважати, що арбітраж є лише додатком до судової системи», — зазначив президент Польської арбітражної асоціації Сильвестр П’єчковський.

У рамках заходу експерти зосереди­ли увагу на арбітрабельності, тобто підвідомчості спорів третейським судам у різних країнах світу.

Зокрема, магістр міжнародного приватного права Тетяна Бершеда зупинилася на двох сторонах арбітрабельності: об’єктивній, яка визначає можливість вирішення справи за допомогою процесу арбітражу, та суб’єктивній, що полягає в можливості сторін процесу представити власну точку зору. «Арбітрабельність — це вже не публічна політика, а конфлікт юрисдикцій», — зазначила Т.Бершеда.

Найбільш привабливою для вирішення спорів у рамках міжнародного комерційного арбітражу є Велика Британія. Також високим є рівень арбітрабельності у Швейцарії, Австрії та Німеччині.

Експерти відзначили, що найбільша проблема виконання рішень комерційних арбітражів не на користь держав існує в арабських країнах, що пов’язано з дотриманням останніми концепції «абсолютного імунітету держави».

Дуже актуальним питанням для юристів-практиків є арбітрабельність корпоративних спорів. Серед країн СНД та Західної Європи єдиного підходу до арбітрабельності даної категорії спорів немає. Так, німецьке цивільно-процесуальне законодавство містить чіткі положення, що дозволяють будь-які корпоративні позови розглядати в арбітражних судах.

У Російській Федерації підхід до вирішення корпоративних спорів є іншим. Незважаючи на те що в державі немає прямих законодавчих обмежень для проведення арбітражу, на практиці маємо іншу ситуацію.

«Для вирішення корпоративних питань найбільш привабливою юрисдикцією є англійська, яка сама по собі є проарбітражною», — відзначив Олексій Філатов, партнер ЮФ «Василь Кісіль і партнери».

На відміну від країн Західної Європи, в державах СНД існує розмежування між юрисдикціями, типами судів для того, аби конкретизувати можливість вирішення питань у арбітражних судах.

Що стосується України, то на перший погляд корпоративні спори є цілком арбітрабельними. Так, ст.1 закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» дозволяє передавати в міжнародний комерційний арбітраж спори, що виникають з договірних та інших цивільно-правових відносин при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України. Однак українські суди не прихильні до ідеї арбітрабельності корпоративних спорів.

Так, відповідно до п.6.2 рекомендацій президії ВГС «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних правовідносин» №04-5/14 від 28.12.2007, учасники господарських товариств незалежно від суб’єктного складу акціонерів не вправі також підпорядковувати розгляд корпоративних спорів, пов’язаних з діяльністю господарських товариств, які зареєстровано в Україні, зокрема таких, що випливають з корпоративного управління, міжнародним комерційним арбітражним судам.

Крім того, в постанові Пленуму ВС «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 №13 застережено, що акціонери товариства, зареєстрованого в Україні, не мають права укладати корпоративну угоду про вирішення спорів у міжнародному комерційному арбітражі, оскільки це порушує публічний порядок розгляду справ в Україні.

Таким чином, враховуючи правові позиції, на розгляд комерційного арбітражу не можна передавати спори, які випливають з корпоративних правовідносин, що, на думку експертів, є проблемою України.

Тимчасові заходи

У міжнародному комерційному арбітражі запобіжні заходи за своєю природою є тимчасовими та обмеженими сферою предмета спору та інструментами юридичного захисту, якого потребують сторони арбітражного провадження. Метою застосування таких заходів є захист однієї або обох сторін у процесі очікування арбітражного рішення.

Декан факультету права Університету Торіно (Італія), професор Жанмарія Аджані поділився з аудиторією італійськими законодавчими особливостями застосування забезпечувальних заходів у міжнародному арбітражі. Зокрема, він відзначив, що нова редакція ст.806 ЦПК Італії передбачає, що арбітри не можуть приймати рішення щодо забезпечувальних заходів, якщо інше не передбачено законом. Саме в останніх п’яти словах полягає реформаторський підхід законодавця до даного питання, однак, на думку професора, це твердження було додано лише з метою прийняття в майбутньому законодавства, яке б урегульовувало питання можливості застосування арбітрами забезпечувальних заходів. А наразі будь-яке рішення приймається звичайними судами, що, на думку експерта, ускладнює процедуру, адже сторони, що вирішують спір за допомогою арбітражу, все одно змушені звертатися до судової системи.

