Присмак завищених очікувань

Результати судової реформи-2015: чи стала наша Феміда справедливішою?

Рік тому набрав чинності закон «Про забезпечення права на справедливий суд». Він дав старт черговому етапу коригування основних засад діяльності Феміди. Реформатори високо оцінюють результати, яких вдалося досягти після реалізації норм закону. Якщо акт дійсно виправдав покладені на нього сподівання, то чому сьогодні виникла необхідність у перегляді «справедливої редакції» закону «Про судоустрій і статус суддів»?

Як це було

Прийнявши у 2014-му закони про відновлення довіри до Феміди та про очищення її лав, реформатори зосередилися на втіленні в життя принципів справедливості. Проект акта з гучною та багатообіцяльною назвою «Про забезпечення права на справедливий суд» уніс до парламенту глава держави.

Всі необхідні процедури президентська ініціатива пройшла швидко: від дати реєстрації документа (26.12.2014) до публікації нового закону в офіційному виданні Верховної Ради (26.02.2015) минуло всього 2 місяці. Ще місяць відвели на ознайомлення з нововведеннями. І 28 березня минулого року черговому етапу судової реформи дали зелене світло.

«Завдяки закону вдалося перезавантажити Вищу раду юстиції, Вищу кваліфікаційну комісію суддів, удосконалити дисциплінарні процедури, запровадити процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів. Закон також передбачив відновлення ролі ВС як найвищого судового органу. Він посилив гарантії незалежності суддів, їхні права та обов’язки, визначив більш прозорий порядок призначення суддів на посади. Цей закон відіграв і відіграє важливу роль», — оцінив значення «справедливого документа» на одному із заходів заступник глави Адміністрації Президента Олексій Філатов.

Та чи справді завдяки згаданому закону в судовій системі відбулися якісні зміни?

Самостійність на незалежність

Як зазначають експерти, своєю назвою президентський документ «завдячує» ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — «Право на справедливий суд». Та, на жаль, запозичення найменування ще не означає автоматичного запровадження європейських стандартів у сфері судочинства.

Законом «Про забезпечення права на справедливий суд» були внесені зміни до процесуальних кодексів та деяких нормативних актів. Та найбільш помітний слід документ залишив у законі «Про судоустрій і статус суддів»: останній був прийнятий у новій редакції, яка, за оцінками експертів, відрізнялася від попередньої хіба що зміною нумерації статей і розділів та деяких назв. Зокрема, ст.6 «Самостійність судів» акта трансформувалася в «Незалежність судів».

Водночас у статті закону, в якій ідеться про незалежність володарів мантій, змінилося тільки одне положення: право служителя Феміди у разі втручання в його діяльність звернутися до органу суддівського самоврядування та правоохоронців стало його обов’язком. Таке положення мало б убезпечити суддю від тиску. Адже, здавалося б, хто наважиться впливати на володаря мантії, якщо знатиме: суддя обов’язково повідомить про це компетентні органи, які притягнуть винних осіб до відповідальності.

Однак насправді норма не посилила гарантій незалежності вітчизняної Феміди, а швидше мала зворотний ефект. По-перше, відповідно до даних таблиці моніторингу та ведення обліку звернень суддів щодо втручання в їхню діяльність, розміщеної на сайті Ради суддів, у минулому році впливати на законників не припинили: щомісяця РСУ отримувала від 2 до 11 заяв щодо тиску на суддів як місцевих, так і апеляційних судів. Інформації про те, що хтось поніс відповідальність за втручання в діяльність Феміди, немає.

По-друге, неповідомлення суддею про факти тиску на нього «упродовж 5 днів після того, як йому стало відомо про такий випадок», стало підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. Як зауважують фахівці, складається враження, що за втручання в роботу служителя Феміди більше покарання можуть отримати вони самі, ніж ті, хто перешкоджає здійсненню правосуддя.

Крім цього, ст.7 «Право на судовий захист» була перейменована на «Право на справедливий суд». При цьому її зміст майже не змінився. Хіба що в ній з’явилася ще одна гучна фраза: «Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи». Та й тут виникли певні труднощі…

Реформатори не врахували: судова влада не може забезпечити доступу громадян до храмів Феміди, якщо цьому перешкоджає парламент. Адже Верховна Рада, тривалий час не вирішуючи питання щодо обрання володарів мантій безстроково, фактично залишила деякі райони різних областей без правосуддя.

