Член ВККС Віктор Мікулін:

«Знаючи минуле кандидата, ми можемо прогнозувати, чого слід очікувати від нього в майбутньому»

Вища кваліфікаційна комісія суддів проводить уже 3-ій добір кандидатів на посади тих, хто вершитиме правосуддя. З плином часу змінюється процедура добору, вносяться корективи до закону, процес щоразу вдосконалюється. Проте є складова, яка незалежно від законодавчих змін матиме особливу вагу й значущість, — особисті та моральні якості кандидата на посаду судді. Про те, яким повинен бути суддя та над чим ще треба попрацювати законодавчому органу нашої держави, розповів член ВККС Віктор Мікулін.

«На перевірку моральних якостей кандидатів та етичності поведінки в нас бракує часу»

— Вікторе Петровичу, почнемо з питання, яке нині широко обговорюється тими, хто збирається одягти мантію чи вже є суддею, — моральних якостей. У законі «Про судоустрій і статус суддів» зазначається, що «кількість набраних балів за складання кваліфікаційного іспиту є першочерговим критерієм при проведенні ВККС конкурсного добору кандидатів на зайняття вакантних посад судді». Але відомі приклади, коли кандидатам, які мали високі бали, завадили стати суддями їхні моральні якості. Тож що важливіше: знання чи мораль?

— Закон «Про судоустрій і статус суддів» передбачає складання кваліфікаційного іспиту на шляху до суддівської посади. Мовою закону іспит — це атестація особи щодо виявлення рівня її компетентності. Визначаються теоретичні знання претендента в галузі права, практична готовність до роботи суддею. І також важлива складова — його особисті та моральні якості. Так, повторюсь, визначає закон. Якщо говорити про теоретичні знання та практичну готовність, тут прописаний чіткий механізм щодо їх оцінювання. А щодо особистих та моральних якостей не вказується, як їх можна оцінити в бальному відношенні. У цьому є труднощі.

Проте моральність має важливе значення. Претендент у судді, як і кожна людина, повинен відповідати принципу трьох «П»: порядність, патріотизм, професіоналізм. Усе взаємопов’язано. Якщо, наприклад, особа буде непорядна, то вона може своє службове становище використати у власних інтересах.

У нашій практиці були приклади, коли особа отримала певну кількість балів, яка дає їй можливість обійняти посаду судді, а в рекомендуванні її на посаду комісія відмовляла. І то тільки з тих міркувань, що претендент не відповідав моральним якостям, які повинен мати суддя. Такі дії комісії Вищий адміністративний суд визнав протиправними, мовляв, якщо ми виставили кандидату бали за його знання, то це значить, що ми виставили бали й за його моральні якості та поведінку. Суд зауважив, що оцінювати особисті та моральні якості кандидата треба було на етапі складання кваліфікаційного іспиту.

Одначе в інших системах права, європейській наприклад, при рекомендуванні кандидата на посаду судді важливу роль відіграє його репутація. І якщо є сумніви щодо порядності претендента, він ніколи не стане суддею. А ми, не знаючи людини, не з’ясувавши її професійного рівня, не знаючи про її поведінку в суспільстві, моральність, рекомендуємо.

— Кандидати, вносячи документи, «дають письмову згоду на збирання, зберігання та використання інформації» про них, зокрема задля проведення спеціальної перевірки. Як відбувається така перевірка, хто її проводить, у чому вона полягає і яку вагу мають її висновки?

— Законом передбачені певні етапи, які повинен пройти кандидат. Перший з них — подання документів. Але тут є недоліки. Законодавство говорить, що ми повинні проводити перевірку кожного з кандидатів на етапі подання документів. Уявіть собі, у нас були 2 добори — яка то кількість кандидатів! Особа подала заяву — претендує поки що тільки на проходження перевірки теоретичних знань з права. Думаю, на цьому етапі немає необхідності проводити спеціальну перевірку. Бо ж очевидно: частина претендентів не пройде за результатами анонімного тестування. Відтак участі в наступному етапі добору вони не братимуть. А закон говорить про те, що спеціальну перевірку треба проводити з першого етапу — на момент подання заяви. Деякою мірою ми виконуємо ці норми закону, проте труднощі виникають.