Водночас, як повідомила президент Арбітражного суду Левіатан Беата Гессел-Калиновська вел Каліш, арбітражні суди Польщі можуть вживати заходи щодо забезпечення позовів. «У Польщі дуже гнучкий та дружелюбний арбітраж», — зазначила вона.  Крім того, президент розповіла про інституцію надзвичайного арбітра — найбільш інтригуючу інституцію у міжнародному арбітражі, яка поки що в польському законодавстві не прописана, однак, над цим питанням ведеться активна робота.

Надзвичайний арбітр — це інституція, що має допоміжний характер до основних арбітражних процедур. «З процедури надзвичайного арбітра починається процедура арбітражу. Паралельно вони проводитись не можуть», — відзначила президент.

Що стосується витрат на процедуру надзвичайного арбітра, то це співвідношення ефективності та ціни. Ефективність визначається часом: чим швидше приймається рішення, тим дорожчими будуть послуги арбітра.

Як зазначили експерти конференції, ставка за послуги надзвичайного арбітра в різних країнах не є однаковою. Вона коливається від €500 до €12 тис., залежно від кількості днів, витрачених на розгляд справи.

До речі, як і в Україні, однією з основ­-них проблем польського арбітражу є тривалість судового розгляду справ, причому вимоги сторін у результаті можуть так і не задовольнити. За словами Б.Гессел-Калиновської вел Каліш, концепція надзвичайних арбітрів може бути дуже корисною для країн з такою економікою як у Польщі.

Питання довіри

Останнім часом через складність технічних та інших неюридичних аспектів, які лежать в основі договірних відносин сторін, стала поширеною участь експертів у міжнародному арбітражі. Питання, пов’язані зі стандартами, технічною документацією, об’єктами інтелектуальної власності тощо, вимагають отримання об’єктивних висновків фахівців.

У міжнародному арбітражі експерт може залучатись до розгляду справи як свідок, якщо він добре відомий у своїй юрисдикції (при цьому звіт, який він надасть, матиме доказовий характер); радник арбітражного суду; помічник третейського суду (в цьому випадку експерт виступатиме в ролі спостерігача).

Особа, котра призначена експертом, має підписати протокол спільної роботи, якого потрібно дотримуватися протягом усього процесу арбітражу.

Як телефонні переговори, так і зустрічі зі сторонами процесу потребують «акуратності» з боку експерта, зазначила член Арбітражного комітету МТП Саміа Мактуф. Адже арбітри можуть бути відкликані кожною зі сторін, якщо існують обставини, що дозволяють сумніватися в їхній неупередженості або незалежності.

Існує певна кількість питань, які експерту мають поставити у випадку його обрання: зокрема, щодо наявності достатньої кількості часу, необхідного для розгляду справи, незалежності, оплати наданих ним послуг тощо. На всі ці питання експерт має відповісти до його залучення до участі у справі.

Ставлення до експерта може змінитися протягом процесу арбітражу — третейський суд може прийняти рішення про те, що експерт не дотримується в своїй роботі принципів нейтральності, неупередженості та незалежності. Деякі інституції (зокрема, Американська арбітражна асоціація), за словами С.Мактуф, багато зусиль витрачають на те, аби їх експертам довіряли, оскільки саме цей фактор визначає рівень довіри до арбітражу в цілому.

Таким чином, етичні принципи експерта — це єдине, чого не можна втрачати останньому, інакше його відвід є неминучим.

Прецедент в арбітражі

У різних правових системах актуальним є питання застосування прецедентів. Адже саме вони надають можливість інтерпретувати норми закону та є важливими для дотримання верховенства права.

У міжнародному комерційному арбітражі вже сформувались свої прецеденти, що можуть забезпечити прийняття рішень в однорідних категоріях справ. Більше того, прецедентні рішення посприяли формуванню відповідної нормативної бази, відзначив експерт з Іспанії Франциско Мануель Серрано Особліва.

За його словами, вплив прецедентів у міжнародному комерційному арбітражі є обмеженим — якщо арбітри і посилаються на них, то йдеться про прецеденти звичайних судів, до яких легше отримати публічний доступ. Натомість у «спортивній» категорії справ посилання на прецеденти є досить поширеним явищем: кількість таких справ є обмеженою, тому використовуються прецеденти, які приймались раніше. Що стосується міжнародного інвестиційного арбітражу, то в цій сфері застосування прецедентів є частковим.

Загалом ця конференція стала надзвичайно актуальним заходом як для міжнародних, так і для вітчизняних експертів: перші мали можливість поширити найкращі світові стандарти практики та ознайомитись з маловідомою донедавна юрисдикцією; другі, у свою чергу, отримали відповіді на найскладніші питання у сфері міжнародного комерційного арбітражу.