Голова Центрального райсуду Миколаєва Галина Подзігун:

«Розпливчасте формулювання законодавчих норм може стати зручним інструментом для втихомирення надмірно принципового судді»

Центральний райсуд м.Миколаєва демонструє одні з найкращих показників роботи не тільки в регіоні, а й в Україні загалом. Зважаючи на це, «ЗіБ» вирішив дізнатись, як очільниця цієї установи Галина ПОДЗІГУН оцінює процеси, що відбуваються в судовій системі країни, перспективи майбутніх реформ та з якими труднощами їй доводиться стикатися під час виконання обов’язків.

«Суддя без досвіду роботи отримує відразу 150 кримінальних або 500 цивільних справ»

— Галино Володимирівно, напевне, головна тема для судової влади минулого року — це підготовка до її реформування. Точки зору, погляди на цей процес дуже різняться. Як ви оцінюєте реформаторські ініціативи?

— Взагалі проектів реформи є кілька. До них вносилося багато поправок, тому невідомо, який саме варіант урешті-решт підтримає Верховна Рада. Єдине, що можна сказати з упевненістю: ця реформа необхідна. Із цим згодна більшість моїх колег. Питання в іншому: якою вона повинна бути? Наскільки радикальними мають бути заходи? Адже доходить до абсурду: є пропозиція звільнити більш як 8 тис. суддів усіх рівнів.

— Які це може мати наслідки?

— Я вважаю, що в разі реалізації такої ініціативи судова система буде просто знищена. Адже навіть з припиненням повноважень одного судді виникає багато проблем, пов’язаних передусім з переданням його поточних справ. У суддів нашого суду в провадженні перебуває до 500 цивільних справ, кримінальних — до 150. Кожна з них — на тій чи іншій стадії розгляду. У нас є складні, багатотомні справи, які слухаються по кілька років. Лише уявіть: справу, розгляд якої підходить до завершальної стадії, раптом передають новому судді, котрий навіть не знає, з якого боку до неї підійти. Доведеться тижні витратити тільки на те, щоб вивчити матеріали.

У разі повної зміни суддівського корпусу новопризначений суддя без досвіду роботи й відповідної практики отримає відразу ті самі 150 кримінальних або 500 цивільних справ. Скільки часу піде на те, щоб прийняти їх, вивчити, призначити, розглянути? До того ж надходитимуть і поточні справи. Роки знадобляться, щоб повернути судову систему в нормальне русло. А хто в результаті постраждає? Люди, які прийшли до суду по захист своїх порушених прав.

— Труднощі виникнуть і у бажаючих оскаржити судове рішення...

— Саме так. Яким чином комплектувати суди вищих інстанцій? Щоб стати суддею апеляційного суду, потрібно мінімум 5 років пропрацювати в районному. А Верховного — ще більше. Необхідно мати 15 років загального суддівського стажу, до якого має входити період роботи в апеляції. Таким чином, поки будуть сформовані ці суди, минуть роки.

Водночас справа, розглянута в першій інстанції, не може лежати й чекати утворення судів апеляційної та касаційної інстанцій. Окрім цього, в судді повинні бути й теоретична підготовка, й практика, й життєвий досвід. Далеко не кожен юрист відразу може провести судове засідання, поставити правильні запитання, вникнути в суть справи.

— Натомість автори ідеї звільнення всіх суддів наполягають, що це дозволить очистити систему.

— Такий досвід в історії вже був, причому як позитивний, так і негативний. Візьмімо, наприклад, судову реформу в Сербії у 2006 р. На конституційному рівні був уведений новий порядок призначення суддів, повноваження щодо їх обрання передали сербському парламенту. В результаті було вирішено звільнити майже всіх суддів, причому парламент зробив це жорстко, без пояснення причин, позбавивши суддів можливості висловити свою думку. На місце звільнених прийшли молоді юристи без досвіду, рівень їхньої підготовки був набагато нижчий. Як наслідок, це призвело до величезної кількості претензій громадян, затягування судових процесів тощо. Врешті-решт у 2012 р. Конституційний суд Сербії поновив на посадах всіх незаконно звільнених суддів, визнавши тим самим неефективність і помилковість такої реформи.