Здебільшого ми зупиняємося на тому, що робимо запити у відповідні правоохоронні органи, перевіряємо, чи не притягувалися претенденти до відповідальності за корупційні діяння тощо. Діємо тільки в межах цього. А от на перевірку моральних якостей кандидатів та етичної поведінки в нас бракує часу. Нині у відділі, що здійснює спеціальну перевірку, працюють 4 особи. На мій погляд, це занадто мало для реалізації обов’язків, покладених на відділ. Тому, вважаю, спеціальна перевірка повинна проводитися комісією тоді, коли кандидати пройшли перший етап відбору, тобто анонімне тестування на виявлення певного рівня знань у галузі права. Ту частину, що залишиться, можна буде перевірити ретельніше.

На другому етапі, який ми нині проводимо, кандидати самі подають характеристики з місця роботи. Але це — пережиток старої радянської системи. Не характеристика повинна визначати людину, бо не може бути повною мірою об’єктивною. Який же керівник скаже погано про свого працівника? Та й питання з «гарною» характеристикою можна якось вирішити, домовитися тощо. Треба від цього відходити. Думаю, що в межах спеціальної перевірки ВККС необхідно більше інформувати громадськість, де проживає особа. Якщо середовище, в якому мешкає кандидат, буде знати, що він бажає стати суддею і проходить цей відбір, народ скаже свою думку. Інформування тільки на сайті ВККС про наші засідання недостатньо, бо ж не всі мають доступ до Інтернету. Але треба, щоб громадськість знала про наміри земляка стати суддею.

— Та чи можна брати до уваги думку народу?

— Ми довіряємо суспільству. Проте, звичайно, інформацію треба перевіряти. Охопити все під час перевірки претендента на першому етапі ми не в силах. А громадяни нас поінформують. Бо ж ми з’ясовуємо, чи не притягувалася людина до адміністративної відповідальності, чи не було якогось спору. Вивчаємо навіть наявність конфліктів з оточенням. Узагалі, вказування таких даних передбачене в анкеті кандидата, але ж він може про них і промовчати. Тож спеціальна перевірка повинна проводитися більш розширено.

— Кажете, кандидат може промовчати про певні моменти свого життя? А як часто члени ВККС стикалися з невідповідністю документів, поданих претендентами, з відомостями, зібраними комісією?

— Таких випадків дуже багато. Причини різні. У більшості випливали справи щодо адміністративної відповідальності. А не вказували про них кандидати з різних причин: чи то рішення ще не вступило в силу, чи особу не повідомили про вчинення нею порушення.

Пригадуєте, коли на дорогах велася фотофіксація порушень, були випадки притягнення до адміністративної відповідальності за паркування авто в неналежному місці. Але це незначні порушення, тим більше що кандидати завжди знаходять причини, якими пояснюють, чому так сталося. А вже перевіряючи детальніше кожен випадок, ми звертали увагу, наскільки значне порушення, чи були скарги на не­етичну поведінку тощо.

Окреме питання — щодо кримінальної відповідальності: її приховати вже неможливо, бо ми робимо запити у відповідні державні органи.

— Що ж робити тим охочим стати суддею, які не відповідають моральним критеріям? Може, попрацювати над собою і змінити свої погляди та принципи життя?

— У радянський період я б сказав: шлях пролягає через працю, бо вона може виховати людину. Але сьогодні скажу інакше: відмова в рекомендації не означає, що треба забути про посаду судді. Нині законодавство дозволяє до 65 років брати участь у доборі. А чому б і ні? Якщо через 5—10 років та ж сама людина звернеться до ВККС та пройде передбачені законодавством етапи добору, попередньо попрацювавши над собою, підучиться, а протягом цього часу чесно й відповідально працюватиме, то все може бути. Тим паче буде оновлюватися і склад комісії. Бо ж справді, один випадок, через який кандидат не пройшов, це не перешкода. Серйозна завада — то судимість. Але говорити наперед, що і як буде, мені важко. Та й чи будуть керуватися через кілька років чинними сьогодні законами?

«Треба бути впевненим, що суддя виявиться саме таким, який зможе виконувати покладені на нього функції»

— В одній з розмов ви зауважили: якщо ретельно перевіряти всіх кандидатів, так, як перевіряють спецслужби й правоохоронні органи, то чимало претендентів не змогли б стати суддями. Настільки можливими є подібні перевірки? Чи не вплинуть такі заходи на кількість охочих стати суддею?