Є й такі установи, в яких судді завалені справами через те, що в їхніх колег давно закінчився 5-річний термін повноважень. Очевидно, що вирішити всі спори в розумні строки не завжди вдається. Невже саме так має забезпечуватися право громадян на справедливий суд? Безумовно, ні. Але, на жаль, не всі споживачі судових послуг розуміють: доступ до храмів Феміди їм перекривають аж ніяк не володарі мантій.

Продублювати в Конституції

Напевно, не отримавши очікуваних результатів від законів «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та «Про очищення влади», реформатори вирішили додати люстраційного присмаку й «справедливому закону». Нагадаємо: «Прикінцевими та перехідними положеннями» акта було передбачено проведення первинного кваліфікаційного оцінювання служителів Феміди. Його мета — відсіяти тих, хто не достойний суддівської кар’єри. Та насправді воно посіяло тривогу та створило чимало проблем.

Про тривалий процес погодження процедури кваліфоцінювання між ВККС та РСУ нагадувати не будемо. Скажемо тільки одне: на це пішло півроку. Крім того, суддівська спільнота поставила під «конституційний сумнів» положення про те, що за наслідками кваліфоцінювання володаря мантії можна звільнити з посади. Ревізію цієї норми має провести Конституційний Суд.

Не виправдалися сподівання реформаторів й з приводу того, що ще до кінця 2015-го очистяться лави Верховного та вищих спеціалізованих судів. Оцінювання представників цих установ мало завершитися до 28 вересня минулого року. Однак не так сталося, як передбачалося. Тепер тільки після внесення змін до «справедливого закону» «верховники» та володарі мантій з трьох вищих інституцій підуть на оцінювання. Тож процес кваліфперевірки всіх служителів Феміди може затягнутися на багато років.

Мабуть, реформатори не планували ревізії, якій кінця-краю не видно, адже сподівалися на її блискавичний ефект. Сьогодні вони, очевидно, не впевнені в її результатах: норму про оцінювання представників суддівського корпусу та перевірку їх на доброчесність планують закріпити в Основному Законі. Це така собі страховка від того, що КС може визнати деякі положення «справедливого акта» неконституційними.

Слова без діла — лише слова

Про невпевненість та певні розчарування прихильників «справедливого акта» свідчить і поява нової ініціативи — проекту «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих положень законодавства з питань судоустрою і статусу суддів» (№4180). Зокрема, в ньому пропонується внести корективи до 40 статей закону «Про судоустрій і статус суддів» та розширити його 11-ма новими статтями.

На думку експертів, представникам владного Олімпу потрібно нарешті зрозуміти: реформа не може тривати вічно, а прийняті нормативні акти повинні бути логічно завершеними, аби через 6 місяців чи рік не доводилося знову переглядати «справедливу редакцію» спеціального суддівського закону.

Посилити гарантії незалежності володарів мантій та зробити правосуддя доступним одними тільки словами про справедливість неможливо. Якщо всі гілки влади не виконуватимуть законів, то яку назву не мала б чергова реформаторська ініціатива, які великі надії на неї не покладалися б, вона знову виявиться недосконалою, недієвою, неспроможною розв’язати суддівські проблеми та залишатиме присмак завищених очікувань.

Коментар «ЗiБ»

«Судами фактично започатковано тенденцію до переходу від диктатури закону до верховенства права»

— Щоб відповісти на запитання: «Чи змінилися суди за минулий рік, тобто чи стали більш справедливими?», необхідно провести повний аналіз всіх рішень, ухвалених у 2015 році. Лише після з’ясування кількості скасованих та змінених рішень і порівняння зі статистикою за попередній період можна визначити, якою мірою громадяни довіряють судам. Потрібно подивитися, чи збільшився відсоток тих, хто сумнівається у справедливості рішень, та встановити причини таких змін.

Також важливим показником у загальній оцінці роботи судів є кількість скарг, поданих на дії суддів, які було задоволено. За інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів, кількість скарг на суддів зменшилася, а за більшістю поданих скарг відмовлено у відкритті проваджень.