Водночас є приклад Боснії і Герцеговини, де подібна реформа проводилася в 2002—2004 рр. Там так само відійшли від принципу незмінності суддів, оголосивши вакантними всі суддівські посади. Проте до реформи підійшли досить вдумливо: створили Незалежну суддівську комісію, залучили до процесу представників громадськості, які могли подавати скарги на кандидатів у судді. І хоча сама процедура була досить жорсткою і включала кілька етапів, головне, що відбір відбувався відкрито. Був сформований рейтинговий список кандидатів, кожен з яких мав право висловити свої зауваження або коментарі, ознайомитися з усіма документами. Як наслідок, було перепризначено близько 75% суддів. Водночас і тим, хто відбір не пройшов, дали право подати письмове клопотання про перегляд рішення. Крім того, навіть в тому випадку, якщо суддю не перепризначували на посаду, він не втрачав права згодом претендувати на вакантну посаду.

Тому я переконана: реформа має бути зваженою й поетапною, тому що вона в будь-якому випадку матиме незворотні наслідки для всього суспільства.

«Випробувальний термін не може застосовуватись до судді»

— У професійних колах часто доводиться чути критичні висловлювання щодо нинішньої системи призначення суддів, оскільки цей процес залежить від політиків. Як ви оцінюєте чинну процедуру?

— На моє переконання, необхідно скасувати цей 5-річний, як кажуть, «випробувальний» термін і призначати суддів одразу довічно. Можливо, при цьому варто вдосконалити порядок звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності. Це повинна бути гнучка система, але з дуже чітким і конкретним формулюванням, в яких випадках до судді застосовуються санкції.

Відповідно до чинного законодавства суддя може бути звільнений за порушення присяги. А що таке порушення присяги? Суть присяги зводиться до того, що суддя повинен керуватися принципом верховенства права, дотримуватися етичних норм, не вчиняти дій, що підривають авторитет правосуддя, захищати права громадян. Під це поняття можна підвести що завгодно і звільнити суддю. На мій погляд, таке розпливчасте формулювання законодавчих норм може стати зручним інструментом для втихомирення надмірно «норовливого», принципового, неугодного комусь судді.

— Водночас, якщо говорити про випробувальний термін, то його застосовують майже в кожній приватній компанії. Впродовж певного часу перевіряється, чи відповідає людина посаді.

— Випробувальний термін, на мій погляд, не може застосовуватись до судді. Чинним законодавством визначена особлива, досить складна процедура зайняття посади судді: необхідно підготувати пакет документів, довідок, неодноразово скласти іспити на професійну готовність і грамотність, пройти складне тестування тощо. Ця процедура значно складніша за будь-який випробувальний термін, і кандидат, що пройшов її, не потребує ніякого випробування.

До речі, в Україні наразі понад 500 суддів перебувають у підвішеному стані. Це ті, в кого закінчився п’ятирічний термін. Вони не мають права здійснювати правосуддя до обрання ВР довічно, при цьому продовжують ходити на роботу, отримують зарплату. Справи, які вони вели до закінчення повноважень, перерозподіляються між їхніми колегами. Це призводить до надмірного навантаження на працюючих суддів і порушення строків розгляду справ.

— В разі зміни наявного механізму кому доцільно надати повноваження з призначення суддів?

— Це повинен бути спеціальний орган: кваліфікаційна комісія, або Вища рада юстиції, або, як пропонується в поданому до парламенту проекті, Вища рада правосуддя. Такий орган після відповідних перевірок, тестів, іспитів міг би дати висновок з приводу відповідності кандидата суддівській посаді. Найкраще, щоб це був спеціальний уповноважений реформований орган, більшість в якому становлять судді. Цей же колегіальний орган повинен розглядати питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, про звільнення.