— Питання слушне і зрозуміле. Наведу приклади добору суддів у інших державах. У прибалтійських країнах механізм виписаний таким чином, що після того, як кандидат на посаду тільки заявив про себе, подавши відповідну заяву, передусім проводиться спеціальна перевірка. Заява передається в спеціальні служби. У нас це називається Служба безпеки України, в інших державах це органи державної безпеки. Проводиться спеціальна перевірка оперативно-розшуковими методами. Природно, що особа не хоче все про себе заявити. У кожного з нас є якась утаємниченість, конфіденційність щодо своєї поведінки в житті, знайомств, вирішення певних проблем. Кожна людина хоче мати цю утаємниченість, намагається видавати себе суспільству тільки в гарному світлі, а про негативне змовчує. І ту неналежну поведінку чи таємниці можна виявити, звичайно, за рахунок спеціальної перевірки.

У Прибалтиці до цього питання так серйозно ставляться через те, що суддя певною мірою причетний до безпеки держави. Наприклад, порушили мої права. Де я буду їх захищати? У суді. А якщо суддя буде нечесний, непринциповий, несправедливий, то він, звичайно, не поновить моїх прав та свобод. Тож треба бути впевненим, що суддя буде саме таким, який зможе виконувати покладені на нього функції. Невипадково перевірка особи ставиться на перший план. Ми до цього ще не дійшли.

У США, коли суддя призначається чи обирається, перевірка федеральними органами обов’язкова. Вони встановлюють навіть особи сусідів претендентів, з якими проводять спеціальні бесіди, вивчають, як людина поводилася, з ким живе, її оточення, хобі. Така перевірка проводиться й на роботі, за місцем проживання тощо. Виконують її, наголошую, спеціальні органи, а не хтось із судової системи. До того ж ці органи несуть і відповідальність за достовірність отриманої інформації, як і за зловживання. Думаю, правильно, що суддя повинен гарантувати безпеку нашому суспільству. Сподіваюся, ми до цього прийдемо.

— Наскільки Україна готова до таких змін і чи приживуться вони в нас?

— Що значить «чи приживуться»? Немає ж сумнівів щодо демократичності США, європейських країн? Чи щодо їхнього розвитку? Але в них діють за схемою, про яку ми говорили. І що, там гірше, ніж у нас, думають про суддю, його статус, відповідає людина останньому чи ні? А не приживеться, мабуть, тільки тому, що ми ще не бажаємо цього мати. Щоб це відбувалося, треба встановлювати механізм. А кандидатів, які не проходять перевірку, просто не рекомендувати на посади суддів. До того ж моральні якості претендентів повинні встановлюватися на перших етапах. Спочатку їм треба пройти перевірку спеціальних органів, які з’ясують, чи відповідають ці люди критеріям моральності, а потім уже претендувати на встановлення своїх знань. А не навпаки.

— Ви згадали про критерії, за якими визначаються моральні якості судді. Неодноразово кандидати вимагали їх назвати. То чи є такі? І чим керується ВККС при визначенні моральних якостей законників?

— Поняття «моральність» не нове. Воно напрацьоване, тлумачиться в словниках. Проте критерії моральних якостей, яким повинен відповідати суддя, тільки розробляються. На сьогодні це така собі математична задача для членів комісії. Але ж є християнські звичаї, та й Бенджамін Франклін виписав 13 чеснот, якими людина повинна керуватися щодня. Кожна людина мусить до них звертатися, не кажучи вже про суддю.

Звичайно, кандидати хотіли б бачити конкретні критерії. Але ж ми не говоримо про моральні якості того дня, коли він претендує на посаду. Ми говоримо про його моральність у минулому: як поводив себе, що про нього говорять. Знаючи минуле кандидата, можемо прогнозувати, чого очікувати від його поведінки в майбутньому. Але написати чітко ті критерії, перерахувати їх — буде нелогічно і неправильно. До того ж у присязі судді, яка є в законі, говориться про моральні якості, згадується про чесність, справедливість… Тож знаючи, як кандидат поводив себе в минулому, можемо спрогнозувати, чи буде він порушувати складену присягу.

Нині проводиться робота над розробкою морального кодексу судді. Триває обговорення проекту в Україні. У ньому буде більш-менш виписано, що таке етична поведінка, професійна, якими моральними принципами повинен керуватися суддя. Думаю, що кодекс буде прийнятий, бо в ньому є нагальна потреба, зволікати із цим питанням не можна.

— У ході розгляду ВККС питань щодо визначення результату кваліфікаційного іспиту кандидатів на посади суддів поміж претендентами на форумах відбувалися жваві обговорення запитань, пропонованих членами комісії: що таке справедливість? чи потрібно до журналістів запроваджувати цензуру? тощо. Що можуть розповісти про кандидата відповіді на запитання? І наскільки ті відповіді впливали на кінцевий результат співбесіди?

