Справедливість з огріхами

Найпоширенішими помилками є недотримання процесуальних строків та неправильне визначення юрисдикції

Затягування із призначенням експертизи, безпідставне відкладення розгляду справи, задоволення необгрунтованих клопотань сторін про витребування доказів, неправильне визначення юрисдикції спору — із цими та іншими недоліками доводиться стикатися суддям апеляційних судів при переглядівердиктів колег із нижчих інстанцій.

Низька кваліфікація

В Апеляційному суді Тернопільської області проаналізували роботу обласних судів щодо розгляду цивільних справ за І півріччя минулого року.

Згідно із ст.157 Цивільного процесуального кодексу суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження, а справи про поновлення на роботі, стягнення аліментів — не більше одного місяця. У виняткових випадках мотивованою ухвалою строк може бути подовжений не більш ніж на 15 днів.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на розгляд його справи впродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. Згідно із ч.1 ст.9 Конституції конвенція є частиною національного законодавства України.

Аналіз практики розгляду справ Європейським судом з прав людини, зокрема за зверненнями громадян України, свідчить, що найбільш поширеною підставою для стягнення з держави коштів є порушення розумних строків розгляду справ та невиконання судових рішень.

Наприклад, у справі «Паламарчук проти України» суд визнав, що при розгляді провадження національним судом, яке тривало 5,4 року, було порушено п.1 ст.6 конвенції. За це Суд стягнув з держави €600 моральної шкоди і судові витрати.

Недотримання строків розгляду цивільних справ порушує і передбачене ст.55 Конституції право кожного на судовий захист, а тому є неприпустимим і може свідчити про низьку кваліфікацію судді чи про незадовільну організацію судочинства.

За змістом ст.157 ЦПК, обчислення строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується виконанням судового рішення.

Однак частина справ перебуває на розгляді понад 1 рік.

Так, Козівським районним судом розглядалася цивільна справа, порушена за позовом Особи 1 до відділу освіти Козівської районної державної адміністрації, про визнання незаконним відсторонення з посади вчителя та визнання неправомірною зміну істотних умов праці. Суд залишив позов без розгляду. Апеляційний суд указану ухвалу скасував, а справу повернув для продовження розгляду. Таким чином, трудовий спір залишається невирішеним протягом 1,3 року.

Затягування розгляду

Головними причинами порушення розумних строків розгляду цивільних справ є їх неналежна підготовка, неякісне проведення попереднього судового засідання, недоліки при вирішенні питання про призначення судової експертизи.

Відповідно до вимог ст.130 ЦПК під час попереднього засідання суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про проведення експертизи, витребування доказів, виклик свідків. Однак часто експертизи призначаються після кількох місяців розгляду, що призводить до порушення строків вирішення спору.

Так, у справі, порушеній за позовом Особи 2 до Бучацької міської ради, про усунення перешкод в приватизації землі земельно-технічна експертиза була призначена після 8-місячного розгляду в суді.

Часто судді безпідставно відкладали розгляд справ, якщо позивач без поважних причин не з’являвся в засідання, хоч існує процесуальна можливість залишити позов без розгляду.

Так, тривалий час перебуває на розгляді в Шумському районному суді цивільна справа, відкрита за позовом Особи 3 до Особи 4, про визнання правочину недійсним. Справа неодноразово відкладалась у зв’язку з неявкою сторін, хоча відповідно до п.3 ч.1 ст.207 ЦПК суд залишає заяву без розгляду, якщо належно повідомлений позивач повторно не з’явився, при цьому від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Також причиною порушення розумного строку розгляду цивільної справи є безпідставне зупинення провадження.

Так, понад 6 місяців перебувала на розгляді Гусятинського районного суду справа, порушена за позовом Особи 5 до відділу Державної виконавчої служби Гусятинського районного управління юстиції, про звільнення майна з-під арешту. Ухвалою суду провадження у справі було зупинене до розгляду касаційної скарги позивача в адміністративній справі, відкритій за позовом інспекції Держархбудконтролю до Особи 5, про зобов’язання вчинити певні дії.

Оскільки в адміністративній справі не вирішуються питання, що стосуються підстав, заявлених у цивільній справі, суд безпідставно зупинив провадження.

Невиправдані очікування

Іноді судді безпідставно задовольняють клопотання про витребування доказів, які заявляються сторонами під час розгляду справи по суті, і відкладають судове засідання на тривалий строк.

Так, є невирішеною цивільна справа, порушена за позовом Особи 6, Особи 7 та інших до Особи 8, про визнання права власності на спадкове майно. Однією з причин неодноразового відкладення її розгляду є те, що суд кожного разу задовольняє нові клопотання про витребування доказів, які мали бути подані ще до початку розгляду справи по суті або в попередньому судовому засіданні.

А в справі, відкритій за позовом Особи 9 до Особи 10, Особи 11, суддя неодноразово відкладав засідання у зв’язку із задоволенням клопотань про виклик свідків, хоча відповідної заяви від сторони до початку розгляду справи по суті не надходило.

Вказані помилки виявлені при наданні практичної допомоги суддями апеляційного суду, які звернули увагу колег з місцевих судів на недопущення порушень розумних строків розгляду цивільних справ.

Професійна неуважність

Причиною скасування судових рішень за період, що аналізується, було порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, судді безпідставно повертали позивачу заяву через те, що вона не відповідає вимогам стст.119,120 ЦПК.

Так, ухвалою Тернопільського міськрайонного суду заява Особи 12 повернута позивачу на тій підставі, що він не подав доказів, які обгрунтовують позов.