— На вашу думку, такий орган має бути централізований і розташовуватись у столиці, чи краще, щоб він був у кожному регіоні?

— У 1990-і роки в нас діяла кваліфікаційно-дисциплінарна комісія суддів Миколаївської області, яка розглядала питання призначення, звільнення суддів, присвоєння їм класів, притягнення до відповідальності. У 2002 р. була створена кваліфікаційна комісія загальних судів Одеського апеляційного округу, до складу якої увійшли й миколаївські представники. Це був єдиний орган на дві області — Одеську й Миколаївську. Зараз же існує єдина Вища кваліфікаційна комісія суддів. Думаю, що зручніше для громадян було б, якби цей орган був у кожній області.

«В останні 2 роки працювати стало значно важче»

— Судову реформу проводитимуть депутати. В тому числі й ті, які хотіли б, щоб судова система була від них залежною. Чи можна за таких умов розраховувати на позитивний результат?

— За те, чи буде судова система вдосконалюватись, депутати несуть відповідальність перед суспільством. Ситуація в країні така, що судова система опинилася в найбільш невигідному становищі. На мою думку, якщо проаналізувати кроки різних політичних сил, що перебували при владі із часу незалежності України, стає очевидно, що метою кожної з них було підпорядкування судової системи. На жаль, ми не бачимо законопроектів, які сприяли б скороченню терміну розгляду справ, покращенню матеріально-технічного забезпечення або полегшували пересічним громадянам процедуру подання позовів.

— Можна сказати, що судді залежать не тільки від інстанцій, які їх призначають, а й від громадської думки. Чи здатний суддя протистояти такому тиску?

— Ви знаєте, в останні 2 роки працювати стало значно важче. У нашому суді є такі справи, під час розгляду яких збираються мітинги, пікети, хтось з гаслами, хтось з вимогами, хтось, вибачте, з криками. Але потрібно розуміти: коли суддя розглядає, наприклад, кримінальне провадження, він ухвалює рішення, чи винна людина у вчиненні кримінального правопорушення. Те, що вона гарна, добра, заснувала дитячий будинок або жертвує гроші на тварин, не означає, що в цій справі вона має бути виправдана.

Якийсь вплив громадської думки на суд все одно має місце. Але ж є різні форми участі громадськості. Прийшли громадські діячі на засідання, сіли, ввімкнули камеру, записують, встали й тихо пішли — це одне. Проте бувають випадки, коли до суду вриваються якісь люди, бризкають слиною, кричать... Все має бути цивілізовано, щоб не порушувати права жодної зі сторін.

— На ваш погляд, чи доцільна норма, яка дозволяє будь-якій людині вести аудіозапис і відеозйомку в залі суду?

— Фіксувати засідання можна, але на це має бути згода сторін і дозвіл суду. У нас у провадженні кілька справ, коли судові засідання знімали за ініціативою однієї зі сторін, але проти цього категорично заперечувала інша... Іноді зйомка негативно впливає на хід справи. Деякі свідки, коли бачать, що проводиться зйомка, встають і йдуть: «Я не хочу, щоб мене знімали, фіксували мої свідчення. Прийду іншим разом». У результаті що ми отримуємо? Затягування справи. Не кажучи про те, що поява на інтернет-ресурсах інформації про певну справу та її сторони може негативно вплинути як на хід судового розгляду, так і на долі людей, котрі мають до нього стосунок.

Взагалі ж судова система в нас відкрита. Отже, в кожному окремому випадку має бути індивідуальний підхід. Знову ж таки, слід враховувати думку кожної зі сторін.

«Після обстеження будівлі інспекцією охорони праці я видала наказ про закриття суду»

— Ми знаємо, що рік тому в центрального суду виникли серйозні проблеми з приміщенням. Зараз ви перебуваєте в іншій будівлі. Чи вирішилося питання з приміщенням?