— Відразу скажу, що ці запитання ніяким чином не впливали на підсумковий бал кандидата. Запитували про різне, бо хотіли бачити світогляд майбутніх суддів. Проте заздалегідь питань для кандидатів не визначали. Цікаво було дізнатися про думку сучасного покоління: ставлення до роботи, до посади судді, певних життєвих ситуацій. Повторюся: це однозначно, відповіді ніяким чином не впливали на результат визначення балів. Ставлячи запитання, ми простежували хід думок кандидатів. Коли мали інший погляд або ж не зовсім погоджувалися з відповіддю, ставили додаткові запитання.

«Я подав рапорт, мною тоді керувало почуття патріотизму»

— Свого часу ви працювали суддею. Розкажіть, як проходили етапи призначення на посаду?

— Я прийшов працювати в радянський період. Працював суддею. Тоді система була інша, дуже чітка. Не можна сказати, що вона погана.

П’ять років я навчався на юридичному факультеті Військового інституту Міністерства оборони СРСР. Спочатку це була військово-юридична академія царської Росії, потім, в радянські часи, — юридичний факультет Військово-політичної академії ім. В.І.Леніна. Згодом юридичний факультет був переведений з академії до Військового інституту Міністерства оборони СРСР.

Протягом 5 років за нами спостерігали, працювали органи комсомолу, політвідділи, в решті-решт — державної безпеки. Ясна річ, я був комуністом, бо ж однозначно не можна було бути суддею, якщо ти не є членом КПРС. І якщо ти не в КПРС, то не міг стати суддею. Повірте, тоді була така система, що вона бачила, хто як себе поводить. Якщо був непорядним, тебе б ніколи не рекомендували для обрання суддею.

Після закінчення навчання склав іспити, отримав диплом юриста, звання лейтенанта. З 180 випускників, які отримали військове звання «лейтенант юстиції», для обрання суддями було рекомендовано до 20 осіб, у тому числі й мене. Інші пішли працювати в систему військової прокуратури, Міністерство оборони. Така кількість тих, хто пройшов у судді, вже говорить про чіткий відбір. Потім я був призначений суддею Військового трибуналу Уссурійського гарнізону.

Не хочу тепер пропагувати тієї моделі, яка була, тому що її не можна повернути, та я б і не хотів , щоб була та система. Бо ж мали правлячу партію, яка визначала все. А щодо перевірки осіб, моральності, етичності система була непогана. Вона мала позитивні моменти. На мою думку, все, що є позитивним у минулому, треба використовувати сьогодні.

Робота суддею була завжди цікава, та й престижна. Правда, від товаришів чув, що в них у 1970—1980-х рр. не було охочих стати суддею, бо велике навантаження. Там, де я вчився, було інакше. Хотілося потрапити саме в систему військових судів. Тоді була велика повага до людини, яка йде працювати суддею. Проте й ретельніше добиралися кандидати. Але мені бути суддею — до душі. Я в душі суддя.

— Проте насолодитися сповна роботою судді не вдалося...

— Коли Україна проголосила незалежність, ми з дружиною вирішили повернутися на Батьківщину. Я подав рапорт, мною тоді керувало почуття патріотизму. Та мене викликали на бесіду. Закликали подумати. Мовляв, не пройде й кількох місяців, як мене призначать суддею касаційної інстанції. Це було дуже престижно — стати суддею Військового трибуналу Далекосхідного військового округу. Керівна посада, інші повноваження. За своїми розмірами він — більше ніж укупі кілька великих європейських держав. Проте патріотизм переміг — повернулися в Україну.

А тут до мене поставилися байдуже. Я звернувся в Одеський військовий округ, Прикарпатський, Київський, і мені відмовили в переведенні на посаду судді. У той час поверталося багато, тож відкрито пояснили, що є інші охочі посісти ці місця, до того ж окремі люди мають певні знайомства. Звернувся до Служби безпеки України, мав же за плечима 10 років військової служби. І мене взяли. От такий випадок: працював суддею, а пішов — слідчим. Наважився на це, бо ж повернувся в Україну реалізовувати себе. І не шкодую зовсім, у кожного своя доля, хоча в душі я суддя, бо завжди в роботі керувався принципами судді. Та й тепер керуюся ними в окремих ситуаціях.

— Коли ставиться питання про притягнення того чи іншого судді до дисциплінарної відповідальності, від законників часто звучить: «Недочитав», «Недогледів» тощо. Чи мають судді право помилятися? Що ВККС не пробачає, а до чого ставиться поблажливо?

