Голова комісії КА з питань правосуддя В.Маляренко:

«У Конституції слід записати: за вплив на суддю настає відповідальність, передбачена законом»

У 2010-му був проведений «косметичний ремонт» судової системи, а в цьому році влада вирішила розпочати процес глобальних змін. У травні 2012-го Президент видав указ про створення Конституційної асамблеї, яка має розробити зміни до Основного Закону. Питанням оновлення судової системи займається комісія КА з питань правосуддя, яку очолює суддя у відставці, Голова Верховного Суду у 2002—2006 рр., доктор юридичних наук Василь МАЛЯРЕНКО. Сьогодні до комісії вже надходять пропозиції, як і що потрібно змінити в розд.VIII Конституції «Правосуддя». Про ці ідеї та про думки комісії щодо змін кореспондентці «ЗіБ» і розповів Василь Тимофійович.

«На жаль, сьогодні в суд ідуть ті, у кого не склалося в прокуратурі, міліції, адвокатурі»

— Василю Тимофійовичу, у Положенні про КА записано, що вона спочатку повинна узагальнити практику реалізації Основного Закону, підготувати концепцію внесення до неї змін, а потім — законопроект. Чому, на вашу думку, сьогодні, коли ще немає концепції, з’являються проекти законів про внесення змін до Конституції?

— Розпочну так: до комісії надійшли листи голови асамблеї Леоніда Кравчука та глави Адміністрації Президента Сергія Льовочкіна. До них був приєднаний проект закону «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів». У листах пояснюється, чому є необхідність унести саме такі зміни. У них не зазначається, чому це питання потрібно вирішити швидко. Швидше за все, це вимога європейських структур, які постійно нагадують Україні про необхідність прискорення демократичних змін.

Комісія розглянула цей проект. У ньому є ряд слушних пропозицій, але є й такі, які потребують концептуального вирішення й не можуть бути відірваними від загальних уявлень. Тому я від імені комісії пишу листа голові КА про те, з якими пропозиціями ми погоджуємося, а з якими — ні.

— Згаданим проектом закону пропонується підвищити віковий ценз для суддів з 25 до 30 років. Комісія підтримує таке нововведення?

— Так, комісія погоджується.

— Чим комісія аргументує свою думку?

— Аргументів небагато. Найголовніший — суддею повинна бути зріла людина. Не лише з точки зору освіти, а й з погляду життєвого досвіду. До слова: Ісус Христос розпочав свою дія­льність саме в 30 років. У російського поета Сергія Єсеніна є така сентенція:

Видно, так заведено навеки —

К тридцати годам перебесясь,

Все сильней, прожженные калеки,

С жизнью мы удерживаем связь.

30 років — це визначальний період у житті людини, це перехід від юнацького максималізму до зрілості.

Проте не всі погоджуються з підвищенням вікового цензу. Як правило, в 30 років юрист уже знаходить своє місце в житті: працює або в юридичній компанії, або в прокуратурі, або займається адвокатською діяльністю. Не кожний погодиться в 30 років зриватися з місця та починати все з нуля в суді. На мій погляд, суд збіднюватиметься, бо туди йтимуть невдахи, які до 30 років не знайшли себе в житті.

Крім того, в такому віці людині буде значно складніше пройти тестування та скласти іспит. До досягнення цього віку багато хто вже захищає кандидатські дисертації, є й такі, котрі докторські захищають. Але в суд вони не підуть. Уявіть собі: доктор наук подасть документи, складатиме екзамен. А потім виявиться, що він його не склав. Тоді така людина стане посміховищем для своїх колег. Звичайно, вона на це не піде.

У той же час у багатьох країнах світу робота в суді — найвища сходинка для адвоката, прокурора, професора. Там мріють про суддівську кар’єру, адже посада судді — престижна й високооплачувана. У нас поки що ні того, ні іншого немає. Тому, на жаль, усе — за залишковим принципом: у суд ідуть ті, у кого не склалося в прокуратурі, міліції, адвокатурі. Ось так.