При цьому суддя не врахував, що відповідно до стст.130, 131 ЦПК докази можуть бути подані сторонами до або під час попереднього судового засідання чи до початку розгляду справи по суті. Тобто відсутність чи наявність доказів дає можливість суду вирішити спір по суті — задовольнити позов або відмовити.

Про це ж говориться у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2.

Іноді судді помилково повертають позовні заяви у зв’язку з порушенням правил підсудності чи передають справу на розгляд до іншого суду.

Наприклад, ухвалою Кременецького районного суду позов ПАТ «ВАП Асистанс» до Особи 13 про стягнення заборгованості за договором повернуто позивачу для подання до належного суду за місцем знаходження відповідача. При цьому суд узяв до уваги інформацію про те, що відповідач знятий з реєстраційного обліку в м.Кременці у зв’язку з вибуттям до м.Рівного. Однак у вказаному інформаційному повідомленні немає відомостей про його реєстрацію.

У цій ситуації суду слід було керуватись п.4 ч.3 ст.122 ЦПК, згідно з якою, якщо отримана інформація не дає можливості встановити зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача здійснюється через оголошення у пресі.

У зв’язку із цим ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції.

Плутанина із суб’єктами

В окремих випадках суди помилково відмовляли у відкритті провадження у справі та закривали провадження (стст.122, 205 ЦПК). Зокрема, не завжди правильно вирішувалися питання про визначення юрисдикції спору, особливо щодо земельних правовідносин.

Так, ухвалою Шумського районного суду відмовлено у відкритті провадження в частині позову Особи 14 до Особи 15, Шумської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Натомість суд відкрив провадження та призначив до розгляду цю ж справу в частині вимог щодо права власності на житловий будинок та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Суд уважав, що справа в частині вимог про надання дозволу на складання проекту землеустрою підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

При цьому не були враховані вимоги стст.15, 16 ЦПК та роз’яснення постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 1.03.2013 №3, згідно з якими в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за Кодексом адміністративного судочинства.

Відповідно, спори, що виникають із земельних відносин, в яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб’єкта владних повноважень, розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це позови про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, необхідних для набуття й реалізації права на землю, про надання чи передання земельної ділянки у власність або користування, припинення права власності чи користування землею (стст.116, 118, 123, 128, 131,144, 146, 147, 149, 151 Земельного кодексу). Проте це не стосується спорів, передбачених ч.1 ст.16 закону «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17.11.2009 №1559-VI, спорів про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (стст.210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (ст.212 ЗК).

Таким чином, рада виступає в цьому спорі як суб’єкт земельних правовідносин, а не суб’єкт владних повноважень, який здійснює управлінські функції.

Аналогічне порушення допустив Тернопільський міськрайонний суд, який незаконно закрив провадження, порушене за позовом Особи 16, Особи 17, Особи 18 до ПП «Інтеграл-сервіс», про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання землі в оренду на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК у зв’язку з тим, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Позивачі обгрунтували свої вимоги тим, що оскаржуваним рішенням та спірним договором відповідачу передано в оренду частину земельних ділянок, які належать їм на праві власності. Тобто вказаний спір стосується права, яке підлягає захисту в порядку цивільного судочинства і має розглядатися судом загальної юрисдикції, а не адміністративним судом, як указано в ухвалі місцевого суду.

Не є публічно-правовими також вимоги Національної академії внутрішніх справ, яка подала позов до Особи 19 про відшкодування витрат на навчання. Позивач указав, що відповідачка навчалася згідно з укладеним договором і мала відпрацювати три роки за місцем розподілу. Спір, який виник з приводу невиконання цієї угоди, є цивільно-правовим і має розглядатись у порядку цивільного судочинства. Тому ухвалу суду, який закрив провадження у цій справі на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК, апеляційний суд скасував, а справу направив у той самий суд для розгляду по суті.

Разом з тим Підгаєцький районний суд з порушенням правил щодо підвідомчості справ розглянув позов Управління соціального захисту населення Підгаєцької РДА до Особи 20 про стягнення бюджетних коштів — державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям — у сумі 26400 грн.

З матеріалів справи видно, що позивач є суб’єктом владних повноважень і спір виник при здійсненні управлінських функцій, тому він повинен розглядатись у порядку цивільного судочинства.

У зв’язку із цим ухвалою апеляційного суду провадження у справі закрите на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК.

І багато іншого

Допускаються помилки при вирішенні питання про зупинення провадження у цивільних справах. При цьому суди не завжди враховують вимоги п.4 ч.1 ст.201 ЦПК та роз’яснення, надані в постанові Пленуму Верховного Суду «Про застосування судами норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2, про те, що така підстава для зупинення провадження, як неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, яка розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, використовується тоді, коли в цій іншій справі можуть бути вирішені питання стосовно підстав, заявлених у справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Наприклад, ухвалою апеляційного суду скасовано ухвалу Борщівського районного суду, якою зупинено провадження, порушене за позовом Особи 21 до Особи 22, про усунення перешкод в користуванні житлом до вирішення Львівським апеляційним адміністративним судом адміністративних справ щодо припинення самочинного будівництва (позивач — інспекція Держархбудконтролю) і про визнання недійсним сертифіката відповідності державним будівельним нормам житлового будинку, зведеного Особою 21.

Зупиняючи провадження у цивільній справі, суд не врахував, що предметом позову є вимога про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а питання, котрі вирішуються в адміністративних справах, не стосуються ні підстав позову, ні умов, від яких залежить можливість його розгляду.

Часто трапляються помилки при вирішенні питання про залишення заяви без розгляду. Зокрема, суди безпідставно залишали без розгляду позов у випадку, коли судова повістка поверталася без вручення у зв’язку із закінченням терміну зберігання на пошті.