— На комісію покладені функції визначати, чи готовий суддя, який пропрацював 5 років, обіймати посаду безстроково. У цьому випадку теж можемо говорити про критерії моральних якостей. Треба вивчити, як суддя поводився протягом 5 років. Це величезний пласт роботи. І позиція ВККС така: якщо суддя працював 5 років, це не означає, що він автоматично повинен бути обраний безстроково. Думаю, непогано, що законом передбачено призначення судді Президентом спочатку строком на 5 років, і тільки потім — обрання безстроково Верховною Радою. Після закінчення 5-річних повноважень від комісії залежить: бути йому суддею далі чи ні. Добре, що ВККС має прямий шлях до Верховної Ради, де комісію представляє її голова. Мудро вчинив законодавець, надавши повноваження комісії, яка визначається сама, котрим кандидатам довіряємо. Від нас залежить: буде призначена певна особа чи ні. Тут ми повинні виявляти принциповість. Якщо суддя впродовж 5-річного строку допускав помилки правового характеру, некомпетентний, то все ж за 5 років він чогось там навчився, хоч його помилки виправляє апеляційна інстанція. Проте ми маємо характеристики осіб, але не знаємо про їх справедливість і чесність. Цього не перевіряємо. Але рішення суддів треба глибше аналізувати. Комісія має одностайну думку в принципових питаннях. В інших випадках ми повинні зважувати, з чим можна погодитися, а з чим ні. Це залежить від досвіду кожного із членів комісії.

«Зрілий суддя справедливіший, досвідченіший»

— Є випадки, коли до ВККС неодноразово скаржаться на дії суддів. Проте законники не з’являються на засідання, отримують догани, а скарги на їхні дії все одно надходять до комісії. Тобто очікуваного покращення немає. Який вихід із таких ситуацій? Чим можна змусити суддю відповідально ставитися до своїх обов’язків?

— На жаль, у законі «Про судоустрій і статус суддів» не прописана диференціація покарань. Виходить, незалежно від кількості притягнень до дисциплінарної відповідальності суддя все одно отримає покарання у вигляді догани. Ще варіант — якщо ми вбачаємо порушення присяги, то відправляємо матеріали до ВРЮ, але вона, як правило, їх повертає, як і матеріали про застосування «найсуворішої міри покарання» — звільнення з посади судді.

Наші колеги з інших держав цікавляться, як ми, караючи суддів, можемо обмежуватися тільки доганою. Має бути диференціація. Бо ж є багато варіантів покарань! Буває попередження, осуд поведінки судді в пресі. Є кілька видів догани: зауваження, догана, сувора догана, є штрафні санкції в деяких державах. А в окремих країнах практикують відсторонення судді від роботи на місяць, або направлення працювати в іншу місцевість — гіршу, ніж та, де працює. У нас такого розмежування немає, тож розраховуємо на те, що суддя замислиться над своєю поведінкою, виправиться. Але такий підхід не виправдовує себе: 5 доган, а законник говорить: «Оголошуйте ще раз». До того ж кількість доган не переходить у нову якість, і ми не можемо ставити питання про зняття судді з посади на цій підставі.

— Якщо врахувати вимоги законодавства, побажання громадян, зі справами яких працюють судді, та приєднати до всього ще й моральні якості, необхідні для роботи законником, то яким, на ваш погляд, у сукупності повинен бути портрет сучасного судді?

— Знаєте, я б не визначав на сьогодні «модельного» судді. Бути всім однаковими неможливо від природи. Кожна людина — індивідуальність. А от деякі характеристики назву. Мені б хотілося, щоб суддя був більш зрілим. У нас стають суддею у 25 років. Це надто рано, хоча б у 35. З таким віком уже є певний досвід. А коли стають суддями у 25 років, ще не усвідомлюють, який вони мають статус. На мою думку, зрілий суддя справедливіший, досвідченіший. Молодість не недолік, але ж суддя приймає рішення стосовно інших людей, він бере на себе велику відповідальність. У більшості країн адвокатська діяльність здійснюється при судах. Там, якщо в 45 років людина стає суддею, це вважається величезною кар’єрою. Тож, на мою думку, наше суспільство потребує більш зрілого судді.

Я б хотів бачити порядного суддю, який не зловживає службовим становищем. Щоб не було місця словосполученню «суддівське свавілля», адже суддя не може діяти так, як йому заманеться. До того ж недоречне і демонстрування власної розкоші, бо ж так суддя показує, що таке судова влада. У справжнього законника повинна бути адекватна поведінка, яка б позитивно сприймалася суспільством.