— Так, у лютому минулого року в приміщенні суду по вул. Потьомкінській почала обвалюватися стеля, порепалися стіни й просів фундамент. У результаті половина приміщення була знеструмлена, це призвело до виходу з ладу системи Д-3, яка регулює порядок розподілу справ, а також містить усю базу даних щодо них. Після обстеження будівлі інспекцією охорони праці вийшло розпорядження про заборону її експлуатації, на підставі якого я видала наказ про закриття суду. Завдяки голові Державної судової адміністрації Зеновію Холоднюку і начальникові ТУ ДСА в Миколаївській області Віктору Сикиринському були знайдені кошти на оренду приміщення, в якому зараз розміщений наш суд.

— А чи правильно це, коли суд перебуває в орендованому приміщенні? Уявіть собі на секунду: потрапляє до вас на розгляд справа, в котрій фігурує власник будівлі, в якій зараз розташований суд. Як ви її розглядатимете?

— Заявлю відвід, напевно (усміхається. — Прим. авт.).

— Все-таки суд повинен розміщуватися в державному приміщенні.

— Тут ще інше питання. Це ж приміщення достатньо дороге. Судова адміністрація платить за його оренду 1 млн грн. на рік. У таких умовах, в яких опинилася наша держава, це дуже велика витрата державних грошей. Тому є необхідність придбання приміщення у власність.

«Бувають такі справи, які настільки зачіпають за душу, що залишаєшся спустошений»

— Ухвалюючи рішення, ви можете повністю змінити життя людини. Чи думаєте ви про це, чи легко даються рішення в кримінальних справах?

— В нашому суді є спеціалізація, і я переважно розглядаю цивільні справи. У мене був лише один колегіальний розгляд кримінального провадження, де ми засудили особу до довічного позбавлення волі за подвійне вбивство. Це було непросте рішення. Вирішувати людську долю в такому аспекті дуже складно.

Але і цивільні справи так само пропускаєш через себе. Адже, щоб спокійно спати після постановлення вироку, потрібно, аби він був одночасно законним і справедливим. Суддя — жива людина, тому в будь-якому випадку в душі є хвилювання.

Ось, наприклад, банківські справи, з якими зараз дуже складна ситуація. Людина кілька років тому уклала кредитний договір, на той момент у неї все було добре, був бізнес, і сума платежу становила незначну частину доходу. Але розпочалася криза, обвалився валютний курс, людина з успішного бізнесмена перетворилася на безробітного, на руках має непрацездатних батьків, неповнолітніх дітей, живе в напівпорожній квартирі, в якій із цінних речей уже майже нічого не залишилося... І тут банк подає позов про звернення стягнення на цю квартиру, яка була в заставі. В результаті його задоволення боржник може перетворитися на бомжа. Я це все бачу, розумію, але не можу відмовити банку, написавши в рішенні: «Люди добрі, що ж з ним далі буде?». Я зобов’язана діяти згідно із законом.

Ми — люди, і в кожному з нас є і жалість, і людське співчуття, і доброта. Буває, що приходиш додому й не можеш заснути...

— На ваш погляд, з роками судді стають більш черствими?

— Гадаю, ні. Періодично бувають такі справи, які настільки зачіпають за душу, що залишаєшся спустошений, місця собі знайти не можеш, оскільки думаєш, як позначиться твоє рішення на долі людини.

— Підсумовуючи нашу розмову,  хочу запитати: чи може все ж таки громадянин, який звертається до суду, знайти тут захист?

— Я впевнена, що не тільки може, а й знаходить. Кількість розглянутих нашим судом справ перевищує показники будь-якого іншого суду міста й області, а відсоток скасованих рішень — один із найнижчих і по регіону, і по Україні загалом. Наше головне завдання — забезпечити кожному громадянинові право на справедливий розгляд справи незалежним і неупередженим судом у розумні строки. І, повірте, колектив нашого суду прагне виконати це завдання!