— Вимога досягти 25-річного віку для зайняття посади судді — вже традиція для України. Це було записано в законі «Про статус суддів» від 15.12.92 та й у радянські часи суддями ставали у 25 …

— Я став суддею, коли мені виповнилося 32. У 38 років був уже суддею Верховного Суду. Та мій випадок — швидше виняток, аніж правило. У радянські часи на роботу в суд брали кращих студентів. Кожен студент міг проявити себе з найкращого боку протягом 5-річного терміну навчання. Ось так було і в моєму випадку: щоразу, коли я складав іспити, екзаменатори казали: «Вам потрібно йти в суд».

«Комісія не згодна з тим, щоб суддів призначав глава держави, навіть у церемоніальному порядку»

— Повернімося до законопроекту. Також ним пропонується, аби суддів призначали відразу безстроково, без 5-річного «випробувального» строку. Яка думка комісії щодо цього?

— Ми вважаємо, що цього робити не бажано. Протягом перших 5 років роботи суддя старається, боїться, намагається дотримуватися букви закону, бо знає: закінчиться цей строк — і він постане перед «контролерами», звітуватиме про свою діяльність. У радянські часи суддю через кожні 5 років переобирали. На наш погляд, скасування першого призначення судді строком на 5 років буде помилкою, яка завдасть багато шкоди.

— Тобто комісія рекомендує відхилити цю пропозицію?

— Так.

— Ви сказали, що в радянські часи суддів переобирали через кожні 5 років. Можливо, варто й сьогодні повернутися до цього?

— Є й такі пропозиції: спочатку на 5 років обирати суддю, потім — на 10. На думку людей, які багато років пропрацювали в судовій системі, обрання судді на 5, 10 років є механізмом стримування його від певних спокус.

— Законопроектом передбачається, що парламент не братиме участі в обранні суддів. Усе вирішуватимуть Вища кваліфікаційна комісія суддів та Вища рада юстиції, а Президент виконуватиме церемоніальну функцію — підписуватиме укази про призначення. Чи погодилася комісія із цією ідеєю?

— Комісія погодилася з тим, аби Верховна Рада не займалася цим питанням. Але комісія не згодна з тим, щоб суддів призначав глава держави, навіть у церемоніальному порядку. На наш погляд (думки щодо цього питання розділилися), суддів має або обирати народ, або призначати ВРЮ, більшість членів якої б становили судді.

— Тобто пропозицію щодо суддівської більшості у ВРЮ ви підтримуєте.

— Так, ми погоджуємося, що ВРЮ повинна складатись із 20 осіб, із них 15—16 осіб — судді, решта — юристи-науковці. Жодних прокурорів (окрім Генпрокурора), адвокатів, представників ВР, Президента й т.д. в її складі не повинно бути.

— Ще одна новела — пропонується, щоб не указами Президента створювалися, реорганізовувалися та ліквідовувалися суди, а актами ВР.

— Ми підтримали цю ідею та доповнили її: не просто парламент повинен вирішувати це питання, мережа судів має бути визначена законом. Так само створювати, реорганізовувати, ліквідовувати суди потрібно законом, а не указом глави держави.

— Чим надалі займатиметься комісія?

— Ми розглянули проект, але це не значить, що поставили крапку. Починаємо роботу із самого початку: обговорюватимемо від першої до останньої букви розд.VIII Конституції. Будемо шліфувати, думати, як розв’язати головні проблеми: забезпечити незалежність судді, підкорити його лише закону, зменшити навантаження на нього тощо.

— Чи розроблятиме комісія свою концепцію?

— Концепції не писатимемо. Будемо йти від окремого до загального. Коли ми окремі питання вирішимо, тоді вималюється й загальна картина. Ми не пишемо концепцій, бо останніх у нашій державі було вже дві. А чи реалізовані вони? Ні. Навіщо писати третю концепцію? Краще прописати конкретні норми Конституції — те, що підказує життя.

Ось, наприклад, наразі в Україні на 45 млн населення — 8,5 млн справ у судах. В інших країнах світу ситуація інакша: населення більше, а справ набагато менше, ніж у нас.

— Мабуть, у тих країнах більше справ вирішується в досудовому порядку.