Вважаю, що паралельно з наявними проблемами в роботі судів є позитивні зміни. Так, обмежено повноваження голів судів та посилено роль суддівського самоврядування. Такі зміни є важливим кроком до забезпечення незалежності суддів, протидії корупції. Вони сприяють посиленню довіри суспільства до судової влади, оскільки не породжують сумнівів щодо справедливості розподілу справ між суддями і самостійності суддів у прийнятті рішень.

Також дуже важливо, що суди, ухвалюючи рішення, частіше керуються нормами прямої дії Конституції, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини. Адже права, свободи, принципи і положення, що містяться в Конституції та конвенції, є фундаментальними засадами, а їх застосування — це запорука ухвалення справедливих рішень. Тобто судами фактично започатковано тенденцію до переходу від забезпечення диктатури закону, часто несправедливого, до реалізації принципу верховенства права. Суди за допомогою ухвалених рішень почали втілювати в життя європейські стандарти прав людини, які утверджують справедливість.

«Не відчувається зміцнення гарантій суддівської незалежності»

— На мою думку, законодавчим змінам у частині правосуддя бракує чіткості, однозначності та, найголовніше, завершеності, у зв’язку із чим не відчувається зміцнення гарантій суддівської незалежності.

Без чого судочинство не буде сприйматися суспільством як справедливе? Обов’язком справедливого суду, а значить, і справедливого судді є забезпечення об’єктивного та вчасного судового захисту, вирішення спору в розумний строк. Питання об’єктивного захисту часто обговорювалось і обговорюється, тому більше хотів би акцентувати увагу на питанні вчасного захисту та на ситуації, яку самостійно в судовій системі, без волі найвищого законодавчого органу влади, вирішити неможливо.

Сьогодні існує проблема непрацюючих суддів, маю на увазі тривале їх необрання безстроково. Понад 800 кваліфікованих суддів, які пройшли всі перевірки, близько 2-х років чекають на обрання. Відповідно, вони не мають права вирішувати спори, кількість яких меншою не стає, тому надзвичайно зростає навантаження на працюючих суддів, унаслідок чого ускладнюється своєчасний захист прав та інтересів громадян. Почастішали випадки, коли захист уже втратив свою актуальність, оскільки спірна ситуація вирішилась через значний проміжок часу. Таким чином, через обставини, які не залежать від суддівського корпусу, в суспільства може скластися не дуже гарна думка про судову систему.

Не потрібно також забувати й про наявні приклади, коли законне, обгрунтоване рішення не було сприйняте як справедливе. За таких обставин набуває значної актуальності питання досконалості національного законодавства, але це вже зовсім інша тема.

«За останній рік збільшився політичний тиск на суддів»

— Найбільш прогресивними є зміни в частині відкритості та гласності судового процесу. Нині суспільство здебільшого мало обізнане про роботу судів, тому надання можливості відеозйомки всіх засідань без необхідності отримання дозволу суду відповідає потребам сьогодення та дозволяє будь-якій людині взяти участь у судових засіданнях. Позитивними є зміни до процесуальних кодексів у частині надання Верхов-
ному Суду права самостійно вирішувати питання про допуск справи до провадження при неоднаковому застосуванні судом касаційної інстанції норм права. Це сприяє формуванню єдиної практики та справедливості рішень.

Серед негативних моментів можна виділити суттєве збільшення підстав для дисциплінарної відповідальності судді. З одного боку, посилення відповідальності суддів, напевно, повинно привести до суворого дотримання ними норм закону, проте на практиці в багатьох випадках це стає інструментом впливу на суддю задля прийняття «потрібного» рішення та помсти за винесення «небажаного» рішення. Адже в нашій роботі, враховуючи змагальність у спорі, одна сторона майже завжди незадоволена вердиктом. До того ж за останній рік збільшився і політичний тиск на суддів через невирішення парламентом питання щодо обрання суддів безстроково. Це призводить до порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, створює перешкоди в доступі до правосуддя, суттєво ускладнює, а в деяких випадках паралізує роботу судів.

На мою думку, подальше відновлення довіри до судової влади жодним чином не залежить від унесення відповідних змін до Конституції. Передусім законодавча та виконавча гілки влади повинні бути зацікавлені не в «підкоренні» судової влади, а навпаки, у зміцненні її авторитету та незалежності задля того, щоб кожен громадянин відчував у суді захист та справедливість.