— Так. Тому й ми передусім повинні поміркувати, як зробити так, аби навантаження на суддю було меншим, щоб до суду не зверталися з безконфліктними справами. Навіщо приходити в суд зі справою, де немає спору? Мені це важко збагнути.

Уявімо собі таку ситуацію в США: їдете ви на автомобілі, потрібно десь зупинитися. Паркуєтеся біля узбіччя й не звертаєте уваги, що там стоїть гідрант. Ідете до магазину, через 10 хв. повертаєтесь, а у вас під склоочисниками — квитанція на сплату штрафу: не можна зупинятися біля гідранта. Ви берете квитанцію та йдете в банк платити. Якщо не погоджуєтесь із виписаним штрафом, ідете в суд.

А в нас? Водій зупиняється в забороненому місці, його чекає інспектор, складає протокол. Буває, зчиняється сварка. Після цього протокол поштовим зв’язком відправляють до суду. Такими протоколами завантажується і пошта, і суд. Суддя викликає на засідання людину і т.д. Задумайтесь, скільки непотрібної роботи?! Звідси — і мільйони справ. У судах 4 млн «справ про порушення Правил дорожнього руху», в яких немає спору. Перевищив швидкість, тобі виписали штраф — плати. Навіщо справу передавати до суду, якщо особа погоджується з тим, що здійснила правопорушення?!

Тому сьогодні завдання комісії — запропонувати такі зміни до розд.VIII Конституції «Правосуддя», аби були вирішені питання, про які я вже згадував: гарантувати суддям незалежність, але щоб у «стані цієї незалежності» вони не робили дурниць, несли певну відповідальність. Відповідальність повинні нести й ті, хто впливає на суд. В Основному Законі записано: «Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється». Однак ні слова про те, які наслідки настануть для того, хто вплив чинить. Це те саме, що записати: проїзд на червоне світло заборонений, але не встановити покарання за порушення правила.

— Після цих змін потрібно буде коригувати й чинні закони.

— Так. Обов’язково. Думаю, члени комісії погодяться, що в Конституції слід записати: за вплив на суддю настає відповідальність, передбачена законом. І будемо вимагати, щоб у Кримінальному кодексі з’явилася відповідна норма.

«Повноваження ВККС і ВРЮ фактично дублюються. Це призводить до конфліктних ситуацій»

— До речі, стосовно відповідальності. У законопроекті, розробленому в АП, передбачено, що суддя не може бути без згоди ВРЮ (за поданням кваліфікаційної комісії суддів) затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом. Яка думка комісії з цього приводу?

— Комісія погоджується з тим, аби це робила ВРЮ, а не парламент (як записано в чинній Конституції). Але ми не погоджуємося, щоб подання вносила кваліфкомісія суддів. Вона не є конституційним органом. Тому, перш ніж передбачати, щоб ця комісія вчиняла певні дії, потрібно в Основному Законі записати, що ця комісія діє в державі.

Однак є одне «але». Ми запитуємо: навіщо в державі дві структури, які паралельно вирішують питання добору кадрів та дисциплінарної відповідальності суддів? Повноваження ВККС і ВРЮ фактично дублюються. Це призводить до конфліктних ситуацій, появи суперечностей, різних підходів у напрацюванні підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. В інших країнах діє одна структура (у багатьох країнах вона має назву «магістратура»), до компетенції якої належать як питання добору суддів, так і питання притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

Навіщо дві структури з великим апаратом, навіщо витрачати так багато грошей на їх утримання? У комісії є пропозиція створити один орган, який би займався цими питаннями.

— А чи впорається один орган з такими обов’язками?

— А чому у Франції, Польщі чи в Італії один орган справляється?

— Можливо, до цих структур надходить не так багато скарг на дії суддів. Наприклад, ВККС за рік отримує майже 20 тис. скарг.

— Справа не в тому, впорається чи ні, а в тому, щоб не було суперечностей, був один підхід у вирішенні одних і тих самих питань.

— Які ще ідеї щодо внесення змін до Конституції є в комісії?

— 16 листопада відбудеться чергове засідання комісії. Ми обговорюватимемо конкретні пропозиції, працюватимемо над власним проектом унесення змін. Він розроблятиметься й на основі законопроекту, який надійшов до нас із АП, і на основі інших проектів. Наприклад, члени Конституційної асамблеї: Микола Оніщук, Микола Мельник, Валерій Євдокимов, Василь Сіренко — запропонували своє бачення того, які зміни потрібно внести до Основного Закону. У кожному із цих проектів є плюси й мінуси. Тому ми збираємо всі проекти й на їх основі розробимо проект, в якому будуть зібрані найкращі пропозиції. У комісії немає політизації, конфліктності, суперечностей. У нас є принципова професійна дискусія у спокійному, виваженому тоні.

«Перш ніж розглядати питання інстанційності, потрібно визначитися зі статусом Верховного Суду»

— Як ви вважаєте, після внесення змін до Конституції судовій системі важко буде адаптуватися до них?

— Думаю, що ні. Адже сьогодні не пропонується щось відірване від життя. У засіданнях нашої комісії беруть участь судді, вони знають і бачать, що потрібно змінювати.

— Що робитимете, якщо до деяких пропозицій чи зауважень комісії не дослухаються?

— Можливо, буде й таке. Та ми не будемо страждати від цього. Спокійно все сприймемо. У кожного своє бачення: є люди, які глибоко знають проблематику, а є й такі, що поверхово. Тих, хто не дуже добре знається на проблемі, може бути більшість. Класик азербайджанської літератури Мірза Шафі писав:

Среди глупцов блеснув умом,

Прослыл я первым дураком.

Но, притворясь глупцов глупей,

Я стал умнейшим из людей!

Тобто сотня людей може не сприйняти одного мудреця. Ти можеш кричати та пропонувати що завгодно, але тебе не почують. І ти повинен із цим змиритися.

Так чи інакше, але, крім нашої думки, є політична воля, певні інтереси. Ми сумлінно робимо свою справу, а приймати закон буде ВР.

— Влітку Конституція «відсвяткувала» 16-ліття. Думаєте, вже настав час її змінювати?

— Справа в тому, що в правосудді час для змін давно настав. Ось, наприклад, створення мирових судів на часі вже багато років. Така система судів діє в багатьох країнах світу. І діє успішно. Більш ніж половина з 8,5 млн справ, які перебувають на розгляді в судах, — дрібні, з якими може впоратися мировий суддя. Ним може бути юрисконсульт. У деяких державах мировими суддями стають не юристи. У радянські часи судочинство могли здійснювати народні засідателі (коли суддя захворів або пішов у відпустку). Звичайно, до такого ми вже не повернемося.

Сьогодні пропонується записати в Основному Законі, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Здавалося б, усе дуже просто з територіальністю: у кожному районі — суд. Але погляньмо на Європу. Там є таке поняття, як екстериторіальний суд: аби зменшити ймовірність тиску на суддів з боку місцевої адміністрації, суди створюються в округах, до складу яких можуть уходити частини різних районів. У такому разі суддя не залежить від районного керівництва. Чому б у нас не запровадити екстериторіальний спосіб побудови судової системи? Будемо й це обговорювати.

Можна вийти й за межі теперішньої спеціалізації, можна її розширити. Наприклад, в Італії, Франції є суди, які спеціалізуються на розгляді конкретних питань: соціальних, податкових, земельних, ювенальних. У нас є багато соціальних спорів, то чому б не створити соціальний суд? Багато є і податкових спорів — можна говорити і про створення податкового суду.

Перш ніж розглядати питання інстанційності, потрібно визначитися зі статусом Верховного Суду: є він окремою інстанцією чи ні, яка його роль у судовій системі.

Очевидно, що змін до Конституції буде запропоновано багато. Кожне слово, записане в Основному Законі, повинне бути продуманим, перевіреним експертами, лінгвістами, філологами. Адже це — акт найвищої юридичної сили! Все потрібно робити, добре обдумавши, зваживши всі «за» і «проти». Як казали древні, festina lente (поспішай поволі).